Камінний хрест (фільм): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
(Не показані 14 проміжних версій 9 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{otheruses|Камінний Хрест}}
{{otheruses|Камінний хрест}}
{{Фільм
{{Фільм
| вид = <!-- телефільм/анімаційний/аніме -->
| вид = <!-- телефільм/анімаційний/аніме -->
Рядок 38: Рядок 38:
}}
}}
'''«Камі́нний хрест»'''&nbsp;— український радянський художній фільм режисера [[Леонід Осика|Леоніда Осики]]. Відзнятий [[1968]] року на [[Київська кіностудія імені Олександра Довженка|Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка]] за мотивами новел [[Стефаник Василь Семенович|Василя Стефаника]] [[Камінний хрест (новела)|«Камінний хрест»]] та «Злодій».
'''«Камі́нний хрест»'''&nbsp;— український радянський художній фільм режисера [[Леонід Осика|Леоніда Осики]]. Відзнятий [[1968]] року на [[Київська кіностудія імені Олександра Довженка|Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка]] за мотивами новел [[Стефаник Василь Семенович|Василя Стефаника]] [[Камінний хрест (новела)|«Камінний хрест»]] та «Злодій».

Займає 5-у позицію у списку [[Список 100 найкращих фільмів в історії українського кіно|100 найкращих фільмів в історії українського кіно]].


== Сюжет ==
== Сюжет ==
Старий селянин Іван Дідух носить на гору землю, щоб зробити там родючу ділянку. За якийсь час він, чуючи спів птаха, кричить щоби Бог не посилав йому птаха, бо настрій в Івана зовсім не веселий. Прилігши, натомлений Іван вголос роздумує, що не здатний більше до праці. Ділянка, догляду за якою він присвятив життя, не справдила сподівань на самостійне заможне життя. Іван почувається чужим на рідній землі та за наполяганням синів погоджується переїхати в Канаду, як і багато українців того часу.
Старий селянин Іван Дідух носить на гору землю, щоби зробити там родючу ділянку. За якийсь час він, чуючи пташиний спів, кричить, щоби Бог не посилав йому птаха, бо настрій в Івана зовсім не веселий. Прилігши, натомлений Іван вголос роздумує, що не здатний більше до праці. Ділянка, догляду за якою він присвятив життя, не справдила сподівань на самостійне заможне життя. Селянин почувається чужим на рідній землі та за наполяганням синів погоджується переїхати з ними та дружиною в Канаду, як і багато українців того часу.


Дія переноситься в минуле, коли Іван ще був сильним господарем. До його обійстя вночі пробирається злодій, Іван кидає вила та ранить злодія, а потім, зжалившись, впускає його додому. Господар спиняє кров непроханому гостеві. Злодій вагається: бажає Іван добра, чи може лише готує до розправи. В розмові Іван згадує, що збирав гроші (які хотів украсти злодій) для переїзду в Канаду. Невдовзі в хату приходять двоє сусідів, які шукають того самого чоловіка й підозрюють, що Іван переховує його. Господар запрошує їх всередину, а злодія називає своїм гостем. Всі четверо сідають за стіл. Злодій, п'ючи горілку чарку за чаркою, чекає покарання.
Дія переноситься в минуле, коли Іван ще був сильним господарем. До його обійстя вночі пробирається злодій, Іван кидає вила та ранить його, а потім, зжалившись, впускає додому. Господар спиняє кров непроханому гостеві. Злодій вагається: бажає господар добра чи, може, лише готує до розправи. У розмові Іван згадує, що збирав гроші (які хотів украсти злодій) для переїзду в Канаду. Невдовзі приходять двоє сусідів, які шукають того самого чоловіка й підозрюють, що Іван переховує його. Господар запрошує їх до хати, а злодія називає своїм гостем. Усі четверо сідають за стіл. Злодій, п'ючи горілку чарку за чаркою, чекає покарання.


Поступово між присутніми зав'язується розмова, господарі радяться яку кару застосувати, для чого розпитують якого походження злодій, звідки він та як прийшов до злочинного життя. Іван сумнівається чи правильно він вчинить, убивши людину, що пішла на злочин через бідність. Поступово злодій сміливішає та погоджується прийняти покарання, яке б воно не було. Він, очікуючи смерті, прощається з Іваном та цілує йому руку. Зрештою господарі тягнуть злодія з хати, хоч той вже щиро готовий прийняти смерть.
Поступово між присутніми зав'язується розмова, господарі радяться, яку кару застосувати, для чого розпитують про походження злодія, звідки він та як став злочинцем. Іван сумнівається, чи правильно він вчинить, убивши людину, що пішла на злочин через [[бідність]]. Поступово злодій сміливішає та погоджується прийняти кару, хай яка вона буде. Очікуючи смерті, він прощається з Іваном і цілує йому руку. Зрештою господарі тягнуть злодія з хати, хоч той вже щиро готовий прийняти смерть.


Іван готується покинути батьківщину разом з синами та дружиною, але боїться, що буде забутий, зникне з пам'яті людей, як той злодій. Тому на пам'ять про себе витесує камінного хреста. Він тягне його на гору, яку роками доглядав, а спустившись, прощається з односельчанами. До нього сходяться родичі й сусіди, дорослі сини Івана також прибувають. Не всі приймають його рішення, дехто дорікає, обурюється, що Іван більше не буде з ними. Прощання нагадує Іванові власні похорони, він намагається розвеселити присутніх. Він роздумує вголос про те, що насправді людям на його батьківщині більше не треба землі, а тільки гроші; дедалі більша прірва між бідними та багатими знищує чесність, позбавляє впевненості. Присутні обіцяють пам'ятати Івана й не минати його хреста. Переодягнувшись в костюм, Іван замовляє музикам грати веселу мелодію.
Іван готується покинути батьківщину разом із синами та дружиною, але боїться, що буде забутий, зникне з пам'яті людей, як той злодій. Тому на пам'ять про себе витесує камінного хреста. Він тягне його на гору, яку роками доглядав, а спустившись, прощається з односельцями. До нього сходяться родичі й сусіди, дорослі сини Івана також прибувають. Не всі приймають його рішення, дехто дорікає, обурюється, що більше не буде з ними. Прощання нагадує Іванові власний похорон, він намагається розвеселити присутніх. Він роздумує вголос про те, що насправді людям на його батьківщині вже не треба землі, а тільки грошей; дедалі глибша прірва між бідняками і багачами поглинає [[чесність]], позбавляє впевненості. Присутні обіцяють пам'ятати Івана й не минати його хреста. Переодягнувшись, як і дружина з синами, у костюм, Іван замовляє музи́кам грати веселу мелодію.


Вже безпосередньо перед від'їздом Іван разом з односельчанами іде в хресну ходу та відвідує церкву. Слова церковної відправи звучать тут як відспівування Івана, а віз з його пожитками виглядає труною. Родина вирушає з Іваном, він зникає за обрієм, а камінний хрест лишається нагадуванням про нього.
Вже перед самим від'їздом Іван разом із односельцями іде хресним ходом і відвідує церкву. Слова церковної відправи звучать тут як спів за упокій Івана, а підвода з його пожитками схожа на труну. Родина вирушає з Іваном, він зникає за обрієм, а камінний хрест лишається нагадуванням про нього.


== Символізм ==
== Символізм ==
У короткому пролозі показано працю Івана Дідуха, камера слідкує за ним відсторонено, часто із позиції пташиного польоту. Перший кадр&nbsp;— знамените сходження на гору,&nbsp;— вважається репрезентативним для всього фільму (а може, й для українського кіно в цілому, враховуючи, що його помістили на обкладинку українського видання «Історії українського кіно» [[Госейко Любомир|Любомира Госейка]]). У цьому кадрі ландшафт тяжіє над людиною і водночас обрамлює її, це&nbsp;— героїчний [[дискурс]] суворого аскетичного життя, тяжкої фізичної праці і боротьби з природою. Тут існує лише людина і її героїчна, тривала боротьба із значно більшою за неї силою. Щоправда, Іван Дідух схожий радше не на трагічного героя, а на працьовиту мураху, яка тягне свою важку ношу і яка поступово мімікрувала під своє середовище,&nbsp;— його обличчя подібне до скиби сухої землі. І все ж, це якраз той архаїчний селянин, який стоїть у центрі українського поетичного кіно. Але цей монументальний образ подається для того, щоб піддатися деконструкції в наступній частині.
У короткому пролозі показано працю Івана Дідуха, камера слідкує за ним відсторонено, часто з висоти пташиного лету. Перший кадр&nbsp;— знамените сходження на гору,&nbsp;— вважається репрезентативним для всього фільму (а може, й для українського кіно в цілому, враховуючи, що його помістили на обкладинку українського видання «Історії українського кіно» [[Госейко Любомир|Любомира Госейка]]). У цьому кадрі ландшафт тяжіє над людиною і водночас обрамлює її, це&nbsp;— героїчний [[дискурс]] суворого аскетичного життя, тяжкої фізичної праці і боротьби з природою. Тут існує лише людина і її героїчна, тривала боротьба із значно більшою за неї силою. Щоправда, Іван Дідух схожий радше не на трагічного героя, а на працьовиту мураху, яка тягне свою важку ношу і поступово мімікрує під своє середовище,&nbsp;— його обличчя подібне до скиби сухої землі. І все ж це якраз той архаїчний селянин, який стоїть у центрі українського поетичного кіно. Але цей монументальний образ подається для того, щоб піддатися деконструкції в наступній частині.


Друга частина фільму заснована на новелі «Злодій», із широких натурфілософських масштабів переноситься в замкнений, клаустрофобічний простір хати. З таким наближенням невинна працьовита мураха перетворюється на жорстокого хижака. Перше, що ми чуємо і бачимо&nbsp;— це крик і те, як у ногу злодія впиваються вила, кинуті Іваном Дідухом. Далі новела повністю побудована на статичних крупних планах, камера впритул роздивляється героїв&nbsp;— злодія, Івана Дідуха, і двох ґазд, які прийшли, щоб убити злодія. Ґазди п'ють, і навіть співають, і загалом тримаються так, наче вони прийшли до сусіда допомогти заколоти свиню. Несумірність злочину і кари, холоднокровна жорстокість селян пояснюється тим, що для них злодій значить навіть менше за худобу, тому що він не належить до спільноти, він&nbsp;— чужий. Звідси й їхній гнів і обурення, коли злодій цілує руку Івана Дідуха, апелюючи тим самим до християнського співчуття, чи загалом, універсального закону рівності всіх людей.
Друга частина фільму заснована на новелі «Злодій», із широких натурфілософських масштабів переноситься в замкнений, клаустрофобічний простір хати. З таким наближенням невинна працьовита мураха перетворюється на жорстокого хижака. Перше, що ми чуємо і бачимо&nbsp;— це крик і те, як у ногу злодія впиваються вила, кинуті Іваном Дідухом. Далі новела цілком побудована на статичних великих планах, камера впритул роздивляється героїв&nbsp;— злодія, Івана Дідуха і двох ґазд, які прийшли, щоб убити злодія. Ґазди п'ють, і навіть співають, і загалом поводяться так, наче вони прийшли до сусіда допомогти заколоти свиню. Несумірність злочину і кари, холоднокровна жорстокість селян пояснюється тим, що для них злодій значить навіть менше за худобу, бо не належить до спільноти, бо чужий. Звідси й їхній гнів і обурення, коли злодій цілує руку Івана Дідуха, апелюючи тим самим до християнського співчуття, або ж, загалом, до універсального закону рівності всіх людей.


У фільмі не дається словесних коментарів щодо цього епізоду. Утім, це вклинюванням «іншої» історії, в якій Іван Дідух із миролюбного трудівника перетворюється на ката, спонукає розглядати Івана як не лише як жертву обставин, носія духовності тощо, а й наділяє його чужістю, яку він сам відчуває.
У фільмі не подано словесних коментарів цього епізоду. Утім, це вклинювання «іншої» історії, в якій Іван Дідух із миролюбного трудівника перетворюється у ката, спонукає розглядати Івана як не лише жертву обставин, носія духовності тощо, і наділяє його чужістю, яку він сам відчуває.


У третій, фінальній, частині відбувається повернення до стефаниківського Івана Дідуха, показано його прощання з односельцями. Тут видно і ґазд з попередньої новели, які виділяються серед загалом нижчого, менш виразного натовпу селян. Тут же з'являються цілком дорослі сини Івана Дідуха, які показово відсутні у новелі про злодія. Камера роздивляється людей, час від часу натрапляючи на Івана Дідуха і його сім'ю, але не концентруючись на них. Вона розміщена на рівні людського погляду, більше того&nbsp;— вона буквально вештається поміж людьми, як невидимий, чужий спостерігач. Цей відсторонений погляд справляє моторошне враження погляду мерця на власному похороні.
У третій, фінальній частині відбувається повернення до стефаниківського Івана Дідуха, показано його прощання з односельцями. Тут видно і ґазд з попередньої новели, які виділяються серед загалом нижчого, менш виразного натовпу селян. Тут же з'являються цілком дорослі сини Івана Дідуха, які показово відсутні у новелі про злодія. Камера роздивляється людей, час від часу натрапляючи на Івана Дідуха і його сім'ю, але не концентруючись на них. Вона розміщена на рівні людського погляду, більше того&nbsp;— вона буквально вештається поміж людьми, як невидимий, чужий спостерігач. Цей відсторонений погляд справляє моторошне враження погляду мерця на власному похороні.


Хрестоматійна інтерпретація оповідання і фільму, за якою Іван Дідух сприймає від'їзд як власну смерть і через це ставить по собі хрест, підривається новелою про злодія, в якій показано протилежну ситуацію. У ній є реальна смерть, але немає її символізації, це абсолютна смерть, зникнення без сліду. Саме такої смерті найбільше боїться Іван Дідух, коли, залишаючись живим, він воднораз перетворюється на чужака, бо більше не належить до спільноти, яка визначала за нього закони його існування. Тому погляд камери&nbsp;— це і його власний погляд, і погляд мертвого злодія, чужого, яким він тепер став.<ref>Ольга Брюховецька. ''[http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=815 ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ПОЕТИЧНЕ КІНО АНАМОРФОЗ «КАМІННОГО ХРЕСТА»]''. «Кіно-Театр» (2008:#5). Переглянуто 4 травня 2009</ref>
Хрестоматійна інтерпретація оповідання і фільму, за якою Іван Дідух сприймає від'їзд як власну смерть і через це ставить по собі хрест, підривається новелою про злодія, в якій показано протилежну ситуацію. У ній є реальна смерть, але немає її символізації, це абсолютна смерть, зникнення без сліду. Саме такої смерті найбільше боїться Іван Дідух, коли, залишаючись живим, він воднораз перетворюється на чужака, бо більше не належить до спільноти, яка визначала за нього закони його існування. Тому погляд камери&nbsp;— це і його власний погляд, і погляд мертвого злодія, чужого, яким він тепер став.<ref>Ольга Брюховецька. ''[http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=815 ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ПОЕТИЧНЕ КІНО АНАМОРФОЗ «КАМІННОГО ХРЕСТА»]{{Недоступне посилання}}''. «Кіно-Театр» (2008:#5). Переглянуто 4 травня 2009</ref>


=== Акторський склад ===
=== Акторський склад ===
Рядок 93: Рядок 95:
* 1995&nbsp;— Перша премія Леоніду Осиці ''за роботу над фільмом'' «Камінний хрест»&nbsp;— кінофестиваль православного мистецтва «Золота Оранта»
* 1995&nbsp;— Перша премія Леоніду Осиці ''за роботу над фільмом'' «Камінний хрест»&nbsp;— кінофестиваль православного мистецтва «Золота Оранта»
* 1997&nbsp;— Вручено Державну премію України імени Тараса Шевченка режисеру Леоніду Осиці за фільми «Камінний хрест», [[Захар Беркут (фільм)|«Захар Беркут»]], «[[Подарунок на іменини]]», «[[Гетьманські клейноди]]».
* 1997&nbsp;— Вручено Державну премію України імени Тараса Шевченка режисеру Леоніду Осиці за фільми «Камінний хрест», [[Захар Беркут (фільм)|«Захар Беркут»]], «[[Подарунок на іменини]]», «[[Гетьманські клейноди]]».

==Див. також==
* [[Список 100 найкращих фільмів в історії українського кіно]]


== Джерела та примітки ==
== Джерела та примітки ==
Рядок 98: Рядок 103:


== Посилання ==
== Посилання ==
* [https://youtu.be/pUTCF_ebLpU Камінни хрест // ВІДЕО]
* [https://youtu.be/pUTCF_ebLpU Камінний хрест // ВІДЕО]


{{Фільми Леоніда Осики}}
{{Фільми Леоніда Осики}}
{{100 українських фільмів}}
{{Бібліоінформація}}

{{Портали|Кінематограф}}


[[Категорія:Фільми СРСР 1968]]
[[Категорія:Фільми СРСР 1968]]
Рядок 106: Рядок 115:
[[Категорія:Фільми кіностудії імені Олександра Довженка]]
[[Категорія:Фільми кіностудії імені Олександра Довженка]]
[[Категорія:Фільми-драми СРСР]]
[[Категорія:Фільми-драми СРСР]]
[[Категорія:Українські фільми 1968]]
[[Категорія:Фільми України 1968]]
[[Категорія:Фільми українською мовою]]
[[Категорія:Фільми українською мовою]]
[[Категорія:100 найкращих фільмів в історії українського кіно]]

Версія за 17:47, 15 липня 2024

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Камінний хрест.
Камінний Хрест
ЖанрДрама
РежисерЛеонід Осика
СценаристІван Драч
У головних
ролях		Данило Ільченко
Борислав Брондуков
Костянтин Степанков
ОператорВалерій Квас
КомпозиторВолодимир Губа
ХудожникМикола Рєзник
КінокомпаніяСтудія Довженка
Тривалість82 хв.
Моваукраїнська
російська (дубляж)
КраїнаУРСР
Рік1968
Дата виходу10 червня 1968 (СРСР)
IMDbID 0347307
Q: Камінний Хрест у Вікіцитатах

«Камі́нний хрест» — український радянський художній фільм режисера Леоніда Осики. Відзнятий 1968 року на Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка за мотивами новел Василя Стефаника «Камінний хрест» та «Злодій».

Займає 5-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Сюжет

Старий селянин Іван Дідух носить на гору землю, щоби зробити там родючу ділянку. За якийсь час він, чуючи пташиний спів, кричить, щоби Бог не посилав йому птаха, бо настрій в Івана зовсім не веселий. Прилігши, натомлений Іван вголос роздумує, що не здатний більше до праці. Ділянка, догляду за якою він присвятив життя, не справдила сподівань на самостійне заможне життя. Селянин почувається чужим на рідній землі та за наполяганням синів погоджується переїхати з ними та дружиною в Канаду, як і багато українців того часу.

Дія переноситься в минуле, коли Іван ще був сильним господарем. До його обійстя вночі пробирається злодій, Іван кидає вила та ранить його, а потім, зжалившись, впускає додому. Господар спиняє кров непроханому гостеві. Злодій вагається: бажає господар добра чи, може, лише готує до розправи. У розмові Іван згадує, що збирав гроші (які хотів украсти злодій) для переїзду в Канаду. Невдовзі приходять двоє сусідів, які шукають того самого чоловіка й підозрюють, що Іван переховує його. Господар запрошує їх до хати, а злодія називає своїм гостем. Усі четверо сідають за стіл. Злодій, п'ючи горілку чарку за чаркою, чекає покарання.

Поступово між присутніми зав'язується розмова, господарі радяться, яку кару застосувати, для чого розпитують про походження злодія, звідки він та як став злочинцем. Іван сумнівається, чи правильно він вчинить, убивши людину, що пішла на злочин через бідність. Поступово злодій сміливішає та погоджується прийняти кару, хай яка вона буде. Очікуючи смерті, він прощається з Іваном і цілує йому руку. Зрештою господарі тягнуть злодія з хати, хоч той вже щиро готовий прийняти смерть.

Іван готується покинути батьківщину разом із синами та дружиною, але боїться, що буде забутий, зникне з пам'яті людей, як той злодій. Тому на пам'ять про себе витесує камінного хреста. Він тягне його на гору, яку роками доглядав, а спустившись, прощається з односельцями. До нього сходяться родичі й сусіди, дорослі сини Івана також прибувають. Не всі приймають його рішення, дехто дорікає, обурюється, що більше не буде з ними. Прощання нагадує Іванові власний похорон, він намагається розвеселити присутніх. Він роздумує вголос про те, що насправді людям на його батьківщині вже не треба землі, а тільки грошей; дедалі глибша прірва між бідняками і багачами поглинає чесність, позбавляє впевненості. Присутні обіцяють пам'ятати Івана й не минати його хреста. Переодягнувшись, як і дружина з синами, у костюм, Іван замовляє музи́кам грати веселу мелодію.

Вже перед самим від'їздом Іван разом із односельцями іде хресним ходом і відвідує церкву. Слова церковної відправи звучать тут як спів за упокій Івана, а підвода з його пожитками схожа на труну. Родина вирушає з Іваном, він зникає за обрієм, а камінний хрест лишається нагадуванням про нього.

Символізм

У короткому пролозі показано працю Івана Дідуха, камера слідкує за ним відсторонено, часто з висоти пташиного лету. Перший кадр — знамените сходження на гору, — вважається репрезентативним для всього фільму (а може, й для українського кіно в цілому, враховуючи, що його помістили на обкладинку українського видання «Історії українського кіно» Любомира Госейка). У цьому кадрі ландшафт тяжіє над людиною і водночас обрамлює її, це — героїчний дискурс суворого аскетичного життя, тяжкої фізичної праці і боротьби з природою. Тут існує лише людина і її героїчна, тривала боротьба із значно більшою за неї силою. Щоправда, Іван Дідух схожий радше не на трагічного героя, а на працьовиту мураху, яка тягне свою важку ношу і поступово мімікрує під своє середовище, — його обличчя подібне до скиби сухої землі. І все ж це якраз той архаїчний селянин, який стоїть у центрі українського поетичного кіно. Але цей монументальний образ подається для того, щоб піддатися деконструкції в наступній частині.

Друга частина фільму заснована на новелі «Злодій», із широких натурфілософських масштабів переноситься в замкнений, клаустрофобічний простір хати. З таким наближенням невинна працьовита мураха перетворюється на жорстокого хижака. Перше, що ми чуємо і бачимо — це крик і те, як у ногу злодія впиваються вила, кинуті Іваном Дідухом. Далі новела цілком побудована на статичних великих планах, камера впритул роздивляється героїв — злодія, Івана Дідуха і двох ґазд, які прийшли, щоб убити злодія. Ґазди п'ють, і навіть співають, і загалом поводяться так, наче вони прийшли до сусіда допомогти заколоти свиню. Несумірність злочину і кари, холоднокровна жорстокість селян пояснюється тим, що для них злодій значить навіть менше за худобу, бо не належить до спільноти, бо чужий. Звідси й їхній гнів і обурення, коли злодій цілує руку Івана Дідуха, апелюючи тим самим до християнського співчуття, або ж, загалом, до універсального закону рівності всіх людей.

У фільмі не подано словесних коментарів цього епізоду. Утім, це вклинювання «іншої» історії, в якій Іван Дідух із миролюбного трудівника перетворюється у ката, спонукає розглядати Івана як не лише жертву обставин, носія духовності тощо, і наділяє його чужістю, яку він сам відчуває.

У третій, фінальній частині відбувається повернення до стефаниківського Івана Дідуха, показано його прощання з односельцями. Тут видно і ґазд з попередньої новели, які виділяються серед загалом нижчого, менш виразного натовпу селян. Тут же з'являються цілком дорослі сини Івана Дідуха, які показово відсутні у новелі про злодія. Камера роздивляється людей, час від часу натрапляючи на Івана Дідуха і його сім'ю, але не концентруючись на них. Вона розміщена на рівні людського погляду, більше того — вона буквально вештається поміж людьми, як невидимий, чужий спостерігач. Цей відсторонений погляд справляє моторошне враження погляду мерця на власному похороні.

Хрестоматійна інтерпретація оповідання і фільму, за якою Іван Дідух сприймає від'їзд як власну смерть і через це ставить по собі хрест, підривається новелою про злодія, в якій показано протилежну ситуацію. У ній є реальна смерть, але немає її символізації, це абсолютна смерть, зникнення без сліду. Саме такої смерті найбільше боїться Іван Дідух, коли, залишаючись живим, він воднораз перетворюється на чужака, бо більше не належить до спільноти, яка визначала за нього закони його існування. Тому погляд камери — це і його власний погляд, і погляд мертвого злодія, чужого, яким він тепер став.[1]

Акторський склад

Знімальна група

Нагороди

Див. також

Джерела та примітки

  1. ↑ Ольга Брюховецька. ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ПОЕТИЧНЕ КІНО АНАМОРФОЗ «КАМІННОГО ХРЕСТА»[недоступне посилання]. «Кіно-Театр» (2008:#5). Переглянуто 4 травня 2009

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Камінний_хрест_(фільм)&oldid=43063339