Нитченко Дмитро Васильович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинути редагування 178.150.121.26 до зробленого Pvladko
Рядок 141: Рядок 141:
[[Категорія:Українська діаспора]]
[[Категорія:Українська діаспора]]
[[Категорія:Учасники Другої світової війни]]
[[Категорія:Учасники Другої світової війни]]
[[Категорія:Випускники Харківського університету]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські літературознавці]]
[[Категорія:Українські літературознавці]]

Версія за 11:45, 5 травня 2015

Дмитро Нитченко
Дмитро Васильович Нитченко
Ім'я при народженніДмитро Ніценко
ПсевдонімДмитро Чуб, Остап Зірчастий
Народився21 лютого 1905(1905-02-21)
Зіньків, Полтавщина
Помер27 травня 1999(1999-05-27) (94 роки)
Мельбурн, Австралія
Національністьукраїнець
Діяльністьлітературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч
Сфера роботилітературознавство[1][1], література[1], пригадуванняd[1][1] і редагування[1][1]
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Мова творівукраїнська

Дмитро Васильович Нитченко (літературні псевдоніми: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, англ. Dmytro Nytczenko [Nytschenko]); (* 21 лютого 1905(19050221)[2], Зіньків, Полтавщина — † 27 травня 1999, Мельбурн, Австралія)  — український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч, що жив і працював у Австралії. Лауреат премії ім. Г. Сковороди, Фундації Антоновичів, член об'єднання українських письменників «Слово» та НСПУ.

Життя та творчість

Народився у заможній селянській родині в Зінькові на Полтавщині. Від народження мав ім'я Дмитро Ніценко. 11-річним був роз'єднаний з батьками і жив у тітки-вчительки. 1923 року вступив до літературного угрупування «Плуг», до якого належав 2 роки.

Навчався в індустріально-технічній школі — а відтак, з осені 1926, на Краснодарському робітничому факультеті. Вже тоді часом друкував свої вірші в «Червоній газеті» (Ростов-на-Дону), а також у стінній газеті, де був заступником редактора[3]. 1927 року його, оголосивши класовим ворогом за «непролетарське походження (рос. непролетарское происхождение)», виключили. Працював на заводі, згодом вирушив до Харкова, де жили родичі.

Переїхавши до Харкова, закінчив Технікум чужоземних мов, вступив на мовно-літературний факультет місцевого Інституту народної освіти, де прилучився до літературного життя тодішньої столиці України: познайомився з відомими письменниками, працював у видавництві «Література і Мистецтво».. Пізніше згадував про зустрічі з Миколою Хвильовим, Степаном Васильченком, Борисом Антоненком-Давидовичем, Іваном Багряним та іншими. Був членом ПРОЛІТФРОНТУ. Видав 3 книжки: зб. «Поезії індустрії», «Склепіння» та зб. нарисів. Кілька віршів були покладені на музику (композ. Нахабін, Коляда, Овчаренко). Пісню на слова Нитченка виконували під час відкриття Тракторного заводу в Харкові.

З початком Другої світової війни Нитченко був мобілізований в армію. Пройшов і полон, і табір переміщених осіб у Німеччині, у якому зібралося чимало українських інтелігентів. По таборах налагоджувалося культурно-літературне життя: у місті Ульмі діяла українська гімназія, — у ній викладав і Дмитро Нитченко, відбувалися літературно-мистецькі вечори.

В одному із своїх віршів він так передав тодішній стан душі:

Ніхто не зна і долі не вгадає,
Ні хіромант, ні циган-ворожбит, —
Який нас шлях щиріше привітає,
Де ждуть обійми щастя чи журби.

Та знаємо, як сурма клич заграє,
Коли визвольні загримлять громи,
Тоді наш край всі мури розламає,
Знамена перемог заб'ють крильми.

З усіх кінців тоді гукне нас мати
(той клич — як блискавиця у імлі!) —
і хто ж тоді не схоче повертати
до в світі найсвятішої землі?!

— Березень, 1948, Новий Ульм

Австралія

1949 року Дмитро Нитченко разом з родиною переселився до Австралії: працював у каменоломнях, на електростанції у вільний час вивчав англійську мову — та писати не припиняв. Протягом кількох десятиліть працював учителем та директором українських суботніх шкіл у Мельбурні. Викладав, писав програми, інспектував, довівши кількість шкіл до 55 з 2.000 учнів.

Заснував і очолював Літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка, як член Об'єднання українських письменників «Слово» — керує австралійською філією цієї організації. Потім очолює Українську Центральну Шкільну Раду в Австралії.

Постійно пише і публікує під псевдонімом Дмитро Чуб свої оповідання, вірші, нариси про подорожі; під іншим псевдонімом — Остап Зірчастий — друкує свої гуморески. У його творах описує природу Австралії та життя земляків, закинутих долею на цей материк.

Помер у Мельбурні 1999 року. Лігою українських меценатів та сім'єю тоді ж заснована Літературна премія імені Дмитра Нитченка, що присуджується щорічно за пропаганду українського друкованого слова.

Родина

  • Старша донька Леся Ткач — письменниця (літературний псевдонім — Леся Богуславець).
  • Молодша донька Галя Кошарська — викладач української мови та літератури в Університеті Макворі в Сіднеї і керівник українського відділу.
  • Онук Юрій Ткач — відомий перекладач українських книг, живе в Мельбурні.

Видання

Обкладинка першого видання альманаху «Новий обрій» 1954 р.
Файл:Dmitro Chub - Slidamy Miklukhy Maklaya.jpg
Обкладинка «Слідами Миклухи Маклая» 1993 р.

За його редакцією вийшло понад 28 книжок, серед яких «200 листів Б. Антоненко-Давидовича» та літературно-мистецький альманах «Новий обрій».

Інші видання:

  • Антоненко-Давидович Б. «Печатка», передмова Дм. Чуба. — Мельборн: «Ластівка», 1979. — 85 с. ISBN 0-9595837-1-8
  • Хахулін О. «Б. Антоненко-Давидович у пазурях чекістів», передмова та переклад з рос. Дмитра Чуба. — Мельборн: «Ластівка», 1987. ISBN 0-949617-11-3

1993 року уперше в Україні з'являється його книжка «Елементи теорії літератури».

1994 року за науково-художню книжку «Слідами Миклухо-Маклая», збірку оповідань «Стежками пригод», книжку «Живий Шевченко» удостоєний Літературної премії імені Лесі Українки.

Книжки

Статті

  • Чуб Д. Юрій Вухналь сміється: [Спогади] // Молода Україна. — 1977. — № 259. — С. 6-8.
  • Чуб Д. Талановитий гуморист і сатирик Юрій Вухналь: (1906–1977) // Сучасність. — 1978. — Чис. 10. — С. 20-25.
  • Чуб Д. На життєвому і творчому шляху Володимира Гжицького // Чуб Д. Люди великого серця. — Мельборн, 1981. — С. 161–179.
  • Чуб Д. Відлуння великого голоду в спогадах очевидців і в українській літературі // Великий голод в Україні 1932–1933. — Торонто, 1988. — С. 140–141.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Австралійський державний документ дає дату народження 18 грудня 1906
  3. ↑ На Краснодарському робітфаку (До 100-ліття з дня народження Дмитра Нитченка (Чуба)

Джерела

  • Боднарук Віра, Білецький Володимир (2006). Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973–2006. Донецьк: Український культурологічний центр — 140 с.
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • Енциклопедія української діяспори / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія, Азія, Африка. — ISBN 978-5-7702-1069-9.
  • Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
  • Біографічні відомості
  • Василюк Я. Цінний підручник для студентів // Визвольний шлях. — 1979. — № 12. — С. 1470–1472.
  • Дальний Мар'ян (Горгота) Вибране листування з Дмитром Нитченком-Чубом // Дальний Мар'ян (Горгота) Вибране: Люди — події — коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.- С. 467–471.
  • Дмитро Нитченко — людина ідеї: Нариси, спогади, листи, поезії / Упоряд. М. Слабошпицький. -К.: Ярославів Вал, 2003. — 198 с.
  • Крижанівський С. Майже на ціле століття (Д. Нитченко) // Слово і час. — 2000. — № 1. — С. 117–118.
  • Павлишин Марко. Живий Дмитро Нитченко // Нитченко Дмитро. Від Зінькова до Мельбурну: Із Хроніки мого життя. — Мельбурн: Байда, 1990. — С. 7-12.
  • Павлишин Марко. З епістолярної скарбниці Дмитра Нитченка //Канон та іконостас: Літ.-критичні статті. — К.: Час, 1997. — С. 380–383.
  • Слабошпицький М. Дмитро Нитченко — людина ідеї // Київ. — 2003. — № 1. — С. 133–136.
  • Славутич Яр. Дмитро Чуб як літературознавець // Українська література в Канаді. — Едмонтон: Славута, 1992. — С. 306–308.
  • Сорока П. Дмитро Нитченко-Чуб. Літературний портрет. — Тернопіль, 1996. — 94 с.
  • Ярошенко Т. Книжкова колекція Петра Одарченка в Україні //Українська культура. — 2002. -№ 4. — С. 32.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нитченко_Дмитро_Васильович&oldid=16157798