Загороджувальний аеростат

Загороджувальні аеростати — спеціальні аеростати, що використовуються для пошкодження літаків при зіткненні з тросами, оболонками або зарядами вибухової речовини, підвішуваними на тросах.

Американські загороджувальні аеростати протиповітряної оборони, 1942

Почали застосовуватися в період Першої світової війни. Вважається, що першу перемогу новий засіб ППО отримав 23 липня 1917 року, коли Австро-Угорська авіація при атаці італійських позицій втратила чотири літаки внаслідок пошкодження тросами аеростатів загородження.

Під час Другої світової війни аеростати широко застосовувалися для захисту міст, промислових районів, військово-морських баз та інших об'єктів від нападу з повітря. Наявність у системі ППО аеростатів загородження змушувало літаки супротивника літати великих висотах і усукладнювало прицільне бомбометання з пікірування.

Багато бомбардувальників було оснащено пристроями для розрізання тросів аеростатів загородження. Велика Британія використала велику кількість аеростатів загородження, і у відповідь Німеччина розробила дуже ефективні пристрої для їх знешкодження. Німецький пристрій складався з невеликих C-подібних пристроїв, встановлених на кромці крила. Коли трос аеростату потрапляв усередину пристрою, то після ковзання вниз крила він приводив у дію невеликі піропатрони, які, спрацювавши, у свою чергу, приводили в дію леза, що перерубували трос. Британські бомбардувальники також були оснащені подібними різаками, хоча німці використали порівняно незначну кількість аеростатів загородження.

Галерея

• 
  Лондон, Перша світова війна
• 
  Газгольдер у Ленінграді на Невському проспекті, 1941
• 
  Над Лондоном, Друга світова війна

Див. також

• Параванами називалися пристрої для відведення строп аеростатів загородження, якими обладналися літаки. Пристрій уявляв з себе троси, натягнуті від носа літака до кінців крил