Перегляд вихідного коду сторінки Військові відділи націоналістів

{{Infobox Military Unit
|unit_name= Офіційна німецька назва: Bergbauern Hilfe (Допомога гірським селянам), офіційна українська назва: Військові відділи націоналістів. 
|image=
|caption=
|dates= [[1939]]
|country= [[Файл:Flag of Nazi Germany (1933-1945).svg|30px]] [[Третій Рейх|Німеччина]]
|allegiance= [[Вермахт]]
|branch= 
|type= піхота
|role= за задумом диверсійний підрозділ, фактично - допоміжний
|size= до 600 осіб
|command_structure= 2 курені (батальйони)
|garrison= [[Аншлюс|Остмарк]], Генеральна губернія, східна Словаччина, 
|garrison_label=
|nickname= Протипольський легіон, Український легіон, Легіон Сушка.
|patron= [[Абвер]]
|motto=
|colors= синій та жовтий
|colors_label=
|march=
|mascot=
|equipment=
|equipment_label=
|battles=[[Друга світова війна]]<br/>([[Польська кампанія 1939]]) 
|anniversaries=
|decorations=
|battle_honours=
<!-- Commanders -->
|commander1=[[Сушко Роман Кирилович|Роман Сушко]]
|commander1_label=
|commander2=
|commander2_label=
|commander3=
|commander3_label=
|notable_commanders=[[Сушко Роман Кирилович|Роман Сушко]], <br/>[[Карачевський Осип|Осип Карачевський]], <br/> Євген Гутович, <br />[[Кедюлич Іван|Іван Кедюлич]]
<!-- Insignia -->
|identification_symbol=
|identification_symbol_label=
|identification_symbol_2=
|identification_symbol_2_label=
|identification_symbol_3=
|identification_symbol_3_label=
<!-- Aircraft -->
|aircraft_attack=
|aircraft_bomber=
|aircraft_electronic=
|aircraft_fighter=
|aircraft_interceptor=
|aircraft_patrol=
|aircraft_recon=
|aircraft_trainer=
|aircraft_transport=
}}
{{Історія української армії}}

'''Військові відділи націоналістів''' (у німецьких документах «Bergbauern Hilfe» (Допомога гірським селянам), також неофіційно «Протипольський легіон», «Український легіон» або «Легіон Сушка»)&nbsp;— військове формування під командуванням [[Сушко Роман Кирилович|Романа Сушка]] у складі [[Вермахт]]у в 1939 році, створене з українських добровольців.

== Передісторія створення ==
Співпраця українських націоналістів із німецьким [[Абвер]]ом розпочалася ще задовго до приходу нацистів до влади. Найбільшу роль у її налагодженні відіграв [[Ріхард Ярий|Ріко Ярий]], який з 1921 року очолював мережу [[УВО]] в Німеччині та займався пошуком, зокрема, джерел для постачання [[УВО|Організації]] зброєю та військовими матеріалами, грошовими коштами, вишкільними базами{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=599}}.

Завдяки цьому у січні-березні 1923 року група членів [[УВО]] отримала можливість проходження у [[Мюнхен]]і тримісячних радіотехнічно-диверсійних курсів. За спогадами одного з слухачів цих курсів Осипа Мельниковича<ref>О. Мельникович. До історії УВО в Чехо-Словаччині // Євген Коновалець та його доба.&nbsp;— Мюнхен, 1974.&nbsp;— с. 335.</ref>:

{{Цитата|
:''Програма вишколу складалася з двох головних ділянок: радіослужби й технічно-піонерської. В першій вишколювано курсантів приймати й надавати радіовістки; в другій зривати мости, укріплення, будівлі та ставити міни взагалі. Насамперед вишколювали нас теоретично, а відтак практично''.}}

Наприкінці 1923&nbsp;— на початку 1924 року аналогічні курси під контролем [[Ріхард Ярий|Ріко Ярого]] було проведено також у [[Голландія|Голландії]]. Наприкінці 1932 року між тодішнім шефом [[Абвер|німецької розвідки]] Конрадом Патцінгом та [[Коновалець Євген Михайлович|Євгеном Коновальцем]] і [[Ріхард Ярий|Ріком Ярим]] було укладено усну угоду, за якою [[ОУН]] погоджувалася співпрацювати у військовій сфері у разі німецько-польського конфлікту, а [[Абвер|німецька розвідка]] зобов'язалася здійснювати щомісячне фінансування [[ОУН]] на суму у 7000 марок щомісячно, починаючи з 1933 року, а також при потребі забезпечувати організацію додатковими сумами для виконання «спеціальних завдань»{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=600}}.

Основною причиною такої співпраці ОУН з [[Абвер|абвером]] була можливість використання німецьких полігонів та тренувальних таборів задля отримання членами [[ОУН|Організації]] необхідної теоретичної підготовки та військового вишколу, позаяк ОУН в тогочасних умовах розглядала можливість здобуття Української держави саме збройним шляхом. Задля організації практичного військового вишколу робилися спроби організації спеціальних старшинських або підстаршинських курсів, зокрема, у [[Вільне місто Данциг|Данцигу]] силами місцевої станиці УВО-ОУН, однак кількість учасників таких курсів порівняно з загальною кількістю членів ОУН була незначною<ref>П. Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том 1920—1939. За редакцією Степана Ленкавського. Українське видавництво Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968., с. 484—485, 498—499.</ref>.

Починаючи з січня 1937 року контактами з ОУН почало займатися так зване Друге управління [[Абвер|німецької розвідки]], яке спеціалізувалося на організації диверсійної діяльності за кордоном та у тилу ворожих військ<ref>О. Райле. Тайная война. Секретные операции абвера на Западе и Востоке (1921—1945).&nbsp;— М., 2002., с. 105.</ref>. За посередництва колишнього генерал-хорунжого [[Українська Галицька армія|УГА]] [[Курманович Віктор|Віктора Курмановича]] відбулося кілька зустрічей [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]] з представниками [[Абвер|абверу]] та безпосередньо з керівником німецької розвідки адміралом [[Вільгельм Канаріс|Вільгельмом Канарісом]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=600–601}}.

У 1938 році ОУН отримала для своїх потреб замок поблизу села [[Завберсдорф]] у районі [[Віннер-Нойнштадт]]у (Австрії) на південь від Відня{{sfn|Стебельський І.|1999|с=53}}. За спогадами одного з діячів ОУН [[Книш Зиновій Михайлович|Зиновія Книша]]<ref>З. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— Торонто, б. р., с. 7-8.</ref>:

{{Цитата|
:''ОУН винайняла цей будинок майже за безцінь, для наших цілей надавався він прекрасно: вигідно приміщалася в ньому добра сотня людей, а то й більше, оточений високим муром, не видно, що діється всередині, положений у глухому селі, здаля від битого шляху, але не занадто далеко від Відня. Чудове місце на різні курси, вишколи, всяку конспіраційну роботу''.}}

У цьому замку члени ОУН отримали змогу пройти початковий військовий вишкіл. За спогадами учасника вишколу [[Євген Стахів|Євгена Стахіва]] він включав у себе «''теоретичні військові справи, трохи стратегії, міжнародної політики''»<ref>Є. Стахів. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя.&nbsp;— К., 1995, с. 78.</ref>, а також лекції з націоналістичної ідеології, які проводив [[Іван Габрусевич]] («Джон»){{sfn|Стебельський І.|1999|с=55}}. Тренувально-фізичний вишкіл, зокрема, руханку, біг, інші тренувальні вправи проводив [[Іван Стебельський]]. Командантом замку був старий [[сотник]] петлюрівської армії{{sfn|Стебельський І.|1999|с=53-54}}. Загальний контроль над вишколом здійснював [[Ріхард Ярий|Ріко Ярий]]<ref>З. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Торонто, 1958, с. 104, 110.</ref>.

В грудні 1938 року близько тридцяти членів ОУН з числа колишніх військовиків отримали змогу пройти шестимісячні офіцерські курси над [[Кімзе|озером Кімзе]] у [[Баварія|Баварії]]. Безпосередньо підготовкою старшин керував генерал-лейтенант Теодор Ендерс<ref>З. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Торонто, 1958, с. 111.</ref>. Безпосередній учасник вишколу Євген Гутович згадував, що{{sfn|Боляновський А.|2003|с=26}}:

{{Цитата|
:''Вишкіл поставлений був на дуже високому рівні. Крім звичайних теоретичних викладів, відбували ми теренові вправи і часто їздили на різні показові маневри реґулярної німецької армії... Таких вишколів з нами було три. Наука тривала шість місяців...''.}}

Ще близько 10 членів ОУН пройшли чотиритижневий поліцейський вишкіл у [[Ниса|Найсе]] та [[Бреслау]] у [[Верхня Сілезія|Верхній Силезії]]<ref>З. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Торонто, 1958, с. 105—106.</ref>. Вишколи відбувалися в умовах цілковитої конспірації. Їх учасники змушені були вдаватися до псевдонімів, використовувати німецькі імена, а також приховувати свою національність. Їм було заборонено листування та будь-які контакти з родинами{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=601}}.

З наближенням [[Польська кампанія 1939|німецько-польського конфлікту]] в середовищі німецького командування зародилася ідея про організацію напередодні нападу на Польщу повстання на території Західної України, яке могло б стати приводом для німецького військового втручання. Так, зокрема, радник Міністерства закордонних справ Німеччини Петер Кляйст 2 травня 1939 року у розмові з журналістом зазначив{{sfn|Боляновський А.|2003|с=28}}:

{{Цитата|''Ідеально було б, якби конфлікт з Польщею був викликаний не з боку Німеччини. На теперішній час ми у Берліні обговорюємо питання включення у цю справу українців... Створене таким чином вогнище для неспокою в Україні дає Німеччині привід для військового втручання у великих масштабах. Весь цей проект викликає в Німеччини лише одне побоювання - можливе реагування Радянського Союзу. У разі конфлікту ми хочемо у будь-якому випадку добитися нейтралітету СРСР. Мені, проте, здається, що створення незалежної України у Східній Галичині викличе за собою втручання Радянського Союзу. Якщо в найближчий час ми переконаємося у протилежному, то український фактор нами буде введено у дію''.}}

7 травня 1939 року радник Посольства Німеччини у Польщі фон Шелія констатував, що: «''вжито усіх підготовчих заходів, щоб інсценувати повстання у [[Східна Галичина|Східній Галичині]], яке у даному випадку використовувалося б як привід для інтервенції''»{{sfn|Боляновський А.|2003|с=28}}.

На думку [[ОУН|Проводу ОУН]] для успіху такого антипольського повстання з українського боку у ньому повинні були б узяти участь не менше 1300 офіцерів та 12 000 солдатів<ref>R. Torzecki. Polacy i Ukraińcy: Sprawa ukraińska w czasie II wojny światowej na terenie II Rzeczypospolitej.&nbsp;— Warszawa: Wyd-wo naukowe PWN, 1993, s. 33.</ref>. Водночас німецьке керівництво планувало ініціювати таке повстання лише у тому випадку, коли на західноукраїнських теренах буде вирішено створити незалежну державу з перешкоджанням поширення цього руху на території [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянської України]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=602}}.

== Створення Легіону ==
У червні 1939 року між ОУН та [[Абвер|німецькою військовою розвідкою]] було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у [[Польща|Польщу]] з території [[Словаччина|Словаччини]] або повітряним шляхом через [[Східна Пруссія|Східну Пруссію]], і під час вибуху антипольського повстання у [[Східна Галичина|Східній Галичині]] мав посилити його учасників{{sfn|Шмігель М.|2007|с=86}}{{sfn|Боляновський А.|2003|с=29}}. Формування підрозділу було доручено шефу 2 управління [[Ервін фон Лагузен|Ервіну фон Лагузену]], а його статус було визначено як «спеціальний загін (або спеціальна група) особливого застосування»{{sfn|Боляновський А.|2003|с=29}}.

Український легіон, вишкіл якого мав відбуватися у цілковитій таємниці, отримав кодову назву «Bergbaer-Hilfe» («допомога гірським селянам»)&nbsp;— ВВН, оскільки формально він виступав як допоміжний підрозділ для допомоги селянам під час збирання осіннього врожаю{{sfn|Шмігель М.|2007|с=86}}{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=602}}.

Керівництво ОУН у свою чергу трактувало літери в абревіатурі «ВВН» як кириличні та розшифровувало як «Військові відділи націоналістів», хоча частіше використовувалися неофіційні назви «Протипольський легіон», «Український легіон» або «Легіон Сушка»{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=602}}.

Протягом 13 червня&nbsp;— 3 липня 1939 року між представником ОУН [[Сушко Роман Кирилович|Романом Сушком («Сичем»)]] та [[Ервін фон Лагузен|Ервіном фон Лагузеном]] відбулася низка зустрічей, на яких обговорювалися питання створення та вишколу Легіону{{sfn|Шмігель М.|2007|с=87}}.

Німецька сторона була зацікавлена в існуванні такого українського підрозділу передовсім через пропагандивний ефект. Натомість українські націоналісти отримали реальний шанс долучитись до військових операцій [[Вермахт]]у{{sfn|Шмігель М.|2007|с=86}}.

=== Особовий склад та відомі вояки Легіону ===
[[Файл:Іван Юрків.jpg|thumb|150px|Поручник [[Юрків Іван|Іван Юрків]]]]
Особовий склад Легіону за задумом його організаторів мав складатися з членів ОУН, які проживали на території Німеччини або перейшли на її територію з Польщі до вересня 1939 року, колишні вояки [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]], яких на вимогу німецького командування угорська влада звільнила з концентраційного табору в [[Ньїредьгаза|Ньїредьгазі]], а також українські студенти, які навчалися в університетах Німеччини та [[Австрія|Австрії]]. Ядро підрозділу мали становити оунівці, які вже пройшли або проходили один із військових вишколів у 1938—1939 роках. У подальшому ряди Легіону мали поповнити члени повстанських відділів ОУН на території Західної України та українці-дезертири з [[Військо Польське|Війська Польського]]{{sfn|Шмігель М.|2007|с=86-88}}<ref>З. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Торонто, 1958, с. 107.</ref>.

Згодом до складу Легіону увійшов цілий ряд чільних членів [[ОУН]], зокрема, [[Лопатинський Юрій|Юрій Лопатинський («Калина»)]], [[Мізерний Василь|Василь-Мартин Мізерний («Рен»)]], [[Кедюлич Іван|Іван Кедюлич]], керівник розвідувального відділу штабу [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]] [[Врецьона Євген|Євген Врецьона («Волянський»)]] та інші{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=602}}.

=== Вишкіл легіонерів ===
Ще на початку червня 1939 року групу колишніх вояків [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]], звільнених за сприяння німців з угорського концентраційного табору у [[Ньїредьгаза|Ньїредьгазі]], було перевезено до замку Гартенштайн у Австрії для здійснення військового вишколу та вивчення німецької мови{{sfn|Шмігель М.|2007|с=86}}{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=601}}.

Навчання рядових членів Легіону розпочалося приблизно в середині червня і, з огляду на брак часу, відбувалося з максимальною інтенсивністю. Крім військових тренувань, легіонери закінчили курс вивчення видів зброї, курс топографії, конспірації, диверсійної роботи і польової підготовки, а також вивчили історію та географію України{{sfn|Шмігель М.|2007|с=86}}.

Уже 4 липня 1939 року групу колишніх вояків [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]] з замку Гартенштайн було переведено до казарм навчально-тренувального табору «Кріпенау», який розміщувався у [[Дахштайн|Дахштайнських горах]] та був замаскований під курси спортивних тренувань для гірських фермерів. 5 липня у таборі під керівництвом [[Мізерний Василь|Василя Мізерного]], [[Карачевський Осип|Осипа Карачевського]], [[Стебельський Іван|Івана Стебельського]], Павла Сосновського, Івана Свистуна, Романа Лебедовича та [[Яків Маковецький|Якова Маковецького]] розпочалися виправи, які тривали до 10 липня. 11 липня через маневри німецьких військ легіонерів перевели до спеціально облаштованого неподалік наметового табору, розміщення якого було максимально наближене до польових умов{{sfn|Боляновський А.|2003|с=29}}{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=602}}.

За спогадами одного з учасників вишколу Ярослава Кознярського (Любомира Гірняка), тренування відбувалося:<blockquote>''…У наступі, відступі, зв'язку, у здобуванні об'єктів, мостів; лазили ми по соснах і&nbsp;т.&nbsp;д. Вправи тривали від 6-ї години ранку до 12-ї години і від 2-ї до 5-ї пополудні''{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=603}}... ''Тут почався вже тереновий вишкіл, який тривав кожного дня від години 7-ї ранку до 11.30 перед обідом. Брак фізичної заправи давався сильно взнаки. По обіді о год. 2-ї починався „духовний вишкіл“: преса, українознавство, легкоатлетика, гри''{{sfn|Боляновський А.|2003|с=31}}.</blockquote>Крім того, відбувалися заняття з граматики, історії та географії України, математики{{sfn|Стебельський І.|1999|с=66}}.

25 липня вишкіл легіонерів проінспектували генерал Т. Ендерс з ад'ютантом та [[Ріхард Ярий|Ріко Ярий]]. 27 липня ряди легіонерів поповнили ще 18 нових вояків, які незадовго до цього втекли з [[Закарпаття]], а 28 числа інспекцію табору здійснили обер-лейтенант [[Вермахт]]у з Берліна та поручник [[Лопатинський Юрій|Юрій Лопатинський]]. 30 липня табір відвідали 8 осіб у цивільному, які повторно прибули 4 серпня з обер-лейтенантом Якобом уже як інструктори легіонерів{{sfn|Боляновський А.|2003|с=31}}.

4 серпня 1939 року полковником [[Ервін фон Лагузен|Ервіном фон Лагузеном]] було наказано здійснювати вишкіл легіонерів у Дахштайнському таборі: «''в ударні загони (партизанські групи) чисельністю від чот до сотень, при цьому особливу увагу приділяти пристосуванню до воєнного походу та використанню довіреної їм зброї, а також самостійному проведенню малих самостійних акцій дрібних ударних загонів, коли здебільшого застосовують хитрість і раптовість. 1-го серпня почався перший етап „військово-спортивного вишколу“''»{{sfn|Боляновський А.|2003|с=32}}.

13 серпня до табору прибула група старшин з офіцерських курсів: Тарас Станько («Федореско»), М. Григоренчук, Євген Гутович, [[Петро Фіґура]], Щуровський («Александреско»), [[Кедюлич Іван|Іван Кедюлич]], Іван Небола, Ю. Кулєнда, Каляйчук і Лошакун. Наступного дня прибули ще 40 добровольців з Закарпаття<ref>М. Посівнич. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929—1939 роках. Львів, 2010, с. 233—234.</ref>. 15 серпня розпочався другий етап вишколу&nbsp;— останні воєнні приготування легіонерів, оперативним полем дій для яких визначено райони Карпат{{sfn|Боляновський А.|2003|с=32}}.

=== Командування та структура Легіону ===
[[Файл:Сушко.jpg|thumb|300px|[[Сушко_Роман_Кирилович|Роман Сушко]]]]

Номінальним командувачем Легіону було призначено [[Сушко Роман Кирилович|Романа Сушка]]. Крім нього до штабу ВВН було делеговано як політичного референта [[Барановський Ярослав|Ярослава Барановського]], а як головного контрольного представника Проводу ОУН&nbsp;— [[Бойдуник Осип|Осипа Бойдуника]]{{sfn|Боляновський А.|2003|с=34}}. [[Барановський Ярослав|Барановський]] разом з помічником Костянтином Мельником повинен був займатися політичними та пропагандистськими питаннями, організацією місцевого самоврядування і налагодженням зв'язків з німецькою цивільною адміністрацією, а [[Бойдуник Осип|Бойдуник]] мав опікуватися господарськими та суспільними справами{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=603}}.

Наприкінці серпня 1939 року у місті [[Брук-на-Ляйті]] відбулося остаточне оформлення структури ВВН. Легіон було розділено на два курені (батальйони), які складалися з 2 сотень (рот), котрі поділялися на 2 чоти (взводи), до складу яких у свою чергу входило по 2 рої (відділення) та чотири ланки: розвідувальна, саперна (піонерська), зв'язку та санітарна. Особовий склад рою налічував 13 вояків, а кожна ланка&nbsp;— 5 (санітарна&nbsp;— 2). Таким чином, рота складалася з 56 стрільців, поручника-чотового та його заступника, на озброєнні чоти було 47 гвинтівок, 3 кулемети, 56 револьверів калібру 9&nbsp;мм, 6 автоматів, а також по 2 гранати на кожного вояка{{sfn|Боляновський А.|2003|с=32}}. Крім того у складі Легіону було організовано загін велосипедистів{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=603}}.

Командиром першого куреня став колишній поручник польської армії [[Карачевський Осип|Осип Карачевський («Свобода»)]], командиром другого&nbsp;— поручник Євген Гутович («Норим»). Командирами інших підрозділів стали колишні старшини [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]], колишні діячі [[УВО]] та члени Військової референтури ОУН в Галичині: [[Кедюлич Іван|Іван Кедюлич]] (командир 1 чоти першої сотні куреня Карачевського), поручник Щуровський (командир 2 чоти), Тарас Станько (командир 4 чоти){{sfn|Боляновський А.|2003|с=34-35}}.

Перед Генеральним штабом Вермахту та Міністерством закордонних справ Німеччини Легіон представляв [[Ріхард Ярий|Ріко Ярий]]<ref>R. Wysocki. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929—1939. Geneza, struktura, programa, ideologia. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curi-Skłododowskiej, 2003, s. 353—354.</ref>. З німецького боку зв'язковим між [[Абвер|абвером]] та командуванням Легіону став майор Ганс Деммель<ref>Я. Гайвас. Воля ціни не має.&nbsp;— Торонто, 1971, с. 227.</ref>, при якому постійно знаходився колишній сотник [[Українська Галицька армія|УГА]] [[Сулятицький Степан|Степан Сулятицький]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604}}.

=== Чисельність Легіону ===
Джерела подають різну інформацію щодо загальної чисельності ВВН. Наприклад, Б. Хньоупек перебільшено стверджує, що він нараховував 1 500 осіб. Польська військова розвідка володіла інформацією, що на кінець серпня поблизу [[Пряшів|Пряшева]] перебувало 800 вояків у [[Солівар]]і та 300 в Руській Новій Всі; згідно з іншим джерелом, було два українські підрозділи по 800 осіб. [[Володимир Косик]] подає цифру у 200 вояків<ref>В. Косик. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів, 1993, с. 72.</ref>. Більшість польських та українських дослідників вважають, що Легіон нараховував близько 600 вояків, або майже по 300 вояків у кожному курені{{sfn|Шмігель М.|2007|с=90}}{{sfn|Боляновський А.|2003|с=32}}{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=603}}.

== Напередодні Другої світової війни ==
[[Файл:ВВН у Карпатах.jpg|thumb|300px|Вояки ВВН на відпочинку у Карпатах]]
За спогадами Івана Стебельського приблизно у середині серпня 1939 року до табору приїхали [[Сушко Роман Кирилович|Роман Сушко]] та офіцери Вермахту, перед якими у супроводі військового оркестру відбувся святковий огляд Легіону. На цьому вишкіл підрозділу майже закінчився{{sfn|Стебельський І.|1999|с=68}}.

Після цього легіонерів у закритих німецьких вантажівках почали поступово перевозити до Східної Словаччини, де вони розміщувалися на законспірованих об'єктах для того, аби не привертати зайвої уваги. Зокрема, вояки ВВН дислокувалися поблизу Любіцьких Купелів недалеко від [[Кежмарок|Кежмарку]] в [[Левоцькі гори|Левоцьких горах]], у селах поблизу [[Пряшів|Пряшова]] і також у гірському масиві неподалік [[Меджилабірці|Медзілаборця]]{{sfn|Шмігель М.|2007|с=89}}.

Перші групи вояків ВВН опинилися у Східній Словаччині приблизно 21 серпня 1939 року. Як згадував командир однієї з таких груп Іван Стебельський:<blockquote>''…Я упевнився, що ми опинилися у Карпатах зі словацького боку, і, певно, близько до чехословацького та польського кордону. Це означало, що ми мали завдання нелегально перейти кордон ще до початку війни і розгорнути там якусь воєнну пацалиху. Пізніше я довідався, що це й було нашим завданням''<ref>І. Стебельський. Шляхами молодості й боротьби. Спогади, статті, листування / Передм. О. Зінкевича.&nbsp;— К.: Смолоскип, 1999, с. 69-70.</ref>.</blockquote>Таким чином, зазначені групи легіонерів розраховували використати у диверсійних цілях, аби підтримати заплановане антипольське повстання у [[Східна Галичина|Східній Галичині]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=603}}.

Однак, у зв'язку з укладенням у Москві [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Договору про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом]] у попередні плани використання Легіону у військових діях проти Польщі було внесено корективи. Зокрема, 24 серпня 1939 року [[Абвер]] та інші німецькі офіційні інституції отримав наказ здійснювати нагляд за українським політичним життям, а 25 серпня було остаточно відкинуто можливість використання Легіону як військової частини під час бойових дій на фронті<ref>В. Косик. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.&nbsp;— Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів, 1993, с. 72-73.</ref>{{sfn|Боляновський А.|2003|с=35}}.

28 серпня 1939 року Ервін фон Лагузен видав наказ, згідно з яким ВВН у мирний час підлягав використанню як робочий загін, а у воєнний час не використовуватиметься. Застосування йому мало бути знайдено за домовленістю із штабом армії<ref name=":0">В. Косик. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.&nbsp;— Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів, 1993, с. 73.</ref>. 1 серпня 1939 року було вирішено використовувати Легіон як порядкову або «робочу» службу, чим мав опікуватися майор Демель. До функцій ВВН відтак належало просування за першою лінією фронту у другій лінії, забезпечуючи дотримання правопорядку та охорону громадських об'єктів{{sfn|Боляновський А.|2003|с=35-36}}<ref name=":0"/>, не вступаючи у бойові дії, оскільки це могло викликати небажану негативну реакцію з боку Радянського Союзу.

== Участь у Польській кампанії ==
Перед початком [[Польська кампанія 1939|німецько-польської війни]] другий курінь ВВН було передислоковано у місце розташування [[Група армій «Південь»|Групи армій «Південь»]] генерала [[Герд фон Рундштедт|фон Рундштедта]] до [[Меджилабірці|Меджилаборце]], звідки через села Відрань та Палота упритул підведено до словацько-польського кордону{{sfn|Шмігель М.|2007|с=90}}. Там курінь було приєднано до 127-го полку [[57-ма піхотна дивізія (Третій Рейх)|57-ї піхотної дивізії]] генерал-лейтенанта Оскара Блюма, яка входила до складу [[18-й армійський корпус (Третій Рейх)|18-го армійського корпусу]] генерала Ойгена Баєра [[14-та армія (Третій Рейх)|14-ї армії]] генерала [[Вільгельм фон Ліст|Вільгельма Ліста]]{{sfn|Боляновський А.|2003|с=36}}.

З початком бойових дій курінь було розділено на невеликі групи та у такому вигляді приєднано до окремих німецьких частин. Основний склад його перетнув словацько-польський кордон у період 6—9 вересня 1939 року та почав просуватися у напрямку [[Сянки]]-Турко-[[Лісько]]-[[Устрики-Долішні|Устрики Дольні]]. Окремі групи дійшли до [[Комарно]]го, [[Перемишль|Перемишля]], [[Самбір|Самбора]] та [[Стрий|Стрия]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604}}.

Перший курінь ВВН 1 вересня 1939 року був передислокований до села Маркушівці, де перебував протягом трьох днів. Після цього він через [[Пряшів]] вирушив у східному напрямку. Його метою був [[Львів]], однак у зв'язку з вступом 17 вересня на територію східної Польщі частин [[Червона Армія|Червоної армії]], до передмість Львова та [[Дрогобич]]а дійшли лише кілька невеликих груп, які невдовзі було переведено до [[Устрики-Долішні|Устриків Дольних]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604}}.

Стан багатьох вояків ВВН у той час пізніше описав у своїх спогадах очевидець подій, поручник Іван Стебельський{{sfn|Стебельський І.|1999|с=73}}:
{{Цитата|
:''Десь на середині дороги між Перемишлем та Львовом командир несподівано наказав усій частині зупинитися. Ніхто не знав, у чому справа. Командир негайно покликав усіх старшин на нараду. На тій нараді, яку я ніколи не забуду, він гробовим голосом повідомив, що отримав наказ від головної команди вермахту та дивізії негайно призупинити подальше просування до Львова... Отже, наша дивізія повертає, бо мусить звільнити цю територію до ріки Сян. Український відділ, тобто ми, мусимо повертатися до свого Легіону, що, згідно з його інформацією, повинен бути десь біля містечка Устрики Горішні. Я стояв, наче вкопаний, не міг промовити ані слова від надзвичайно несподіваної новини, що мала трагічні наслідки як для нас - нашого Легіону, так і для всього народу. Ось і Гітлер, ось і німці, яким ми знову почали вірити! Куди вони знову нас завели? Це ж він віддав Західну Україну найбільшому та найлютішому ворогові нашого народу. Таке рішення нам ніколи й не снилося. Це був кінець усім нашим надіям, нашим мріям і жертовній боротьбі за нашу самостійність та незалежність''.}}

Після передислокації ВВН до Устриків Дольних їхнім завданням було визначено очищення навколишніх територій від залишків [[Військо Польське|Війська Польського]], які намагалися пробитися у напрямку [[Румунія|Румунії]] та [[Угорщина|Угорщини]]. Легіон було розділено на кілька груп, які дислокувалися в Устриках Дольних, Волковиї та [[Тісна|Тісній]]{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604}}.

[[Файл:Некролог ВВН.jpg|thumb|left|200px|Некролог одного з останніх вояків ВВН]]

За пізнішими спогадами Євгена Гутовича:<blockquote>''При помочі селян і на швидку руку зорганізованої сільської міліції робили ми облави по лісах, виловлювали польські банди, ловили теж і старшин, що переховувалися головно по дворах і фільварках і відставляли їх до Сянока''<ref>З. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Торонто, 1958, с. 113.</ref>.</blockquote>Однак, як згадував інший вояк ВВН Микола Чарторийський-Сидор:<blockquote>''Вся ця операція полягала фактично на стежах і розвідках, а не на бойових операціях''{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604–605}}.</blockquote>Фактично, за весь час існування Легіону Сушка його участь безпосередньо у військових діях обмежилася кількома наступами на невеликі польські гарнізони, обози та загони, а також здобуттям деяких трофеїв, зокрема: 7 гармат, 34 важких гармат і кулеметів, 80 легких кулеметів, 3000 крісів (гвинтівок), 14 850 ручних гранат, а також 54 механічних вози{{sfn|Боляновський А.|2003|с=37}}.

25 вересня 1939 року в Устрики Дольні прибув [[Сушко Роман Кирилович|Роман Сушко]], який акцентував увагу вояків на необхідності дотримання дисципліни та забороні здійснення злочинних дій проти цивільного населення, і у своїй промові перед особовим складом ВВН закликав{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=605}}:

{{Цитата|
:''Пам'ятайте, що кожен з вас відповідає за свої діла перед своїм сумлінням і законом. Не забувайте, що є виразниками українського війська. Вас горстка тут. Але ви представляєте собою справжню частину українського колективу... Вояк і закон - це одне! Коли Україна має постати у будучинні, то не може основуватися на такій силі, як польська, що ролю вояка з вибухом війни розуміла як дике виколювання очей безборонних наших людей''.}}

В Устриках Дольних Легіон залишався до 26 вересня, після чого був передислокований до [[Сянок]]у. Серед вояків особового складу ходили чутки про наміри начебто перекинути їх на [[Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Західний фронт]] проти Франції{{sfn|Стебельський І.|1999|с=76}}, однак невдовзі стало ясно, що німецьке командування бажає використовувати ВВН при евакуації та охороні українських біженців з територій, зайнятих Червоною армією, до [[Генеральна губернія|Генеральної Губернії]]. Зокрема, за спогадами [[Кубійович Володимир Михайлович|Володимира Кубійовича]]:<blockquote>''Завданням цієї групи було організувати чи оформлювати українське громадсько-суспільне життя на території, зайнятій німецькою армією; її осідком був Самбір, після відходу німців на лінію Сяну&nbsp;— Коросно. З кінця вересня одним із завдань групи була опіка над українськими утікачами з того боку Сяну й Бугу, які залишили край, окупований большевиками, разом із німецькими військами або й пізніше, користуючись загальною метушнею в перші дні совєтської окупації''<ref>В. Кубійович. Українці в Генеральній Губернії 1939—1941. Історія Українського Центрального Комітету. Чікаґо: Видавництво [[Денисюк Микола|Миколи Денисюка]], 1975, с. 18.</ref>.</blockquote>[[Сушко Роман Кирилович|Роман Сушко]] поставився до цього украй негативно і, висловлюючи протест, «зложив свої військові відзнаки командира», залишивши тільки мундир{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=605}}.

Протягом двох тижнів ВВН контролювали німецько-радянську демаркаційну лінію в районі [[Тісна|Тісної]]-[[Сянок]]а, а пізніше двома групами перейшов до Криниць та [[Закопане|Закопаного]], де був роззброєний та демобілізований{{sfn|Стебельський І.|1999|с=76}}{{sfn|Шмігель М.|2007|с=92}}.

== Подальша доля вояків Легіону ==
[[Файл:ВВН демобілізація.jpg|thumb|left|200px|Остання група вояків ВВН у Закопанах перед демобілізацією]]
Після закінчення вересневої кампанії 1939 року Легіон Сушка було розпущено, а окремі його підрозділи остаточно демобілізовано у спеціальних збірних місцях у [[Коросно (Польща)|Коросні]] (Кросні), Криниці та [[Закопане|Закопаному]]. Особовому складу ВВН було запропоновано або зголоситися на службу до різних парамілітарних організацій, до допоміжної поліції, адміністративних установ на території [[Генеральна губернія|Генеральної Губернії]], або ж узагалі звільнитися остаточно{{sfn|Боляновський А.|2003|с=38}}{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=605}}.

Частина вояків Легіону, пройшовши відповідний поліційний вишкіл у [[Закопане|Закопаному]], вступила до [[Українська допоміжна поліція|Української допоміжної поліції]] та була розподілена між поліційними станицями на території [[Лемківщина|Лемківщини]], [[Холмщина|Холмщини]], українського [[Підляшшя]] та [[Ярославський повіт|Ярославщини]], або ж до підрозділів збройної охорони промислових об'єктів&nbsp;— «веркшуцу» (Werkschutz), а інші звільнилися зі служби та повернулися до цивільного життя{{sfn|Боляновський А.|2003|с=39}}{{sfn|Шмігель М.|2007|с=92}}{{sfn|Стебельський І.|1999|с=76}}.

== Однострої та Відзнака Військових Відділів Націоналістів ==
[[Файл:Виказка.jpg|thumb|100px|Виказка до Відзнаки ВВН]]

=== Однострої ===
31 серпня 1939 року вояки ВВН отримали перефарбовану у темно-зелений колір трофейну уніформу чехословацької армії зразка 1930 року без будь-яких відзнак. Однак у деяких спогадах, а також дослідженнях згадується про наявність у легіонерів нарукавних пов'язок з абревіатурою «ВВН» та порядкових номерів на плечі{{sfn|Боляновський А.|2003|с=36}}, що, однак, не підтверджується наявними фотодокументами. Натомість, зафіксовані випадки носіння на лівому рукаві вище ліктя синьо-жовтих пов'язок, але, скоріше за все, їхнє використання розпочалося дещо пізніше{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604}}.

Під час вересневої кампанії вояки ВВН вступили на територію Польщі в уніформі колишньої чехословацької армії та пілотках без будь-яких німецьких розпізнавальних знаків{{sfn|Боляновський А.|2003|с=36}}.

Через колір одностроїв членів Легіону Сушка часто називали «зеленими» або «зеленожупанниками»{{sfn|Трофимович В., Усач А.|2011|с=604}}.

[[Файл:Badge BBH front.jpg|thumb|100px|Відзнака ВВН]]
[[Файл:Badge BBH rear.jpg|thumb|100px|Відзнака ВВН (зворотній бік)]]

=== Відзнака Військових Відділів Націоналістів ===
У грудні 1939 року за наказом [[Сушко Роман Кирилович|Романа Сушка]] було запроваджено спеціальну відзнаку Військових Відділів Націоналістів, яка мала вигляд вигнутого бронзового щитка у формі кола, діаметром близько 43&nbsp;мм, із зображенням у центрі тризуба з мечем та написом «Слава Україні» навколо. На задньому боці щитка було вибито літери «ВВН», порядкове число та рік видання відзнаки.

Відповідно до Правильника відзнаки В. В. Н. (Берґ-Баверн-Гільфе), текст якого наводить у своїй книзі [[Книш Зиновій Михайлович|Зиновій Книш]], зазначеною відзнакою Провід ОУН нагороджував<ref>[http://knysh.uaweb.org/pochod-1/r05.html Зиновій Книш. Перед походом на схід&nbsp;— І.]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>:

{{Цитата|
:''а) всіх старшин, підстаршин і стрільців, що були в складі українських озброєних відділів (Українського Леґіону) в німецько-польській війні 1939 року''. 
:''б) членів Організації, що визначним способом причинилися та клали основи до творення ВВН''. 
:''в) чужинців, що заслужилися при організуванні або безпосередньою участю у ВВН''. 
:''г) право посідання відзнаки ВВН надає Провід найближчій рідні поляглих стрільців''.}}

Відзнака мала носитися на лівій кишені уніформи або цивільного одягу посередині.

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''Армстронг Д.'' Украинский национализм. Факты и исследования / Пер. с англ. П.&nbsp;В.&nbsp;Бехтина.&nbsp;— М: ЗАО Центрполиграф, 2008.&nbsp;— 368 с.;
* {{книга|автор=Боляновський А.|заголовок=Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945) / Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету|місце=Львів |видавництво= |рік=2003|том=|сторінки=|сторінок=686|ref=Боляновський А.}}
* ''Книш З.'' Б'є дванадцята. Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941&nbsp;р.&nbsp;— Торонто, б. р.&nbsp;— 384 с.;
* ''Книш З.'' Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Торонто, 1958.&nbsp;— 188 с.;
* ''Книш З.'' Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— Торонто, б. р.&nbsp;— 191 с.;
* ''Косик В.'' Україна і Німеччина у Другій світовій війні.&nbsp;— Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів, 1993.&nbsp;— 660 c. ISBN 5-7707-4052-3;
* ''Мірчук П.'' Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том 1920—1939. За редакцією Степана Ленкавського. Українське видавництво Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968.&nbsp;— 639 c.;
* ''Патриляк І.'' Військова діяльність ОУН (Б) у 1940—1942 роках.&nbsp;— К., 2004—598 с.;
* ''Патриляк І.'' «Встань і борись! Слухай і вір…»: Українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939—1960&nbsp;рр.): Монографія / Центр досліджень визвольного руху.&nbsp;— Львів: Часопис, 2012, 592 с. ISBN 978-966-2720-01-3;
* ''Перепічка Є.'' ОУН і УПА в роки Другої світової війни. Львів: Сполом, 2009.&nbsp;— 740 c. ISBN 978-966-665-9;
* ''Посівнич М.'' Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929—1939 роках. Львів, 2010.&nbsp;— 368 с., іл.;
* {{книга|автор=Стебельський І.|заголовок=Шляхами молодості й боротьби. Спогади, статті, листування / Передм. О. Зінкевича|місце=К. |видавництво=Смолоскип|рік=1999|том=|сторінки=|сторінок=368|серія=|isbn=966-7332-25-X |ref=Стебельський І.}}
* {{книга|автор=Трофимович В., Усач А.|заголовок=Військові відділи націоналістів // Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги). Матеріали міжнародної наукової конференції|відповідальний=Відповідальний редактор: Легасова Л. В.|місце=К. |видавництво= |рік=2011|том=|сторінки=|сторінок=800|серія=|isbn=978-966-97201-1-5 |ref=Трофимович В., Усач А.}}
* {{книга|автор=Шмігель М.|заголовок=Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух.|місце=Львів|видавництво=Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007.&nbsp;— Збірник 11|сторінок=264|серія=|ref=Шмігель М.}}
* ''R. Wysocki''. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929—1939. Geneza, struktura, programa, ideologia. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curi-Skłododowskiej, 2003, 433 s;
* ''R. Torzecki''. Polacy i Ukraińcy: Sprawa ukraińska w czasie II wojny światowej na terenie II Rzeczypospolitej.&nbsp;— Warszawa: Wyd-wo naukowe PWN, 1993.&nbsp;— 349 s.

== Посилання ==
* [http://knysh.org.ua/pochod-1/r05.html Зиновій Книш. Перед походом на Схід]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://exlibris.org.ua/stebelski.html Іван Стебельський. Шляхами молодості й боротьби]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.warmuseum.kiev.ua/ZbirkaLowWeb.pdf Військові відділи націоналістів]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}

{{Військові формування часів Другої світової війни в яких воювали українці}}

{{Добра стаття}}

[[Категорія:ОУН]]