Артемізія Джентілескі
| Артемізія Джентілескі | |
|---|---|
| італ. Artemisia Gentileschi | |
 «Автопортрет». 1615 рік | |
| Народилася | 8 липня 1593[4][2][…] Рим, Папська держава[6][7] |
| Померла | 1653[1][2][…] Неаполь, Неаполітанське королівство, Габсбурзька Іспаніяd[6][7] |
| Країна | Італія[8] |
| Національність | італійка |
| Діяльність | художниця |
| Галузь | малярство |
| Вчителі | Ораціо Джентілескі[9] |
| Знання мов | італійська[10][11] |
| Членство | Академія витончених мистецтвd |
| Напрямок | Караваджизм[5][12] |
| Жанр | портрет[6][7], релігійний живописd[6][7], історичний живопис[7] і міфологічний живопис[7] |
| Magnum opus | Юдита, що вбиває Олофернаd, Adoration of the Magid, Judith and her Maidservantd, Susanna and the Eldersd, Allegory of Inclinationd і Self-Portrait as a Female Martyrd |
| Посада | придворний художник |
| Конфесія | католицтво |
| Батько | Ораціо Джентілескі |
| Мати | Пруденція Монтоне |
| Брати, сестри | Francesco Gentileschid[13] |
| У шлюбі з | П'єтро Антоніо Стіаттесі |
| Діти | 2 доньки |
| Автограф |  |
Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.
Життєпис
Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році її згвалтував флорентійський художник Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.
Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.
У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.
У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.
У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася в Неаполь, де і жила до самої смерті.
Творчість
Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.
Першою картиною Артемізії була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентілескі — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.
"Немає великих жінок - художниць, тому що жінки не здатні на велич" - цитата, якій надає великого сенсу науковець Лінда Нохлін, в своїй статті про роль жінок у творенні мистецтва. Як нам відомо, Артемізія Джентілескі була однією з них, яка створила "БУМ" у мистецтві Бароко. Хоч нею було випущено не багато робіт, вона все ж таки проявила себе як художниця - феміністка. Термін "феміністка" в ХХІ столітті асоціюється в нас з "рівністю між чоловічою та жіночою статтю" - постійний наплив того, що жінка хоче зрівняти, та зрівнює, свої права з чоловіками. В порівняні з чоловіками, у яких мистецька діяльність була" більш популяризована" - жінок залишали, або, навіть, вилучали з категорії художників, скільпторів тощо. А все із за того, що вони - "жінки". Дискримінація та сексизм в цьому сенсі мав роль, хоча люди цього тоді не розуміли, бо вважали, що то так і потрібно. Така роль спіткала і юну Артемізію. Вона почала творити у віці 19 років і вплинув на її творчість такий художник ( який був і її вчителем), як Агостіно Тассі. До речі, він став головним героєм більшості її картин. Для Джентілескі, Тассі став - "жахливим досвідом". А все пов'язано з тим, що під час однієї з їх зустрічей Агостіно почав домагатися до юної художниці та зґвалтував її. Ця травма вплинула тематику творчості Артемзії. Картини Артемзії Джентилескі набули автобіографічного виміру. Момент сексуальної об'єктивації вона зобразила в картині "Сусанна та старці" - сюжет якого зосерджується на дівчині Сусанні та чоловіках, які домагалися до неї, таким чином картина набуває сенсу, а саме того, що дівчина сприймається як сексуальний об'єкт, а не як особистість[14].Образ помсти юна художниця відобразила у картині "Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна".[15] Свій успіх вона перетнула зі своїм життям, що на відміну від чоловічого мистецтва, дало підкреслити думку, що "вона особлива і є винятком", яка не просто копіює художників античності, що було поширене в епоху Бароко, а робить свою справу - особистою та цікавою для суспільства.
У літературі
Роман про Артемізію був написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).
У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.
Галерея
-
Благовіщення -
Вірсавія -
Кліо, муза історії -
Давид і Вірсавія -
Есфір перед царем -
Лукреція -
Св. Цецилія з лютнею -
Самсон і Даліла -
Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья -
Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид -
Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США -
Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт) -
Св. Катерина Александрійська -
Сусанна і старці -
Св. Цецилія -
Автопортрет з лютнею -
Юдиф у шатрі Олоферна, фігура Юдифи
.jpg)
_-_Artemisia_Gentileschi_(Museum_of_Fine_Arts,_Budapest).jpg)
,_Artemisia_Gentileschi.jpg)
_-_WGA8564.jpg)
Джерела
- Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999
Посилання
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118936794 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Artemisia Gentileschi — 2008.
- ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в г Зведений список імен діячів мистецтва
- ↑ а б в г д е RKDartists
- ↑ MutualArt.com — 2008.
- ↑ https://www.museodelprado.es/aprende/enciclopedia/voz/gentileschi-artemisa/bc35919f-7235-457c-9c8f-fd166574143e
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://www.oxfordartonline.com/page/caravaggio-and-caravaggisti-in-17th-century-europe/
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
- ↑ Category:Susanna and the Elders by Artemisia Gentileschi, Schloss Weißenstein - Wikimedia Commons. commons.wikimedia.org (англ.). Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ "Юдифь, обезглавливающая Олоферна", Артемизия Джентилески. Visit Uffizi. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 22 травня 2022.