Сальський Володимир Петрович
Володи́мир Петро́вич Са́льський (4 липня 1885, Острог — 5 жовтня 1940, Варшава) — український військовий діяч. Полковник генштабу, працював у відділі генерала Юнаківа (1918 р.), командував Запорізькою групою у Кам'янець-Подільській операції УНР (1919 р.), згодом генерал-хорунжий Армії УНР.
| Володимир Петрович Сальський | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Підполковник  Генерал-хорунжий | |||||||||||
 Сальський Володимир Петрович | |||||||||||
| Загальна інформація | |||||||||||
| Народження | 4 липня 1885 Острог, Волинська губернія,  Російська імперія | ||||||||||
| Смерть | 5 жовтня 1940 (55 років) Варшава, Генерал-губернаторство, .svg){kind=small} Третій Рейх | ||||||||||
| Поховання | Православний цвинтар у Варшаві | ||||||||||
| Національність | українець | ||||||||||
| Alma Mater | Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації | ||||||||||
| Військова служба | |||||||||||
| Роки служби | 1918–1940 | ||||||||||
| Приналежність | .svg){kind=small} УНР | ||||||||||
| Вид ЗС |  Армія УНР | ||||||||||
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||||||||||
| Командування | |||||||||||
| |||||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||||
| |||||||||||
 Сальський Володимир Петрович у Вікісховищі | |||||||||||
Життєпис
ред.Народився в м. Острозі на Волині у дворянській родині.
Склав іспит за 6 класів при Острозькій гімназії, закінчив Віленське військове училище (1906), Миколаївську академію Генерального штабу (1912). Закінчив за 1-м розрядом, був 1-м у випуску, нагороджений малою срібною медаллю із занесенням на мармурову дошку академії. Одночасно з ним академію закінчували майбутні українські генерали Микола Капустянський і Віктор Кущ. Після навчання випущений підпоручником до 126-го піхотного Рильського полку (Острог). Офіцер 126-го піхотного Рильського полку, командир роти 132-го піхотного Бендерського полку у Києві, начальник штабу піхотної дивізії. Учасник Першої світової війни. З липня 1914 — старший ад'ютант штабу 70-ї піхотної дивізії. З вересня 1915 — капітан; з травня 1916 — в. о. помічника старшого ад'ютанта оперативного відділу штабу 12-ї армії. З лютого 1917 — старший ад'ютант оперативного відділу генерал-квартирмейстерства штабу 12-ї армії. У квітні 1917 — підполковник російської армії. У 1917 — старший ад'ютант 12-ї російської армії у Прибалтиці. За Першу світову війну був нагороджений Георгіївською зброєю (1915) та всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня (з мечами та бантом) включно, також французьким орденом Почесного Легіону.
З листопада 1917 включився в антибільшовицьку боротьбу, начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. Учасник українізації російських частин Північного фронту (1917). Наприкінці 1917 — начальник штабу командувача протибільшовицьких сил на Лівобережній Україні полковника Ю. Капкана. У січні 1918 р. — начальник штабу отамана Михайла Ковенка — українських військ столиці 1918 року в боях з російськими частинами Муравйова.
З 10 березня 1918 — у комісії з формування української армії. За Гетьманату — начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії, член Комісії з організації військових шкіл та академій в Україні — з 22 червня — 1-й помічник начальника відділу піших шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави.
У червні 1919 року очолив легендарну Запорізьку дивізію, змінивши на цій посаді полковника Петра Болбочана. Згодом Сальський був одним з тих, хто багато зробив для порятунку полковника від розстрілу[1][2].
В армії УНР: начальник штабу коменданта Києва, начальник навчального відділу Головної Шкільної управи Генерального штабу, від початку 1919 року — її голова — з кінця січня. З травня 1919 року — командувач Запорізької групи Армії УНР. З 23 вересня 1919 року — командувач Армії УНР, замінив невинного в поразках від гнітючої більшості білогвардійських військ Василя Тютюнника з листопада 1919 — Міністр військових справ УНР в уряді Б. Мартоса (займав цю посаду до 1940 р.), генерал-хорунжий.
12 листопада 1919 року, під час спільної наради урядів УНР та ЗУНР в Кам'янці-Подільському, погасив гарячу дискусію фразою:
Війна для нас скінчена. Поконала нас не мілітарна сила ворогів, а тиф. Наддніпрянська армія не має заспокоєних навіть елементарних вимог, вона опору ставити не може. Галицька армія в такім самім стані. Вона в більшості вже окружена.[3]
З 11 вересня 1920 року — у відставці.
5.10.1920 — підвищений до звання генерал-хорунжий.
Наприкінці 1920 — інтернований у польському таборі в Каліші. Згодом оселився у Варшаві.
Активний учасник громадсько-політичного життя української діаспори. З 1924 року до дня смерті — військовий міністр УНР в екзилі. Член Українського Центрального Комітету у Варшаві, Вищої Військової Ради, Об'єднання вояків армії УНР, управи Української станиці, працював співробітником військового-наукового та літературного журналу — «Табор». Автор спогадів, статей з історії Визвольних воєн 1917—1921 років.
Був одним з найбільш послідовних прихильників Симона Петлюри, а після його смерті — головним військовим радником Андрія Лівицького. Ініціатор відновлення «Січі» у Галичині. Виїжджав 1926 року до Парижа на судовий процес убивства С. Петлюри. У березні 1930, під час процесу Спілки визволення України у Харкові, підготував заяву-протест зборів українських емігрантів у Варшаві.
Помер 5 жовтня 1940 року, похований у Варшаві на цвинтарі «Воля».
Родина
ред.В Армії УНР служив рідний брат Володимира Сальського — хорунжий Олександр Сальський (поручник — посмертно), який брав участь у Другому зимовому поході, потрапив до полону в бою під Малими Міньками та був розстріляний під Базаром.[4] Кавалер Хреста Симона Петлюри.
Син Сальського Юрій (1915 року народження) закінчив польську льотну школу в Дембліні (1939). У 1939—45 як льотчик польських ВПС брав участь у боях проти німців у Польщі, Франції, Великій Британії. З 1951 року жив у Канаді. У 1953-80 роках — радник із військово-повітряних та військово-космічних питань Військового міністерства Канади; автор численних праць з теорії та практики військової авіації, балістики, космічних операцій.
25 лютого 1964 р. нагороджений Воєнним хрестом.
Вшанування пам'яті
ред.- Провулок Володимира Сальського у місті Первомайськ Миколаївської області.
- У Києві є вулиця Володимира Сальського
- Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 130 років із дня народження відзначалося на державному рівні.[5][6]
Примітки
ред.- ↑ “Незнаному козакові”. Православне кладовище Армії УНР. Історична правда. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
- ↑ Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська) . Харків: Vivat. с. 85. ISBN 978-617-690-940-8.
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 266
- ↑ Під Базаром більшовики розстріляли 359 полонених українських військових (1921). Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 6 лютого 2017.
- ↑ Політика / Голос України. — К., № 29 (6033) від 18 лютого 2015. — С. 4
- ↑ Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2015 році. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 24 квітня 2020.
Джерела та література
ред.- Науменко К. Є. Сальський Володимир [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 427. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Коваленко Сергій. Сальський Володимир Петрович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали. — Львів—Харків, 2007. ISBN 978-966-2918-12-0
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Сальський Володимир Петрович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
Посилання
ред.- Сальський Володимир // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Сальський Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1664. — 1000 екз.
- Генерал-хорунжий Володимир Сальський
- Історичний клуб