Історія Люфтваффе (1935–1945)

Емблема Люфтваффе (повітряних сил Третього Рейху)

Історія Люфтваффе (1935—1945) — історія застосування Повітряних сил Третього Рейху, що були офіційно засновані 1 березня 1935 року, коли нацистами було оголошено про створення вермахту, до безумовної капітуляції нацистської Німеччини у травні 1945 року після поразки у Другій світовій війні.

Військова авіація нацистської Німеччини веде свою історію від заснування 15 травня 1933 року на папері філії авіакомпанії на основі Люфтганзи, хоча насправді військове керівництво країни продовжувало потай утримувати напіввійськові компоненти та структури з кінця Першої світової війни. Версальським договором Німеччині було заборонено володіти військовими літаками, отже фактично це був перший бойовий підрозділ у складі армії Третього Рейху, з якого почалося відродження німецької авіації. У березні 1935 року, через два роки Гітлер вже офіційно проголосив про створення армії нового типу, яка складалася з сухопутної, повітряної та військово-морської компоненти нацистської Німеччини. Перш ніж використовуватись як ключовий компонент у Другій світовій війні, німецькі Повітряні сили залучалися до ведення бойових дій у повітрі під час Громадянської війни в Іспанії, де набували досвіду.

До початку Другої світової війни Люфтваффе стали, мабуть, найкращою авіацією у світі, й їхня потужна роль у стратегії застосування німецьких міжвидових об'єднань, дозволяла використовувати тактику бліцкригу проти армій союзників, які кількісно значно переважали німецькі сили.

Зміст

Громадянська війна в Іспанії

У липні 1936 року, після того як в Іспанії почалася громадянська війна, Франсіско Франко звернувся до Італії та Німеччини з проханням забезпечити матеріально-технічну та військову підтримку його силам. Німці погодилися та поставили першою партією 20 військово-транспортних літаків Ju 52 Deutsche Luft Hansa, а також 6 винищувачів He 51, які їх супроводжували.

1 серпня 1936 року перший контингент німецьких добровольців з 86 осіб у цивільному одязі, прибув до Іспанії в умовах цілковитої таємниці, не знаючи куди їх відряджають. Вони були розміщені на аеродромі Таблада поблизу Севільї.

Німецький бомбардувальник Heinkel He 111 в Іспанії. 1939

Німецькі транспортні літаки зіграли важливе значення у перекиданні військ Франко з Марокко на Піренейський півострів, перевозячи по 25 повністю озброєних військових за кожен рейс, і здійснюючи близько чотирьох польотів на день. Загалом у період з 29 липня до 11 жовтня німецька авіація перекинула 13 523 іспанських бійців Африканської армії націоналістичних сил та 270100 кг військового майна з Марокко до Андалусії.

Незабаром Люфтваффе сформували легіон «Кондор», який вирушив до Іспанії для безпосередньої підтримки націоналістів. Цей авіаційний підрозділ під командуванням Гуго Шперрле складався з 88-ї бойової групи з трьох ескадрилей бомбардувальників Ju 52, 88-ї винищувальної групи з трьох ескадрилей, оснащених винищувачами-біпланами Heinkel He 51, 88-ї групи розвідувальної авіації, 88-го загону ППО і підрозділу зв'язку та мав у своєму складі сотні літаків, зокрема звичайні та пікіруючі бомбардувальники, винищувачі, транспортні та розвідувальні літаки. В Іспанії німці вперше протестували в бойових умовах свої новітні літаки, які пройшли крізь усю світову війну — серед них були Messerschmitt Bf 109, Heinkel He 111, Dornier Do 17 та Junkers Ju 87.

15 листопада 1936 року сталося перше бойове застосування легіону у збройному протистоянні між націоналістами та республіканцями.

Поступово німецька залученість у воєнні дії наростала. Якщо на першому етапі війни льотчики Люфтваффе здійснювали переважно лише транспортні перевезення, доставляли боєприпаси та неважку зброю повітрям, а також здійснювали інтенсивну підготовку іспанських пілотів Франко, то з часом вони все більше та більше залучалися до безпосередніх бойових дій. В Іспанії німецькі пілоти брали участь у битві за Мадрид, на річці Харама, у так званій війні на Півночі. Весною 1937 року німці розбомбили Дуранго, Герніку. В небі Іспанії вони вперше вступили в битву з радянськими льотчиками, що воювали на І-15 та І-16.

З кінця 1938 року та початку 1939 року кількість втручань легіону «Кондор» зменшилась. 6 лютого 1939 року сталися останні бойові вильоти льотчиків легіону, а 26 березня республіканські війська капітулювали. 14 квітня 1939 року для бійців легіону «Кондор» була запроваджена спеціальна нагорода, Іспанський хрест.

26 травня 1939 року 5136 офіцерів і солдатів легіону «Кондор» повернулися до Німеччини, де їх у Берліні урочисто вітали з усіма військовими почестями Адольф Гітлер та Герман Герінг. Під час іспанського конфлікту німці знищили 386 ворожих літаків (313 — у повітряному бою) і скинули 21 000 тонн бомб, втративши при цьому 72 літаки в бою і 160 у різних інцидентах, а також 226 військовослужбовців. Messerschmitt Bf 109 виявився найкращим винищувальним літаком свого часу, а Junkers Ju 87 продемонстрував свою точність та деморалізуючу силу, особливо після додавання сирен під час атаки наземних цілей.

Отже, Люфтваффе розпочали 1939 рік, маючи у своєму складі значну кількість досвідчених бойових пілотів, з вишколеними техніками та випробуваною тактикою дій різних родів авіації, а також з високо мотивованим персоналом своїх Повітряних сил. Ці фактори допомогли німецьким ПС на першій фазі Другої світової війни, яка розпочнеться місяцями пізніше, забезпечивши нацистській Німеччині найбільші та найпотужніші Повітряні сили в Європі.

Друга світова війна

Польська кампанія (1939)

За кілька місяців до початку Другої світової війни нацистська Німеччина вже інтенсивно готувалася до запланованого вторгнення в Польщу (план «Вайс»). На той час у розпорядженні Люфтваффе було близько 3650 літаків, тоді як польські ПС мали лише 1900, в основному застарілих біпланів, на відміну від сучасних німецьких літаків, багато з яких вже були випробувані в бойових умовах під час громадянської війни в Іспанії.

Вигляд з пташиного польоту на розбомблений центр міста Велюнь. 1 вересня 1939

He 111 скидає бомби на Варшаву

За задумом ОКЛ від німецьких Повітряних сил діяли два повітряні флоти: 1-й повітряний флот Альберта Кессельрінга, озброєний 807 штатними літаками, та посилений 92 гідролітаками авіації Крігсмаріне (нім. Fliegerfuhrer der Seeluftstreitkrafte) та 4-й повітряний флот Александера Лера з 627 літаками, яких підтримували 30 словацьких літаків. 1-й флот діяв разом з групою армій «Північ» вермахту, яка двома ударами з Померанії та Східної Пруссії мала відрізати виходи Польщі до Балтійського моря й в подальшому наступати на Варшаву. 4-й флот забезпечував підтримку групі армій «Південь», яка наступала із Сілезії та Словаччини в загальному напрямку на Варшаву. Ще 406 винищувачів Люфтваффе перебували в резерві в готовності до відбиття потенційної контратаки польської авіації. Ще 333 розвідувальні літаки були передані у оперативне розпорядження сухопутних військ та діяли в інтересах наземного ударного угруповання вермахту.

1 вересня 1939 року німецькі війська вторглися в Польщу, розпочавши Другу світову війну. У перші ж години з початку вторгнення Люфтваффе провело одне з наймасовіших та найжорстокіших бомбардувань в історії Другої світової війни — незахищеного міста Велюнь. Загалом протягом 9 годин поспіль на цивільні об'єкти міста було скинуто 46 тонн бомб. Приблизно у той же час почалися масовані нальоти німецької авіації на Вестерплатте та Данциг. Отже з перших хвилин Люфтваффе стали невід'ємною частиною блискавичної війни нацистського Рейху проти сусідньої країни.

За двадцять хвилин до офіційного оголошення війни німецькі пікіруючі бомбардувальники Junkers Ju 87 Stuka провели першу місію Польської кампанії, атакувавши важливі об'єкти на території Другої Речі Посполитої. До того ж саме пікіруючі бомбардувальники здобули першу повітряну перемогу у війні, коли лейтенант Франк Нойберт збив польський винищувач PZL P.11c, яким керував капітан Мечислав Медвецкий. О 5:30 того ж дня поручник Владислав Гнись збив перший німецький середній бомбардувальник Do 17.

Польська бомбардувальна авіація справді намагалася завдати удар по німецьких танкових (моторизованих) дивізіях і уповільнили швидкість наступу. Однак, підрозділи, оснащені бомбардувальником PZL.37 Łoś, були знищені протягом декількох днів. Messerschmitt Bf 110 продемонстрував свої найліпші якості та високу ефективність як літак супроводження так і в ролі бомбардувальника, на його рахунку була більшість здобутих у небі над Польщею перемог, що доречи дуже сподобалось Герману Герінгу, шанувальнику двомоторного важкого винищувача.

Кількість літаків Люфтваффе на вересень 1939
Бомбардувальники (Do 17 та He 111)	1 170
Пікіруючі бомбардувальники (Ju 87)	335
Одномоторні винищувачі (Bf 109)	1 125
Двомоторні винищувачі (Bf 110)	195
Літаки-розвідники (Do 17P та Hs 126)	620
Гідролітаки (He 59, He 60 та He 115)	205

Успіх німецької авіації був приголомшливий. Вже 3 вересня Герінг заявив, що його Люфтваффе опанували повітря, повністю знищивши польську авіацію. Командувачі флотами Кессельрінг та Лер наказали своїм підпорядкованим формуванням зосередитися на лініях постачання та комунікаціях, а також вузлах зв'язку; наприклад, зосереджені удари, проведені між 2 і 5 вересня на польську залізничну систему, призвели до паралічу залізничної служби. Руйнуючи лінії зв'язку, Люфтваффе збільшив швидкість наступу та спричинив логістичний хаос для польських військ. Одночасно німецькі льотчики забезпечували безпосередню підтримку дій наземних військ на полі бою. атакуючи польську піхоту; так, 13-та польська дивізія була знищена майже виключно повітряними ударами.

На 14 вересня з 397 польських літаків, що вступили в битву 1 числа, залишилося тільки 54. Польські Повітряні сили зазнали повної поразки. Поляки розосередили свої справні літаки на допоміжні аеродроми, отже на аеродромах залишися тільки несправні та пошкоджені літаки, які потім знищила авіація Люфтваффе, звідки походить неправильне твердження про те, що польські ПС були знищені на землі. У перебігу подій у багатьох польських авіаційних підрозділів не вистачало запасів, і 98 літаків перелетіли до Румунії, яка на той час ще була нейтральною країною.

Ще до початку Польської кампанії частина сил Люфтваффе була виділена на знищення невеликого, але сучасного польського флоту, хоча німці мали лише кілька авіаційних підрозділів, здатних проводити протикорабельні операції. Одним з таких підрозділів був 4.(St)/TrGr 186 — підрозділ, оснащений пікіруючими бомбардувальниками Ju 87, які цілеспрямовано проходили навчання на німецькому авіаносці «Граф Цеппелін». Одним з найбільших успіхів 4.(St)/TrGr 186 було те, коли льотчикам вдалося потопити есмінець «Віхер» та мінний загороджувач «Гриф».

У перші дні кампанії Люфтваффе змогли нейтралізувати польську повітряну та морську міць, а після здобуття повітряної переваги німці змогли підвищити ефективність повітряних ударів по логістичних та комунікаційних цілях, досягнувши руйнівних результатів. Польська армія не могла рухатися, оскільки їхати шляхами стало небезпечно, а залізничні лінії були майже повністю зруйновані.

Наслідки розгрому польського війська в битві на Бзурі. Вересень 1939

Символом німецької бойової машини протягом усієї кампанії став Junkers Ju 87 Stuka. Працюючи майже безперечно, цей літак підтримував наступ танкових дивізій, слугуючи повітряною артилерією. Одного разу шість польських дивізій були змушені здатися після чотирьох днів безперервного бомбардування з повітря StG 51, StG 76 і StG 77. У цих атаках було застосовано касетні 50 кг бомби, які завдавали максимального збитку ворожим військам. Деморалізовані, поляки здалися.

Тим не менше, командування вермахту було здивоване контратакою армій «Познань» та «Помор'я», які загрожували зламати фланг 8-ї німецької армії, та відрізати в такий спосіб німецьку 10-ту армію від основних сил. На допомогу прийшли Люфтваффе, які потужними ударами у битві на Бзурі зламали те, що залишилося від польського опору, у «вражаючій демонстрації повітряних сил».

Люфтваффе швидко зруйнували мости вздовж річки Бзура, внаслідок чого польські війська опинились у пастці; ці сили знову і знову атакували з'єднання бомбардувальників Ju 87, які скидали на піхоту касетні бомби вагою 50 кг, завдаючи полякам значних втрат. Польські зенітні батареї витратили запас своїх боєприпасів і відступили в ліс, однак згодом вони були витіснені з лісу після того, як бомбардувальники Heinkel He 111 і Dornier Do 17 почали атакувати їх, застосовуючи вже 100-кг запалювальні бомби. Таким чином, Люфтваффе залишили сухопутним військам можливість тільки захопити вцілілих серед розгромленого Війська Польського. Лише підрозділи пікіруючих бомбардувальників під час цього бою скинули 388 тонн бомб.

Значною мірою успіху Люфтваффе сприяла добре налагоджена система зв'язку між наземними військами та повітряною компонентою, яку активно використовували німці. Згодом її успішно застосували в битві за Францію, й вона виявилася життєво важливим інструментом успіху цієї кампанії. Застосування боєприпасів та бомб вийшло за рамки очікуваної ОКВ витрати авіаційних боєприпасів: Люфтваффе витратило третину вибухівки (близько 3000 тонн). У авіаційному плані німецькі літаки продемонстрували хороші показники. Dornier Do 17 та Heinkel He 111 виявилися швидшими за польські винищувачі, встигнувши уникати їх у разі загрози атаки. Більшість втрат Люфтваффе відбулася від зенітної артилерії. 28 вересня повідомлялося, що німецькі війська втратили 285 літаків, ще 279 були пошкоджені на 10 % і більше, які були відведені від лінії фронту для незначного чи капітального ремонту. Що стосується особового складу, 189 людей загинуло, 126 — поранено та 224 — зникли безвісти.

Дансько-Норвезька операція

Ще на початковому етапі протистояння з Францією та Великою Британією німецьке керівництво вирішило, що Данія та Норвегія повинні бути окуповані до того, як ці дві країни приєднаються до союзників, або вони туди вторгнуться. На додаток до цього фактору, немаловажне значення грало прагнення нацистів забезпечити постачання шведської залізної руди через Норвегію. Вторгнення, відоме як операція «Везерюбунг», планувалося швидким і рішучим, враховуючи малі повітряні сили, які мали обидві країни. Для проведення операції Люфтваффе зосередили угруповання, що складалося з 527 літаків, у тому числі 300 бомбардувальників і 50 пікіруючих бомбардувальників Ju 87. В ході операції в цілому німці також задіяли 40 розвідувальних гідролітаків та 200 військово-транспортних літаків Junkers Ju 52 для перевезення військ безпосередньо для окупації, а також для висадки повітряного десанту силами німецьких парашутистів. З іншого боку, Данія та Норвегія були погано підготовлені для нападу такого масштабу. Данці мали лише 89 бойових літаків (з них лише 12 вважалися сучасними), а норвежці мали тільки 74.

Німецька авіація розкидає листівки над Копенгагеном. 9 квітня 1940

9 квітня 1940 року німецька армія розпочала операцію «Везерюбунг», моторизовані війська вермахту безперешкодно просувалися Данією, одночасно кораблі Крігсмаріне висаджували солдатів на данські острови. Приблизно о 05:00 відбулася перша в історії висадка десантників у бойових умовах. 96 німецьких парашутистів висадилися з дев'яти транспортних літаків Junkers Ju 52, щоб опанувати міст Шторстрем, який з'єднував острів Фальстер із Зеландією та прибережну фортецю на острові Маснеде. Десант відкрив шлях батальйону 198-ї піхотної дивізії для наступу на Копенгаген по суші. Незабаром місто Ольборг, як і майже і столиця Копенгаген, перейшли під контроль німців. He 111 розкидавали брошури по всій столиці, вимагаючи капітуляції, під страхом покарання у вигляді бомбардування з повітря. До того, як день закінчився, король Данії та його уряд дійшли висновку, що будь-який опір призведе лише до непотрібних людських втрат, і буде дано наказ припинити вогонь. Єдиний повітряний бій цього першого дня в Данії відбувся, коли формування літаків Messerschmitt Bf 110 від Zerstörergeschwader 1 збило літак Fokker C.V, який вилітав з аеродрому у Ваерлозе для проведення розвідувальної місії.

Данія фактично була завойована за 24 години і капітулювала. Данські літаки, які пережили німецьке вторгнення, були конфісковані, а пізніше на війні використовувались як навчальні літаки Люфтваффе.

Північніше в Осло, Крістіансанні, Бергені, Тронгеймі та Нарвіку проводилася висадка морських десантів, синхронізована за часом з повітряними атаками на аеродроми, що використовувалися невеликими норвезькими ПС, які фактично були повністю знищені на землі. Повітряні сили навколо Осло мали лише 24 бойових літаки, зокрема п'ять біпланів «Тайгер Мот»; це угруповання було знищене або захоплене ще до кінця першої доби операції.

У перший же день вторгнення до Норвегії німецькі винищувачі зі 102 боєготових літаків норвезьких ВПС знищили 54.

Однією з помилок, допущених Люфтваффе на початковій фази вторгнення, став помітний збій, допущений Ju 87 I./StG 1, які не знешкодили берегові батареї у фортеці Оскарсборг. Артилерія форту потопила німецький важкий крейсер «Блюхер» і чинила серйозні проблеми силам вторгнення при проведенні ними десантних операцій в Осло-фіорді, затримавши захоплення міста на кілька годин.

Під час вторгнення до Норвегії німці максимально використовували свої транспортні літаки для перекидання солдатів та оснащення; для цієї операції було доступно близько 500 літаків Ju 52, третину з них — у транспортних підрозділах, а решту — у навчальних підрозділах. Ця здатність швидко транспортувати війська у визначний район зіграла важливу роль у захопленні Норвегії.

Люфтваффе зазнали значних втрат у боях за аеропорт Форнебу в Осло, в якому норвезькі «Гладіатори» збили транспортний літак в обмін на одну втрату. Аеропорт продовжували утримувати норвежці, і кілька Ju 52 були змушені приземлитися під обстрілом, що спричинило значних втрат транспорту. Гельмут Лент, майбутній нічний винищувач-ас, знищив двох «Гладіаторів», а потім продовжив атаки на захисників. У Bf 110 закінчувалося паливо, і ситуація ставала критичною, коли нарешті більше Ju 52 не прибули до місця сутички та не забезпечили висадку своїх повітрянодесантних військ, які потім швидко опанували аеродром.

За підтримки Люфтваффе сухопутні війська вермахту закріпилися на плацдармі в Норвегії. В результаті проведення операції німці здійснили 680 бойових вильотів і втратили 43 літаки, збитими або пошкодженими. Вже за кілька найближчих днів Люфтваффе опанувало повітря над Норвегією. Британські Винищувальне та Бомбардувальне командування Королівських Повітряних сил, а також Повітряні сили флоту Великої Британії продовжували підтримувати союзні війська, але зазнали значних втрат від дій Люфтваффе.

Німецька авіація ефективно блокувала Королівський флот на першій фазі вторгнення. Junkers Ju 88 з KG 30 і Heinkel He 111 з KG 26 завдали пошкодження лінкору «Родні» і потопили есмінець «Гуркха». Fw 200 «Кондори» використовувались для патрулювання узбережжя та своєчасного інформування бойових груп авіації та підводних човнів, які діяли в цьому регіоні, про позиції кораблів противника. До 20 квітня майже вся південна Норвегія фактично перебувала в руках Німеччини, але бої в північній та центральній Норвегії тривали кілька тижнів. Норвезька кампанія тривала до червня 1940 року, і внаслідок катастрофи, яку зазнали союзники у Франції, британські та французькі війська відступили з країни, а Норвегія капітулювала.

На початку травня 1940 року X повітряний корпус генерала авіації Ганса Гайслера, головне угруповання німецької авіації в регіоні, складався з 710 літаків, розподілених наступним чином:

Бомбардувальники (Do 17 та He 111)	360
Пікірувальні бомбардувальники (Ju 87)	50
Одномоторні винищувачі (Bf 109)	50
Двомоторні винищувачі (Bf 110)	70
Розвідувальні літаки (Do 17 та Hs 126)	60
Гідролітаки (He 59, He 60 та He 115)	120

Результатом проведення Норвезької кампанії стало втрата німцями 260 літаків, з яких 86 — військово-транспортні. Втрати особового складу становили 342 вбитими та 448 зниклими безвісти солдати й офіцери. В боях у Норвегії німецькі Повітряні сили знищили 96 британських літаків (43 — в повітряних боях), потопили крейсер, шість есмінців, 21 інший військовий корабель та 21 торгове судно. Транспортна авіація Люфтваффе, попри величезні втрати, допомогла забезпечити армію паливом та запасами, здійснивши протягом битви 3018 літако-вильотів. Люфтваффе, без сумніву, схилили баланс сил у кампанії на користь Німеччини. Без їхнього внеску союзники мали великий шанс перемогти на суші та в морі й відбити вторгнення.

Французька кампанія

10 травня 1940 року вермахт розпочав операцію за планом «Гельб» з одночасного вторгнення до Франції, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу. На світанку цього дня 500 бомбардувальників Люфтваффе (невелика частина з 3868 літаків, які Герінг зібрав, щоб змагатися з 2600 літаками союзників, котрі за даними розвідки могли протистояти навалі) атакували низку цілей, включаючи транспортні вузли, залізничні станції, комунікаційні центри, аеродроми та аеропорти (47 — на півночі Франції, 15 — у Бельгії та 10 — у Нідерландах). Польська кампанія дала керівництву Люфтваффе кілька уроків. Цього разу знищення авіації противника, коли вона ще була на землі, вже не було можливим, хоча Альберт Кессельрінг (командувач 3-го повітряного флоту Рейху) сподівався, що це все одно зможе спрацювати проти бельгійців та голландців. Французька повітряна армія мала чисельність 1562 літаки, а британське Винищувальне командування посилювало французів своїми 680 літаками, тоді як Бомбардувальне командування надавало 392 літаки.

Висадка німецького повітряного десанту в Голландії. 10 травня 1940

Один з основних ударів завдавався силами групи армій «B» по Нідерландах та Бельгії: німці вірно передбачили, що в цьому випадку французькі та британські війська будуть просуватися до Бельгії, щоб зупинити прорив німецької армії та не допустити їхнього нападу на Францію з північного напрямку. Паралельно група армій «A» почала свій рух через Арденни та до 12 травня дійшла до Маасу, утворивши в такий спосіб для союзників величезний капкан. 13-14 травня німецькі війська, стрімко пройшовши південну частину Бельгії, вийшли на французько-бельгійський кордон. Оскільки більшість німецьких танкових дивізій завдавала удар через Арденни, вони швидко відрізали сили союзників на півночі Франції, залишивши решту країни беззахисною.

Протягом першого дня операцій німецька авіація вела боротьбу проти літаків противника (включаючи найсучасніші французькі винищувачі Dewoitine D.520 та Morane-Saulnier MS.406), і німецьким пілотам вдалося знищити 210 літаків противника (83 бельгійських, 62 голландських та 65 французьких), що гарантувало їм повітряну перевагу, якою швидко скористалися для досягнення переваги в небі над зоною проведення наступальної операцій. Але в цій кампанії основний акцент дій Люфтваффе полягав у тісній взаємодії та забезпеченні повітряної підтримки наземним ударним угрупованням.

Палаючі німецькі транспортні літаки Ju 52 на аеродромі Роттердаму. 10 травня 1940

Нідерланди

Німецька 18-та польова армія генерала артилерії Георга фон Кюхлера атакувала з боку німецько-голландського кордону, одночасно тисячі німецьких десантників розпочали висадку повітряного десанту поблизу міст Роттердам, Гаага, Мурдейк і Дордрехт. Ці німецькі війська застали голландських захисників зненацька, й їм вдалося захопити та зайняти мости на Рейні, Ваалі та Гаазькому аеропорту до прибуття головних сил сухопутних військ. Тим не менше, деякі труднощі, що виникли у Люфтваффе під час Норвезької кампанії, знову виникли в Голландії. Гаазькі аеродроми мали бути захоплені планерами та десантниками, але голландці сильно укріпили район і підготували перешкоди для перешкоджання спробам посадки ворожих літальних апаратів на їхні злітні смуги. До того ж, ґрунт у зонах висадки значною мірою був м'яким, що спричинило застрявання багатьох транспортних літаків у траві, й робило їх дуже вразливими для артилерійського вогню тамтешніх сил протидесантної оборони. Королівська авіація Британії здійснила швидке перегрупування до Нідерландів, запропонувавши свою підтримку голландським ПС у протистоянні з німцями. Разом з голландською зенітною артилерією британські льотчики завдали німецьким групам транспортної авіації значних втрат; загалом 125 Ju 52 було знищено та пошкоджено 47, що становило 50 % чисельності флоту.

Повітряні сили Бельгії (фр. Aéronautique militaire - AeMI) та Нідерландів (нід. Militaire Luchtvaart - ML) значно поступалися в плані техніки та чисельності. Голландські ПС в основному використовували біплани й мали лише 144 літаки, але, як і польська військова авіація, вони були добре розпорошені. Після перших днів операцій половина сил авіації Нідерландів була витрачена. За чотири дні спротиву асам Люфтваффе, голландські пілоти змогли збити лише кілька літаків противника.

14 травня голландці розпочали переговори про припинення вогню. 14 травня місто Роттердам піддалося інтенсивному бомбардуванню Люфтваффе. 15 травня Королівство Нідерланди офіційно капітулювало. Деякі голландські війська продовжували чинити опір у Зеландії, намагаючись у такий спосіб дати можливість французьким та британським військам евакуюватися з континенту.

Бельгія

Набагато успішніше для Люфтваффе пройшла кампанія в Бельгії. Маючи на руках ретельні дані фоторозвідки, німецькі пілоти протягом перших 24 годин знищили 83 із 179 літаків «Aéronautique militaire». Бельгійські ПС встигли здійснити тільки 77 бойових вильоти, але мало вплинуло на перебіг повітряної кампанії. Вже в перші години вторгнення Люфтваффе здобуло повітряну перевагу над Нижніми країнами.

10 травня в результаті блискуче проведеної повітрянодесантної операції була здобута «неприступна», як вважалося фахівцями, бельгійська фортеця Ебен Емаель. Цю успішну операцію провели лише 85 десантників 7-ї дивізії німецьких парашутистів на чолі з оберлейтенантом Рудольфом Вітцігом на планерах DFS 230. Після прориву головних сил наземного угруповання від німецького 151-го піхотного полку, 11 травня 1200 бельгійських солдатів гарнізону фортеці здалися. 28 травня, незважаючи на допомогу Королівських ПС Великої Британії та Франції, Бельгія капітулювала. За перші дев'ять днів кампанії французькі втрати перевищили втрати інших ПС, і становили 420 літаків з усіляких причин. Британці втратить 203 літаки, у тому числі 128 на аеродромах.

ІІ фаза кампанії

До початку битви за Дюнкерк, намагаючись стримати німецький наступ, союзники активізували удари з повітря по наступаючим військам вермахту, втім ця спроба зазнала невдачі та призвела до великих втрат в авіації. Так, 14 травня 1940 року, в день, який Люфтваффе пізніше назвали «днем винищувачів», бомбардувальники союзників намагалися зупинити форсування вермахту через річку Маас, але недостатньо захищені вони зазнали жахливих втрат від винищувачів Люфтваффе. Понад 120 літаків Bf 109 знищили стільки ж французьких та британських літаків (90 з яких були бомбардувальниками) в ході одноденного бою.

Вже 16 травня становище французів на землі та в повітрі стало відчайдушним. Французькі керівники почали тиснути на британців, благаючи їх залучити до битви більше авіаційних груп винищувачів. Однак, командувач Винищувального командування британських ПС головний маршал повітряних сил Г'ю Даудінг відмовився, аргументуючи це тим, що якщо Франція впаде, британські винищувальні сили будуть сильно ослаблені й не зможуть протистояти атакам на Британію.

Британський винищувальний підрозділ Hawker Hurricane, що діяв у Франції в ході кампанії 1940 року

Найбільш значним оперативним провалом Люфтваффе під час Французької кампанії стала нездатність запобігти евакуації більшості британських експедиційних сил у травні — червні 1940 року з континенту до Англії. Після оточення британсько-французьких військ на дюнкерському плацдармі Люфтваффе було визначено завдання атакувати ворога, який уже розпочав відхід через Ла-Манш. Однак погані погодні умови запобігли повітряним ударам на ранніх етапах евакуації. Перший великий авіаудар відбувся лише 29 травня і посилювався протягом наступних трьох днів. У ці дні британсько-французькі війська, що скупчилися на пляжах Дюнкерка, постійно зазнавали авіаційних атак противника, що щоденно нараховували до 300 бомбардувальників і 500 винищувачів. Для захисту союзників з повітря активно діяли британські винищувачі Supermarine Spitfire, котрі злітали з аеродромів на півдні Англії. Після боїв на плацдармі союзники нарахували втрату 243 кораблів, у тому числі 8 есмінців та 8 транспортних суден, а також 106 винищувачів та 77 бомбардувальників.

Дюнкерський плацдарм під ударами німецької авіації. Травень 1940

Під час битви за Дюнкерк Люфтваффе здійснило 1882 бойових вильоти бомбардувальної авіації та 1 997 винищувальної. Німецькі втрати під Дюнкерком становили лише 2 % їхніх втрат під час кампанії, менше 100 літаків. Водночас, британські втрати склали 6 % від їх загальних втрат під час Французької кампанії, включаючи 60 дорогоцінних пілотів-винищувачів.

Другою та останньою фазою німецького плану стала наступальна операція за планом «Рот». Авіація Герінга підтримувала наземні війська, які швидко наступали на південь Франції. Однієї з наймасштабніших повітряних операцій стала операція «Паула», хоча для німців вона завершилася нульовим результатом. Протистояння в повітрі, значне на початку кампанії, фактично зникло. Французька авіація по-суті припинила своє існування й була в основному відсутня у французькому небі. Близько 1000 літаків було знищено та захоплено на аеродромах навколо Парижу після падіння міста 14 червня.

На початку другої, завершальної фази битви за Францію, французька авіаційна промисловість досягла значного обсягу виробництва і довела чисельність свого повітряного компоненту до майже 2000 літаків. Однак хронічний брак деталей звела нанівець цей промисловий подвиг. Лише 29 % (599) літаків були справними, з них 170 — бомбардувальники, з яких усі значно поступалися німецьким і були дуже вразливі для винищувальних формувань Люфтваффе, озброєних Bf 109E.

Французький порт Кале, постраждалий від ударів німецької авіації. Травень 1940

Французькі сухопутні війська, що після Дюнкерка лишилися наодинці протистояти гітлерівцям, практично не мали авіаційного прикриття. В результаті Люфтваффе змогли дозволити великим з'єднанням своїх «Штук» і бомбардувальникам працювати без супроводження, а винищувачі могли вільно оперувати в повітрі, ліквідуючи будь-які спроби авіації противника піднятися у небо.

Під час проведення операцій бліцкригу за планами «Гельб» та «Рот», як і в Польщі, серед літаків Люфтваффе відзначилися саме «Штуки», ставши одним з найвідоміших символів гітлерівської агресії. «Штуки» спричинили важких втрат морським та наземним військам військам союзників. Їхня здатність уражати цілі з неймовірною точністю в поєднанні із голосним верещанням сирен стали психологічними бичем для солдатів союзників. Хоча Ju 87 був легко озброєним, повільним і погано маневреним, Люфтваффе змогли швидко завоювали перевагу в повітрі і «Штуки» діяли практично безперешкодно, сіючи паніку та жах серед військ противника. Їх вважали «літаючою артилерією», і ці пікіруючі бомбардувальники діяли за викликом командирів німецьких танкових дивізій, нищачи осередки опору вздовж напрямків головного удару в ході нестримного наступу вермахту. Понад 120 «Штук» було знищено або пошкоджено під час Французької кампанії (переважно внаслідок наземного вогню), що становило майже третину від загального складу літаків цієї марки.

За час Французької кампанії, французи втратили 1274 літаки, британці зазнали втрат 959 (477 винищувачів) літаків. Битва за Францію коштувала Люфтваффе 28 % сил повітряного флоту, близько 1428 літаків було знищено, ще 488 було пошкоджено. У підсумку понад 36 % від загальних сил Люфтваффе зазнали негативних наслідків. Люфтваффе все ще мало загальний резервний склад у 10 000 пілотів, який знадобиться в битві на виснаження, яка відбулася незабаром над Британськими островами.

Битва за Британію

Світлина фотокулемету, на якій показаний епізод ураження британським винищувачем Supermarine Spitfire німецького бомбардувальника Heinkel He 111 в небі над Англією. Битва за Британію

Dornier Do 17 і Spitfire зійшлися в повітряному двобію. Битва за Британію

Після успішного завершення кампанії у Франції, і як передумова операції «Морський лев», з вторгнення до Великої Британії, Адольфом Гітлером було визначено стратегічне завдання з розгрому британських Королівських ПС. Попередні успіхи призвели до того, що Герінг став надмірно впевненим у своїх силах, і похвалився, що британська авіація буде розгромлена за лічені дні.

Протягом попередніх кампаній формування Люфтваффе діяли в основному, як тактична авіація для підтримки сухопутних військ на полі бою, і здобули неабиякого успіху в реалізації завдань під час боїв у Польщі, Норвегії, Франції тощо. Однак у битві за Британію повітряна армада Герінга мала діяти самостійно, як стратегічна складова вермахту, фактично без будь-якої підтримки з боку флоту та сухопутних військ. Втім для реалізації цієї нової місії Люфтваффе ніколи не готувалися: німцям бракувало стратегічних бомбардувальників і винищувачів далекого радіусу дії, необхідних для початку стратегічної бомбардувальної кампанії. Тому першим завданням для Люфтваффе було захоплення панування в повітрі над південно-східною Англією, і забезпечення надійного прикриття для флоту вторгнення.

Для виконання плану повітряної наступальної операції ОКЛ залучило три повітряні флоти. 2-й повітряний флот під командуванням генерал-фельдмаршала Альберта Кессельрінга був виділений для цілей на південному заході та в районі Лондона. 3-й повітряний флот під командуванням генерал-фельдмаршала Гуго Шперрле зосередився на Західному Мідленді та північному заході Англії. 5-й повітряний флот на чолі з генерал-полковником Гансом-Юргеном Штумпфом, що базувався в Норвегії, зосереджував свої основні зусилля на цілях на півночі Англії та в Шотландії. Рейди на Північ стали згубними для німецької авіації, і німці більше ніколи не робили спроб проведення масштабних нальотів на північну частину Англії.

На початок липня німецьке командування зосередило близько 2800 літаків, у тому числі 1300 бомбардувальників Heinkel He 111, Junkers Ju 88 та Dornier Do 17, 280 пікіруючих бомбардувальників Junkers Ju 87, 790 винищувачів Messerschmitt Bf 109, 260 важких винищувачів Messerschmitt Bf 110, 170 розвідувальних літаків тощо. З цього загалу лише половина була готова негайно вступити в бій. Німецькі екіпажі мали більше оперативного досвіду, проте баланс сил схилявся на бік. Bf 109E був трохи кращим за загальними показниками, ніж Hawker Hurricane, однак Bf 109 і Supermarine Spitfire були практично на одному рівні. Bf 109 був швидшим на великій висоті, однак Spitfire мав перевагу у діях на середній висоті. «Мессершмітт» мав потужніший комплект озброєння, що включав дві 20-мм гармати MG FF. Перевагою, яку мав Bf 109, було також система впорскування палива, що дозволяло німецькому винищувачу виконувати складні маневри, без падіння потужності роботи двигуна. «Харрікейн» та «Спітфайр» не мали такої можливості. Двомоторні важкі винищувачі Messerschmitt Bf 110 продемонстрували хороші показники під час бойових дій на Європейському континенті. Цей літак був добре озброєний і мав необхідну дальність для супроводу німецьких бомбардувальників до ключових цілей на ворожій території — дальність, яку Bf 109 не мав. Незважаючи на те, що він був важким винищувачем, він не мав того рівня маневреності та спритності, який мали два британські винищувачі, що робило його вразливим. В рейдах на південну частину Англії спочатку німецьке командування активно залучало ефективні за попередніми боями пікіруючі бомбардувальники «Штука», але в цих обставинах вони давали слабкі результати, багато з них були збиті британськими винищувачами. Тому їх довелося відкликати з битви.

У свою чергу британці могли протипоставити противникові 347 винищувачів «Харрікейн», 199 «Спітфайр», 69 нічних винищувачів «Бленхейм» і 25 «Дефайент», половина з яких була розосереджена по південних аеродромах острова. Основні повітряні бази Біггін-Гілл, Кенлі, Кройдон, Горнчерч, Менстон і Тангмере утворили оборонне кільце навколо Лондона та естуарію річки Темзи. Дуже важливим фактором, який вплинув на битву за Британію, було також існування мережі радіолокаційних станцій, що розташовувалися по східному та південному узбережжю Англії, й які змогли завчасно виявляти нальоти повітряної армади Люфтваффе з відстані майже 160 км.

На початковому етапі битви, яка відбувалася протягом липня і початку серпня, німці запроваджували тактику спрямування невеликих груп бомбардувальників, що діяли вдень і вночі, проти вибраних стратегічних цілей (мости, аеродроми, військові казарми), тоді як більші групи у супроводі важких винищувачів атакували колони кораблів у Ла-Манші. За шість тижнів після 1 липня 1940 року Люфтваффе здійснили близько 3000 бомбардувальних нальотів, застосувавши близько 1900 тонн авіаційних бомб. Однак, хоча було затоплено суден сумарною водотоннажністю близько 70 000 тонн, це коштувало німцям 279 літаків проти лише 142 літаків Королівських ПС. Спочатку британські винищувачі здійснювали повітряне патрулювання конвоїв і отримували наказ не воювати з ворожими винищувачами, якщо це не є абсолютно необхідним, тактика, що вимушено застосовувалася через дефіцит повітряних ресурсів, якими британська армія мала у своєму розпорядженні. Хоча німці в цілому втрачали більше літаків, ніж британці, Bf 109 мали перевагу над британськими винищувачами, оскільки літали у широких бойових порядках з чотирьох (Schwarm) і двох (Rotte) літаків. Ця тактика була вже випробувана у попередніх битвах в Іспанії й вдосконалена у повітряних боях над Європою, тоді як винищувачі Королівських ПС літали в щільних бойових порядках з трьох літаків: британські пілоти зазвичай були настільки заклопотані підтримкою порядку формування, що не могли впоратися з наближенням Bf 109.

У серпні 1940 року британська військова авіація була фактично розгромлена. 1 серпня Гітлер видав головнокомандувачу Люфтваффе рейхсмаршалу Герману Герінгу та верховному командуванню Люфтваффе директиву № 17 про початок стратегічного повітряного наступу, якою визначалося головне завдання німецькій авіації — Королівські ПС повинні бути повністю знищені. Для досягнення цієї мети Люфтваффе започаткували план операцію «Адлертаг» (укр. Орлина атака). Згідно з цим планом, гітлерівська винищувальна, штурмова та бомбардувальна авіація, яка базувалася на аеродромах в окупованих Нідерландах та Франції, виділяла наступні п'ять днів на проведення інтенсивних ударів, зосереджуючи головні зусилля проти літаків, аеродромів, радіолокаційних станцій та інших наземних цілей в Англії. На цей момент три повітряні флоти Герінга мали сукупно 3 196 літаків, тоді як британці могли розраховувати лише на 2 500.

8 серпня німці розпочали основну фазу наступу на британські авіаційні бази та інші об'єкти інфраструктури Королівських ПС. Бомбардувальні ескадри у супроводі винищувачів Messerschmitt Bf 109 атакували цілі, такі як аеродроми, центри управління польотом та радіолокаційні станції. Багато в чому Bf 109 перевершували «Харрікейні», і тому, коли це було можливо, авіадиспетчери просили, щоб «Спітфайри» протистояли німецьким винищувачам, тоді як «Харрікейні» концентрувалися на протидії бомбардувальникам. Bf 109 перетнули Ла-Манш на висоті понад 9 тис. метрів, далеко над бомбардувальними формаціями, намагаючись втягнути «Харрікейни» та «Спітфайри» у бій на великій висоті — області, де німецькі винищувачі, безсумнівно, перевершували. Однак британці знали, що найголовніше — це атакувати бомбардувальники, і часто ігнорували ескортні підрозділи противника, так що німецькі винищувальні ескадрильї були змушені спуститися до рівня бомбардувальників. У цій ситуації Bf 109 почав зазнавати подвійного тиску. Позбавлені переваг дій у повітрі, яку вони мали на великій висоті, вони могли лише чекати прибуття британських винищувачів та вибору моменту атаки та форми бою. Крім того, Bf 109 також зазнали певних проблем на технічному рівні: через несумісність радіочастот винищувачі не мали можливості спілкуватися з бомбардувальниками, яких вони повинні були супроводжувати, і не могли залишатися з ними протягом усієї атаки. Через 30 хвилин польоту над британською землею показники рівня палива показали, що пора повертатися назад; це змушувало німців пролетіти якомога нижче над ворожими водами Ла-Маншу. Багато хто цього не зробив, бачачи, як їхні літаки ковзали в останні хвилини перед тим, як врізатися у хвилі після того, як їхні паливні баки стали порожніми або через ті пошкодження, які зазнали під час боїв. Інші були змушені здійснити вимушені посадки на пляжі французького узбережжя з повністю порожніми баками.

15 серпня 1940 року о 10 годині ранку 72 бомбардувальники Heinkel He 111H-1 KG 26 розпочали одночасну багатопланову атаку на авіабази Дішфорт, Усворт і Мідлсбро, а Ньюкасл і Сандерленд були необов'язковими цілями. Через навігаційні помилки німці потрапили в засідку, коли вони наразилися на британське винищувальне формування, що складалося з чотирьох ескадрилей «Харрікейн» і «Спітфайр». Без літаків, які їх супроводжували, He 111 стали легкими мішенями для британців. Крім того, ще одна бомбардувальна ескадра — теж без супроводу — у складі 50 бомбардувальників Junkers Ju 88 зіткнулася з подібною ситуацією, коли дві британські винищувальні ескадрильї збили всю німецьку авіацію. Наприкінці цього дня Люфтваффе втратило 79 літаків, а Королівські ПС — лише 34.

О 4:45 ранку 31 серпня 1940 року понад 100 німецьких літаків летіли до Істчерча і бомбили Детлінг; через деякий час після світанку в Даксфорді, Норт-Уельді та Дебдені відбулася чергова серія атак з повітря. Британські винищувачі майже відразу пішли в бік німецького формування і все ж змогли «помститися» за атаку на Даксфорд, проте Дебден був жорстоко атакований запалювальними та фугасними бомбами. Все-таки найгірший день ще мав настати; близько полудня британські пілоти виявили два великі формування бомбардувальників Люфтваффе у супроводі потужного ескортного супроводження Bf 109 і Bf 110. За долю хвилини небо стало величезною зоною бойових дій із кількома боями, в якому німецькі винищувачі змагалися зі «Харрікейнами» і «Спітфайрами» Винищувального командування британців.

До цього часу британська система протиповітряної оборони вже спричинила значного збитку Люфтваффе, не даючи німецьким бомбардувальникам досягти своїх цілей — баз у Кройдон, Біггін-Гілл та Горнчерч. Незважаючи на те, що британці втратили лише 39 винищувачів, у порівнянні з 41 втраченим літаком Люфтваффе, німецька авіація продовжувала чинити тиск на аеродроми та систему зв'язку RAF, роблячи ситуацію відчайдушною для британців. Королівські ПС застосували свої останні резерви, до яких входили переважно пілоти, котрі мали лише кілька годин льотної підготовки. Пізніше британський маршал повітряних сил Роберт Саундбі дійшов висновку, що

«якби німці продовжували цю тактику ще два тижні, то результат був би згубним для Винищувального командування» Оригінальний текст (англ.) «had the Germans persisted in their policy for another fortnight the result would have been disastrous for Fighter Command»

Саундбі також посилався на стрес, який впливав на винищувальні підрозділи, в тому сенсі, що

«найбільш постраждалі ескадрильї були відправлені у спокійні секторі на Північ для відновлення боєздатності, проте дуже швидко вони були змушені повернутися назад на Південний Схід» Оригінальний текст (англ.) «The worst hit Squadrons were sent north to quieter sectors to recuperate, but all too soon 'rested' squadrons would have to return to the South East»

Під час боїв у небі над Британією почали з'являтися аси-герої авіації, такі як Гельмут Вік (42 перемоги під час боїв), Вальтер Езау (38), Адольф Галланд (37), Вернер Мьольдерс (30), Герман-Фрідріх Йоппін (25), Герберт Ілефельд (24) та інші. У період з 19 серпня по 6 вересня пілоти Люфтваффе виконували по тисячі місій щодня, майже довівши британську авіацію до точки перелому: до кінця цього періоду британці втратили 273 винищувачі, не маючи можливості їх чимось замінити, це по-суті ознаменувало початок кінця для Королівських Повітряних сил.

Коли для Королівських Повітряних сил все здавалося втраченим, вищі німецькі структури вирішили кардинально змінити мету операцій. 24 серпня, коли німецькі удари продовжували зосереджуватися на аеродромах Винищувального командування RAF, один німецький бомбардувальник, який прямував до нафтових установок в естуарії Темзи, збився з маршруту і скинув свої бомби в передмісті Лондона. На помсту британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль наказав своїй авіації провести бомбардування Берліна. Зі свого боку Гітлер наказав Герінгу змінити свої цілі: замість того, щоб знищувати авіацію противника, наразі німецькі пілоти повинні були атакувати міста Великої Британії, а до того часу Люфтваффе повністю зосереджувалося на військових цілях.

Рано вдень 7 вересня ця зміна сталася, німці атакували східні райони Лондона. Ця зміна стала каталізатором повороту рівноваги на користь британців, оскільки Люфтваффе послабили тиск на британську винищувальну авіацію, отже командування Повітряних сил вдалося скористатися часом і «відпочити», щоб реорганізувати і відновити свої сили, поповнити матеріальні засоби та підготувати льотний складу. Крім того, втрати Люфтваффе почали ставати занадто великими: 7 вересня при проведенні потужного авіанальоту, де були задіяні 650 бомбардувальників та 1000 винищувачів, втрати склали 36 літаків.

15 вересня 1940 року Герінг направив майже 1000 літаків проти Лондона, при цьому втрати становили вже 175 літаків, знищених або пошкоджених у ході денних боїв. 17 вересня 1940 року Гітлер відклав вторгнення. Люфтваффе перейшли до кампанії терористичних ударів по британських містах, яка тривала до весни 1941 року, коли більшість бомбардувальних ескадр почала передислокацію до Східної Європи, для підготовки до вторгнення в СРСР. Авіаційні рейди гітлерівців часто завдавали вражаючих збитків, але спричиняли мало шкоди британському військовому потенціалу. 13 жовтня 1940 року Гітлер вчергове відклав вторгнення на Британські острови на весну 1941 року. Але 18 грудня 1940 року Гітлер видав Директиву № 21, розпочавши безпосередню підготовку до нападу на СРСР, фактично скасувавши вторгнення. Хоча переможені Люфтваффе залишалися грізною силою: як дійшов висновку Вінстон Черчилль, «це був не початок кінця, а кінець початку».

Навіть не вигравши битви в небі над Англією, Люфтваффе продовжували терор проти мирного населення. У ніч з 14 на 15 листопада 439 німецьких бомбардувальників, оснащених приладами нічної навігації, скинули 500 тонн фугасних та 30 000 запальних бомб на місто Ковентрі, внаслідок чого загинуло 568 людей та було зруйновано або пошкоджено близько 60 000 будівель. До Різдва Бірмінгем, Шеффілд, Ліверпуль і Манчестер відчували лють Люфтваффе, причому Лондон у ніч на 29/30 грудня 1940 року також зазнав масованого нападу німецької авіації.

Битва за Британію обійшлася Люфтваффе у 873 винищувачі і 1014 бомбардувальники. Королівські Повітряні сили втратили 1023 винищувачі. Ніколи більше Люфтваффе не діяв у такій кількості над Британією. Генерал Вернер Крайпе описав це як «стратегічний (Люфтваффе) провал» і «переломний момент у Другій світовій війні». Німецькі ПС були описані як «знекровлені майже до смерті і зазнали збитків, які ніколи не могли бути відновлені протягом решти війни». Історики стверджують, що поразка Люфтваффе під час битви за Британію була найбільш значним фактором для спричинення занепаду авіації Гітлера.

Битва за Атлантику

З літа 1940 року, після перемог у Західній Європі та Скандинавії, Крігсмаріне почав розширювати ареал свого активного застосування у Північному морі та Атлантичному океані, намагаючись утворити щільну морську блокаду проти Британських островів. У лютому 1941 року Гітлер наказав Верховному командуванню Люфтваффе створити повітряне командування «Атлантік» (нім. Fliegerführer Atlantik) підпорядкованого командуванню військово-морських сил, основною функцією якого було б підтримка операцій кораблів та підводних човнів німецького флоту. Нове авіаційне командування на чолі з генералом Мартіном Гарлінгхаузеном підпорядковувалося 3-му повітряному флоту Гуго Шперрле, одночасно перебуваючи в оперативному підпорядкуванні Люфтваффе і зоною свого застосування мало Атлантичний океан, Ла-Манш та Ірландське море.

Головною ударною силою повітряного командування «Атлантік» були частини IV авіаційного корпусу, завдяки яким командування досягло значних успіхів у 1941 році, спричинивши великого збитку британському морському судноплавству. Британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль назвав «флагерфюрер» «Атлантик» «та його головний літак» «Фокке-Вульф» Fw 200 «бичем Атлантики». Втім до кінця 1941 року британські та інших союзників контрзаходи мінімізували шанси німецьких літаків великої дальності на успіх. Протягом 1942 та 1943 років бої над Атлантикою посилилися, і командування постійно вимагало більше літаків та екіпажів, однак, враховуючи те, що Люфтваффе вела бої на декількох фронтах, німецькі ПС не могли дозволити собі витратити свої ресурси в операціях в Атлантиці. У 1944 року повітряне командування «Атлантік» діяло як захисний щит, забезпечуючи повітряне прикриття діям підводних човнів у Біскайській затоці проти Берегового командування ПС, однак із плином часу німецькі сили перестали бути ефективними. Під час вторгнення до Нормандії німецька морська авіація провела кілька атак на союзників, які втім не мали жодного ефекту. У вересні 1944 року командування «Атлантік» було розформоване після краху німецького фронту у Франції.

Середземномор'я, Північна Африка та Близький Схід

Близькосхідний ТВД

У травні 1941 року Люфтваффе заснували повітряне командування «Ірак» (нім. Fliegerführer Irak) на чолі з генералом авіації Гансом Єшоннеком, призначене для підтримки повстанців Рашида аль-Гайлані в англо-іракській війни. Командування складалося з ескадрильї бомбардувальників He 111 (4./KG 4), ескадрильї важких винищувачів Bf 110 (4./ZG 76) та 12 транспортних літаків, зокрема кількох Junkers Ju 90. У 10-денному протистоянні німецький лейтенант Мартін Древес збив два літаки. З боку союзників опору німецької активності в повітрі фактично не було, і експедиційна група зосередилася на підтримці сухопутних військ. 26 травня, після кількох днів операцій, у Люфтваффе не лишилося жодного боєготового Bf 110.

У Північній Африці та Середземномор'ї формування Люфтваффе в основному діяли на підтримку наземних операцій, які проводилися «Африканським корпусом» генерала Ервіна Роммеля, котрий воював у Північній Африці з лютого 1941 по травень 1943 року.

Балканська кампанія

Вторгнення Муссоліні до Греції в жовтні 1940 року та наступ італійських військ проти британців в Єгипті стали цілковитою катастрофою для італійської армії до того як війська Роммеля висадилися на Африканському континенті. Британська армія відкинула італійські війська назад у Лівію, і тепер, здавалося, готові взагалі розгромити їх в Африці і в такий спосіб закрити цей театр воєнних дій. На Балканах грецька армія також відтіснила італійців до окупованої Італією Албанії, і, хоча греки вагалися просити британських військ, побоюючись втручання Німеччини, кілька британських ескадрилей брали участь в операціях проти військ Муссоліні. Гітлера розлютило те, що британці зараз виявилися на разючій відстані від життєво важливих румунських нафтових родовищ Плоєшті. В результаті німці вимушено відклали свій напад на СРСР з 15 травня 1941 року на 22 червня, щоб забезпечити свій південно-східний фланг. Німеччина розпочала підготовку до операції «Маріта» — вторгнення до Греції через Болгарію.

На цей момент відмова Югославії приєднатися до країн Осі викликала гнів Гітлера. Уряд Югославії під керівництвом регента Павла спочатку висловився за приєднання до Німеччини. Але в ніч на 27 березня 1941 група офіцерів Королівських ПС на чолі з командувачем генералом Симовичем здійснили державний переворот, поваливши Павла, і проголосивши королем 17-річного Петра II. У відповідь на це Гітлер наказав провести операцію «Ауфмарш 25» з вторгненню в Югославію.

6 квітня 1941 року з нальоту 150 бомбардувальників за потужного прикриття винищувачів розпочалося вторгнення вермахту на Королівство. Основною метою був центр Белграда, де знаходилися найважливіші державні установи. Югославська авіація намагалася дати відсіч, збивши два німецькі літаки, і втративши 20 своїх машин у повітрі і 44 на аеродромах. Під час бомбардування Белграда центр столиці Югославії був зруйнований, а 15 000 людей були вбиті та стали безхатченками.

Одночасний напад на Грецію також мав успіх. У першу ніч літаки Junkers Ju 88 під командуванням Гайо Геррманна атакували найбільший морський порт країни Пірей поблизу столиці Афін. Одна німецька бомба влучила в судно з боєприпасами «Клан Фрейзер» з 200 тоннами тринітротолуола, пришвартований до одного з доків, де відбувалося вивантаження; внаслідок вибуху вибухівки на судні був практично повністю зруйнував грецький порт. В результаті цієї атаки британські та грецькі війська позбавилися єдиної бухти, обладнаної для вивантаження запасів. За тактичної підтримки літаків Люфтваффе німецькі війська швидко просувалися Грецією і через два дні увійшли до Салонік. Одна за одною оборонні лінії були зруйновані, і позиції союзників у Греції стали дуже швидко нестійкими. 24 квітня, коли британські війська вели битву проти німців, щоб затримати їх, перших людей експедиційних військ почали евакуювали морем. Через три дні загарбники увійшли в Афіни, а 28 квітня, лише через три тижні після початку кампанії, останні британські війська в Греції здалися в полон.

Люфтваффе забезпечило безцінну повітряну підтримку під час стрімкої перемоги на Балканах. Авіація Герінга швидко здобула абсолютну повітряну перевагу, дозволивши німецькій армії завоювати Югославію та Грецію лише за три тижні (з 6 по 30 квітня 1941 року). Під час цих кампаній Ju 87 «Штуки» знову повернулися у свої стихію. Зазнавши значних втрат під час битви за Британію, командування Люфтваффе зрозуміло, що її складові доволі вразливі проти добре організованої та рішучої протиповітряної оборони. У югославських ПС цих компонентів не було, і як наслідок «Штуки» змогли ефективно діяти, не побоючись протидії ППО противника. Саме «Штуки» завдали величезних збитків югославським сухопутним і морським силам, включаючи знищення більшості торпедних катерів та потоплення 1870-тонного гідроавіаносця «Змай». Під час дуже короткої кампанії в Югославії Люфтваффе вели бої проти югославські Do 17 і Bf 109, на які югослави мали ліцензію. Але більшість із них були знищені або захоплені.

Наступ продовжився на Грецію, де Люфтваффе фактично знищили грецький та британський спротив у повітрі, хоча багато опорних пунктів на землі, таких як Форт Істібей та інші частини лінії Метаксаса, кілька днів протрималися під невпинними повітряними ударами.

До того, як Греція була завойована, Нацистська Німеччина вже планувала вторгнення на острів Крит, що вважалося останньою операцією Балканської кампанії. Цей острів знаходився в 96 кілометрах на південь від Греції. 25 квітня Гітлер поклав відповідальність за проведення операції на Люфтваффе, які мали використовувати свої повітрянодесантні війська та повітряні сили, розташовані в районі Середземного моря. Для повітряного вторгнення, яким командував генерал Курт Штудент, на аеродромах за межами Афін були зібрані сили з 493 транспортних літаків Junkers Ju 52 та близько 100 штурмових планерів DFS 230. Завдання з повітряної підтримки виконував VIII повітряний корпус генерала фон Ріхтгофена, який був оснащений наступними літаками:

Бомбардувальники (Ju 88 та He 111)	280
Пікірувальні бомбардувальники (Ju 87)	150
Одномоторні винищувачі (Bf 109)	90
Двомоторні винищувачі (Bf 110)	90
Розвідувальні літаки (Do 17 та Hs 126)	40

Див. також

• Організація Люфтваффе (1933–45)
• Історія Повітряних сил США
• Список військових літаків Третього Рейху
• Військові звання Люфтваффе (1935-45)
• Список асів Люфтваффе Другої світової війни
• Історія повітряної війни

Примітки

Виноски

Джерела

Джерела

• The Luftwaffe, 1933-45(англ.)
• Luftwaffe — WW2 German Airforce(англ.)

Література

• Bergström, Christer (2007), Barbarossa – The Air Battle: July–December 1941, London: Chevron/Ian Allan. ISBN 978-1-85780-270-2
• Bergstrom, Christer (2007), Stalingrad – The Air Battle: November 1942 – February 1943, London: Chevron/Ian Allan. ISBN 978-1-85780-276-4
• Bergström, Christer (2007), Kursk – The Air Battle: July 1943, London: Chevron/Ian Allan. ISBN 978-1-903223-88-8
• Bergstrom, Christer; Pegg, Martin (2003), Jagdwaffe: The War in Russia: January–October 1942, London: Classic ColoursISBN 1-903223-23-7
• Cooper, Matthew. The German Air Force 1933—1945: An Anatomy of Failure. New York: Jane's Publishing Incorporated, 1981. ISBN 0-531-03733-9
• Hooton, E.R (2007), Luftwaffe at War; Gathering Storm 1933–39: Volume 1, London: Chevron/Ian Allan ISBN 978-1-903223-71-0
• Hooton, E.R (2007), Luftwaffe at War; Blitzkrieg in the West: Volume 2, London: Chevron/Ian Allan ISBN 978-1-85780-272-6
• Hooton, E.R (1997), Eagle in Flames: The Fall of the Luftwaffe, Weidenfeld Military. ISBN 978-1-85409-343-1
• Pavelec, S. Mike. The Luftwaffe: Facts, Figures and Data for the German Air Force, 1933–45 (World War II Germany). Amber Books, 2010. ISBN 13: 978-1907-44-6115.
• Мэйсон Г. М. Прорыв в небо. История люфтваффе / Пер. с англ. С. С. Луговского. — М.: Вече, 2004.