Утопійний соціалізм

Утопі́чний соціалі́зм (англ. Utopian socialism, від назви трактату Томаса Мора «Утопія») — прийняте в історичній і філософській літературі позначення ранніх (домарксистських) вчень про можливість перетворення суспільства на соціалістичних принципах, про його справедливий устрій.

Термін утопічний соціалізм уперше застосували Карл Маркс і Фрідріх Енгельс у «Маніфесті комуністичної партії» (1848) відносно ненаукових соціалістичних теорій, яким вони протиставляли свій науковий соціалізм.

Відомі соціалісти XIX-го століття Клод Анрі де Сен-Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен намагалися організувати робітничі громади на основі колективної власності та ідеалів справедливого розподілу.

Утопічний соціалізм у давнину

Перші ідеї про справедливіше суспільство, швидше за все, зародилися ще на стадії поділу суспільства на класи й виникнення майнової нерівності. Сліди таких поглядів трапляються при вивченні як фольклору, так і міфології народів Азії, Європи і Північної Африки.

У Стародавній Греції та Римі корені ідей утопічного соціалізму проявилися в мріях про повернення минулого «золотого століття», які існували ще від Гесіода, коли щасливі люди не знали нерівності, власності та визиску. Тема досягнення справедливого політичного устрою була однією з найобговорюваніших грецькими філософами, які шукали розв'язку майнової нерівності й «природного стану» суспільства, у якому воно перебувало в докласових часах. Потрібно також відзначити й роль зрівняльних реформ у Спарті, а також платонівську модель рабовласницького «комунізму», що засуджувала приватну власність («Держава»).

Значний внесок у розвиток учення про утопічний соціалізм унесла вирівнювальна соціальна ідеологія раннього християнства, що несе в суспільство проповідь братства, загальної рівності й споживчого комунізму. Вплив цих ідей зберіг свою силу аж до XIX століття, коли вони лягли в основу теорії християнського соціалізму.^[1]

Утопічний соціалізм у Новий час

Одними з перших соціалістів-утопістів нового часу були англійці Джерард Вінстенлі і Джон Беллерс.

У Франції соціальні утопії XVII-XVIII століть виливалися, як правило, у форму художніх романів-подорожей, де ідеалізованому суспільству доброчесних тубільців протиставлено несправедливості європейського суспільства (Г. де Фуань, д'Алле, Гедевіль і інші). У XVIII столітті з проповіддю революційного повалення гніту й визиску виступав Ж. Мелье, який стояв на позиціях общинного патріархального комунізму. Для багатьох комуністичних творів того самого століття основним мотивом була просвітницька теорія «однаковості природної вдачі» людства і положення «рівності прав» усіх людей, що випливало з цього. Виходячи з цих ідей, Мореллі і Г. Маблі обґрунтували комунізм з погляду теорії природного права.^[2]

Утопічний соціалізм часів Просвітництва прокламував право людини на працю та обов'язковість праці для всіх, соціальної справедливості в розподілі коштів, перетворення землі в загальнодоступну власність. У роки Великої французької революції відбувалася політизація цих ідей морального соціалізму. Прихильники егалітарних (зрівняльних) утопічних ідей вимагали загального зрівняльного переділу землі, обмеження власницьких прав і підпорядкування їх потребам суспільства («Скажені»). З подальшим поглибленням революції погляди утопістів-революціонерів радикалізувалися: від наївних перших проєктів про мирне законодавче введення общинного комунізму у Франції — до планів комуністичних перетворень за допомогою санкюлотської революційної диктатури (Ф. Буассель). Квінтесенцією розвитку радикального утопізму були погляди Гракха Бабефа і бабувістської програми змови рівних, які вперше висунули вимогу комуністичної революції з уведенням по її перемозі комуністичної диктатури і обґрунтували потребу перехідного періоду від капіталізму до комунізму. Висловлюючи погляди людей домашинної доби, бабувізм показував узірця комуністичного суспільства як аграрного й ремісничого, що розвивається на основі ручної праці, у розподілі пропонував сувору «зрівнялівку», загальний аскетизм, виявляв негативне ставлення до людей розумової праці.^[3]

Див. також

Література

О. Лозовицький. Утопічний соціалізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.741 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

Шиґальовщина // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2085. — 1000 екз.

Це незавершена стаття про соціалізм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

↑ Frederick Engels. Socialism: Utopian and Scientific (Chpt. 1). Marxists.org. Процитовано 3 липня 2013.
↑ Thompson, Noel W. (2006). Political Economy and the Labour Party: The Economics of Democratic Socialism, 1884–2005 (вид. 2nd). Abingdon, England: Routledge. ISBN 978-0-415-32880-7.
↑ Sam Dolgoff (1990). The Anarchist Collectives: Workers' Self-Management in the Spanish Revolution, 1936–1939. Black Rose Books.

[1] Frederick Engels. Socialism: Utopian and Scientific (Chpt. 1). Marxists.org. Процитовано 3 липня 2013.

[2] Thompson, Noel W. (2006). Political Economy and the Labour Party: The Economics of Democratic Socialism, 1884–2005 (вид. 2nd). Abingdon, England: Routledge. ISBN 978-0-415-32880-7.

[3] Sam Dolgoff (1990). The Anarchist Collectives: Workers' Self-Management in the Spanish Revolution, 1936–1939. Black Rose Books.

[1]

[2]

[3]