Максименко Лілія Олександрівна
Лі́лія Олекса́ндрівна Макси́менко (15 червня 1962, с. Тахтаброд, Кокчетавська область, Казахстан — 25 листопада 2023) — українська письменниця, публіцистка, викладачка, редакторка, видавчиня. Член НСЖУ (1995), НСПУ (2015).
| Максименко Лілія Олександрівна | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народилася | 15 червня 1962 Тахтаброд, Тахтабродський сільський округ, Район імені Габіта Мусрепова, Північноказахстанська область, Цілинний край, Казахська РСР, СРСР | |||
| Померла | 25 листопада 2023 (61 рік) | |||
| Країна |  Україна | |||
| Діяльність | письменниця, публіцистка, викладачка, редакторка, видавчиня | |||
| Alma mater | Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1990) | |||
| Мова творів | українська | |||
| Жанр | публіцистика | |||
| Членство | Спілка журналістів України і Національна спілка письменників України | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Зростала в с. Новобіла Новопсковського району Луганської області на батьківщині батька. Закінчила Київський університет (1990), за освітою — журналіст. Брала активну участь у розбудові третього сектору в Україні.
Пройшла шлях від спеціального кореспондента до головного редактора газети «Молодь України», також була головним редактором газети «Український футбол» (2007–11), журналів «Перехрестя» і «Планета людей» (1999—2001), видавництва «Ярославів Вал» (2009–11), від 2011 — співвласниця і головний редактор видавництва «Український пріоритет» (усі — Київ). Упродовж останніх років працювала директоркою видавництва «Альтернатива друк».
Викладала журналістику, філософію, соціологію у вишах Києва, працювала на телебаченні.
У 2013—2019 рр. працювала в Інформаційно-творчому агентстві «Юн-прес» Київського палацу дітей та юнацтва ― вела літературну студію, багато років очолювала журі Міжнародного фестивалю-конкурсу «Прес-весна на Дніпрових схилах» у номінації «Журналістська робота», координувала відбір робіт на Міжнародний мультимистецький конкурс «Молода КороНація», започаткований у 2018 р.
Творчість
ред.Публікуватися почала у шкільні роки в районній газеті «Перемога», у газетах «Молода гвардія» та «Молодь України». У її доробку кілька тисяч публікацій у різних ЗМІ, серед яких журналістські розслідування, нариси, фейлетони.
Є автором книг: «Перо Маат» (К., 2011); «Мелодія сердець» (К., 2013; у співавт.); «Рахманні світи» (К., 2013).
Останній її літературно-редакторський внесок ― редагування збірки нарисів «Щоденники війни. (Не)дитячі історії», яка вийшла друком у 2023 році, ідея створення якої народилася під час ХХІ Міжнародного фестивалю-конкурсу «ПресВесна на Дніпрових схилах».
Нагороди
ред.Має низку журналістських нагород, зокрема за внесок у розбудову громадянського суспільства, становлення державності в Україні, відзнаку від Програми розвитку ООН за утвердження гендерної рівності в Україні (1992) і срібний хрест родини Мазеп (2007).
Джерела і посилання
ред.- Алла Диба. Максименко Лілія Олександрівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
- Коскін В. Письменник дарує те, що читач забув (проза Лілії Максименко) // Демократична Україна. 2010, 14 липня
- Самійленко Л. Іншість — завжди виклик // Культура і життя. 2013, 15 лютого
- Відійшла у засвіти Лілія Максименко // Національна спілка письменників України
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |