Луїс Салліван: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
 
Рядок 5: Рядок 5:
| image_size = 200px
| image_size = 200px
| caption = c.1895
| caption = c.1895
| birth_date = 3.9.1856
| birth_date =
| birth_place = [[Бостоон]], [[Массачусетс]].
| birth_place = [[Бостоон]], [[Массачусетс]].
| death_date = {{Death date and age|1924|4|14|1856|9|3}}
| death_date =
| death_place = [[Чикаго]], [[Іллінойс]]
| death_place = [[Чикаго]], [[Іллінойс]]
| occupation = [[архітектор]]
| occupation = [[архітектор]]

Поточна версія на 07:24, 3 вересня 2024

Louis Henry Sullivan
Народився3 вересня 1856(1856-09-03)[1][2][…]
Бостоон, Массачусетс.
Помер14 квітня 1924(1924-04-14)[1][2][…] (67 років)
Чикаго, Іллінойс
ПохованняGraceland Cemeteryd[3]
Країна США[4]
Діяльністьархітектор, дизайнер
Alma materBoston English High Schoold, Массачусетський технологічний інститут[5] і Національна вища школа красних мистецтв (1876)[5]
ВчителіFrank Furnessd
Відомі учніФренк Ллойд Райт
Знання мованглійська[1][6][6]
НапрямокЧиказька архітектурна школа
Magnum opusHoly Trinity Cathedrald
Нагороди

Луїс Генрі Салліван (англ. Louis Henry Sullivan; 3 вересня 1856(18560903) — 14 квітня 1924) — американський архітектор, першопроходець раціоналізму, батько американського модернізму. Творець одного з перших хмарочосів і концепції органічної архітектури, один з найвидатніших представників і ідеолог Чиказької школи архітектури, учитель Френка Ллойда Райта. Йому належить афоризм «форму в архітектурі визначає функція».

Біографія

[ред. | ред. код]

Салліван не отримав закінченої професійної освіти. Недовго він вивчав архітектуру в Массачусетському технологічному інституті (1872—1873). Його головним учителем був Вільям Роберт Уейр (William Robert Ware)[8]. Потім Салліван поїхав до Філадельфії, де працював у майстерні Фернесса (Frank Furness). Через довгу депресію робота у Фернесса закінчилася, і Салліван поїхав до Чикаго, де застав будівельний бум після великої Чиказької пожежі. Там він працював разом з Вільямом Ле Барон Дженні, а менше ніж через рік поїхав до Парижу. У Франції Салліван відвідував Школу витончених мистецтв (1874-75).

Після повернення до США Салліван став знову працювати архітектором. Трохи пізніше став працювати спільно з Данкмаром Адлером, в 1883 році вони стали рівноправними партнерами. Їх фірма носила назву Adler&Sullivan, у такому вигляді проіснувала до 1895 року. Салліван був автором декору, який він придумував по французьких прикладах, в основному по Flore Ornamentale від Віктора Рупріха (Victor Ruprich-Robert)[8].

Салліван з Адлером чудово доповнювали один одного. Салліван виступав як архітектор орнаменту і інтер'єрів, а Адлер прекрасно планував, займався інженерними питаннями і акустикою. Після того, як колеги розійшлися, замовлень у Саллівана стало значно менше. Деяку симпатію зберіг старий клієнт Девід Майер, який в 1898 році попросив побудувати торговий будинок Schlessinger&Meyer Store, відоміший як Carson Pirie. Це було останнім великим замовленням Саллівана, що вплинуло на вигляд міста[8]. Відправною точкою для його архітектурних експериментів були твори Річардсона, в яких романтична фантазія органічно поєднувалася із строгою логікою функціональності. Перший великий твір — Аудиторіум в Чикаго (1886—1889). На рубежі XX століття першим розробив концепцію висотної будівлі, прагнучи «використати нові пропорції і ритміку, продиктовані комірчастою структурою конторської будівлі» (БСЭ). Виклав свої погляди у статті «Висотна конторська будівля з художньої точки зору» (1896). Починаючи з 1908 р. працював у тандемі з Джорджем Грантом Елмслі («будинки прерій» і «алмазні скриньки»). У 1918 р. оголосив про своє банкрутство, закінчив життя у злиднях.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в SNAC — 2010.
  3. а б в г Find a Grave — 1996.
  4. Museum of Modern Art online collection
  5. а б MODERNE ARCHITEKTUR A-ZTaschen, 2016. — S. 16. — 693 с.
  6. а б CONOR.Sl
  7. archINFORM — 1994.
  8. а б в Doc. PhDr. Pavel Vlček. Dějiny architektury (neo) klasicismu a 19. století. — Praha: Česká technika — nakladatelství ČVUT, 2009. — isbn 978-80-01-04231-1

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]