Магелланова протока: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Подальший переклад
Подальший переклад
Рядок 128: Рядок 128:


На першій карті Тихого океану, [[Maris Pacifici|''Maris Pacifici'']] (1589), протока зображена як єдиний шлях між Атлантичним і Тихим океанами<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20110716171756/http://www.swaen.com/antique-map-image-WP.php?id=6300|title=Antique map by ORTELIUS - Maris Pacifici.|date=2011-07-16|website=web.archive.org|access-date=2024-08-27}}</ref>.
На першій карті Тихого океану, [[Maris Pacifici|''Maris Pacifici'']] (1589), протока зображена як єдиний шлях між Атлантичним і Тихим океанами<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20110716171756/http://www.swaen.com/antique-map-image-WP.php?id=6300|title=Antique map by ORTELIUS - Maris Pacifici.|date=2011-07-16|website=web.archive.org|access-date=2024-08-27}}</ref>.

==== Роль Магелланової протоки в іспанському завоюванні Чилі ====
{{further|Іспанське завоювання Чилі}}Сучасники по-різному оцінювали значення протоки. Деякі європейці усвідомлювали її стратегічне положення для полегшення торгівлі з далекими країнами. [[Антоніо Пігафетта]], схоже, вважав свою подорож через цю територію неповторним подвигом<ref>{{Cite news|url=https://scielo.conicyt.cl/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S0718-22442020000300029&lng=en&nrm=iso&tlng=es|title=Versions of the strait of Magellan. The interoceanic passage from the first circumnavigation of the world to the conquest of the kingdom of Chile (1519-1520-1552)|last=Pérez|first=Ezequiel|date=00/2020|pages=29–44|work=Magallania (Punta Arenas)|volume=48|doi=10.4067/S0718-22442020000300029|issn=0718-2244|issue=ESPECIAL|access-date=2024-08-30}}</ref>, натомість конкістадор [[Педро де Вальдивія]] у {{Не перекладено|Перший лист Педро де Вальдівія до імператора Карла V|своєму листі до Карла V|en|First relation letter from Pedro de Valdivia to emperor Charles V}} вказував на загрозу того, що через цю протоку могли прибути конкістадори-суперники й оскаржити його претензії<ref>{{Cite news|url=https://www.scielo.cl/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S0718-22442020000300029&lng=en&nrm=iso&tlng=en|title=Versions of the strait of Magellan. The interoceanic passage from the first circumnavigation of the world to the conquest of the kingdom of Chile (1519-1520-1552)|last=Pérez|first=Ezequiel|date=00/2020|pages=29–44|work=Magallania (Punta Arenas)|volume=48|doi=10.4067/S0718-22442020000300029|issn=0718-2244|issue=ESPECIAL|access-date=2024-08-30}}</ref>.


== Цікаві факти ==
== Цікаві факти ==

Версія за 15:20, 30 серпня 2024

Магелланова протока
Магелланова протока в Пунта-Аренас
Магелланова протока в Пунта-Аренас
Розташування
Координати 53°28′51″ пд. ш. 70°47′00″ зх. д. / 53.48083° пд. ш. 70.78333° зх. д. / -53.48083; -70.78333Координати: 53°28′51″ пд. ш. 70°47′00″ зх. д. / 53.48083° пд. ш. 70.78333° зх. д. / -53.48083; -70.78333
Прибережні країни Чилі Чилі
Море Тихий океан →
Атлантичний океан
Довжина 574 км
Ширина 2,2—45 км
Інше
Міста та поселення Пунта-Аренас
Мапа Магелланової протоки
Мапа Магелланової протоки
Мапа
Мапа
Магелланова протока, фото із науково-дослідного супутника Aqua[en] (27 серпня 2003 року).

Магелланова протока (ісп. Estrecho de Magallanes) — судноплавний морський шлях на півдні Чилі, який розділяє материкову частину Південної Америки на півночі та Вогняну Землю на півдні, найважливіший природний прохід між Атлантичним і Тихим океанами. Довжина протоки — 574 км, ширина від 2,2 до 45 км; глибина від 20 м. Найбільший порт — Пунта-Аренас (Чилі).

Протока названа на честь португальського мореплавця Фернана Магеллана, який під час своєї навколосвітньої подорожі став першим європейцем, що провів корабель крізь цю протоку 21 жовтня — 28 листопада 1520 року. Спочатку вона мала назву Estrecho de Todos los Santos («Протока Всіх Святих»). Невдовзі король Іспанії, імператор Карл V Габсбург, який спонсорував цю експедицію, змінив її назву на Магелланова — на честь Фернана Магеллана[1].

Протока небезпечна через численні підводні скелі, мілини, шторми, часті вузькі місця та непередбачувані вітри та течії зі швидкістю до 25 км/год. Під час проходження протоки є обов'язковим морське супроводження. Магелланова протока коротша і більш захищена, ніж протока Дрейка — маршрут у відкритому морі навколо мису Горн, де постійно спостерігаються штормові вітри та айсберги[2]. До побудови Панамського каналу Магелланова протока разом із протокою Бігля була одним із небагатьох морських шляхів між Атлантичним і Тихим океанами.

Історія

Судноплавство корінних народів

Землі, прилеглі до Магелланової протоки, були заселені корінними американцями щонайменше 13 000 років тому. У ті часи в цьому регіоні водилися місцеві малі коні (Hippidion), гігантські лінивці (мілодони), шаблезубі коти (смілодони), вимерлий підвид ягуара патагонські пантери (Panthera onca mesembrina[en]), короткоморді ведмеді (Arctotherium), верблюдоподібні макраухенії, лисицеподібні Dusicyon avus та представники триби Lamini[en], зокрема вікуньї та гуанако, які збереглися донині. У деяких місцях, як-от Куева-дель-Медіо (Cueva del Medio), знайдено свідчення того, що на мілодонів, малих конів і Lamini полювали[3].

Історично відомі корінні етнічні групи навколо протоки — це кавашкар, теуелче, селкнам та ягани. Кавашкари жили в західній частині північного узбережжя протоки. На схід від них жили теуелче, їхня територія простягалася на північ до Патагонії. На південь від теуелче на іншому березі протоки жили селкнам, вони населяли більшу частину східної частини Вогняної Землі. На захід від селкнам жили ягани, які населяли найпівденнішу частину Вогняної Землі[4][5].

Усі племена цього регіону були кочовими мисливцями й збирачами. Єдиною неморською культурою серед них були Теуелче: узимку (це тепла пора року в Південній півкулі) вони ловили рибу та збирали молюсків уздовж узбережжя, а влітку переходили в південні Анди на полювання[6]. До кінця XIX століття племена цього регіону мало контактували з європейцями. Пізніше завезені європейцями хвороби знищили частину корінного населення[7].

Можливо, у ранньому голоцені (бл. 9000 років тому) Вогняна Земля й острів Рієско з'єднувалися з материком[8]. Згідно з легендами селкнам, записаними салезіанським місіонером Джузеппе Марією Бовуаром (Giuseppe María Beauvoir), вони прибули на Вогняну Землю суходолом, а пізніше не змогли повернутися на північ, оскільки море затопило переправу[9]. Вважається, що міграція селканів на Вогняну Землю витіснила споріднений немореплавний народ ауш, який колись займав більшу частину головного острова[10]. Вважається також, що селкнам, ауш і теуелче — це культурно й лінгвістично споріднені народи, фізично відмінні від мореплавних[10].

Згідно з селкнамським міфом, протока була створена разом із протокою Бігля й озером Фаньяно рогатками, що впали на землю під час битви Таїна з відьмою, яка, за переказами, «зберегла воду і їжу»[11].

Експедиція Фернана Магеллана

Копія «Вікторії», одного з кораблів Магеллана, в музеї «Нао Вікторія», Пунта-Аренас, Чилі.

Першими європейцями, які прибули в цю місцевість, вочевидь, були учасники навколосвітньої подорожі Фернана Магеллана. У доповіді Антоніу Гальвао[en] 1563 року згадуються ранні карти, на яких позначена протока, названа «Хвіст дракона[en]» — це зумовило припущення, що були й більш ранні контакти, але його, як правило, не беруть до уваги[12][13].

Магеллан очолив експедицію, перебуваючи на службі іспанського короля, імператора Карла V, і маючи намір досягти Островів прянощів. Його кораблі стали першими, які пройшли протокою в 1520 році[14]. До складу експедиції входили п'ять кораблів:

Перед проходженням протоки (і після заколоту в Пуерто-Сан-Хуліані[en]) капітаном «Сан-Антоніо» став Альваро де Мескіта[es], а капітаном «Вікторії» — Дуарте Барбоза. Пізніше Серран став капітаном «Консепсьйона», а «Сантьяго», відправлений на пошуки проходу, потрапив у шторм і зазнав аварії. «Сан-Антоніо», якому доручили дослідити затоку Магдалена[en], не повернувся до решти кораблів, а натомість попрямував назад до Іспанії під командуванням Ештевана Гоміша, який позбавив влади капітана Мескіту та ув'язнив його[15].

Кораблі Магеллана увійшли в протоку 1 листопада 1520 року, у День усіх святих. Магеллан назвав її Протокою всіх святих (Estrecho de Todos los Santos) і встановив прапор, щоб заявити права на цю землю від імені короля Іспанії[16]. Літописець Магеллана Антоніо Пігафетта назвав її Патагонською протокою, а інші — протокою «Вікторії», на честь першого корабля, які до неї увійшов. Протягом семи років протоку називали Протокою Магеллана (Estrecho de Magallanes) на честь Магеллана[17][18]. Іспанська імперія та Генерал-капітанство Чилі вважали протоку південною межею своєї території.

Дослідження XIV століття після Магеллана

Вид на капітуляції, надані Карлом V, імператором Священної Римської імперії у 1534 році

У 1530-х роках Карл V розділив Південну Америку, зокрема й усю її південну частину, на низку наділів і віддав її різним конкістадорам. За королівським листом від 24 січня 1534 року Магелланова протока і територія на південь від неї відійшла Педро Санчесу де ла Хосу[en][19][20].

Чилійський конкістадор Педро де Вальдивія домігся від Карла V поширення свого правління на північні береги протоки. Тим часом Санчеса де ла Хосу стратив у Чилі Франсиско де Вільягра, один із людей Вальдівії.

На першій карті Тихого океану, Maris Pacifici (1589), протока зображена як єдиний шлях між Атлантичним і Тихим океанами[21].

Роль Магелланової протоки в іспанському завоюванні Чилі

Докладніше: Іспанське завоювання Чилі

Сучасники по-різному оцінювали значення протоки. Деякі європейці усвідомлювали її стратегічне положення для полегшення торгівлі з далекими країнами. Антоніо Пігафетта, схоже, вважав свою подорож через цю територію неповторним подвигом[22], натомість конкістадор Педро де Вальдивія у своєму листі до Карла V[en] вказував на загрозу того, що через цю протоку могли прибути конкістадори-суперники й оскаржити його претензії[23].

Цікаві факти

Серед моряків, що перетинають Магелланову протоку, існує традиція цілувати ногу патагонця, що сидить внизу пам'ятника Магеллану в місті Пунта-Аренас[джерело?].

Джерела

  • Міхелі С. В. Південна Америка: фізико-географічна характеристика: Навчальний посібник. — К.: Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. — 184 с.

Посилання

Примітки

  1. ↑ Magazine, Smithsonian. The Man Who Sailed the World. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 11 серпня 2024.
  2. ↑ Strait Of Magellan. WorldAtlas (амер.). 22 березня 2021. Процитовано 11 серпня 2024.
  3. ↑ Villavicencio, Natalia A.; Lindsey, Emily L.; Martin, Fabiana M.; Borrero, Luis A.; Moreno, Patricio I.; Marshall, Charles R.; Barnosky, Anthony D. (2016-02). Combination of humans, climate, and vegetation change triggered Late Quaternary megafauna extinction in the Última Esperanza region, southern Patagonia, Chile. Ecography (англ.). Т. 39, № 2. с. 125—140. doi:10.1111/ecog.01606. ISSN 0906-7590. Процитовано 13 серпня 2024.
  4. ↑ Strait of Magellan, a voyage throughout History XVI-XXI centuries. magellanstraittravel.blogspot.com (брит.). Процитовано 15 серпня 2024.
  5. ↑ de la Fuente, Constanza; Ávila-Arcos, María C.; Galimany, Jacqueline; Carpenter, Meredith L.; Homburger, Julian R.; Blanco, Alejandro; Contreras, Paloma; Cruz Dávalos, Diana; Reyes, Omar (24 квітня 2018). Genomic insights into the origin and diversification of late maritime hunter-gatherers from the Chilean Patagonia. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 115, № 17. doi:10.1073/pnas.1715688115. ISSN 0027-8424. PMC 5924884. PMID 29632188. Процитовано 15 серпня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  6. ↑ RIGHTS-CHILE: A 'New Deal' for Indigenous Groups. Inter Press Service. 27 листопада 2003. Процитовано 16 серпня 2024.
  7. ↑ Aeberhard, Danny; Benson, Andrew; O'Brien, Rosalba; Phillips, Lucy (2010-10). The Rough Guide to Argentina (англ.). Rough Guides Limited. ISBN 978-1-84836-521-6.
  8. ↑ Mostny, Grete (1972). Prehistoria de Chile (ісп.). Ed. Univ.
  9. ↑ Selk'nam - ECyT-ar. cyt-ar.com.ar. Процитовано 19 серпня 2024.
  10. ↑ а б Chapman, Anne; Hester, Thomas R. (1973). New data on the archaeology of the Haush, Tierra del Fuego. Journal de la société des américanistes. Т. 62, № 1. с. 185—208. doi:10.3406/jsa.1973.2088. Процитовано 19 серпня 2024.
  11. ↑ Montecino Aguirre, Sonia (2015). «Canal de Beagle». Mitos de Chile: Enciclopedia de seres, apariciones y encantos (in Spanish). Catalonia. p. 125. ISBN 978-956-324-375-8.
  12. ↑ Richardson, William A. R. (2003-10). South America on Maps before Columbus? Martellus's ‘Dragon's Tail’ Peninsula. Imago Mundi. Т. 55, № 1. с. 25—37. doi:10.1080/0308569032000097477. ISSN 0308-5694. Процитовано 21 серпня 2024.
  13. ↑ Zurara, Gomes Eannes de (4 квіт. 2011 р.). The Chronicle of the Discovery and Conquest of Guinea. Vol. II.
  14. ↑ Ferdinand Magellan - Explorer, Strait, Voyage | Britannica. www.britannica.com (англ.). 24 липня 2024. Процитовано 22 серпня 2024.
  15. ↑ Internet Archive, Tim (1992). Magellan. Camden, Me. : International Marine. ISBN 978-0-87742-263-1.
  16. ↑ Navegantes europeos en el estrecho de Magallanes - Memoria Chilena. Memoria Chilena: Portal (ісп.). Процитовано 23 серпня 2024.
  17. ↑ Internet Archive, Laurence (2003). Over the edge of the world : Magellan's terrifying circumnavigation of the globe. New York : William Morrow. ISBN 978-0-06-621173-2.
  18. ↑ Murphy, Patrick J.; Coye, Ray W. (2013). Mutiny and Its Bounty: Leadership Lessons from the Age of Discovery. Yale University Press. ISBN 978-0-300-17028-3.
  19. ↑ Larrain, Prieto; Cristina, M. (00/2004). El Tratado Antártico, vehículo de paz en un campo minado. Universum (Talca). Т. 19, № 1. с. 138—147. doi:10.4067/S0718-23762004000100008. ISSN 0718-2376. Процитовано 25 серпня 2024.
  20. ↑ Antarctica and International Law: A Collection of Inter-state and National Documents (англ.). Oceana Publications. 1982. ISBN 978-0-379-20321-9.
  21. ↑ Antique map by ORTELIUS - Maris Pacifici. web.archive.org. 16 липня 2011. Процитовано 27 серпня 2024.
  22. ↑ Pérez, Ezequiel (00/2020). Versions of the strait of Magellan. The interoceanic passage from the first circumnavigation of the world to the conquest of the kingdom of Chile (1519-1520-1552). Magallania (Punta Arenas). Т. 48, № ESPECIAL. с. 29—44. doi:10.4067/S0718-22442020000300029. ISSN 0718-2244. Процитовано 30 серпня 2024.
  23. ↑ Pérez, Ezequiel (00/2020). Versions of the strait of Magellan. The interoceanic passage from the first circumnavigation of the world to the conquest of the kingdom of Chile (1519-1520-1552). Magallania (Punta Arenas). Т. 48, № ESPECIAL. с. 29—44. doi:10.4067/S0718-22442020000300029. ISSN 0718-2244. Процитовано 30 серпня 2024.


Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Магелланова_протока&oldid=43377109