Коленько Прокопій Ємельянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:07, 14 вересня 2024, створена Venzz (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 вересня 2024, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колінько.
Коленько Прокопій Ємельянович
Народився3 (15) червня 1898
Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Померквітень 1978 (79 років)
ПохованняФедорівка
Країна Російська імперія
 СРСР
Національністьукраїнці[1]
Діяльністьбригадир, солдат, працівник сільського господарства
Учасникнімецько-радянська війна і Облога Бреслау
ПартіяВКП(б)
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Медаль «За відвагу»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «За визволення Праги»
Звання Рядовий

Прокопій Ємельянович Коленько (також у деяких джерелах Колінько; 3 (15) червня 1898 — квітень 1978) — радянський діяч сільського господарства. Учасник Німецько-радянської війни, пізніше працював бригадиром рільничої бригади бурякорадгоспу «Федорівський» у Великобурлуцькому районі Харківської області. Герой Соціалістичної Праці.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Прокопій Коленько народився 3 (15) червня 1898 року у селі Землянки Вовчанського повіту, пізніше село входило до складу Вільхуватського та Великобурлуцького районів. За національністю українець[2]. Здобув трьохкласну освіту[3]. Трудову діяльність почав у 1924 році, працював на 1-му цукровому комбінаті імені Петровського у селі Білий Колодязь Вовчанського району[4].

13 червня 1942 році був призваний до лав Червоної армії Казанським РВК[2] після звільнення з Виправно-трудової колонії № 2[5].

З липня 1942 року до грудня 1943 року воював на Північно-Західному фронті, був поранений 28 липня 1942 року. З травня до вересня 1943 року воював на Ленінградському фронті, а з січня 1945 року на 1-му Українському фронті. Служив телефоністом у 194-й важкій гаубичний артилерійській бригаді. Відмітився під час вуличних боїв у місті Бреслау. Протягом доби він підтримував зв'язок між частинами бригади та ліквідував не менше дванадцяти обривів телефонної лінії. Завдяки чому було знищено двадцять п'ять кулеметних гнізд та до сорока ворожих солдатів[2].

Демобілізувався у 1945 році, з 1947 року працював бригадиром рільничої бригади бурякорадгоспу «Федорівський», головна садиба якого знаходилася у селищі Федорівка. Під його керівництвом, бригада застосовувала передові методи агрохімії, широко використовувалися мінеральні та органічні добрива. Завдяки цьому, бригада зібрала 32,03 центнера озимої пшениці з гектара на загальній площі у тридцять чотири гектари[6][4].

За «отримання високих урожаїв пшениці, жита та цукрового буряка при виконанні радгоспами плану здачі державі сільськогосподарських продуктів у 1947 році та забезпечення насінням зернових культур для весняної сівби 1948 року», Президія Верховної ради СРСР указом від 30 квітня 1948 року надала Прокопію Коленько звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та медалі «Серп і Молот». Окрім бригадира, звання героя отримали ще дев'ять робітників бурякорадгоспу, це був директор радгоспу Федір Фельберт, старший механік Трохим Скринник та ланкові: Марія Лоткова[К 1], Олександра Січкарьова, Марія Чернецька, Катерина Шибанова та Євдокія Шевченко[6][4][7].

У 1948 році став членом ВКП(б). Прокопій Коленько продовжував працювати у бурякорадгоспі після виходу на пенсію. Помер у квітні 1978 року і похований у селі Федорівка[4].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментар

[ред. | ред. код]
  1. ↑ За іншими джерелами Лобанова Марія Федотівна.

Література

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie41559325
  2. ↑ а б в Колинько Прокофий Емельянович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 2 серпня 2021. Процитовано 2 серпня 2021.
  3. ↑ Колинько Прокопий Емельянович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  4. ↑ а б в г д Дикань, 2008, с. 261.
  5. ↑ Колинько Прокофий Емельянович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  6. ↑ а б в г д Ведомости ВС СССР, 1948, с. 1.
  7. ↑ Оковита, 2017, с. 22—23.
  8. ↑ Колинько Прокофий Емельянович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 2 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  9. ↑ Колинько Прокофий Емельянович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  10. ↑ Колинько Прокофий Емельянович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Дикань А.П. Золотые звезды Харьковщины : [рос.]. — Харьков : Полиграфист, 2008. — С. 261. — 494 с. — ISBN 966-7834-70-5.
  • Оковита К. О. Слава і гордість краю бурлуцького. — Харків : Контраст, 2017. — С. 22—23. — 192 с. — ISBN 978-617-7405-08-4.
  • О присвоении звания Героя Социалистического Труда работникам совхозов Министерства пищевой промышленности СССР по Украинской ССР : [рос.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. — 1948. — № 18 (517) (16 мая). — С. 1—2.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коленько_Прокопій_Ємельянович&oldid=43497253