Вікіпедія

Сімоне Індзагі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Індзагі.

Сімоне Індзагі (італ. Simone Inzaghi, нар. 5 квітня 1976, П'яченца, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри став тренером.

Ф
Сімоне Індзагі
Особисті дані
Народження 5 квітня 1976(1976-04-05) (48 років)
  П'яченца, Італія
Зріст 185 см
Вага 82 кг
Громадянство  Італія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1992-1994 Італія «П'яченца»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1994–1999 Італія «П'яченца» 30 (15)
1994–1995 →  Італія «Карпі» 9 (0)
1995–1996 →  Італія «Новара» 23 (4)
1996–1997 →  Італія «Лумеццане» 23 (6)
1997–1998 →  Італія «Брешелло» 21 (10)
1999–2010 Італія «Лаціо» 132 (28)
2005 →  Італія «Сампдорія» 5 (0)
2007–2008 →  Італія «Аталанта» 19 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1993–1994 Італія Італія (U-18) 4 (1)
2000–2003 Італія Італія 3 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2010–2014 Італія «Лаціо» (юн.)
2014–2016 Італія «Лаціо» (мол.)
2016 Італія «Лаціо» (в.о)
2016–2021 Італія «Лаціо»
2021– Італія «Інтернаціонале»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Більшу частину ігрової кар'єри провів у «Лаціо», з яким виграв ряд національних трофеїв, а також Суперкубок УЄФА. Крім цього провів кілька матчів за національну збірну Італії.

У 2016—2021 був головним тренером ФК «Лаціо»,[1] з червня 2021 — головний тренер міланського «Інтернаціонале».

Клубна кар'єра

ред.

Народився 5 квітня 1976 року в місті П'яченца. Вихованець футбольної школи клубу «П'яченца». Не пробившись до основного складу, молодий форвард був відправлений в оренду в «Карпі»[2], в якому провів один сезон, взявши участь у 9 матчах Серії С1. Наступний сезон Сімоне Індзагі провів також на правах оренди у клубі «Новара»[2], який на той момент виступав в Серії С2. У цьому клубі Індзагі забив свій перший гол на дорослому рівні. Два наступних сезони Сімоне Індзагі провів в оренді у нижчолігових клубах «Лумеццане»[2] і «Брешелло».

У 1998 році він повернувся в «П'яченцу», сезон 1998/99 видався для Індзагі дуже вдалим. Сімоне в 30 іграх зумів відзначитися 15 разів і привернув увагу провідних італійських клубів. В підсумку влітку 1999 року Сімоне Індзагі підписав контракт з римським «Лаціо»[3], в якому майже одразу виграє свій перший трофей — Суперкубок УЄФА 1999 року[4]. Загалом перший сезон у складі «орлів» Сімоне провів вдало: Індзагі забив 7 м'ячів у 22 матчах чемпіонату, а також 9 м'ячів в 11 матчах розіграшу Ліги чемпіонів (в тому числі і чотири голи в одній грі проти «Марселя», тим самим повторивши досягнення Марко ван Бастена[5]). В сезоні 1999/00 Сімоне Індзагі у складі «Лаціо» став переможцем Серії А[6], Кубка та Суперкубка Італії[7]. У цьому ж сезоні Сімоне дебютував і в національній збірній Італії в матчі проти іспанців.

У наступні сезони Сімоне продовжував регулярно грати за римський клуб, проте не був головним голеадором команди[8], тому вигравши 2004 року другий у кар'єрі Кубок Італії[9], на початку 2005 року він був відправлений в оренду в «Сампдорію»[10], але його від'їзд був не довгим, і вже наступний сезон він знову почав у складі «Лаціо». Правда, грати він став все менше: за 2 наступних роки він з'явився на полі у матчах Серії А лише 12 разів. Настав час змінити обстановку, і Сімоне перебрався в «Аталанту»[11]. Індзагі намагався знову знайти свою гру, але це йому не вдалося: він з'являвся на полі в 19 іграх, але забитими голами не відзначився.

Влітку 2008 року Сімоне Індзагі знову повернувся в «Лаціо», незважаючи на те, що він не був в планах тренера Деліо Россі.[12] У цьому сезоні він забив свій перший м'яч в чемпіонаті з вересня 2004 року у ворота «Лечче»[13], вигравши знову з командою Кубок[14] та Суперкубок Італії[15]. В наступному сезоні 2009/10 він взагалі майже перестав виходити на поле і зігравши 17 січня 2010 року проти «Аталанти» останній матч за клуб[16], 23 травня 2010 року Індзагі вирішив завершити футбольну кар'єру[17]. Забивши в цілому 55 м'ячів, він став одинадцятим бомбардиром усіх часів в історії «Лаціо».[13]

Виступи за збірні

ред.

1993 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 4 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.

29 березня 2000 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії під керівництвом Діно Дзоффа в товариській грі з Іспанією (0:2). Сімоне вийшов на 60-й хвилині замість Стефано Фйоре, зігравши разом зі своїм старшим братом Філіппо[18][19]. Згодом Сімоне зробив ще два виступи за збірну під керівництвом Джованні Трапаттоні, зігравши у товариських матчах Англією (1:0) 15 листопада того ж року[20] і Румунією (2:0) 16 листопада 2003 року.[21]

Кар'єра тренера

ред.

Після завершення ігрової кар'єри, Сімоне залишився в «Лаціо»[22][23], де став працювати з юнацькими командами.[24]

7 січня 2014 року призначений головним тренером молодіжного складу «Лаціо»[25], з яким в тому ж сезоні виграв Кубок Італії Прімавери[26], який молодіжка «орлів» до того не вигравала протягом 35 років.[26] Того ж року виграв з командою і Суперкубок Прімавери, вперше в історії «Лаціо».[27] У сезоні 2014/15 він повторив успіх у Кубку[28], але програв Суперкубок «Торіно».[29]

3 квітня 2016 року, після звільнення Стефано Піолі, Індзагі став виконувачем обов'язків тренера першої команди «Лаціо»[30]. Через тиждень дебютував на тренерській лаві в матчі проти «Палермо» (3:0)[31]. З 12 очками в 7 матчах він привів «б'янкоселесті» до восьмого місця у чемпіонаті[32].

Перед сезоном 2016/17 тренером «Лаціо» був призначений Марсело Б'єлса. Однак, оскільки аргентинський спеціаліст залишив свою посаду через менш ніж тиждень після початку роботи, Індзагі був призначений головним тренером на постійній основі[33][1]. З командою в першому повноцінному сезоні Індзагі зайняв 5 місце, кваліфікувавшись у Лігу Європи, хоча і програв фінал кубка Італії «Ювентусу» (0:2).[34]

7 червня 2017 року він продовжив свій контракт до 2020 року[35]. Після цього Сімоне взяв реванш у «Ювентуса», вигравши Суперкубок Італії (3:2), ставши першим тренером клубу, який виграв трофей і як гравець, і як тренер.

Сезон 2017–18 років розпочалася з високої ноти, оскільки Лаціо переміг «Ювентус» у Суперкубку Італії з результатом (3:2).[36] Команда знову фінішувала п'ятою в Серії А, пропустивши кваліфікацію Ліги чемпіонів у останньому турі, після домашньої поразки «Мілану» з рахунком (2:3).[37]

У сезоні 2018–19 команда здобула Кубок Італії з рахунком (2:0) над «Аталантою», завоювавши сьомий загальний титул і автоматично пройшовши кваліфікацію до групового етапу Ліги Європи УЄФА.[38]

22 грудня 2019 року Індзагі здобув свій другий Суперкубок Італії з «Лаціо» після перемоги (3:1) над «Ювентусом».[39]

На початку квітня 2021 року, команда на невизначений термін залишилася без головного тренера.[40]

3 червня 2021 року очолив міланський «Інтернаціонале», замінивши на посаді його головного тренера Антоніо Конте.

Особисте життя

ред.

Симоне Індзагі є молодшим братом Філіппо Індзагі[18][41], який також був футболістом та гравцем збірної Італії, а по завершенні кар'єри став футбольним тренером.

Сімоне має двох дітей: Томмазо (нар. 29 квітня 2001 року) у стосунках з Алессією Маркуцці[it][42], з якою Сімоне згодом розійшовся) і Лоренцо (нар. 14 квітня 2013 року) у стосунках з Гайєю Лукаріелло[43].

Статистика виступів

ред.

Статистика клубних виступів

ред.
Сезон Клуб Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки Інші змагання Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1993–94   «П'яченца» A 0 0 КІ 0 0 - - - - 0 0
1994–95 B 0 0 КІ 0 0 - - - - 0 0
1994–95   «Карпі» C1 9 0 КІ-C ? ? - - - - 9 0
1995–96   «Новара» C2 23 4 КІ-C ? ? - - - - 23 4
1996–97   «Лумеццане» C2 23 6 КІ-C ? ? - - - - 23 6
1997–98   «П'яченца» A 0 0 КІ 1 0 - - - - 1 0
1997–98   «Брешелло» C1 21 10 КІ+КІ-C ?+? 0+? - - - - 21 10
1998–99   «П'яченца» A 30 15 КІ 0 0 - - - - 30 15
Усього за «П'яченцу» 30 15 1 0 - - 31 15
1999–00   «Лаціо» A 22 7 КІ 6 3 ЛЧ 11 9 СК 1 0 40 19
2000–01 A 13 4 КІ 1 0 ЛЧ 9 3 СІ 0 0 23 7
2001–02 A 20 5 КІ 2 1 ЛЧ 6 0 - - 28 6
2002–03 A 18 4 КІ 3 1 КУЄФА 8 4 - - 29 9
2003–04 A 24 6 КІ 4 1 ЛЧ 5 3 - - 33 10
2004–05 A 12 1 КІ 1 0 КУЄФА 3 1 СІ 0 0 16 2
2004–05   «Сампдорія» A 5 0 КІ 2 0 - - - - 7 0
2005–06   «Лаціо» A 7 0 КІ 2 1 Інт 0 0 - - 9 1
2006–07 A 5 0 КІ 0 0 - - - - 5 0
2007–08   «Аталанта» A 19 0 КІ 0 0 - - - - 19 0
2008–09   «Лаціо» A 9 1 КІ 1 0 - - - - 10 1
2009–10 A 3 0 КІ 0 0 ЛЄ 0 0 СІ 0 0 3 0
Усього за «Лаціо» 132 28 20 7 43 20 1 0 196 55
Усього за кар'єру 162 63 23 7 43 20 1 0 329 90

Статистика виступів за збірну

ред.
 Статистика матчів і голів за збірну —   Італія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
29-3-2000 Барселона Іспанія   2 – 0   Італія товариський матч -   60'
15-11-2000 Турин Італія   1 – 0   Англія товариський матч -   61'
16-11-2003 Анкона Італія   2 – 0   Румунія товариський матч -   55'
Усього Матчів 3 Голів 0

Тренерська статистика

ред.

Станом на 25 грудня 2023

Team Nat. From To Record
М Пер Н П ГЗ ГП Різ Пер %
«Лаціо»   3 квітня 2016 27 травня 2021 251 134 45 72 463 325 +138 53,39
«Інтернаціонале»   1 липня 2021 донині 133 86 23 24 257 114 +143 64,66
Усього


384 220 68 96 720 439 — 57,29

Титули і досягнення

ред.

Як гравця

ред.
«Лаціо»: 1999–00
«Лаціо»: 1999–00, 2003–04, 2008–09
«Лаціо»: 2000, 2009
«Лаціо»: 1999

Як тренера

ред.
«Інтернаціонале»: 2023–24
«Лаціо»: 2017, 2019
«Інтернаціонале»: 2021, 2022, 2023
«Лаціо»: 2018-19
«Інтернаціонале»: 2021–22, 2022–23

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Comunicato 08.07.2016 [Press release 08.07.2016] (Italian) . S.S. Lazio. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 8 липня 2016.
  2. ↑ а б в Lorenzo Mangini (11 gennaio 2005). Scudetto e nazionale: fu il 2000 l'anno d'oro. la Repubblica. с. 10.
  3. ↑ Germano Bovolenta (21 giugno 1999). Inzaghi fratelli d'Italia Filippo e Simone si dividono già le vittorie: "Scudetto alla Juve, coppa Campioni alla Lazio". La Gazzetta dello Sport.
  4. ↑ Trionfo biancoceleste. 27 agosto 1999.
  5. ↑ Lazio 5–1 Marseille. UEFA.com. 14 березня 2000. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 4 лютого 2016.
  6. ↑ La Lazio campione d'Italia. 15 maggio 2000.
  7. ↑ Corrado Sannucci (9 settembre 2000). Lopez, subito show: Inter ko. la Repubblica. с. 57.
  8. ↑ Ruggiero Palombo (2 ottobre 2003). L'UOMO PROVVIDENZA. La Gazzetta dello Sport.
  9. ↑ Il carattere della Lazio un pari che vale la Coppa. 12 maggio 2004.
  10. ↑ Inzaghi and Bazzani trade places [Архівовано 21 грудня 2017 у Wayback Machine.]; UEFA.com, 10 January 2005
  11. ↑ Inzaghi handed fresh task at Atalanta [Архівовано 2 грудня 2015 у Wayback Machine.]; UEFA.com, 29 August 2007
  12. ↑ Lazio, Rossi: "Nulla contro Simone Inzaghi" [Lazio, Rossi: "Nothing against Simone Inzaghi"] (Italian) . Tutto Mercato Web. 24 жовтня 2006. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
  13. ↑ а б La Lazio a un passo dal tracollo Inzaghi rimedia in extremis. 4 ottobre 2008.
  14. ↑ Jacopo Manfredi (13 maggio 2009). Lazio, la Coppa servita ai rigori.
  15. ↑ Riccardo Pratesi (8 agosto 2009). Supercoppa alla Lazio Inter sorpresa 2-1.
  16. ↑ Stefano Cieri (18 gennaio 2010). Doni 100 L'Atalanta riparte con il capitano Lazio travolta. La Gazzetta dello Sport.
  17. ↑ Сімоне Індзагі завершив кар'єру. Архів оригіналу за 26 травня 2010. Процитовано 14 грудня 2017.
  18. ↑ а б E i fratelli Inzaghi si ritrovano in azzurro. la Repubblica. 26 marzo 2000. с. 43.
  19. ↑ Mezza Italia, tutta Spagna. 29 marzo 2000.
  20. ↑ Gattuso lancia l'Italia contro l'Inghilterra [Gattuso propels Italy against England]. La Repubblica (Italian) . 15 листопада 2000. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 24 липня 2017.
  21. ↑ Italia-Romania 1–0 [Italy-Romania 1–0] (Italian) . Italia 1910. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 24 липня 2017.
  22. ↑ Filippo e Simone Inzaghi, due carriere da allenatore che vanno avanti di pari passo: dagli Allievi alle Primavera di Milan e Lazio [Filippo and Simone Inzaghi, two coaching careers that go hand in hand: from the Allievi to the Primavera of Milan and Lazio] (Italian) . Goal.com. 5 лютого 2013. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
  23. ↑ Lazio, Simone Inzaghi è il nuovo allenatore della Primavera [Lazio, Simone Inzaghi is the new Primavera coach]. La Stampa (Italian) . 7 січня 2014. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
  24. ↑ Daniele Baldini (22 giugno 2010). Lalaziosiamonoi.it (ред.). Simone Inzaghi:"Sarò a capo degli allievi regionali".
  25. ↑ Comunicato (італ.). Sito ufficiale della SS Lazio. 7.01.2014. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 11 січня 2014.
  26. ↑ а б Francesco Oddi (9 aprile 2014). Battuta la Fiorentina, alla Lazio la Coppa Italia Primavera.
  27. ↑ Enrica Di Carlo (1 ottobre 2014). Supercoppa Primavera: la Lazio si aggiudica il trofeo.
  28. ↑ Francesco Oddi (1 maggio 2015). Trionfo, derby e ribaltone: la Lazio alza la Coppa Italia.
  29. ↑ Vincenzo D'Angelo (14 novembre 2015). Supercoppa Primavera, Torino-Lazio 2-1 decide Bortoluz ai supplementari.
  30. ↑ Marco Calabresi (3 aprile 2016). Lazio, esonerato Pioli: tocca a Simone Inzaghi.
  31. ↑ Marco Ercole (11 aprile 2016). Inzaghi, buona la prima "La reazione che volevo in corsa per l'Europa". la Repubblica. с. 4.
  32. ↑ Giulio Cardone (9 maggio 2016). Inzaghi vince ancora: "La squadra è con me, merito la conferma". {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |autore2= (можливо, |author2=?) (довідка)
  33. ↑ Lazio: Marcelo Bielsa quits as coach of Serie A side after two days. BBC Sport. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.
  34. ↑ Andrea Ghislandi (17 maggio 2017). Juve-Lazio 2-0, i bianconeri vincono la Coppa Italia.
  35. ↑ Official: Inzaghi at Lazio until 2020. Football Italia. 7 червня 2017. Архів оригіналу за 11 червня 2017. Процитовано 7 червня 2017.
  36. ↑ Lazio beat Juve in dramatic Super Cup. BBC Sport (брит.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  37. ↑ Inzaghi: “La Lazio ha dominato. Inter in Champions senza far fare parate a Strakosha”. FC Inter 1908 (it-IT) . Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  38. ↑ Coppa Italia: Atalanta bow to Lazio | Football Italia. www.football-italia.net. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  39. ↑ Juventus vs. Lazio - Football Match Report - December 22, 2019 - ESPN. ESPN.com (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  40. ↑ Симоне Индзаги и его семья заразились коронавирусом. football.ua. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021. Наставник Лацио не сможет управлять командой в ближайшем матче.
  41. ↑ NAZIONALE: FRATELLI INZAGHI, NON PENSIAMO A JUVE-LAZIO. Adnkronos. 27 marzo 2000.
  42. ↑ Simone Inzaghi papà: è nato Tommaso. La Gazzetta dello Sport. 30 aprile 2001.
  43. ↑ Simone Inzaghi papà! Gaia Lucariello gli ha donato Lorenzo. 17 aprile 2013.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сімоне_Індзагі&oldid=42375050