Байрамча
Байрамча (крим. Bayramça) — село Успенівської сільської громади, у Білгород-Дністровському районі Одеської області України. Населення становить 1218 осіб.
| село Байрамча | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Одеська область |
| Район |  Білгород-Дністровський район
|
| Тер. громада | Успенівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA51040290060020389 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1821 |
| Перша згадка | 1821 (203 роки)[1] |
| Колишня назва | Миколаївка-Новоросійська |
| Населення | 1218 |
| Площа | 1,91 км² |
| Густота населення | 637,7 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 68244 |
| Телефонний код | +380 4848 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 46°8′3″ пн. ш. 29°54′16″ сх. д. / 46.13417° пн. ш. 29.90444° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
24 м |
| Водойми | р. Хаджидер |
| Відстань до обласного центру |
116 км |
| Відстань до районного центру |
36 км |
| Найближча залізнична станція | Сарата |
| Відстань до залізничної станції |
22 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 68242, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с.Успенівка, вул.Кишинівська,73 |
| Староста | Юрескул Володимир Іванович |
| Карта | |
  Байрамча | |
 Байрамча | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Історія
ред.На території села виявлені поселення епохи пізньої бронзи (початок II тисячоліття до н. е.) та перших віків нашої ери. До 1807 року на місці села існувало поселення напівкочових ногайських татар Байрамча (ймовірно від назви мусульманського свята Курбан-байрам).
Після війни з Османською імперією 1806—1812 рр. Байрамча потрапило до складу Російської імперії. За даними 1824 року землі Байрамчі належали колезькому раднику Миколі Криницькому, спадкоємці якого в 1848 році продали їх поміщику К. X. Зіро.
Переважну масу населення Байрамчі становили селяни-втікачі з України, Молдавії й Росії. Більшість з них була напівзалежними селянами, які відбували натуральні й сплачували грошові повинності на користь власника землі на основі місцевих звичаїв або відповідного контракту. Юридично вони вважалися вільними. Таких селян, яких ще називали царанами, тут у 1855 році налічувалось 344 ревізькі душі. Дещо в кращому становищі були десятинники, які орендували землю в поміщика за дежму, тобто десяту частину врожаю або худоби. Проте їх було небагато. В 1853 р. юдейська громада (76 чоловіків і 60 жінок) уклали угоду з поміщиком К. Зіро про проживання на території містечка Байрамчі строком 25 років [2]. Становище основної маси населення Байрамчі було тяжким. Вони не раз скаржилися на утиски поміщика, а в 1855 році відмовилися виконувати натуральні повинності [3].
В червні 1856 року Дунайське козацьке військо придбало містечко Байрамчі у поміщика К.Зіро за 115 тисяч карбованців сріблом. [2]. В тому ж році Дунайське козацьке військо було перейменоване на Новоросійське козацьке військо. Після цього, 16 грудня 1856 року, населений пункт був перейменований на станицю Миколаївку-Новоросійську. В 1859 році військове правління на чолі з наказним отаманом Дунайського козацького війська було переміщене з міста Аккерман до станиці Миколаївки-Новоросійської [4]. За даними 1859 року у козачій станиці Аккерманського повіту Бессарабської області мешкало 857 осіб (466 чоловічої статі та 391 — жіночої), налічувалось 146 дворових господарств, існували православна церква, молитовна єврейська школа та поштова станція, відбувались базари щонеділі[5].
Станом на 1886 рік у колишньому державному (колишньому козачому) селі, центрі Миколаївсько-Новоросійської волості, мешкало 1044 особи, налічувалось 281 дворове господарство, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, поштова станція, 18 лавок, 3 постоялих двори, відбувались базари щонеділі[6]. За 9 верст — православна церква.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1365 осіб (700 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1359 — православної віри[7].
20 березня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування села на Байрамча, однак остаточне перейменування відбудеться тільки після успішного голосування у Верховній Раді[8].
19 вересня 2024 року постановою №12043 Верховної Ради України село Миколаївка-Новоросійська Одеської області перейменували на село Байрамча.
Населення
ред.Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1238 осіб, з яких 544 чоловіки та 694 жінки.[9]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1218 осіб.[10]
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 82,92 % |
| російська | 14,04 % |
| молдовська | 1,81 % |
| болгарська | 1,23 % |
Відомі люди
ред.- Зайцев Ювеналій Петрович (1924—2020) — український гідробіолог, академік НАН України
- Строєнко Сергій Васильович (1967—2013) — радянський та молдовський футболіст.
- Яцимирський Олександр Іванович (1873—1925) — славіст-філолог.
- Елена Черней (1924 – 2000) — румунська оперна співачка (меццо-сопрано). Заслужена артистка Румунії (1962).
Галерея
ред.-
Суботній базар -
Церква Баптистів -
Церковне подвір'я -
Хата в селі
Примітки
ред.- ↑ ВРУ. Архів оригіналу за 11 жовтня 2018. Процитовано 11 жовтня 2018.
- ↑ а б О.Бачинська-Дунайське козацьке військо-1998|39
- ↑ http://ukrssr.com.ua/odeska/saratskiy/mikolayivka-novorosiyska-saratskiy-rayon-odeska-oblast
- ↑ О.Бачинська-Дунайське козацьке військо-1998|47
- ↑ Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 264)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-7. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Комітет з питань організації державної влади підтримав перейменування низки населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики або не відповідають стандартам державної мови. 4 квітня 2024.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
Джерела
ред.
- Історія міст та сіл України, Том Одеська область, стор. 733—734 (рос.)
- Миколаївка-Новоросійська — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
|
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |