Скотарське
| село Скотарське | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Закарпатська область | ||
| Район | Мукачівський район | ||
| Тер. громада | Воловецька громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA21040050040040588 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1948 | ||
| Населення | 1413 | ||
| Площа | 4,185 км² | ||
| Густота населення | 337,63 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 89133 | ||
| Телефонний код | +380 3136 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 48°44′13″ пн. ш. 23°16′01″ сх. д.H G O | ||
| Середня висота над рівнем моря |
653 м | ||
| Найближча залізнична станція | Скотарське (станція) | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 89133, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с.Скотарське,155 | ||
| Карта | |||
  Скотарське | |||
 Скотарське | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Скота́рське — село в Воловецькій селищній громаді Мукачівського району Закарпатської області України.
Історія
Скотарське — це гідронім, і назву селу дав потічок — а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували.
Згідно з радянською офіційною історією перша письмова згадка про село відноситься до 1607 року, а згідно з народними переказами, чи то легендами, колись дуже давно села, як такого не було. Тут лише ґазди з Воловця мали свої землі і випасали на них свою худобу. Далеко було гонити худобу, отож будували зимівки, потім землянки, хижі і так постало село.
З назвою все просто — принаймні на перший погляд. Скотарі тут розводили скот. Але не слід поспішати з висновками: Скотарське — це гідронім, і назву селу дав потічок — а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували. І були першопоселенцями в селі.
Документи вперше фіксують назву «Скотарське» (Szkotarszka) під 1607 роком.
Угорці називають Скотарське на свій манер — Kisszolyva. Виразно-слов'янський топонім — як невидимий прикордонний стовп: тут здавна мешкали русини-українці, тут наша земля.
Слов'янський-то слов'янський, але угорці транскрибували цю назву як хотіли протягом кількох століть: 1630 р. — маємо Skatarsky. 1645 рік — Skotarski. 1773 рік — Szkotárszka або Skotarska, нарешті, 1913 рік — зугорщена нова назва, Kisszolyva (перенесена з сусіднього села Свалявки (в дослівному перекладі — Мала Свалява), об'єднаного зі Скотарським у 1889 р.).
У ХІХ ст. селище мало свою символіку — печатку з гербом: зображенням ведмедя, що стоїть на задніх лапах, перед яким із землі проростають хлібні колоски. Довкола герба містився угорський напис: "1844. SZKOTARSZKA HELYSEGENEK PECSETJE" («1844. Печатка поселення Скотарське»).
В 1910 р. в Скотарському проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями (звідси така впорядкованість і чіткість панорамних видів на сільські вулички), 80 — угорцями, а 885 чоловік — русинами-українцями. З вірою було так: 23 протестанти, 924 греко-католика і 120 юдеїв — отже, село було «майже-містечком», завдяки досить чисельній єврейській громаді.
Крім капусти, картоплі і вівса земля нічого не родила. Одягались в домотканий одяг, взувалися в постоли. Легше стало жити в 1872 році, коли італійці почали будувати залізницю. Тоді скотарчани одержали роботу. 1872 року церкву почали зводити італійці одночасно з будівництвом штреки.
В селі був магазин. Дехто з селян наймався на роботу до євреїв, яких у селі було не мало і займалися вони переважно гендлярством. По звивистій вужем вулиці між горами стояли хижі, криті почорнілою соломою. Серед хижі велика піч займала головне місце, що служила одночасно ліжником, важкий буковий стіл, такі ж лавиці вздовж стіни… Панував патріархальний сімейний уклад, який почав поступово мінятися під впливом будівництва штреки. Адже італійці з німцями принесли в звори гір зовсім іншу, досі небачену культуру…
|
Це село лежить при залізній лінії Мукачево-Стрий на границі Карпатської України і Галичини серед чудової природи, розкішних гірських перевалів. Частина села й фара і церква стояли на горі по двох боках гірського потока. В цьому потічку і в літі вода була дуже студеною, і я дуже жалував новонароджену дитину, що жалюгідно заходилась від плачу, коли її занурювали в цей потічок. Люди говорили, що студена вода загартує дитину і вона не буде хорувати. В околиці Скотарського були ведмеді і одного весняного вечора на дворі фари з'явився ведмідь, пробрався до курника. На крик котіша і служниці він забрався геть… Часто бував у нас двоюрідний брат мами Гіядор Стрипський, який був учнем Івана Франка. Мабуть він та галицькі священики, що часто бували у нас, подали думку батькові 1897 року заложити в Скотарському читальню. 18-го серпня 1897 року відбулися установчі збори „Греко-католицької читальні“, на яких було прийнято статут і вибрану раду на чолі з отцем Омеляном Штефаном, заступником голови Василя Скрипаля, секретарем Михайла Луцу. |
|
- писав у своїх спогадах Августин Штефан, парох Скотарського, батько першого Президента Карпатської України Августина Волошина.
|
|
Коли Августину було два роки, батька перевели священиком в село Скотарське на Верховину. Його брат Василь був начальником залізничної станції в Лавочному… Над Скотарським. У 1895 році Іван Франко заїжджав попутно в це село, їдучи з Будапешту у Львів. Зупинявся на недовгий час у закарпатського письменника Євгена Фенцика, донька якого працювала вчителькою у Скотарському. От, він і приїжджав до миловидної освіченої закарпатки і одночасно ознайомитися з життям Верховинців, чим же воно різниться від життя галичан того боку Бескидів? Ці відвідини Івана Франка описав професор Іван Панькевич… 1897 року біля Волівця, отже і в Скотарськім, лютувала скарлатина. Одного осіннього дня прийшла мати хворої на фару і просила від мами білого борошна для своєї доньки. Вона поклала баревну хустину, сказала, що це любима хустина доньки. Мабуть занесла до нас скарлатину, бо через кілька днів захворів на скарлатину і я. |
|
— згадував свої дитячі роки в Скотарському Августин Штефан у споминах з історії «За правду і волю» в 1973 році у Торонто в Канаді.
|
|
Перша школа в селі була збудована з каменю. Навчання проходило русинською і угорськими мовами. Один раз на тиждень читали Закон Божий. Перші вчителі були церковними дяками. З часом в селі було відкрито греко-католицьку народну 8-класну школу. Директором був Грушевський, вчителями були Ольга Кіш-Суєта, Йосип Капишинський, Єлизавета Латинець. Учні навчалися у дві зміни, але дітей невпинно більшало, отож вони зайняли і читальню «Просвіти». Першокласники писали грифельками на бляшці, з одного боку якої було розграфлено клітинку, а з другого — в лінійку. Читанка була одна на три класи. У релігійні свята для батьків у школі діти ставили п'єси. |
|
— писав М. Фітас у 1919 році.
Церква у Скотарському побудована в 1885 році, парафія ж була заснована у 1640 році, а про церкву вперше згадується - в 1692. Скотарське і Свалявка були об'єднані наприкінці XVIII століття і село одержало мадярську назву 'Кіш сольова'. Збереглася довідка, що в селі у 1773 році була простора триповерхова дерев'яна церква св. Михайла, яку збудували 1794 року. Згоріла ця церква у 1860 році. У 1872 році, під час будівництва тунелів для штреки, італійці почали зводити кам'яну церкву, яка стоїть і донині.
За радянських часів у Скотарському знаходилась центральна садиба колгоспу імені «XVI з'їзду КП(б)У», який було створено весною 1949 року. Головою колгоспу став М. Мисар. Займались розведенням корів і овець. Вирощували картоплю і капусту, сіяли також овес, пшеницю і жито. Всі роботи виконували вручну. В різні роки колгосп очолювали: Мисар М., Беца М., Петрус І., Дробок Ю., Глухан М., Ковач В., Райчинець І. Останнім головою колгоспу був Балан В.
Сільськими головами були: Лакатош М., Мисар М., Могіш В., Мадяр А., Селехман І., Ігнатишин А., Русин Ф., Шекмар П., Балан І., Фуцур В.
Присілки
Іванфолво
Іванфолво - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Скотарське
Згадки: 1645: Iwan Falwa, 1699: Ivánfalva
Свалявка
Свалявка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Скотарське
Згадки: 1561: Szvalyavka, 1629: Szvalyovszka, 1645: Swalouszki alias Uyffalu, Kis Zwalyoka, 1773: Szvaloka, Svaloka, 1808: Szvalovka, Szvalyánka, Swaljawka, 1851: Szvalyóka, 1877: Szvalyovka, Szvalyavka, 1888: Szvalyavka, KisSzolyva
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1527 осіб, з яких 769 чоловіків та 758 жінок[1].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1362 особи[2].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,50 % |
| російська | 0,50 % |
Відомі люди
- Штефан Омелян - греко-католицький священик, закарпатський освітній і господарський діяч, батько Августина Штефана.
- Ігнатишин Руслан Петрович (1986—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Див. також
Примітки
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
Посилання
- Погода в селі [Архівовано 3 липня 2009 у Wayback Machine.]
- Скотарське // Замки та храми України
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
