Вікіпедія

Сибірське бароко

Сибірське бароко — загальне позначення храмової архітектури Сибіру XVIII століття. На 1803 рік у Сибіру налічувалося 115 кам'яних храмів. Частина російського бароко, що зазнав впливу українського бароко і (в окремих випадках) ламаїстського декору. Найбільше пам'ятників збереглося в Іркутську, Тобольську і Томську. Початкові інтер'єри вціліли лише у Хрестовоздвиженській церкві Іркутська.[1]

Знаменська церква в Тюмені (1768—1786)

Сибірські церкви XVIII століття, подібно до більшості пам'яток московського візерунка та бароко, — безстовпні.[2] Із західного боку до них примикають трапезні із дзвіницями. Для барокових пам'яток Сибіру характерне прагнення мальовничому нагромадженню обсягів, що послідовно зменшуються (за висловом А. А. Ю. Каптікова — «Барокова переускладненість форм»)[3] . Декоративна система відзначена оригінальними привнесеннями, ймовірно східного походження (стрілчасті сандрики у вигляді полум'я, ступоподібні форми, колесо Дхарми).[4]

Витоки

ред.
 
Троїцький монастир (Тюмень) — одна з перших кам'яниць Сибіру.

У XVII столітті кам'яне будівництво у Сибіру велося лише Тобольську і Абалаці.[2] Це були давньоруські споруди з елементами, що панували в російській архітектурі тих років «узорччя». У дусі наришкінського стилю була витримана найраніша кам'яна споруда Тюмені — Благовіщенська церква (1700—1704).[5] Троїцький монастир, що будувався відразу слідом за нею, має багато спільного з українським бароко. Пояснюють це українським походженням тогочасних сибірських ієрархів. Наступні сибірські храми утримали деякі конструктивні елементи українського бароко, зокрема вертикально-склепчасті архітектурні рішення.[4] У літературі відзначається подібність перших тобольських пам'яток з уральськими храмами самого початку XVIII століття, такими, як Далматів монастир і собор у Верхотур'ї (єдиний у своєму роді пам'ятник строганівського кола).

До перших кам'яних споруд на сході Сибіру відносяться Нерчинський Успенський монастир (1712), Посольський Спасо-Преображенський монастир (1718), Спаська і Богоявленська церкви в Іркутську, Богоявленська церква і воєводський будинок в Єнісейут, Спаський монастир іркутська.

Потреба у пишних барокових церквах виникала через потребу пропаганди православія серед місцевого буддійського населення. Наприклад у Бурятії в другій половині XIX століття православні місіонери, скаржачись на неефективність своєї діяльності, вважали однією з її причин "убозтво православних церков порівняно з дацанами".[6]

Історія вивчення

ред.
 
Покровська церква у Красноярську

Найбільш самобутній пам'ятник сибірського бароко[7] — Хрестовоздвиженська церква Іркутська (1747—1758) — буддійськими елементами свого декору привертала увагу вже дореволюційних дослідників російської архітектури. Унікальний пам'ятник намагалися пов'язати з пишним кам'яним мереживом храмів Солікамська та Сольвичегодська.[8] Ігор Грабар бачив у цій церкві запізніле провінційне продовження московського візерунка з його прагненням «прикрасити»: «наївне поєднання відлуння Москви та України химерно сплелося у густий візерунковий килим, зі своєрідним присмаком сусіднього Сходу», — писав він.[9]

 
Так як у Сибіру, портали більше не оформлялися ніде

Термін «сибірське бароко» ввів у оборот у 1924 році іркутський краєзнавець Д. А. Болдирєв-Казарін,[2] який писав з приводу Хрестової церкви про «оргіастичні безумства», до яких доходили в обробці стін місцеві майстри, «розливаючи потік узороччя у все багатосаджене поле».[10] Висловлюючи припущення про участь у будівельних роботах місцевих бурятів, Болдирєв-Казарін заявляв, що в Сибіру «деякі деталі монгольської та китайської архітектури приймають знайомі форми кокошників», у той час як «остяцькі, татарські та бухарські» впливи зумовлюють специфіку декору. Ялуторівське та Тарі.[10]

У сімдесяті роки минулого століття вчені радянського періоду вивчали проблему використання східних та українських елементів у сибірській архітектурі XVIII століття.[2] Відзначався «бурятський декор» іркутських храмів і подібність їх об'ємно-планувальних рішень тим, що використовувалися архітекторами північноруських міст — Тотьми та Великого Устюга.[11] З погляду Т. С. Проскурякової, правомірно виділяти два «субрегіональні типи» ранньої сибірської храмової архітектури — західносибірський (Тобольськ, Тюмень, Зауралля) та східносибірський (Іркутськ).[12] А. Ю. Каптіков також розрізняє західно-і східно-сибірські зводи бароко. Він бачить у сибірській архітектурі XVIII століття одну з провінційних шкіл російського бароко — поряд з тотемсько-устюзькою, в'ятською та уральською.[3]

Пам'ятники сибірського бароко

ред.
 
Успенський собор Єнісейська було завершено лише 1818 року
 
Унікальний для сибірського бароко настінний декор

Примітки

ред.
  1. ↑ Масиель Санчес Л. К. Каменные храмы Сибири XVIII века: эволюция форм и региональные особенности[недоступне посилання]
  2. ↑ а б в г Масиель Санчес Л. К. Каменные храмы Сибири XVIII века: эволюция форм и региональные особенности[недоступне посилання]
  3. ↑ а б Каптиков А. Ю. «Региональное многообразие архитектуры русского барокко». МАРХИ, 1986. С. 31, 59.
  4. ↑ а б У. К. Брамфилд. Восточные мотивы в церковной архитектуре Сибири. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 21 травня 2008.
  5. ↑ История Благовещенского собора г. Тюмени. Архів оригіналу за 3 грудня 2014. Процитовано 26 червня 2010.
  6. ↑ Архитектурные особенности бурятских буддийских храмов. cyberleninka.ru. Процитовано 12 квітня 2023.
  7. ↑ «Лишь в Крестовоздвиженской иркутской церкви сибирское барокко проявилось во всей полноте и разнообразии культурно-семантических и этно-стилистических напластований» (Т. С. Проскурякова).
  8. ↑ Лукомский Г. И. «Памятники старинной архитектуры России в типах художественного строительства». Ч. 1. Русская провинция. — Пг., 1915. — С. 92—93.
  9. ↑ Грабарь И. Э. История русского искусства. История архитектуры. Т. 2. Допетровская эпоха. (Москва и Украина.) М., [1911]. С. 137.
  10. ↑ а б Болдырев-Казарин Д. Л. Народное искусство Сибири // Сибирская живая старина. Сб. 2. — Иркутск, 1924. — С. 5—19.
  11. ↑ Оглы Б. И. «Архитектурные памятники Иркутска». // Архитектурное наследство, 27 (1979). С. 168.
  12. ↑ Т. С. Проскурякова. «Черты своеобразия архитектуры Сибири XVIII в.» // Архитектурное наследство, 40 (1996). С. 70-74.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сибірське_бароко&oldid=40632923