Штазі

	Міністерство державної безпеки (Штазі); нім. Ministerium für Staatssicherheit (Stasi)
	Загальна інформація:
Тип:	служба безпеки
Юрисдикція:	НДР
Площа юрисдикції:	108 333 км2
Населення:	16 111 000 осіб
Дата заснування:	8 лютого 1950
Дата ліквідації:	3 жовтня 1990
Відомство-наступник:	Федеральна служба захисту конституції Німеччини
Девіз:	Неважливої інформації не існує
	Структура:
Голови:	Вільгельм Цайсер (1950–1953); Ернст Волльвебер (1953–1957); Еріх Мільке (1957–1989); Вольфганг Шванітц (1989–1990)
Кількість співробітників:	91 015 (1989)
На душу населення:	565 на 100 тис. населення
	Штаб-квартира:
Адреса штаб-квартири:	Східний Берлін, НДР
	Вікісховище має сторінку на цю тему: ; Міністерство державної безпеки (Штазі)
	Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міністерство державної безпеки (Штазі)

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Штазі — нім. Stasi — абревіатура від нім. Staatssicherheit (укр. Держбезпека), повністю: нім. Ministerium für Staatssicherheit (MfS) — Міністерство державної безпеки, — спецслужба, державне відомство державної безпеки і каральний орган у Німецькій Демократичній Республіці, що функціонувала у період 1950-89 рр. Організація споріднена КДБ СРСР, тісно співпрацювала з останньою.

Заснування, структура, чисельність

Службу створено у квітні 1950 року. Протягом майже всієї історії Штазі її головою був генерал армії Еріх Мільке (1907-2000, голова Штазі у 1953-1989 рр.). У ФРН Мільке звинувачувався у вбивстві двох поліцейських у 1931 р. Після цього злочину Мільке втік до Москви, де отримав притулок і подальшу політичну і військову підготовку у «Школі ім. Леніна».

У часи «холодної війни» Штазі вважалась однією з найвпливовіших і найпотужніших спецслужб у світі, поряд з КДБ і ЦРУ. У самій НДР Штазі контролювала кожний аспект життя і чи не всіх громадян.

Особливо цьому сприяла розгалужена мережа так званих «неофіційних співробітників» (нім. Inoffizielle Mitarbeiter, скор. IM), яка до середини 1980-х рр. посилено розвивалась як у країні, так і за її межами, зокрема, на «заході».

З об'єднанням Німеччини (1989) були зроблені відповідні оцінки й підрахунки, за якими штат Штазі нараховував 91 000 співробіників і 300 000 агентів. Це означає, що майже кожний п'ятдесятий громадянин Східної Німеччини (НДР) співпрацював зі Штазі. Такий показник насичення суспільства агентурою є рекордним у світовій історії.

Згідно з архівними документами НДР, із квітня 1950 по 15 січня 1991 р. в органах МДБ, включаючи прикордонну охорону, а також охоронний полк імені Ф. Е. Дзержинського, проходили службу 274 тисячі співробітників, причому 102 тисячі з них перебували у штаті на кінець 1989.

Професор Зауерланд стверджує , що в Східній Німеччині на кожні двісті громадян припадав один штатний чекіст і на кожні сто - позаштатний співробітник.^[1]

Розвідка Штазі

Закордонна агентурна мережа Головного управління «А» — зовнішньої розвідки МДБ НДР, майже тридцять років очолювана генералом Маркусом Вольфом, налічувала понад 38 тисяч агентів, в основному — громадян Західної Німеччини. У самому ж цьому управлінні працювали 4 286 працівників.

Штазі ретельно відстежувала поведінку як резидентів, так і нерезидентів у НДР з метою попередження будь-яких дій і вчинків супроти існуючого в Східній Німеччині ладу.

Після об'єднання Німеччини у 1989 році персональні досьє на громадян ФРН та НДР з архіву «Штазі» стали досяжні усім зацікавленим мешканцям Німеччини. Держорган, що контролює ці акти та видає їх на руки зветься по імені його засновника і першого голови пастора Йоахіма Гаука (Joachim Gauck) — «Відомство Гаука» (нім. Gauckbehörde)

Політичні скандали на Заході пов'язані зі Штазі

Одна з коханок президента США Джона Ф. Кеннеді незадовго до його загибелі, молода брюнетка-фотомодель і «playgirl» Елен Ромеч (громадянка ФРН Ellen Rometsch), виявилася агенткою Штазі і була вислана із США.
Під час студентських демонстрацій у Західному Берліні в 1967 році проти візиту іранського шаха Мохаммеда Реза Пехлеві, поліцейський Карл-Хайн Куррас пострілом з близької відстані в потилицю вбив студента Бено Онезорга, що був просто глядачем. Це вбивство спровокувало серйозні політичні заворушення у всій країні, котрі згодом вилилися у партизанську терористичну війну проти держвлади з боку RAF. Після розпаду НДР виявилося, що К. Х. Куррас був агентом Штазі і таємним членом СЄПН. Куррасу вдалося уникнути покарання за неспровоковане вбивство, котре було німецькою Фемідою розцінено як «нещасний випадок». Після возз'єднання Німеччини «замовлення» вбивства довести не вдалося, оскільки Штазі знищило в своїх архівах усі оперативні документи, що стосувалися агента Курраса.
Широковідомим став випадок проникнення агента «Штазі» Ґюнтера Ґійома (Günter Guillaume) у ближнє оточення бундесканцлера Віллі Брандта — Ґійом став секретарем В. Брандта. Після його розкриття як шпигуна Штазі Віллі Брандт принципово пішов у відставку («Guillaume-Affäre» — травень 1974).
Штазі стежило за канцлером Гельмутом Колем та перехоплювало його телефонні розмови, що випливло на світ після розкриття афери з таємними грошовими переказами верхівки партії ХДС з за кордон у Швейцарію в 90-х роках 20-го ст. та зворотними переказами для таємного фінансування виборчої кампанії партії («CDU-Spendenaffäre»).

Див. також

Відділ 35

Примітки

↑ http://7lafa.com/book.php?id=138535&page=94^{[недоступне посилання]} В. Д. Игнатов Доносчики в истории России и СССР.

Посилання

[1] ttps://7lafa.com/book.php?id=138535&page=94^{[недоступне посилання]} В. Д. Игнатов Доносчики в истории России и СССР.

[1]