Вікіпедія

Словник української мови в 11 томах

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Словник української мови.

Словник української мови в 11 томах, скорочено СУМ-11 — перший в історії великий тлумачний словник української мови. Укладений колективом працівників Інституту мовознавства АН УРСР під керівництвом академіка Івана Білодіда. Виданий у 1970–1980 роках видавництвом «Наукова думка» (Київ).

«Словник української мови»
Обкладинка першого тому «Словника української мови»
Моваукраїнська
ВидавництвоНаукова думка
РедакторБілодід Іван Костянтинович

1983 року групі вчених Інституту мовознавства, які зробили найбільший внесок у створення СУМ, присвоєно звання лауреатів Державної премії СРСР.

Вміст

ред.

Словник відбиває стан української літературної мови від Івана Котляревського до кінця 1970-х років. Містить 134 058 слів.

Крім загальновживаної лексики і фразеології, СУМ охоплює також значну частину лексичного складу мови, що відійшла до пасивного мовного фонду, але свого часу активно вживалася і тому засвідчена як у фольклорі, так і в творчості майстрів слова; фіксуються у словнику часто вживані діалектизми та слова, що стоять на межі літературного вживання.

Включаючи великий і різноманітний щодо походження, функціонування і стилістичного застосування лексико-фразеологічний матеріал, СУМ має нормативне спрямування. Це забезпечено зокрема:

  1. Добором лексики для його реєстру;
  2. Розкриттям через тлумачення основних значень та відтінків значень реєстрових слів;
  3. Поданням найважливіших граматичних форм і наголосу цих слів;
  4. Наведенням до них (де це потрібно) стилістичних ремарок і визначенням сфери їхнього вживання;
  5. Ілюстраціями вживання витлумачуваних слів та фразеологізмів, що дають живі приклади правильного використання слів та підтверджують їхню стилістичну характеристику.

На сьогодні деякі тлумачення зі словника застаріли, оскільки значення слів розкривалося у словнику із позицій марксизму-ленінізму — тогочасної державної ідеології. Частково застарів і правопис словника, оскільки правописом 1993 року було повернуто літеру «Ґ» та змінено написання деяких власних назв, похідні яких є у словнику (аргентінський → аргентинський, бразілець → бразилець тощо).

Джерела

ред.

Словник укладено на основі кількамільйонної лексичної картотеки української мови, що базується на українській художній, перекладній, науковій, науково-популярній та політичній літературі, збірках народної творчості, газетах, журналах, підручниках, посібниках, довідниках та мемуарах.

Лексикографічними джерелами словника слугували, зокрема, найважливіші попередні словники української мови: рукописний Словник української мови П. Білецького-Носенка, Малорусько-німецький словник Є. Желехівського (Львів, 1886), Словник української мови за редакцією Б. Грінченка (Київ, 1907—1909), Російсько-український словник (редакція М. Калиновича; Москва, 1948), Українсько-російський словник в шести томах (Київ, 1953—1963), Словник мови Шевченка (Київ, 1964), серія термінологічних словників та ін.

Колектив авторів

ред.

Голова редакційної колегії — академік Іван Білодід.

Том Діапазон Автори Редактори Рік
1 А—В, містить 18 077 слів[1] (під літерою А 1803, під літерою Б 4538, під літерою В 11736) А. П. Білоштан, А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, В. П. Градова, П. П. Доценко, І. О. Кільчевський, А. В. Лагутіна, С. П. Пригожий, Л. К. Рак А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, П. Й. Горецький, Н. І. Швидка 1970
2 Г—Ж, містить 10 915 слів[1] (під літерою Г 3569, під літерою Д 5405, під літерою Е 950, під літерою Є 122, під літерою Ж 869) А. П. Білоштан, М. Ф. Бойко, В. П. Градова, Г. М. Колесник, О. П. Петровська, Л. А. Юрчук П. П. Доценко, Л. А. Юрчук 1971
3 З, містить 11 264 слова[1] А. А. Бурячок, В. М. Білоноженко, А. П. Білоштан, Г. М. Гнатюк, Н. П. Дзятківська, О. Є. Марценківська, А. Ф. Панасенко, В. Д. Цвях, Т. К. Черторизька, Н. І. Швидка, Г. Т. Яценко Г. М. Гнатюк, Т. К. Черторизька 1972
4 І—М, містить 14 290 слів[1] (під літерою І 1067, під літерою Ї 50, під літерою Й 40, під літерою К 6448, під літерою Л 2564, під літерою М 4121) В. О. Винник, В. П. Градова, І. О. Кільчевський, А. В. Лагутіна, О. П. Петровська, С. П. Пригожий, Л. К. Рак, Л. О. Родніна, В. Ю. Франчук А. А. Бурячок, П. П. Доценко
Частину матеріалів тому попередньо відредагував П. Й. Горецький 		1973
5 Н—О, містить 15 625 слів[1] (під літерою Н 8327, під літерою О 7298) В. М. Білоноженко, А. П. Білоштан, В. П. Градова, Л. П. Жаркова, Ш. Г. Кренцель, А. В. Лагутіна, К. В. Ленець, П. С. Лисенко, I. С. Назарова, О. П. Петровська, Л. О. Симоненко, М. М. Фещенко, В. Ю. Франчук Л. А. Юрчук, В. О. Винник 1974
6 П—Поїти, містить 13 760 слів[1] А. П. Білоштан, В. П. Градова, Г. Н. Демчик, Г. Г. Дідківська, Л. П. Жаркова, Ш. Г. Кренцель, А. В. Лагутіна, К. В. Ленець, А. Ф. Марахова, О. Є. Марцинківська, О. П. Петровська, Л. О. Родніна, В. Ю. Франчук, В. Д. Цвях, Н. І. Швидка, Г. Т. Яценко А. В. Лагутіна, К. В. Ленець 1975
7 Поїхати—Приробляти, містить 8367 слів[1] О. Є. Марцинківська, Л. О. Родніна, В. М. Русанівський, Н. І. Швидка (упорядники основного матеріалу)
В. П. Градова, В. В. Жайворонок, Л. П. Жаркова, А. Ф. Марахова, О. П. Петровська, В. Б. Фридрак, В. Д. Цвях (уклали частину матеріалів) 		О. П. Петровська, М. М. Пилинський, Л. О. Родніна, Н. І. Швидка 1976
8 Природа—Ряхтливий, містить 15 955 слів[1] (під літерою П 5496, під літерою Р 7459) В. М. Білоноженко, В. В. Жайворонок, В. П. Забєліна, Ш. Г. Кренцель, С. А. Малахівська, А. Ф. Марахова, І. С. Назарова, Н. Г. Озерова, Л. О. Родніна, Л. О. Симоненко, М. М. Фещенко, Т. К. Черторизька В. О. Винник, В. В. Жайворонок, Л. О . Родніна, Т. К. Черторизька 1977
9 С, містить 11 295 слів[1] І. Р. Вихованець, В. П. Градова, Г. Н. Демчик, Г. Г. Дідківська, Л. П. Жаркова, В. П. Забєліна, І. С. Назарова, О. П. Петровська, Л. О. Симоненко, Л. Г. Скрипник, Т. О. Федоренко, М. М. Фещенко, В. Б. Фридрак, Г. Т. Яценко І. С. Назарова, О. П. Петровська, Л. Г. Скрипник, Л. А. Юрчук 1978
10 Т—Ф, містить 8960 слів[1] (під літерою Т 4290, У 2616, Ф 2054) П. С. Лисенко, Є. М. Радченко, Л. М. Стоян, В. Д. Цвях, Г. Т. Яценко А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк
Частину тому доопрацювали: А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк 		1979
11 Х—Ь, містить 7795 слів[1] (під літерою X 1781, під літерою Ц 1039, під літерою Ч 1569, під літерою Ш 2327, під літерою Щ 425, під літерою Ю 131, під літерою Я 522, під літерою Ь 1). Додатки містять 807 слів В. М. Білоноженко, В. Й. Горобець, Ш. Г. Кренцель, А. Ф. Марахова, Л. О. Симоненко, В. Ю. Франчук, Г. Т. Яценко.

Додатки уклали: Л. О. Симоненко, М. М. Фещенко

С. І. Головащук, (помічник редактора) Н. Є. Лозова 1980

Похідні словники

ред.
Докладніше: НТСУМ, УТС-Бусела, СУМ-Жайворонка, ВТССУМ-Єрошенка та СУМ-20

У незалежній Україні на основі матеріалів словника було видано багато похідних тлумачних словників різного обсягу та призначення.[2][3][4] Зокрема, СУМ є основним джерелом для тлумачних словників української мови середнього обсягу.[4]

Прикладів словників які офіційно або неофіційно наслідують СУМ-11 є чимало. Серед словників що неофіційно/безкопірайтно використали словникову базу СУМ-11 були наступні словники: Новий тлумачний словник української мови зредагований літературознавцем Василем Яременком та аспіранткою Оксаною Сліпушко (НТСУМ, в 3-ьох томах; 1998—2008, Київ: Аконіт, 200 тис. слів). Після докладного аналізу НТСУМ автори академічного словника довели, що він є скороченим варіантом одинадцятитомника та становить «98-відсотковий плагіат чистісінької води»[5].

Іншим резонансним випадком передруку матеріалів академічного словника було видання «Великого тлумачного словника сучасної української мови» видавництва «Перун» (2001, 2005), 250 тис. слів), який без значних змін використав більшість тлумачень із СУМ-11. У 2001 році цей словник став лауреатом рейтингу «Книжка року 2001»[6]. Згодом авторські права на словник було продано російській компанії Abbyy.

Великий тлумачний словник сучасної української мови зредагований Олегом Єрошенком (ВТССУМ-Єрошенка, одним томом, 2012, Донецьк: Глорія Трейд, 250 тис. слів). Серед словників що офіційно/зкопірайтно використали словникову базу СУМ-11 були наступні словники: Словник української мови зредагований Віталієм Жайворонком (СУМ-Жайворонка, одним томом, 2005—2016, Київ: Просвіта; Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України, 165 тис. слів) та Словник української мови у 20 томах зредагований Віталієм Русанівським (СУМ-20, у 20 томах, 2010-донині, Київ: Український мовно-інформаційний фонд НАН України, TBA тис. слів).[7]

Оцінки та критика

ред.

Сучасні українські мовознавці загалом високо оцінюють якість «Словника української мови» в 11 томах.[3][8] Водночас, вони застерігають проти деяких його вад, зокрема невмотивованих обмежувальних позначок щодо питомо української лексики.[8][9]

Мовознавець Василь Німчук, член-кореспондент НАНУ, вважає СУМ «вершиною української лексикографії», якою він «є і нині».[3]

Мовознавець Олександр Пономарів характеризує словник як такий, що має вади, але укладений фахівцями. Словник укладали в період, коли в УРСР втілювалася в життя «теорія зближення мов та націй», за якою нібито всі мови та нації повинні були злитися в одну, тому зі словників викидалися питомі українські слова, які не схожі на російські. Щоб зберегти ці слова, мовознавці включали їх у СУМ із примітками «застаріле», «обласне», «діалектне», «рідковживане». Як приклад Пономарів наводить слово «містянин» , що позначене у словнику як «рідковживане»[8].

Лексикограф та дисидент Святослав Караванський у своїх працях критикує СУМ за появу багатьох слів, які він характеризує як лексику, здерту з російських форм. Суто українські ж слова часто позначені як розмовні та застарілі. Наводить приклади перекручення наголосів. Караванський також зауважує, що варто письменникові випадково, наприклад, у листуванні вжити російське слово, як воно «моментально» фіксувалося як норма (наприклад, «баловство» позначене розм., «нарядний» , «обмовитися» , «повітряний поцілунок» , проте в прикладах показане вживання і в художніх творах). Деякі тлумачення слів у СУМ він називає «неграмотними». Наприклад, слово «оливо» , на його думку, неправильно витлумачене як «олово», оскільки воно мало значення «свинець».[9]

Орест Друль наводить багато прикладів помилкового вказання авторства у «Словнику української мови». Наприклад, замість Кочури посилаються на Кочергу, замість Руданського посилаються на Руденка тощо. Ці помилки було згодом скопійовано до двадцятитомного словника.[10]

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м не рахуючи тих, що даються як посилання
  2. ↑ Авторське право, яке є [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня, 29.09.2001.
  3. ↑ а б в Василь Німчук. Про сучасну українську тлумачну лексикографію // Українська мова, № 3, 2012.
  4. ↑ а б Наталія Гордієнко. Українська тлумачна лексикографія: сучасний стан і перспективи розвитку[недоступне посилання з липня 2019] // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. — Херсон: Видавництво ХДУ. — 2010. — Вип. 11. — 293 с.
  5. ↑ Німчук В. Про сучасну українську тлумачну лексикографію // Українська мова, № 3, 2012.. — С. 3-30.
  6. ↑ Василь Німчук. Про сучасну українську тлумачну лексикографію // Українська мова, № 3, 2012.
  7. ↑ Якименко К. М. Програмно-технологічні аспекти створення лексикографічної системи «Словник української мови» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Проблеми програмування (1). — С. 24-37. — ISSN 1727-4907
  8. ↑ а б в Олександр Пономарів: «На нашому ТБ час вводити мовний режим» [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.] // Телекритика, 07.11.2011.
  9. ↑ а б Святослав Караванський. Пошук українського слова. LXV. Війна за національне «Я». (скорочено) («Літературна Україна», 21.12.91) та LXVII. ЗА СЦЕНАРІЄМ «РОССІЯНИНА КРИМУ» (Конспект). («Літературна Україна», 9.7.92) http://maysterni.com/p6.htm
  10. ↑ Орест Друль. Чорні коцури українського мовознавства // Збруч, 13.10.2020.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Словник_української_мови_в_11_томах&oldid=42819366