Вікіпедія

В'ятрович Володимир Михайлович

український науковець-історик

Володи́мир Миха́йлович В'ятро́вич (нар. 7 червня 1977, Львів, Українська РСР, СРСР) — український історик, публіцист, політик, громадський діяч. Доктор філософії (кандидат історичних наук)[1]. Народний депутат України IX скликання.

Володимир Михайлович В'ятрович
Володимир В'ятрович, жовтень 2011
Володимир В'ятрович, жовтень 2011
Володимир В'ятрович, жовтень 2011
Народився7 червня 1977(1977-06-07) (47 років)
Львів
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьісторик, політик, публіцист
Alma materЛьвівський державний університет імені Івана Франка
Галузьісторія
ЗакладУкраїнський інститут національної пам'яті
Посаданародний депутат України
Науковий ступінькандидат історичних наук
Науковий керівникСливка Юрій Юрійович
ЧленствоВерховна Рада України IX скликання
ПартіяЄвропейська Солідарність
Нагороди
Хрест Івана Мазепи
Хрест Івана Мазепи
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: В'ятрович Володимир Михайлович у Вікісховищі
Народний депутат України Україна
9-го скликання
Європейська солідарність 12 листопада 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Голова Українського інституту національної пам'яті (з 25 березня 2014 по 18 вересня 2019[2][3]). Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», ексдиректор Архіву Служби безпеки України (2008—2010), редактор наукового збірника «Український визвольний рух» (2003—2008). Пише статті для «Української правди» та порталу ТСН. Дослідник історії визвольного руху.

Депутат ВРУ IX скликання від Європейської солідарності. Став депутатом після складання Іриною Луценко свого мандату[4].

Життєпис

ред.

1994—1999 — навчався на історичному факультеті Львівського університету (спеціальність — історія України).

У 2004 захистив кандидатську дисертацію «Закордонні рейди УПА в контексті реалізації антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи».

Листопад 2002 — березень 2008 — директор Центру досліджень визвольного руху (Львів).

2005—2006 — викладач в Українському католицькому університеті. Автор першого в Україні навчального курсу для вищої школи «Український визвольний рух 1920-1950-х років» для студентів історичних факультетів Українського католицького університету та Львівського національного університету ім. Івана Франка.

У 2004 році був членом львівського молодіжного опозиційного гурту «Опір Молоді». Пізніше, разом з іншими активістами організації, увійшов до «Чорної Пори»[5].

Серпень 2005 — грудень 2007 — науковий співробітник Інституту українознавства ім. Крип'якевича НАН України.

Травень 2007 — січень 2008 — представник Українського інституту національної пам'яті у Львівській області.

2008 — науковий консультант міжнародного проєкту «Україна пам'ятає, світ визнає», присвяченого популяризації та міжнародному лобіюванню визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом.

Січень — жовтень 2008 — начальник архівного відділу Українського інституту національної пам'яті.

Січень — жовтень 2008 — радник з науково-дослідницької роботи голови СБУ.

Жовтень 2008 — березень 2010 — директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України у Києві.

Із жовтня 2009 — член Наглядової ради Національного Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

З березня 2008 — голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху.

У 2010—2011 стажувався в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

Редактор книги «Сотенний Бурлака» (Львів, 2000), один з авторів і відповідальний редактор виставки «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» (Львів, 2007).

Розкритикував фільм «Секрети Бандери» (автор — Світлана Усенко)[6] через перекручення його автором фактів біографії героя, також, на його погляд, має місце тенденційний, неправдивий виклад характеру головного героя[7].

25 березня 2014 року призначений очільником Українського інституту національної пам'яті. 18 вересня 2019 року рішенням уряду його було звільнено з посади[2].

3 грудня 2019 пройшов до парламенту замість нардепа Ірини Луценко за списком «Європейської солідарності».[8]

Нагороди

ред.

Ставлення

ред.

Схвалення

ред.

Був одним із організаторів політики Декомунізації в Україні, яка з кожним роком отримуває все більше схвалення українців.[12]

Є одним із найпопулярніших авторів на історичну тему в Україні. Так, його книгу «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну» (2023) було розпродано одразу після випуску.[13] Ще кілька його книжок, зокрема «Україна. Історія з грифом таємно», «Війна і міф. Невідома Друга світова» входять до перелік найпопулярніших книг в Україні.[14][15] А книга «За лаштунками „Волині-43”. Невідома польсько-українська війна» отримала схвальні відгуки від української громади Польщі.[16]

У США книгу Володимира В'ятровича та Любомира Луцюка «Enemy Archives: Soviet Counterinsurgency Operations and the Ukrainian Nationalist Movement – Selections from the Secret Police Archives» визнали найкращим історичним матеріалом за 2022-2023 роки.[17]

Критика

ред.

У 2019 році Слідчим комітетом Росії було порушено кримінальну справу проти нього за фактом "реабілітації нацизму" (ст. 354.1 ч.2 КК РФ).[18] Активними критиками історика виступають також колишні проросійські політичні діячі В. Медведчук[19], Є. Мураєв[20], В. Колесніченко[21] та інші.

Потрапляв під критику українських (зокрема професор Ярослав Грицак[22] та доктор історичних наук Данило Яневський[23]), російських, польських й американських[24][25] істориків, які звинувачують В'ятровича у політичній ангажованості при висвітленні дій ОУН та УПА та використовуванні риторики та ігноруванні фактів[24][26][27][28][29][30][31][32][33], хоча такі закиди заангажовані, упереджені та без доказів[34][35][36][37].[прояснити]

Низкою представників ізраїльської[38], американської[39][40][41] та британської[40] історіографії (зокрема канадський історик українського походження Джон-Пол Химка[42]) Володимир В'ятрович критикується за «фальсифікацію історії» та «упереджене ставлення до історії українського націоналізму»[43]. Американський політолог Джон Коен пише в своїй статті: «Володимир В'ятрович стирає расистську та криваву історію країни — вириває з офіційних архівів погроми та етнічні чистки» (англ. Volodymyr Viatrovych is erasing the country's racist and bloody history — stripping pogroms and ethnic cleansing from the official archives).

Американські історики ізраїльського походження Омер Бартов і Тарік Кирил Амар стверджують, що автор намагається виправдати протиправні дії ОУН щодо євреїв, які за їх оцінкою мали місце в історії[40][43].

Праці

ред.
 
В'ятрович, жовтень 2006

Монографії

ред.
  • Рейди УПА теренами Чехословаччини. — Львів, 2001.
  • Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи. — Львів, 2006.
  • Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА (відповідальний редактор та упорядник). — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011.

Книги

ред.
  • Історія з грифом «Секретно». — Київ: Києво-Могилянська академія, 2011.
  • «Друга польсько-українська війна. 1942—1947». — Київ: Києво-Могилянська академія, 2011; друге, оновлене видання — 2012.
  • «Історія з грифом «Секретно»: Нові сюжети». — Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.
  • «Історія з грифом «Секретно»: українське XX століття». — Київ: Наш формат історії, 2013.
  • «Україна. Історія з грифом «Секретно»». — Харків: — Клуб сімейного дозвілля, 2014.
  • «За лаштунками «Волині - 43. Невідома польсько-українська війна». — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.
  • «Нотатки з кухні «переписування історії».» —Київ: Наш Формат, 2021.
  • «(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років». — Харків: — Клуб сімейного дозвілля, 2023.
  • «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну». — Ранок, Фабула, 2023.

Книги у співавторстві

ред.
  • В. В'ятрович, Р. Забілий, І. Дерев'яний, П. Содоль. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / Відп. ред. та упоряд. В. В'ятрович. — 2-ге вид., випр. та доп. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2008. — 352 c.
  • О. Зінченко, В. В'ятрович, М. Майоров.«Війна і міф. Невідома друга світова». — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.
  • Enemy Archives: Soviet Counterinsurgency Operations and the Ukrainian Nationalist Movement – Selections from the Secret Police Archives. 2023 by Volodymyr Viatrovych (Editor), Lubomyr Luciuk (Editor), Marta Olinyk (Translator), Marta Daria Olynyk (Translator)

Редакції

ред.
  • Армія безсмертних. Повстанські світлини / ред. В'ятрович В. та Мороз В. — Львів: НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2002. — 220 с.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Володимир В'ятрович - Біографія автора - Радіо Свобода. www.radiosvoboda.org. Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019.
  2. ↑ а б Сьогодні завершив каденцію на посаді Голови Інституту Володимир В’ятрович. http://www.uinp.gov.ua. УІНП. 18 вересня 2019. Архів оригіналу за 18 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  3. ↑ В'ятрович покинув посаду голови Українського інституту національної пам'яті. https://nv.ua. УІНП. 18 вересня 2019. Архів оригіналу за 18 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  4. ↑ Замість Луценко до Ради за списком "ЄС" зайде В'ятрович. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 12 листопада 2019. Процитовано 12 листопада 2019.
  5. ↑ Невідомі історії Майдану [Архівовано 30 вересня 2014 у Wayback Machine.] // Українська правда, 18.11.2009
  6. ↑ Ольга Богачевська. «Вразило, що українець вбив українця» // Газета по-українськи. — К., № 1 (1753), 2 січня 2015. — С. 22
  7. ↑ О. Б. Бандеру показали як невдаху на любовному фронті // Газета по-українськи.— К., № 1 (1753), 2 січня 2015.— С. 22
  8. ↑ Володимир В'ятрович офіційно став народним депутатом: відео. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 15 березня 2020.
  9. ↑ Про відзначення державними нагородами України | від 25.12.2009 № 1100/2009. zakon1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 23 березня 2017.
  10. ↑ Премію ім. Стуса отримали правозахисник, історик і поетеса. Архів оригіналу за 16 січня 2012. Процитовано 23 березня 2017.
  11. ↑ Книга В’ятровича про польсько-українську війну отримала нагороду у Канаді
  12. ↑ Більшість респондентів схвально ставляться до декомунізації та дерусифікації, а також поділяють думку про необхідність націоналізму.
  13. ↑ Голос України.«Війна історій»
  14. ↑ 5 книг про історію України, які допоможуть зрозуміти минуле
  15. ↑ Знання – також зброя: 10 найкращих книг з історії для українців
  16. ↑ Наше Слово. ВОЛИНЬ-43: КІНЕЦЬ ОДНОБОКОГО ТРАКТУВАННЯ ІСТОРІЇ?
  17. ↑ Голос Америки. У США визнали книгу В’ятровича та Луцюка про ОУН та УПА “найкращим історичним матеріалом” за 2022-2023 роки
  18. ↑ Росія порушила кримінальну справу проти В’ятровича за "реабілітацію нацизму"
  19. ↑ У Медведчука лякають В'ятровича судом
  20. ↑ «Не може проспект у столиці України називатися назвою столиці агресора!» – Мірошниченко
  21. ↑ КОЛЕСНІЧЕНКО ЗНОВУ ПОЦУПИВ ЧУЖУ ПРАЦЮ
  22. ↑ Долати минуле таки потрібно. Історична правда. Процитовано 28 квітня 2023.
  23. ↑ Про дискусію із Данилом Яневським. Збруч (укр.). Процитовано 28 квітня 2023.
  24. ↑ а б Per A.Rudling, The OUN, the UPA and the Holocaust: A Study in the Manufacturing of Historical Myths, The Carl Beck Papers in Russian & East European Studies, No. 2107, November 2011, ISSN 0889-275X, pp.28-31
  25. ↑ Per Anders Rudling, Warfare or War Criminality? Volodymyr V'iatrovych, Druha pol's'ko-ukains'ka viina, 1942—1947 (Kyiv: Vydavnychyi dim "Kyevo-Mohylians'ka akademiia, " 2011). 228 pp. ISBN 978-966-518-567, Ab Imperio, 1/2012, pp. 356—381
  26. ↑ Курило Т., Химка І.-П. «Як ОУН ставилася до євреїв? Роздуми над книжкою Володимира В'ятровича», 2008. — pp. 252—265 [1]
  27. ↑ Игорь Ильюшин, Плохо забытое старое: о новой книге Владимира Вятровича, Ab Imperio, 1/2012, pp.382-385
  28. ↑ Андрій Портнов. «Історії для домашнього вжитку», Ab Imperio 3/12, p.324-334
  29. ↑ Grzegorz Motyka, W krainie uproszczen, Nowa Europa Wschodnia 1/2013, pp. 97-101 Ukrainian online version [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Анджей Земба, Міфологізована «війна», Ab Imperio, 1/2012, pp. 403—421
  31. ↑ Per Anders Rudling, Warfare or War Criminality? Volodymyr V'iatrovych, Druha pol's'ko-ukains'ka viina, 1942—1947 (Kyiv: Vydavnychyi dim "Kyevo-Mohylians'ka akademiia, " 2011). 228 pp. ISBN 978-966-518-567, Ab Imperio, 1/2012, pp. 356—381
  32. ↑ Andrzej Leon Sowa, recenzja ksiazek: Polsko-ukrajinski stosunki w 1942—1947 rokach u dokumentach OUN ta UPA, red. Wolodymyr Wiatrowycz oraz Wolodymyr Wiatrowycz, Druha polsko-ukrajinska wijna 1942—1947, «Pamięć i Sprawiedliwość», nr 21, ss. 450—460.
  33. ↑ Grzegorz Hryciuk, recenzja książki: Wołodymyr Wiatrowycz, Druha polśko-ukrajinśka wijna 1942—1947, «Pamięć i Sprawiedliwość» nr 21, ss. 460—471
  34. ↑ Переспів без грифу «Секретно», Юрій Радченко | КРИТИКА. krytyka.com. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 20 травня 2017.
  35. ↑ Медведчук попередив В'ятровича, тобто доніс нам до відома позицію кремля (/). Форуми Майдану (укр.). Архів оригіналу за 5 березня 2018. Процитовано 20 травня 2017.
  36. ↑ Чи «відбілюють» вчені з Інституту національної пам’яті історію України?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 20 травня 2017.
  37. ↑ Суперечки з поляками про минуле: необхідне перезавантаження!. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 15 березня 2020.
  38. ↑ The fight for historical truth about the Holocaust in Ukraine. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  39. ↑ McBride, Jared (13 серпня 2015). How Ukraine’s New Memory Commissar Is Controlling the Nation’s Past (амер.). ISSN 0027-8378. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  40. ↑ а б в Seegel, Steven. Review Symposium for Omer Bartov’s Erased: Vanishing Traces of Jewish Galicia in Present-Day Ukraine (Princeton: Princeton University Press, 2007), Nationalities Papers 38:2 (Mar. 2010): 291-305. Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  41. ↑ History, Defending (2 травня 2014). Distorted Nationalist History in Ukraine. Defending History (амер.). Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  42. ↑ Курило, Химка, с 264. https://www.academia.edu/499204/Iak_OUN_stavylasia_do_ievreiv_Rozdumy_nad_knyzhkoiu_Volodymyra_V_iatrovycha [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
  43. ↑ а б Amar, Tarik Cyril. Critical Comment on Volodymyr Viatrovych's "Roman Shukhevych: Soldat" [English Version]. Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 20 листопада 2021.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=В%27ятрович_Володимир_Михайлович&oldid=42432324