Наримунт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:24, 8 березня 2024, створена Alessot (обговорення | внесок) (слово ''вірогідність'' - синонім достовірності, помилково вжите у значенні ''імовірність'', дж.: Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. – Київ; Ірпінь: Перун, 2005. с. 189)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наримунт Гедимінович
Наримунт Гедимінович
Наримунт Гедимінович
Князь Пінський
1345 — 1348
Попередник: Демид Володимирович
Наступник: Михайло Наримунтович
Князь Полоцький
1335 — 1346
Попередник: Воїн
Наступник: Андрій Полоцький
 
Народження: бл. 1294
Смерть: 2 лютого 1348
р. Стрева
Причина смерті: загиблий у бою
Країна: Велике князівство Литовське
Хрещене ім'я: Гліб
Рід: Гедиміновичі
Батько: Гедимін
Мати: Євна?
Діти: Михайло, Юрій, Патрикій

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі


Наримунт Гедимінович, у хрещенні Гліб (бл. 1300 — 2 лютого 1348) — князь з династії Гедиміновичів у Пінську. Другий син великого литовського князя Гедиміна та його дружини Євни.

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1333 році Наримунт хрестився ім'ям Гліб та прибув до Новгорода, де в «кормління» отримав Ладогу, Орєшек, Корелу і половину Копор'я:

В лѣто 6841 ... въложи богъ въ сердце князю Литовьскому Наримонту, нареченому въ крещении Глѣбу, сыну великого князя Литовьскаго Гедимина, и присла в Новъград, хотя поклонитися святѣи Софѣи; и послаша новгородци по него Григорью и Олександра, и позваша его к собѣ; и прииха в Новъгород, хотя поклонитися, мѣсяца октября; и прияша его съ честью, и цѣлова крестъ к великому Новуграду за одинъ человѣкъ; и даша ему Ладогу, и Орѣховыи, и Корѣльскыи и Корѣльскую землю, и половину Копорьи въ отцину и в дѣдѣну, и его дѣтемъ[1].

Віддані князю Наримунту землі утворили своєрідне «Карельське князівство». Однак лише з 1333 по 1335 роки Ладога, Орєшок, та вся карельська земля і половина Копорья перебували в годуванні у литовського князя. Проте намісники князя були тут до 1348 року. Новгородці давали землі литовським князям через конфлікт з московським князем. З цього часу і до початку XV століття нащадки Наріманта і його литовські родичі неодноразово отримували ці землі в годування.

Близько 1335 року Наримунт покинув Новгород, ймовірно, для того, щоб зайняти полоцкий стіл, який звільнився після смерті князя Воїна. У Новгороді Наримунт залишив свого сина Олександра. У 1338 році він не тільки не з'явився на заклик новгородців захистити їх проти від шведів, але і відкликав з Орешка Олександра, що, очевидно, викликало сильне невдоволення новгородців.

Близько 1338 року Наримунт разом з полоцким єпископом Григорієм підписав договір з Ригою. Збережена на цьому документі печатка Наримунта є одним з найдавніших зображення герба Погоня, пізніше прийнятого в ролі державного герба Великого князівства Литовського. Побічно (як «полоцький король») Наримунт згадується також в договорі Смоленська з Ригою (близько 1390 роки).

Згідно «Літописцем великих князів литовських», за заповітом Гедиміна Наримунт посів Пінське князівство. Нащадки Наримунта правили в Пінську до кінця XV століття. Під час короткого правління в Великому князівстві Литовському Євнута, Наримунт був одним з найвпливовіших князів в державі. Коли Кейстут і Ольгерд скинули Євнут, Наримунт як його прихильник змушений був тікати в Золоту Орду до хана Джанібека, після чого Полоцьке князівство було передано синові Ольгерда Андрію.

Близько 1346 року Наримунт, не отримавши підтримки в Орді, повернувся до Великого князівства Литовського і став княжити в Пінську. У наступному році він брав участь у поході на Тевтонський орден. Ймовірно, саме він очолював війська Великого князівства в битві на Стреві 2 лютого 1348 року, в якій і загинув.

Нащадки

[ред. | ред. код]

Діти[2]:

Численні нащадки Наримунта складають групу княжих родів, в загально званих «Наримунтовичі». До них належать Пінські, Хованські, Булгакови, Щенятєви, Куракіни, Голіцини, Патрикеєви, Корецькі, Ружинські та, можливо, Друцькі[2].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. — М.—Л.: АН СССР, 1950. — 659 с.
  2. а б Белы А., «Нарымонтавічы» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. — Т. 2. — Мн.: БелЭн, 2006 г. — С. 350—351 (біл.)
  3. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 618. — ISBN 966-8545-52-4.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]