Камінний хрест (фільм)

Камінний Хрест
Файл:Kaminnyi Hrest.jpg
Жанр	Драма
Режисер	Леонід Осика
Сценарист	Іван Драч
У головних ролях	Данило Ільченко Борислав Брондуков Костянтин Степанков
Оператор	Валерій Квас
Композитор	Володимир Губа
Художник	Микола Рєзник
Кінокомпанія	Студія Довженка
Тривалість	82 хв.
Мова	українська російська (дубляж)
Країна	УРСР
Рік	1968
Дата виходу	10 червня 1968 (СРСР)
IMDb	ID 0347307
Камінний Хрест у Вікіцитатах

«Камінни́й хрест» — український радянський художній фільм режисера Леоніда Осики. Відзнятий 1968 року на Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка за мотивами новел Василя Стефаника «Камінний хрест» та «Злодій».

Про фільм

Деталі сюжету

У короткому пролозі показано роботу Івана Дідуха, камера слідкує за ним відсторонено, часто із позиції пташиного польоту. Перший кадр — знамените сходження на гору, — вважається репрезентативним для всього фільму (а може, й для українського кіно в цілому, враховуючи, що його помістили на обкладинку українського видання «Історії українського кіно» Любомира Госейка). У цьому знаменитому кадрі ландшафт тяжіє над людиною і водночас обрамлює її, це — героїчний дискурс суворого аскетичного життя, тяжкої фізичної праці і боротьби з природою. Тут існує лише людина і її героїчна, тривала боротьба із значно більшою за неї силою. Щоправда, Іван Дідух схожий радше не на трагічного героя, а на працьовиту мураху, яка тягне свою важку ношу і яка поступово мімікрувала під своє середовище, — його обличчя подібне до скиби сухої землі. І все ж, це якраз той архаїчний селянин, який стоїть у центрі українського поетичного кіно. Але цей монументальний образ подається для того, щоб піддатися деконструкції в наступній частині.

Друга частина фільму, заснована на новелі «Злодій», із широких натурфілософських масштабів переноситься в замкнений, клаустрофобічний простір хати. З таким наближенням невинна працьовита мураха перетворюється на жорстокого хижака. Перше, що ми чуємо і бачимо — це крик і те, як у ногу злодія впиваються вила, кинуті Іваном Дідухом. Далі новела повністю побудована на статичних крупних планах, паралізована камера впритул роздивляється героїв — злодія, Івана Дідуха, і двох ґазд, які прийшли, щоб убити злодія. Ґазди мовчки п'ють, і навіть співають, і загалом тримаються так, наче вони прийшли до сусіда допомогти заколоти свиню. Несумірність злочину і кари, холоднокровна жорстокість селян пояснюється тим, що для них злодій значить навіть менше за худобу, тому що він не належить до спільноти, він — чужий. Звідси й їхній гнів і обурення, коли злодій цілує руку Івана Дідуха, апелюючи тим самим до християнського співчуття, чи точніше, універсального закону рівності всіх людей.

У фільмі не дається ніякого пояснення, тим більше не робиться ніяких моральних висновків із цієї історії. Вона зникає безслідно, так само, як ми не бачимо мертвого тіла злодія. Утім, це анаморфічне викривлення, спричинене вклинюванням «іншої» історії, в якій Іван Дідух із миролюбної комахи перетворюється на ката, створює подвійну перспективу, тепер розглядати Івана Дідуха як жертву, носія духовності тощо, можна лише ціною витіснення цього травматичного епізоду.

У третій, фінальній, частині відбувається повернення до стефаниківського Івана Дідуха, показано його прощання з односельцями. Тут ми бачимо і ґазд з попередньої новели, які виділяються серед загалом нижчого, менш виразного натовпу селян. Тут же з'являються цілком дорослі сини Івана Дідуха, які показово відсутні у новелі про злодія. Камера роздивляється людей, час від часу натрапляючи на Івана Дідуха і його сім'ю, але не концентруючись на них. Вона розміщена на рівні людського погляду, більше того — вона буквально вештається поміж людьми, як невидимий, чужий спостерігач. Цей відсторонений погляд справляє моторошне враження погляду мерця на власному похороні.

Хрестоматійна інтерпретація оповідання і фільму, за якою Іван Дідух сприймає від'їзд як власну смерть і через це ставить по собі хрест, підривається новелою про злодія, в якій показано протилежну ситуацію. У ній є реальна смерть, але немає її символізації, це абсолютна смерть, зникнення без сліду. Саме такої смерті найбільше боїться Іван Дідух, коли, залишаючись живим, він воднораз перетворюється на чужака, бо більше не належить до спільноти, яка визначала за нього закони його існування. Тому погляд камери — це і його власний погляд, і погляд мертвого злодія, чужого, яким він тепер став.

Така складна, подвійна — епічна і етична — перспектива фільму вказує на необхідність переосмислення поетичного кіно і особливо його співвідношення з архаїкою. Інтерпретація тільки починається, і ювілей — добрий привід для того, щоб це усвідомити.

Акторський склад

• Данило Ільченко
• Борислав Брондуков
• Костянтин Степанков
• Василь Симчич
• Антоніна Лефтій
• Іван Миколайчук
• Борис Савченко
• Катерина Матейко
• Олекса Атаманюк

Знімальна група

• Сценарист: Іван Драч
• Режисер-постановник: Леонід Осика
• Оператор-постановник: Валерій Квас
• Художник-постановник: Микола Рєзник
• Композитор: Володимир Губа
• Звукооператор: С. Сергієнко
• Режисер: Олександр Козир
• Оператор: Олег Мартинов
• Гример: Н. Блажевич
• Режисер монтажу: Марфа Пономаренко
• Редактор: Л. Чумакова
• Консультанти: К. Стефаник, Георгій Якутович
• Інструментальний ансамбль Державного симфонічного оркестру УРСР, диригент: Володимир Кожухар
• Директор картини: Н. Юр'єва

Нагороди

• 1968 — Диплом Валерію Квасу за найкращу операторську роботу — Всесоюзний кінофестиваль у Ленінграді
• 1968 — Диплом Бориславу Брондукову за найкращу чоловічу роль — Всесоюзний кінофестиваль у Ленінграді
• 1995 — Перша премія Леоніду Осиці за роботу над фільмом «Камінний хрест» — кінофестиваль православного мистецтва «Золота Оранта»
• 1997 — Вручено Державну премію України імени Тараса Шевченка режисеру Леоніду Осиці за фільми «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Подарунок на іменини», «Гетьманські клейноди».

Посилання

• Камінний хрест на сайті IMDb (англ.)