Підземна розробка кам'яної солі: відмінності між версіями

Спорудження перших соляних шахт було пов’язанепов'язане з вичерпанням соляних розсолів у джерелах та колодязях. Поглиблення колодязів часом приводило до улучання на поклади кам’яноїкам'яної солі, що започаткувало її розробку підземним способом. Іншим, доволі розповсюдженим способом випадкового відкриття соляних родовищ були гірничі роботи в рудниках та пошуки рудних тіл. Саме тому найдавніші підземні розробки солі часто співпадають з районами традиційних гірничих промислів. Найбільш давні матеріальні свідоцтва розробки кам’яноїкам'яної солі, що були виявлені на Південному Кавказі (Нахічевань) та в австрійських Альпах (Гальштат), походять з III тис. до Р. Х.

Загалом, поклади солі доволі широко розповсюджені на теренах багатьох країн світу, але історичне значення мали найбільш потужні родовища, які суттєво вплинули на розвиток середньовічного гірництва. В Європі до таких належать соляні райони в Західній Австрії (Зальцкамергут, Гальштат, Зальцбергверк, Галлейн), Центральній і Північній Німеччині (Ганновер, Гарц, Тюрінгія, Галле-на-Залле, Унструт-Залле, Райхенгалл), Південно-Східній Польщі (Бохня, Величка), Румунії (Мармарош, Прахова, Альба Юлія, Вацау). Значні соляні багатства були зосереджені на землях України (Передкарпаття – — Стара Сіль, Дрогобич, Колпка, Модричі, Котов, Ясениця Зворицька тощо; Закарпаття – — Солотвино; Східний реґіон – — Бахмутські та Торські промисли; Південний реґіон – — Кримські солончаки тощо).

Характерні технології та організаційні заходи середньовічного підземного видобутку кам’яноїкам'яної солі розглянемо на прикладі славнозвісної Королівської копальні солі у Величці (поблизу Кракова), яка перетворена сьогодні на всесвітньо відомий гірничий музей (серед дванадцяти найбільш значущих матеріальних пам’ятокпам'яток людства увійшла у перший перелік об’єктівоб'єктів Світової культурної спадщини ЮНЕСКО). Це одна з небагатьох шахт, яка безперервно працювала протягом семи століть, починаючи з 1280  р. Варті уваги записані в 1647  р. слова французького мандрівника Ле Лабур’єраЛабур'єра: „Соляні«Соляні копальні велицькі не менш знамениті, ніж піраміди єгипетські, але більш корисні. Вони є похвальною пам’яткоюпам'яткою працелюбності поляків”поляків».

Гірничі виробки Велички розташовані на 9 горизонтах і залягають на глибинах від 64 до 327  м. Загальна кількість виробок складає більше 3 тис., їх сумарна протяжність перевищує 300  км, а об’ємоб'єм виробленого простору сягає фантастичної величини – — понад 7,5  млн. м3м³ (це пояснюється наявністю численних великорозмірних камер, утворених під час розробки гігантських соляних брил).

Протягом тривалого часу у Величці розміщувався потужний центр солеваріння, який називався Велика Сіль (Magnum Sal), що й утворило назву поселення Величка. Перший „Соляний«Соляний привілей”привілей» для солеварів був затверджений польським князем Казимиром I 1044  р., а „Гірничий«Гірничий устав”устав» шахти Величка – — королем Казимиром Великим 1386  р. Початок підземного (механічного) видобутку кам’яноїкам'яної солі був пов’язанийпов'язаний з традиціями велицького солеваріння, причому в умовах копальні з’явиласяз'явилася можливість мати постійний штучний розчин і не залежати від мінливих природних соляних джерел. Воду подавали в копальню, розчиняли сіль і відкачували розсіл стовбуром Водяна Гора, додатково збагачували розсіл дрібною сіллю й виварювали в спеціальних посудинах. Як паливо використовували деревину, яка поступово зникала з прилеглих до промислу районів. З урахуванням потреб великої кількості палива та проблем з його постачанням і високою ціною, перевагу дістала механічна („суха”«суха») розробка соляних покладів, яка дозволила відразу отримувати високоякісну сіль, без процесу випарювання води.

Технологія розробки була тісно пов’язанапов'язана з геологічними особливостями родовища. Велицьке родовище є частиною підкарпатської соленосної зони, яка виникла близько 20  млн. років тому в міоцені. Родовище утворилося в результаті випару міоценського моря в умовах особливо сухого й жаркого клімату. Внаслідок пізніших тектонічних зсувів, пов’язанихпов'язаних з формуванням Карпат, первинні відклади переміщалися, що створило складну й неповторну будову соляного родовища. Характерною його особливістю є наявність двох різних частин: верхня – — у вигляді величезних брил і блоків кам’яноїкам'яної солі, розміщених у зелених мулах. У цій частині, яка й розроблялася у середньовіччі, на невеликих глибинах (50 – 140 50—140 м) розміщувалися гігантські соляні брили, які здебільшого сягали об’ємуоб'єму понад 20 тис. м3 (окремі – — до 100 тис. м3м³). Через зеленкуватий колір кристалів крупнозернистої будови цю сіль звали зеленою. Нижня частина родовища, яка експлуатувалася в нові часи (майже до кінця ХХ ст.), представлена пластовими покладами, які зберегли первинне чергування шарів. Вмісні породи – — мулисті і мулисто-гіпсові відклади – — ізолювали родовище від водоносних шарів.

Спосіб розкриття передбачав проведення стовбура, який мав улучити в соляну брилу. Її експлуатація велася зверху вниз і могла тривати десятки років. За допомогою дерев’янихдерев'яних або залізних клинів відділяли соляні блоки правильної форми, які потім поділяли на частини й обтісували в циліндри. Незважаючи на їхню значну вагу (від 300 до 2000 кг), соляні циліндри перекочували й піднімали на поверхню. Спочатку для піднімання використовували коловорот, який рухався м’язовоюм'язовою силою рук або топчійні колеса, а з ХV  ст. застосовували кінний рушій, який розміщували як на поверхні, так і в шахті. Використання коней у шахті значно полегшило процеси транспортування та підйому, сприяло зростанню солевидобутку. Руйнування соляного масиву виключно ручними знаряддями тривало до середини ХVIII  ст., а з 1743  р. у Величці почали застосовувати підривні (порохові) роботи.

Для забезпечення стійкості унікальних великорозмірних камер їх контуром залишали охоронний шар солі, який був своєрідною тримальною оболонкою, що перешкоджала зміщенню й обвалу гірських порід. В окремих випадках облаштовували додаткові опорні конструкції у вигляді дерев’янихдерев'яних кострів, соляних стовпів, органного кріплення. Добре відомі неповторні просторові конструкції дерев’яногодерев'яного кріплення, які підпирають покрівлю в камері „Михаловіце”«Михаловіце» (відпрацьована у 1717 – 1761 1717—1761 рр.). Ця камера - — одна з найбільших (об’ємоб'єм біля 20 тис. м3), її висота становить 36  м.

На початку кожна велика брила розроблялася окремою шахтою. Починаючи з ХV  ст., стовбури й камери почали поєднувати між собою штреками, проте до ХVIII  ст. проведення виробок було здебільшого безсистемним. Це пояснюється частими замінами орендарів і підрядників, відсутністю координації гірничих робіт між численними власниками й гірничими артілями. Свідченням хаотичного характеру гірничих виробок є перша карта (план) велицьких розробок, створений М. Германсом у 1645  р. Він дістав красномовну назву „Нитка«Нитка Аріадни в лабіринті”лабіринті». Незважаючи на хаотичне нагромадження численних виробок і нерозвинений стан маркшейдерського мистецтва, у Величці була зроблена одна з перших масштабних гірничо-геометричних зйомок підземного простору величезної копальні.

Значний внесок в об’єднанняоб'єднання та упорядкування системи гірничих виробок зробив талановитий гірничий інженер Я. Борлях, який 1718  р. очолив технічний нагляд велицької шахти. Він розробив ефективні плани гірничих робіт, поглибив стовбури до нового рівня, удосконалив гірничий статут. Крім того, Борлях створив мальовничий „ідеальний«ідеальний переріз”переріз» шахти, в якому відобразив основні технологічні операції видобутку солі, а також сприяв художньому оформленню камер (соляні барельєфи, скульптури) та утворенню в них підземних каплиць та церков.

Дивосвіт підземелля, краса „геологічного«геологічного декору”декору» і соляної скульптури, велич підземних камер, а також складність інженерних завдань і гірничих машин здавна притягували до Велички монархів, аристократів, священиків, учених. Небагато є у світі місць, що „бачили”«бачили» таке гроно видатних особистостей. На рубежі ХVIII – — ХIХ ст. тут почала діяти підземна туристична траса, яка відкрила доступ для огляду шахти широкому колу шанувальників гірництва. У цей час уявлення про гірничу справу були невід’ємнимневід'ємним елементом культурних знань кожної освіченої людини, що сприяло припливу численних відвідувачів з усієї Європи.