Амальфійська республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:20, 21 грудня 2020, створена Dmytro Tarnavsky (обговорення | внесок) (→‎Історія: доповнено історією заснування)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амальфійська республіка
ПрапорГерб
Дата створення / заснування 5 вересня 839
Офіційна мова латина
Континент Європа
Столиця Амальфі
Попередник Неаполітанське герцогство
Наступник Сицилійське королівство і Східна Римська імперія
Час/дата припинення існування 1037
Мапа розташування
Мапа
CMNS: Амальфійська республіка у Вікісховищі

Координати: 40°38′ пн. ш. 14°36′ сх. д. / 40.633° пн. ш. 14.600° сх. д. / 40.633; 14.600

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Амальфі (значення).
Італія та республіка Амальфі (Амальфійське герцогство) у X столітті.

Республіка Амальфі (італ.: Repubblica di Amalfi) або герцогство Амальфі (італ.: Ducato di Amalfi, лат.: Ducatus Amalphitanus) — фактично незалежна морська республіка з центром у південноіталійському місті Амальфі, що існувала у X-XI століттях. Місто та його територія спочатку були частиною великого Неаполітанського герцогства, яким керували патриції, але воно звільнилось з під візантійського васалітету і вперше обрало власного герцога (або дожа) в 958 році. У X-XI століттях населення республіки Амальфі складало біля 50 000–70 000 чоловік.[1] Вона перетворилась на економічну потугу, торговий центр, купці якого домінували в середземноморській та італійській торгівлі в IX і X столітті, перш ніж були перевершені та витіснені іншими морськими республіками Півночі, такими як Піза, Венеція та Генуя. У 1073 р. Амальфі втратила свою незалежність внаслідок нормандського вторгнення і пізанського пограбування в 1137 р.

Історія

Заснування і перебування під візантійською владою

Місто Амальфі було засновано як рибальське селище у пізній Римській імперії в 339 році. За повідомленням Chronicon Amalphitanum, поселення Амальфі було засноване групою римлян, які, виїхавши з Риму до Константинополя зазнали кораблетрощі на узбережжі Апулії. Заснувавши місто "Мельфі",вони пізніше вирушив на південь, щоб поселитися на амальфійському узбережжі. Так народився Амальфі як невелике рибальське селище між гірським хребтом Monti LattariI та Тірренським морем.

В 596 році місто отримало свого першого єпископа. Входило в склад візантійського Неаполітанського герцогства (дукату). Візантійці, щоб захистити поселення від вторгнення лангобардів Альбойна, укріпили збудували у поселенні фортецю (каструм). Амальфійці, що мешкали між морем і горами, які ізолювали їх від інших міст Кампанії навколо затоки Салерно, не мали іншого вибору, як розвивати свою діяльність навколо морської торгівлі. Стратегічне положення, яке займало Амальфі між горами та морем, зробило це скромне поселення важливим укріпленням під час воєн між візантійцями та лангобардами.

У 812 році імператор Візантії закликав своїх італійських васалів підтримати візантійський флот у Сицилії в його боротьбі з арабськими піратами, але неаполітанський герцог Анфім проігнорував імператорський наказ. У той же час міста Гаэта та Амальфі, що формально входили в склад герцогства, відправили свої флоти на Сицилію.

Греко-неаполітанський вплив не завадив жителям Амальфі насолоджуватися суттєвою "периферійною автономією", яка з часом тільки посилювалась. Це сприяло значному розвитку поселення як торгового міста. Цьому також значно сприяли добрі стосунки з Неаполем та Візантією. До 836 року торгові зв'язки Амальфі поширювались від територій південної Італії до Сицилії та Північної Африки, що перебували на той час під арабським пануванням.

Отримання незалежності і розквіт

У 838 р. місто, що знаходилось під владою Візантії, було захоплено суперником Візантії - ломбардським князівством Беневенто. Князь Беневенто Сікард захопив Амальфі з моря, за допомогою зрадників, які провели його через захисні морські укріплення.

Кафедральний собор в Амальфі

У 839 році амальфійці звільнились від ломбардського панування і обрали власного префекта, що стало кроком до набуття фактичної незалежності, хоча формально Амальфі продовжувало знаходитись під владою Візантії. Сусіднє Атрані також брало участь у цих виборах. Згодом амальфійці в своєму протистоянні з князівством Беневенто допомогло звільнити з полону в Трані брата покійного Сікарда - Сіконульфа, що призвело до громадянської війни в князівстві Беневенто з залученням обома сторонами арабських найманців з Сицилії і зрештою до виділення з його складу нового князівства зі столицею в Салерно.

У 897 р. самоврядна республіка, все ще номінально підвладна Візантійській імперії, зазнала поразки у війні із Сорренто, яке підтримував Неаполь, в результаті якої її префекта було захоплено в полон і пізніше викуплено городянами. У 903 році амальфійці об'єднали зусилля з Неаполем для спільної атаки на арабів, що утвердились на березі річки Гарільяно[2]. Однак об'єднані сили Амальфі та Неаполя були відкинуті арабами та їхніми союзниками, італійською морською республікою Гаета. У 914 р. префект Мастал I був призначений першим суддею. У 915 році Амальфі не приєднався до битви з арабами при Гарільяно. Це, швидше за все, було пов’язано з тим, що з 909 року Амальфі активно торгував з Фатимідським халіфатом і не хотів ризикувати відносинами з цим потужним торговим партнером[2].

У 957 році, префекта Мастала ІІ було обрано герцогом (дюком або дожем) республіки. В наступному році його було вбито і громадяни обрали герцогом Сергія І , що започаткував нову династію, що правила містом безперервно протягом наступних 115 років, за винятком періоду 1039–1052 рр. З 981 по 983 рік Амальфі керував князівством Салерно. З того часу республіка збільшує свою економічну могутність, її купці впродовж століття домінують у середземноморській та італійській торгівлі, допоки цю роль не перебрали на себе інші морські республіки з північної Італії - Піза, Генуя і Венеція.

Арабський мандрівник Ібн Хаукаль, так описував Амальфі в 977 році, під час довгого правління герцога Мансо I:

... найблагополучніше ломбардське місто, найблагородніше, найславетніше своїми діяннями, найбагатше і найпишніше. Територія Амальфі межує з Неаполем, теж гарним містом, але менш важливим, ніж Амальфі.

В 987 році папа Іван XV підвищів ранг єпископства Амальфі до архієпископства.

З 1034 року Амальфі тимчасово потрапило під контроль князівства Капуї, а в 1039 році - Салерно.

Рожер ІІ, король Сицилії

Норманське завоювання і занепад

У 1073 році нормандець Роберт Гвіскар завоював місто і взяв титул dux Amalfitanorum («герцог Амальфітанців»).

Папа Григорій VII, що намагався припинити подальші завоювання Роберта Гвіскара, відлучив його в 1074 від церкви, але в 1080 зняв відлучення і передав Гвіскару в лен всі зайняті ним землі (зокрема Амальфі і Салерно), розраховуючи на його допомогу в боротьбі з імператором Генріхом IV. У 1084 Роберт Гвіскар дійсно прийшов на допомогу папі Григорію VII, обложеному в Римі імператором Генріхом IV і витіснив імператора з Рима, але при цьому розгромив і розграбував місто.

У 1096 р. Амальфі підняло повстання, яке було придушене у 1101 р. Воно знову повстало в 1130 р. і було остаточно приборкане в 1131 р., коли емір Іоан здійснив марш на Амальфі сушею, а емір емірів (адмірал) Георгій Антіохійський заблокував місто з моря і створив базу на Капрі.

У 1137 під час війни першого короля Сицилії Рожера ІІ із папою римським Іннокентієм ІІ і римським імператором Лотарем ІІ, об'єднана армія папи та імператора вторглась в південну Італію, а флот союзної імператору Пізи взяв в облогу Салерно, а також захопив і пограбував ослаблене стихійними лихами Амальфі, яке формально входило до земель Сицилійського королівства Рожера ІІ. Не дивлячись на те, що згодом Рожеру ІІ вдалось перемогти усіх своїх потужних супротивників і навіть полонити в 1139 р. папу Іннокентія ІІ та змусити його визнати себе королем Сицилії, розграбоване пізанцями і позбавлене норманами самоврядування Амальфі почало стрімко занепадати, а його роль головного комерційного центру Кампанії перебрало на себе Неаполітанське герцогство.

Титул "Герцог Амальфі" був пізніше відроджений в XIV столітті як титул, який використовувався в межах Неаполітанського королівства.

Перша торгова морська республіка

Експансія торгових інтересів Амальфі в IX-XI ст.

Амальфі була однією з перших морських республік на території сучасної Італії і багато в чому стала передвісником пізніших знаменитих італійських морських республік, таких як Піза, Генуя та Венеція. Як і у випадку з багатьма іншими морськими республіками, такими як Анкона, Гаета, Рагуза чи Венеція, набуттю незалежності республіки Амальфі сприяло її знаходження в спірній прикордонній зоні між Візантією та новими варварськими державами, де влада ані першої ані других не була міцною і стабільною. Після того, як амальфійці звільнилися від ломбардської зверхності, вони не повернулися під контроль візантійського неаполітанського герцогства, а натомість заявили про свою незалежність[2]. Після 839 року Амальфі існувала як фактично незалежна республіка і створила власну морську торгову імперію.

Амальфі, можливо перша з морських республік, яка почала відігравати важливу роль і розвинула велику торгівлю з Візантією та Єгиптом. Амальфійські купці зруйнували арабську монополію на середземноморську торгівлю і ще в Х столітті заснували свої торгові представництва в Південній Італії та на Близькому Сході. Амальфійці також першими заснували свою колонію в Константинополі.

Серед найважливіших досягнень Республіки Амальфі є Амальфітанське право, кодифіковані норми морського права, які були акцептовані багатьма іншими морськими державами і залишались чинними протягом всього Середньовіччя .

Амальфі мало міцні зв'язки як з Візантією, так і з Фатимідським халіфатом в Північній Африці[3]. Протягом 10-11 століть амальфійці мали власне важливе торгове представництво у Константинополі. Амальфійці також створили латинські християнські форпости в Леванті близько 1040 року та прихистки для християнських паломників в Єрусалимі та Антіохії. Протягом 10-11 століть Амальфі домінував у торгівлі з Північною Африкою та Левантом[4], а одним із основних видів експорту з Амальфі в середні віки був каштан[5].

Спадщина республіки Амальфі

Пам'ятник винахіднику компаса Флавіо Джоя,. Амальфі

Хоча республіка Амальфі так і не відновила свою незалежність після 1137 р., місто Амальфі все ще грало важливу роль в морської торгівлі протягом наступних 200 років, поки в 1343 році землетрус та цунамі не знищили більшу частину міста[1]

Найважливішим внеском Амальфі за наступні 200 років після втрати незалежності стало, мабуть, удосконалення морського корпусного компасу. Між 1295 і 1302 роками Флавіо Джоя перетворив компас з голки, що плаває у воді, на те, що ми використовуємо до сьогодні - коробку з нанесеною розою вітрів і намагніченою стрілкою компаса, яка обертається на 360 градусів у герметичній рідині.[1]

Правителі Амальфі

Узбережжя Амальфі.

Префекти

Час префектури не є точно відомим.

Патриції

Час правління патриціїв також не є добре відомим.

Герцоги

Мастал був обраний герцогом у 957 або 958 після досягнення повноліття

Амальфі було завойоване герцогом Апулійським Робертом Гвіскаром, який призначив свого сина Гі герцогом Амальфійським. Амальфі двічі повставало проти завойовників, обираючи своїх кандидатів на герцогський престол.

Див. також:

Примітки

  1. ↑ а б в D., Aczel, Amir (2001). The riddle of the compass : the invention that changed the world (1st ed.). New York: Harcourt. ISBN 0151005060. OCLC 45102891.
  2. ↑ а б в 1965-, Skinner, Patricia (1995). Family power in southern Italy : the duchy of Gaeta and its neighbours, 850-1139. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 052146479X. OCLC 30112695.
  3. ↑ R., Mathews, Karen (2018). Conflict, commerce, and an aesthetic of appropriation in the Italian maritime cities, 1000-1150. Leiden. ISBN 9789004335653. OCLC 1007067413.
  4. ↑ Medieval Italy : texts in translation. Jansen, Katherine Ludwig, 1957-, Drell, Joanna H., 1965-, Andrews, Frances. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. 2009. ISBN 978-0812206067. OCLC 828621064.
  5. ↑ Ecologies and economies in medieval and early modern Europe : studies in environmental history for Richard C. Hoffmann. Bruce, Scott G. (Scott Gordon), 1967-. Boston: Brill. 2010. ISBN 9789047444572. OCLC 671307987.

Джерела:

  • Dizionario Biografico degli Italiani. Rome, 1960—Present.
  • Skinner, Patricia. Family Power in Southern Italy: The Duchy of Gaeta and its Neighbours, 850—1139. Cambridge University Press: 1995.
  • Norwich, John Julius. The Normans in the South 1016—1130. London: Longmans, 1967.
  • Norrwich, John Julius. The Kingdom in the Sun 1130—1194. London: Longmans, 1970.
  • Curtis, Edmund. Roger of Sicily and the Normans in Lower Italy 1016—1154. New York: G. P. Putnam's Sons, 1912.
  • Matthew, Donald. The Norman Kingdom of Sicily (Cambridge Medieval Textbooks). Cambridge University Press, 1992.
  • Houben, Hubert (translated by Graham A. Loud and Diane Milburn). Roger II of Sicily: Ruler between East and West. Cambridge University Press, 2002.
  • Chalandon, Ferdinand. Histoire de la domination normande en Italie et en Sicilie. Paris, 1907.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Амальфійська_республіка&oldid=30372857