Антуан Піне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 грудня 2022, заснована на цій версії.
Антуан Піне
фр. Antoine Pinay
Антуан Піне
Антуан Піне
Прем'єр-міністр Франції
8 січня 1952 — 23 грудня 1952
ПрезидентШарль де Голль
ПопередникЕдгар Фор
НаступникРене Маєр
міністр закордонних справ Франції
1955 — 1956
ПопередникЕдгар Фор
НаступникКрістіан Піно
Народився30 грудня 1891(1891-12-30)
Сен-Семфор'ян-сюр-Куаз
Помер13 грудня 1994(1994-12-13) (102 роки)
Сен-Шамон
ПохованийQ83191451?[1]
Відомий якполітик, дипломат
КраїнаФранція
Alma materInstitution Sainte Marie-La Grand'Granged
Політична партіяNational Centre of Independents and Peasantsd і Democratic Republican Allianced
Професіяполітик, дипломат
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена Ізабелли Католички
Орден Франциски
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Антуан Піне (фр. Antoine Pinay; 30 грудня 1891(18911230), місто Сен-Семфор'ян-сюр-Куаз — 13 грудня 1994, Сен-Шамон) — французький політик і державний діяч, який з 8 березня 1952 року по 23 грудня 1952 року, бувши Прем'єр-міністром Франції, очолював кабінет міністрів Четвертої республіки[2].

Біографія

Народився в сім'ї підприємців виробників капелюхів. Після здобуття економічної освіти Піне створив шкіряний завод, який виявився дуже успішним підприємством.

Свою політичну кар'єру розпочав у 1929 році як мер невеликого містечка.

У 1936 році обраний до Національних зборів Франції.

З 1938 по 1940 рік Антуан Піне був членом Сенату і служив там як представник французьких консерваторів.

Під час Другої світової війни, після вторгнення вермахту у Францію в 1940 році, Антуан Піне відмовився від співпраці з режимом Віші й урядом на чолі з колабораціоністом Анрі Філіпом Петеном. Під час окупації Піне допомагав переховуватися євреям від переслідувань гестапо.

У 1945 році Антуан Піне був обраний до Установчих зборів, а в 1946 році став членом Національної асамблеї, де він приєднався до групи незалежних республіканців.

У 1948 році був державним секретарем з економічних питань уряду в першому і другому кабінетах міністрів, яких очолював Анрі Кей.

Крім того, в 1949–1979 роках Антуан Піне був обраний на посаду Президента Генеральної ради Луарі.

У 1950 році уперше отримав міністерський портфель, в кабінеті Рене Плевена йому були доручені громадські роботи.

У 1952 році в кабінеті Едгара Фора, відповідав за транспорт.

У березні 1952 року сформував і очолив власний кабінет міністрів, який уже через дев'ять місяців, після провалу планів по реорганізації націоналізованої промисловості і соціального забезпечення, був відправлений у відставку.

З 1955 по 1956, в другому кабінеті Фора, Піне отримав посаду міністра закордонних справ Франції.

Під час політичної кризи 1958 року, Піне отримав в тимчасовому уряді Шарля де Голля пост міністра фінансів, який займав до 1960 року, де зіграв важливу роль у запровадженні нових французьких франків.

У 1973 році відіграв важливу роль як посередник, намагаючись уладнати «гострі кути» у відносинах між урядом, парламентом і адміністрацією.

Антуан Піне помер у віці 102-х років, поставивши рекорд тривалості життя серед французьких прем'єрів уряду.

Примітки

  1. ↑ https://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article2173
  2. ↑ Antoine Pinay[недоступне посилання з червня 2019]

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антуан_Піне&oldid=37786394