Богацький Павло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богацький Павло Олександрович
Павло Богацький
Народився17 березня 1883(1883-03-17)
Купин, Поділля
Помер23 грудня 1962(1962-12-23) (79 років)
Воллонґонґ
Діяльністьжурналіст
літературознавець
Сфера роботижурналістика[1], література[1] і літературна критика[1]
Alma materПодільська духовна семінарія
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
S:  Роботи у  Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Богацький.

Павло́ Олекса́ндрович Бога́цький (англ. Pavlo Bohatsky; 17 березня 1883, Купин, Поділля — 23 грудня 1962, Воллонґонґ, Новий Південний Уельс, Австралія, похований там само) — український письменник, журналіст, літературознавець, літературно-театральний критик, бібліограф, редактор, політичний і військовий діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка[2], начальник київської міліції (1917—1918).

Життєпис

Павло Богацький народився 17 березня 1883 року в містечку Купин Подільської губернії, син священика. Після навчання в Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському. Після молодечого захоплення орнітологією, Богацький захопився літературою, а натрапивши на «недозволені» книжки, захопився ще й революційною акцією. Праця в таємному революційному гуртку, зв'язки з невгодними для начальства людьми, редагування шкільного часопису «Проба сил» спричинились до звільнення в грудні 1903 р. Богацького з 5 класи семінарії на підставі резолюції архиєрея «за дух, не соотвєствующій дух семінарії». Після цього Богацький вступив до офіцерської юнацької школи у Вільні, яку скінчив березня 1906 року з рангом підпоручника. Призначений офіцером до Луцького полку піхоти, до 10 роти, що стояла тоді в м. Ромен на Полтавщині. Продовження праці по революційних гуртках спричинилась до того, що Богацький був заарештований у вересні 1906 року і посаджений в «Косий Капонір» київської цитаделі, де й пробув 5½ місяців, аж до повного звільнення його з військової служби.[3] У цей час він, подібно до переважної частини молодої української інтелігенції, перебував під впливом як національних, так і соціалістичних ідей.

Шлях до університету був заборонений, тому Богацький вступив на агрономічний факультет Київської політехніки (1907—1908) але не докінчив через літературної і редакційної праці.[3] В 1910-х роках активно виступав з прозовими творами.

Він редагував і видавав журнали «Хрін» (1908; вийшло 1 число), «Вісник культури і життя» (разом із Гнатом Хоткевичем, 1913; вийшло 4 числа).

Разом з Микитою Шаповалом стає організатором і редактором київського журналу «Українська хата», який видавали з березня 1909 р. аж по серпень 1914 року, коли журнал був закритий, а Богацький був заарештований російською владою і засланий до Наримського краю в Сибір, звідкіль його визволила лише революція 1917 року.[3]

В 1917 році повернувся до Києва, і в квітні 1917 року на першому Всеукраїнському Національному Конґресі Богацький був вибраним першим секретарем, а за тим переходить на адміністративну працю, як начальник Київської повітової міліції (березень 1917 — лютий 1918), а потім міста Києва (березень-квітень 1918). Був арештований та ув'язнений німцями у зв'язку з викраденням банкіра Абрама Доброго. В ув'язненні перебував аж до вибуху другої революції в Україні в листопаді 1918 року.[3]

У відновленій Українській Народній Республіці Богацький зайняв посаду столичного отамана, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року як отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам'янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини.[3]

Знайомий Володимира Самійленка.

Польща і Чехословаччина

В 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював в газеті «Українська Трибуна» (Варшава 1920). Весною 1922 переїхав до Праги для участі в організації української культурної праці в Чехословаччині, де став членом редакції і керівником видання «Нова Україна» (1922—1923), а згодом одним з керівників «Селянської Спілки»

У травні 1926 був обраний головою «Українського Громадського Видавничого Фонду» в Празі, а з 1929 — членом Українського Соціалогічного Інституту в Празі з доручення керувати Кабінетом Шевченкознавства. З 1930 обраний ученим Секретарем і членом Дирекції цього Інституту.[3]

Одержав у 1930-их рр. докторат гоноріс кавза від Українського Соціологічного Інституту в Празі; дійсним членом Історично-філологічного товариства в Празі.[2]

Австралія

До Австралії приїхав у 1949, де став головою Тірольською Громадою у штаті НПВ.[4] Був основоположником Української Громади у Воллонґонґу, брав активну участь в громадському житті і до самої смерті був співробітником «Вільної Думки» (Сідней), продовжуючи працювати над «Малою Літературною Енциклопедію».[2][5]

За активну діяльність у Пласті (Україна, Чехія, Німеччина) нагороджений Орденом св. Юрія в золоті; був дійсним членом Бібліологічної Комісії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1953).[2][5]

Вшанування пам'яті

  • У травні 2022 р. в місті Городок Хмельницької області провулок Купріна перейменували на провулок Павла Богацького.

Творчість

Примітки

  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в г Микитович Р. «Богацький Павло» // Енциклопедія української діяспори / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія, Азія, Африка. — ISBN 978-5-7702-1069-9. С. 45
  3. ↑ а б в г д е Шаповал М. «Доба Хатянства» // Богацький П., Шаповал М., Животко А. Українська хата 1909—1914. — Нью-Йорк: Українська Громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1955. — С. 37-39
  4. ↑ Козар Іван. «Перші українці в Юнандеррі» // Альманах українського життя в Австралії. Видання українського часопису «Вільна думка» та Фундації українознавчих студій в Австралії. — Сідней, 1994. — С. 677. ISBN 0-908-168-04-7
  5. ↑ а б Богацький Лев. «Павло Богацький» // Альманах українського життя в Австралії. Видання українського часопису «Вільна думка» та Фундації українознавчих студій в Австралії. — Сідней, 1994. — С. 926—928. ISBN 0-908-168-04-7

Література

  • Біляїв Володимир. На неокраянім крилі… — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Богацький Павло // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993.- Т. 1. — С. 143.
  • Романенчук Б. «Богацький Павло» // Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. — Філадельфія, 1969. — Т. 1. — С. 380—381.
  • Прокопчук В. С. «Павло Богацький — учений, краєзнавець» // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 1999. — Вип. 9. -С. 357—364.
  • Погребенник Ф. «Письменник і видавець» // Дзвін. — 1990. — № 1. — С. 28.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 54. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Богацький_Павло_Олександрович&oldid=35869968