Кирилюк Євген Прохорович

Кирилюк Євген Прохорович
Народився	18 березня 1905(1905-03-18) Варшава, Російська імперія
Помер	24 червня 1989(1989-06-24) (84 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	літературознавець, історик літератури, літературний теоретик
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Галузь	літературознавство
Заклад	Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Науковий ступінь	доктор філологічних наук (1952)
Відомі учні	Щербак Василь Артемович
Членство	СП СРСР НАНУ
Війна	німецько-радянська війна
Нагороди

Євге́н Про́хорович Кирилю́к (18 березня 1902, Варшава — 24 червня 1989, Київ) — український літературознавець, член-кореспондент АН УРСР.
Голова редколегії і співавтор «Історії української літератури» (у 8 т., 1967—1971), 2-томного «Шевченківського словника» (1976—1977). Керівник і редактор академічного видання «Тарас Шевченко. Повне зібрання творів» у 6 томах (1963—1964).
1966 ознайомився з пам'ятками історії й архітектури міст Кременець і Почаїв, про що написав у спогадах. Матеріали про Кирилюка (книги з дарчими написами, фото, спогади) експонуються у залі Тараса Шевченка у Кременецькому краєзнавчому музеї.
Автор підручників і хрестоматій з української літератури, які з 1935 року вивчались у школі, багато разів перевидавались. Заслужений діяч науки України з 1972.

На початку 1930-х один із погромників Василя Седляра, Володимира Вайсблата, Олександра Дорошкевича, Михайла Новицького та інших (див. статті Є. Кирилюка «Літературна газета» (№ 23, 1933), ж. «Життя й Революція» (кн. 1, 1934).
В «Кобзарі» (1933) ворог вже вжив надзвичайної конспірації… Відомо, що ще минулого року наші видавництва усунули ту знеосібку і безвідповідальність, що була у нас досі. На кожному виданні, що зявляється з друку, є підпис редактора, техкера, коректора й художника. В «Кобзарі» (1933) нічого цього нема… Якийсь дивний виняток: є фірма автора передмови і за цим фіговим листком спритно заховано обличчя класового ворога. Правда, є ще оформлення Ол. Гера, але й це псевдонім, за яким заховався провокатор. А хто ж відповідальний редактор? Хто упорядник тексту, хто автор приміток? Невідомо. Ворог заховався сам і, маючи собі приятелів в апараті видавництва, заховав усе, що можна і треба було, на його думку, сховати.
[…] Вступну статтю викритого партією одвертого агента петлюрівсько-фашистського табору А. Річицького передруковано з першого видання без змін. Хіба так-таки й не було кому іншому написати цю статтю, хіба з першого її видання не видно було тих неприхованих ріжок антирадянського, брехливоворожого, націоналістичного трактування місця і значення поета-революціонера Т. Г. Шевченка в дожовтневій, класичній українській літературі? […] текст оформлював єфремівець Мих. Новицький, він же давав примітки для експорту за кордон і «незручно» було пускати його з однією передмовою Річицького, тож передмову французькою мовою доручено було ще й нацдемовцеві І. Миронцеві. […] Майже кожна примітка може правити за зразок нацдемівської роботи.
Варто було б ще згадати про ілюстрації Седляра […]. Наша думка про них негативна, вони справляють огидливе враження. Про них висловлювалися на зборах київських письменників цілий ряд товаришів (Іван Ле, Мельник та ін). Дивишся на виставки РСФРР і бачиш справжне реалістичне мистецтво, а тут спотворні карикатури. "Хто ж винен зрештою, що цей «Кобзар» з'явився в світ? Читач наш повинен знати їхні прізвища. Відповідальний редактор Харківського "ЛІМ"у — Р. Заклинський, відповідальний редактор Київського "ЛІМ"у — Федько (проштампував видання), фактичний редактор — гражданін Вайсблат (віддано до суду за провокацію), редактор тексту — активний контрреволюціонер Ол. Дорошкевич і автор приміток — єфремівець Мих. Новицький. З наведених прикладів ясно, яка правильна була аналіза ідеологічного фронту, що її дав тов. Постишев […]".

Цікаво, що Кирилюк робив кар'єру подібними методами й після 1953 року. Так, на ХІ науковій Шевченківський конференції він виступив з доповіддю «Невідкладні завдання радянського шевченкознавства у вивченні проблеми „Шевченко і слов'янські літератури“», де громив літературознавця Михайла Мольнара за «об'єктивізм» та Луку Луцева як «зубра українського буржуазного націоналізму, який уже майже півстоліття спотворює історію української літератури», «продавши мерзенну душу заокеанським імперіалістам».

Премії:

• Ленінська премія (1964),
• Шевченківська премія (1980, разом ще з чотирма дослідниками) за «Шевченківський словник» у двох томах.

Джерела та література

• Г. С. Брега. Кирилюк Євген Прохорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 300. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• В. Л. Смілянська. Кирилюк Євген Прохорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.

Література

• Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 111, 278.
• Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 196.
• Бородін В. С. Кирилюк Євген Прохорович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. . — С. 295.
• Шевченківські лауреати. 1962–2001 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слово І. М. Дзюби. — К. : Криниця, 2001. — 696 с. — ISBN 966-7575-29-2. — С. 231—233.
• Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.
• Г. Чернихівський. Кирилюк Євген Прохорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 70. — ISBN 966-528-199-2.
• Артур Рудзицький. Ілюстратор «Кобзаря» Василь Седляр: Доля майстра та його твору. «Кобзар» Т. Шевченка. — К.: Дух і літера, 2010.