Нова Хвиля (польська література)
Нова хвиля (пол. - Nowa Fala) – польська поетична формація, що мала місце у польському літературному житті у 1968-1976 рр.
Історія створення
Нова Хвиля зібрала поетів, які дебютували в 2 пол 60-х рр., для яких Березень 1968 і Грудень 1970 були визначними подіями їхнього покоління. Інколи Нову Хвилю називають Поколінням '68 (Pokolenie '68), хоча деякі критики вважають поняття Покоління '68 дещо ширшим, охоплюючи ним також окремі в стосунку до Нової Хвилі групи, як Konfederacja Nowego Romantyzmu (укр. Конфедерація Нового романтизму), група "Tylicz", група "Kontekst", Група 848 та інші, активні в цей період.
Осередком, навколо якого почало згуртовуватися середовище назване пізніше Новою Хвилею, була краківська група «Teraz», до якої належали Wit Jaworski (Віт Яворський) , Julian Kornhauser, Jerzy Kronhold (Єжи Кронхольд), Stanisław Stabro (Станіслав Стабро), Adam Zagajewski (Адам Загаєвський), a також Paweł Heszen (Павел Хешен). З часом до неї долучилися поети з інших осередків: познанська група "Próby" – Станіслав Бараньчак (Stanisław Barańczak) i Ришард Криницький, з Варшави – Кшиштоф Карасек (Krzysztof Karasek), Ярослав Маркевич (Jarosław Markiewicz) i Лешек Шаруга (Leszek Szaruga), з Лодзі – Ясек Березін (Jacek Bierezin), Зджілав Яскула (Zdzisław Jaskuła), Вітольд Сулковський (Witold Sułkowski), з Вроцлава – Lothar Herbst i Маріанна Бочан (Marianna Bocian). Головною трибуною Нової Хвилі стало засноване в 1967 р. краківська газета «Student», але свої програмні маніфести члени друкували в літературній пресі – «Współczesność», «Życiе Literackiе», «Nurt», «Miesięcznik Literacki». До остаточного сформування Нової Хвилі посприяли з’їзди в Цешині, які організовувала краківська група. Перший такий з’їзд відбувся у 1971 р., останній, неформальний, у 1973 р.
За кінцеву дату існування Нової Хвилі як формації прийнято вважати 1976 р., цей же рік вважається початком функціонування самвидаву.
Програма і творчість
Основним елементом, який підтверджував те, що Нова Хвиля представляла себе як єдина група, була постава бунту стосовно існуючої літератури – особливо стосовно її безпосередніх попередників, а саме Orientacji Poetyckiej Hybrydy. Критично оцінюють також поетів покоління «Współczesność». Виникало то з факту, що єдиним з важливих гасел для покоління був постулат літературного пізнання дійсності (це гасло було представлене у назві програмової книги (автори Kornhauser i Zagajewski). Основним звинуваченням, яке закидали тогочасній повоєнній літературі було те, що вона не виконує того постулату, що сприймала тогочасну реальність 60-70-х рр. як річ собі не відповідну, не уміла показати її інакше ніж гротесковo.
Проголошуючи постулат «ненаївного реалізму» (польск. «nienaiwnу realizm»), Нова Хвиля не залишила значних досягнень у повісті, хоча деякі з авторів намагалися творити у тій сфері. Постала перед усім поетична генерація.
Представники Нової Хвилі не розробили єдину поетику, але в їх творчості можна віднайти спільні елементи. Найважливішими з них є використання «słowa cudzego» - характеристичних виразів для мови газет, офіційних листів, урядових анкет і мови вулиці. Ці вирази стають основою для поетичних прийомів лінгвістичної поезії. Поетів Нової Хвилі цікавило суспільне застосування мови – аналіз офіційної і менш офіційної мови Польської Народної Республіки. То було пов’язане з фактом тогочасних подій, які стали вадливими для молодої генерації творців. Поневолення мови трактовано як елемент цілковитого поневолення, тому мова стала однією з найважливіших тем письменників.
Світ представлений у поезії Нової Хвилі, то світ тогочасної реальності разом з усіма непоетичними її елементами. Зв'язок з реальністю додатково підкреслюється у віршах за допомогою конкретних дат, описом місць, тому, для підкреслення елементів, які поєднують поетів Нової Хвилі й відрізняють їх від інших поетів, уживають інколи терміну «новохвильовий публіцистичний вірш» (пол. «nowofalowy wiersz publicystyczny»).
Приблизно 1976 р. дороги окремих митців Нової Хвилі почали розходитись. Деякі з них захопилися опозиційною діяльністю і публікували свої твори у самвидаві.
Бібліографія
Антології:
- Określona epoka. Nowa Fala 1968-1993. Wiersze i komentarze, в. Tadeusz Nyczek, Kraków 1995.
Критичні й програмові статті:
- Stanisław Barańczak, Nieufni i zadufani. Romantyzm i klasycyzm w nowej poezji lat sześćdziesiątych, 1971.
- Julian Kornhauser, Adam Zagajewski, Świat nie przedstawiony, Kraków 1974.
- Stanisław Piskor, Włodzimierz Paźniewski, Tadeusz Sławek, Andrzej Szuba,Spór o poezję, 1977.
Про Нову Хвилю:
- Włodzimierz Bolecki, Język jako świat przedstawiony. O wierszach Stanisława Barańczaka, "Pamiętnik Literacki" 1985, z.2.
- Tadeusz Nyczek, Wprowadzenie do, [w:] Określona epoka. Nowa Fala 1968-1993. Wiersze i komentarze, wyb. Tadeusz Nyczek, Kraków 1995.
- Dariusz Pawelec, Pokolenie 68. Wybrane problemy języka artystycznego, [w wyd. zbior.:] Cezury i przełomy. Studia o literaturze polskiej XX wieku, Katowice1994.
- Paweł Sarna, Kontekst w sporze o poezję. Wokół programów i wystąpień Nowej Fali, [w:] Śląska awangarda. Poeci grupy Kontekst. Katowice 2004, ISBN 83-921199-0-8.
- „Układy sprawdzeń. W kręgu Nowej Fali”. Wybór i oprac. Paweł Majerski. Katowice 1997.