Сорока Михайло Михайлович
Миха́йло Миха́йлович Соро́ка (27 березня 1911, с. Гнилиці Великі, нині с. Гнилиці, Підволочиський район, Тернопільська область — 16 червня 1971, Озьорний,[3][4] Дубравлаг, Мордовська АРСР, СРСР) — український громадський та військовий діяч, провідник Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ (1934—1936), член Крайового Проводу ОУН (1940). Протягом 34 років був в'язнем радянських таборів, організатором руху спротиву в'язнів «ОУН-Північ».
| Михайло Сорока | |
|---|---|
 остання фотографія, 1970-ті | |
| Ім'я при народженні | Михайло Михайлович Сорока |
| Народився | 27 березня 1911 с. Гнилиці Великі, Підволочиський район, Тернопільська область |
| Помер | 16 червня 1971 (60 років) Озерний, Дубравлаг, Мордовська АРСР, Російська РФСР, СРСР |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Країна |  Австро-Угорщина УНР Чехословаччина СРСР |
| Діяльність | лідер спільноти, політичний активіст, політичний в'язень |
| Галузь | Рух за незалежність[2] і політика[2] |
| Відомий завдяки | член ОУН |
| Alma mater | Празька політехніка |
| Знання мов | українська[2], німецька і польська |
| Партія |  ОУН |
| Батько | Михайло Сорока |
| Мати | Ганна Сорока (до шлюбу: Года) |
| У шлюбі з | Катерина Зарицька |
| Діти | Богдан Сорока |
| |
Дитинство та студентські роки
ред.Михайло Сорока народився 27 березня 1911 року в с. Гнилиці Великі (Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині с. Гнилиці, Скориківська сільська громада, Тернопільський район, Тернопільська область).
Навчання розпочинав у Тернопільській українській державній гімназії. Від 1926[4] року — у Чехословаччині, де закінчив Українську реформовану реальну гімназію в Ржевцях біля Праги у Чехії. Співорганізатор гуртка «Український Сокіл», входив до складу його керівного ядра — Команди українських пластунів-емігрантів.[4] Після гімназії вступає на архітектурний факультет Празької політехніки, який закінчує 1936 р.
Боротьба в лавах ОУН проти польської держави
ред.Член ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу, він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ).
9 січня 1937 року його арештовують і ув'язнюють у Чортківській,[4] Станиславівській («Діброва») і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі Картузькій. У вересні 1939 року після чергового поділу Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.
У грудні 1939 року став членом радянського спортивного товариства «Спартак». У січні 1940 року вступив на перший курс математичного факультету Львівського політехнічного інституту, паралельно працював «бібліотекарем і рисівником при бібліотеці фізико-математичного факультету Львівського університету», а з березня того ж року почав навчатися на мистецьких курсах. 1940 року М. Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.
Тюремно-табірна епопея (1940—1971)
ред.
Арешт НКВС (березень 1940). 8 років на Воркуті
ред.22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М. Сороки і К. Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.
Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М. Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К. Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К. Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М. Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.
У пересильній Замарстинівській тюрмі Михайло довідується, що у Львівській в'язниці — «Бригідках», де була ув'язнена дружина, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік[5]).
На Воркуті знання М. Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.
Кілька місяців свободи (весна 1949). 3 роки заслання в Красноярський край
ред.Навесні 1949 року М. Сорока повертається до Львова, але вже у червні був схоплений органами НКВС просто на вулиці та засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв'язок з ОУН.
1952-й. Смертна кара, замінена на 25 років
ред.Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечувано жорстокого слідства (деякі в'язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримавши знущань), М. Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.
Повстання в Кенгірі (1954)
ред.1954 року — Сорока, перебуваючи у Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв'язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану»[6].
Мордовські табори. Смерть в ув'язненні (16 червня 1971)
ред.Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в'язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Збереглися його твори: «Мистецька Прага», «Мирон Зарицький», філософський трактат «Інстинкти. Рефлекси. Етика» та деякі переклади.
Помер Михайло Сорока у Мордовії 17 червня 1971, на 34-му році ув'язнення від інфаркту[7].
21 вересня 1991 року його останки було перевезено з Мордовії у Львів і перепоховано на Личаківському цвинтарі, на полі № 67[8], туди ж було перенесено останки його дружини Катерини Зарицької[4].
З 60-ти прожитих літ Михайло Сорока був ув'язнений 34 роки[9].
Анатоль Радигін, російський поет єврейського походження, політв'язень радянського режиму, так згадував про Михайла Сороку:
Я ніколи не сидів разом з покійним М.М. Сорокою. Я тільки чув про нього і про його життя від сусідів по камерах, яким випало на долю спілкуватися з ним. Серед них були різні люди: такі, що люблять Україну, байдужі до неї, ті, що її ненавидять, але я не пам’ятаю нікого, хто насмілився б сказати погане слово про Михайла Сороку. Говорили про нього тільки з пошаною й щирим захопленням. В його присутності не можна було замислити підлоту, гидко висловитися, виявити слабість. Ця людина жила й пішла з життя героїчно, як лицар, спокійно, як учений, світло, як святий, гідно, як державний діяч. Своїм життям та своєю смертю він назавжди й остаточно відповів моїм опонентам і скептикам. Він міг бути прикрасою кожної держави, міг створити кожну державність. Я вірю, що прийде час, коли при його імені будуть вставати і стоятимуть мовчазно й урочисто, як встають американці при імені Вашінґтона, угорці при імені Кошута, євреї при імені Герцля. Мир прахові його![10]
Вшанування пам'яті
ред.У місті Нікополь вулицю Кустанайську перейменували на вулицю Михайла Сороки.
Див. також
ред.
Примітки
ред.- ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 365. — ISBN 978-966-8955-00-6
- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ в оригіналі Озерна
- ↑ а б в г д Баран Р., Головин Б., Олещук І. Сорока Михайло Михайлович… — С. 315.
- ↑ Пост поступ. № #5 (25) травень 2008. Богдан Сорока. «Хвороба нашого суспільства — амбівалентність». Автор: Віктор Неборак.[недоступне посилання з червня 2019] Перевірено 2009-06-20.
- ↑ «Дзеркало тижня», № 16 (744) 30 квітня — 15 травня 2009. «Найвільніші люди в СРСР» Автор: Світлана Орел. Архів оригіналу за 8 червня 2009. Процитовано 1 травня 2009.
- ↑ Михайло Сорока у Воркуті створив «ОУН-Північ» «Gazeta.ua» 15 червня 2011
- ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 365, 373. — ISBN 966-8955-00-5.
- ↑ У Львові вшанували пам'ять Михайла Сороки. Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 14 травня 2013. [Архівовано 2012-04-02 у Wayback Machine.]
- ↑ Анатоль Радигін. Розповідь про бачене і пережите «Сучасність», 1974, Ч 1
Література
ред.- Баран Р., Головин Б., Олещук І. Сорока Михайло Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 315. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Бондарук Леся. Михайло Сорока. — Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 2001.
- Пам'яті Михайла Сороки // Поступ. — 2000. — № 103 (547), 16 червня.
- Сорока Михайло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.