Северин Сапрун

о. Северин Сапрун
Прізвисько	Северко
Народився	2 вересня 1897(1897-09-02) Рибник
Помер	6 липня 1950(1950-07-06) (52 роки) Париж
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  Польська Республіка  Німецький Райх  Франція
Діяльність	священик, диригент
Військове звання	полковник
Конфесія	УГКЦ

о. Сапрун Северин (2 вересня 1897, Рибник — 6 липня 1950 р., Париж) — український католицький священик, капелан, композитор, диригент, педагог, поет, музично-громадський діяч.

Один із ініціаторів відкриття та директор філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Дрогобичі (1923 р.). Організатор мішаного хору “Дрогобицький Боян”, хору церкви Пресвятої Трійці, мішаного гімназійного хору, дівочого хору Міщанського товариства “Зоря”. Засновник часопису “Боян” (спільно з проф. В. Сольчаником, часопис видавався у 1929—1930 рр.).У 1942—1944 рр. — був директором Інституту Народної Творчості при Українському Краєвому Комітеті у Львові та організував Краєвий Конкурс Хорів до 100-річного ювілею М.Лисенка (1942 р.). Редактор популярного українського католицького журналу Слідами малої святої (під час еміграції в Парижі, з 1946 р.).

Життєпис

Народився 2 вересня 1897 р. в с. Рибник на Дрогобиччині в родині католицького священика.

Навчався у Перемишльській та Віденській гімназіях, Віденському університеті (теологічний факультет) та консерваторії (клас скрипки і фортепіано), у Вищому музичному інституті імені М.Лисенка у Львові (клас скрипки Є.Перфецького), Львівській духовній семінарії (1917-1921, за винятком періоду, під час якого брав участь у визвольній війні УГА як хорунжий і був поранений в боях під Чортковом).

Священик-катехит, вчитель німецької мови, співу та гри на скрипці жіночої учительської семінарії сестер Василіянок та приватної гімназії "Рідної школи” імені І.Франка, а також низки польських навчальних закладів у Дрогобичі (1920-1940).

Усвідомлюючи значення церковного співу, о.С.Сапрун створив зразковий хор при церкві Св. Трійці у Дрогобичі. Кульмінаційними були виступи хору в 30-х рр.: з нагоди 900-річчя проголошення Ярославом Мудрим Богородиці покровителькою українського народу (1937), на честь Богоматері (1938, 1939). У репертуарі хору представлена хорова музика як українських композиторів (Д.Бортнянський “Скажи ми, Господи”, “Символ віри”; А.Ведель “Доколе, Господи”; М.Лисенко “Пречистая Діво Мати”), так і зарубіжних (Й.Гайдн “Сім слів”; О.Архангельський “Милость мира”, П.Турчанинов “Херувимська пісня”), в тому числі композиторів-аматорів Галичини (М.Копко “Небес Царице”, С.Сапрун “О, спомагай нас”). Хор церкви Пресв. Трійці влаштовував концерти духовної музики не тільки в Дрогобичі, а й у сусідніх містах – Бориславі, Самборі, Стрию. Діяльність хору мала неабиякий вплив на розвиток хорової культури реґіону. У роботі підкреслюється, що церковні хори ставили й вирішували важливі культурно-національні завдання.

Засновник та керівник „Хору української молоді”, чоловічого хору Міщанського товариства „Зоря” та ін., камерно-інструментальних ансамблів й оркестрів, в тому числі сімейного квартету, з яким виконував композиції Ґ. Ф.Генделя, ВА.Моцарта, Л.Бетховена, Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Е.Ґріга, Дж.Верді, Дж.Россіні, Д.Бортнянського, П.Чайковського та ін. Найбільшу увагу приділив „Дрогобицькому Бояну”, який складався з мішаного (понад 80 учасників) та чоловічого хорів. З колективами був учасником усіх імпрез національного та мистецького значення. З часом керування хорами передавав професійним музикантам, в тому числі М.Іваненкові, Б.П’юркові – професійних музикантів, під керуванням яких «Боян » почав активно розвиватися і як творчо-мистецька одиниця. Опрацьовуються тематичні програми: духовна, шевченківська, стрілецька, популярна (вальси, польки, уривки з оперет Й.Штрауса) тощо.Поступове зростання дозволило «Бояну Дрогобицькому» опановувати й виконувати на високому рівні як західно-європейську музику (твори Орландо Лассо, Жоскена де Пре, Джуліо Каччині, монументальні вокально-симфонічні полотна «Stabat Mater» Россіні, «Месію» Генделя), так і ті твори українських композиторів, які на той час належали до вершинних досягнень – Духовні концерти Д.Бортнянського, Кантати Лисенка, Січинського, хорові сцени з опер Лисенка та ін. композиторів, твори Людкевича, Барвінського, Нижанківського, Лиська, Ревуцького та ін.

Один з ініціаторів відкриття, директор, викладач скрипки філії Вищого музичного інституту імені М.Лисенка в Дрогобичі (1922-1940), засновник та головний редактор часопису „Боян” (червень 1929 – травень 1930),у якому подавались мистецько-культурні новини, поради керівникам аматорських хорів, друкувались ноти (твори галицьких композиторів, Лисенка та ін. авторів). На думку доцента кафедри мистецтвознавства і фортепіано ДДПУ ім. І.Франка Уляни Молчко, яка досліджувала це питання, журнал «Боян» хоч і проіснував недовго, проте підготував появу професійних українських часописів в Галичині.

Для підняття мистецького рівня хорових гуртків філія товариства „Просвіта” у Дрогобичі (1937р.) порушила питання про організацію Спілки хорів, якою повинна була опікуватися секція під керівництвом о.С.Сапруна. Мета спілки - допомога у підборі репертуару, практичні поради щодо роботи з хором, проведення окружного конкурсу аматорських хорів. Цей проект знайшов своє практичне втілення аж у воєння роки ( 10 диригентський курсів при ІНТ та Краєвий Конкурс Хорів 1942 р.) .

Директор Інституту Народної Творчості (ІНТ) (1941-1944) у Львові, де організовує курси: дириґентський, театральний, образотворчий; ініціатор відкриття Вищої Образотворчої Школи (фактично Академії малярства; ректор В.Кричевський), театру малих форм „Веселий Львів”. Організатор Краєвого Конкурсу Хорів, присвяченого 100-річчю М.Лисенка (1942), що охопив всю Галичину. Подробиці про учасників конкурс та перебіг подій можна дізнатися на сторінках Альманаху ККХ та газети "Львівські вісті".

У 1944 еміґрує у Відень, 1946 – Париж.

Автор монографічних нарисів „Людвик Бетовен” (1927), „Про українського композитора К.Стеценка” (1937), „Віденські хлопці-співаки” (1930); низки статей у часописі „Боян” (1929-1930), у львівських та зарубіжних виданнях (Відень, Париж) на музикознавчі та мистецько-краєзнавчі теми; обробок українських народних пісень та оригінальних хорових композицій, патріотичних поезій та перекладів з інших мов, релігійних оповідань для дітей, більшість з яких були знищені взимку 1944 при арешті органами НКВС сестри Юлії.

о. Северин Сапрун у спогадах

Ось що згадує у своїх спогадах про наставника і капелана його племінник, Сергій Шнерх:

"А дійсно, де ж ці панове були в цей час? Я не можу характеризувати дій усіх наставників і вихователів, але одного, не тільки як редактор книжки, повинен "реабілітувати", тим більше, що це - мій святий обов'язок, бо він мій вуйко, якого до його виїзду на еміграцію добре знав. Це - Головний духівник Українського Юнацтва, о. проф. Северин Сапрун. Останні десять років я вивчав історію родини Сапрунів, у якій отець Северин як священик,музика, композитор, диригент, поет, організатор суспільного життя у Галичині займав особливе місце.²⁹

Після закінчення Віденської гімназії Северко студіював теологію. У критичний момент для Галицької держави кидає навчання і як артилерист воює за незалежність України. Тяжко поранений кулею дум-дум у ногу, підліковується і повертається у стрій. Хворіє тифом, виздоровлює і військовиком доходить до Києва. Повертається в Галичину. Табір інтернованих. Продовжує теологічне навчання і приймає священичий сан. Не їде на спокійну парохію, а у Дрогобичі працює катехитом українських дітей у польських навчальних закладах. Організовує відомий "Дрогобицький Боян" і понад 15 інших хорів, музичних ансамблів тощо. Видає музичний журнал, відкриває у Дрогобичі філію Львівського музичного інституту імені Лисенка. За "перших совєтів" переховується, за німецької окупації - директор Інституту народної творчости, один із організаторів величавого конкурсу і фестивалю хорів, присвячених сторіччю народин корифея української музики - Миколи Лисенка. Бачачи явний крах фашистської машини, він не їде спокійно (як робила більшість) з родиною на еміграцію, а одним із перших записується до лав дивізії "Галичина" (бо там потрібні були духівники).

Проходить виснажливий військовий вишкіл з різними бігами, повзанням на животі тощо. За віком і через згадуване поранення у ногу його комісують. Тоді займає своє місце у лавах Юнацьких душпастирів - стає їх головним духівником (у ранзі полковника повітряних сил). Я маю багато свідчень про його самовіддану працю. Він постійно перебував серед підопічної молоді (світлина 18). З нею пережив усе лихоліття аж до капітуляції. Про останній день служби капеляна Юнаків згадує Зиновій Книш: "Він просто у своїй напіввійськовій уніформі пішов до французької команди, одверто признався, що вертається з війська, що обов'язки священика бути там, де його вірні. Військове Правління це прийняло за зрозуміле й видало йому посвідку з дорученням для місцевих комендантів іти йому на руку". На еміграції займав високі релігійно-громадські пости. "

Вшанування пам’яті

На честь о.С.Сапруна 1997 в Дрогобичі відкрито меморіальну таблицю, засновано до 100-річчя від дня народження хоровий конкурс (1997, 2000, проф. М.Бурбан), проведено наукову конференцію (на базі музично-педагогічного факультету Дрогобицького педагогічного інституту), видано збірник „Крихти” (Львів, 1999).

Джерела

• гол. ред. проф. д-р Кубійович Володимир (НТШ), «Енциклопедія українознавства (у 1-11 томи)», вид. «Молоде Життя», м. Львів, 1996 р., т. 7 стор. 2710.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Літ.: Медведик П. Сапрун Северин // Записки НТШ. – Львів, 1996. – Т. CCXXXІІ. – С.532-533
• Гамкало І. Сапрун Северин // Мистецтво України: Біографічний довідник. – К., 1997. – С.526
• Стельмащук С. Северин Сапрун повертається на батьківщину // Культура і життя. – Київ, 1997. - № 49
• Сапрун Северин // М.Бурбан. Хорове виконавство Львівщини. Хори. Диригенти: Посібник-довідник. – Дрогобич-Львів: Вимір, 1999. – С.248
• Яцків О. о.Северин Сапрун – дириґент, композитор, музично-громадський діяч // Музика Галичини. Musica Galiciana. – Львів: Сполом, 1999. – С.112-117
• Шнерх С., Довгалюк І. Боян дрогобицької землі (до 100-річчя з дня народження та 50-річчя з дня смерті отця Северина Сапруна) // Musica Galiciana. T.V. – Rzeczуw: Wydawnictwo Wyzszej Szkoly Pedagogicznej, 2000. – С.311-316
• Шнерх С., Довгалюк І. Інститут Народної Творчости у Львові та культурно-освітнє життя у Галичині в 1941-1944 // Богословія. – Рим, 1996. – С.81-107
• Шнерх С. Незмовкна пісня. – Львів: „ТеРус”, 2001. – 215 с.

Посилання

• Сергій Шнерх. ТРИ СПОГАДИ — ТРИ ВАЖКІ ДОЛІ…
• ПОЛЬОВІ ДУХОВНИКИ НА ВИШКОЛІ
• Северин Сапрун // Музична бібліотека