Біг Мама Торнтон

Біг Мама Торнтон
Біг Мама Торнтон під час виступу в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, липень 1971
Біг Мама Торнтон під час виступу в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, липень 1971
Основна інформація
Повне ім'я	Віллі Мей Торнтон
Дата народження	11 грудня 1926(1926-12-11)
Місце народження	Монтгомері, Алабама
Дата смерті	25 липня 1984(1984-07-25) (57 років)
Місце смерті	Лос-Анджелес, Каліфорнія
Причина смерті	інфаркт міокарда
Поховання	Інглвуд-Парк
Роки активності	1947–1984
Громадянство	США
Національність	афроамериканці
Професія	співачка, музикант, авторка пісень
Інструменти	вокал, ударні, губна гармоніка
Жанри	блюз, ритм-енд-блюз
Magnum opus	Ball 'n' Chaind і Hound Dogd
Псевдоніми	Big Mama Thornton
Лейбл	Arhoolie, Backbeat, Kent, Mercury, Peacock, Vanguard
У шлюбі з	Darrell Jacksond
blackpast.org/african-american-history/thornton-willie-mae-big-mama-1926-1984/
Файли у Вікісховищі

Біг Ма́ма То́рнтон (англ. Big Mama Thornton), справжнє ім'я Ві́ллі Мей То́рнтон (англ. Willie Mae Thornton; 11 грудня 1926, Монтгомері, Алабама – 25 липня 1984, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — американська співачка, авторка пісень і виконавиця (ударні, губна гармоніка); представниця жанрів ритм-енд-блюз, блюз і традиційний джаз.

Відома як перша виконавиця пісні «Hound Dog» (пізніше записаної Елвісом Преслі). Записувалась з відомими музикантами, таким як Мадді Вотерс, Бадді Гай та ін.

Біографія

Віллі Мей Торнтон народилась 11 грудня 1926 року в Монтгомері, штат Алабама. Донька Джорджа Торнтона і Метті Хагнес/Х'юс. Була однією з семи братів і сестер. Батько був пастором, а мати співала у церковному хорі, тому дівчинка з дитинства була оточена музикою. Саме у церкві почала співати госпели, а старший брат навчив її грати на барабанах і губній гармоніці – у майбутньому видатний музикант, відомий як Гарп Торнтон. Мати Віллі померла, коли їй було 14 років. У 1941 році після смерті матері влаштувалась працювати прибиральницею у місцевому барі. Одного дня співачка бару не змогла виступити і юній Торнтон довелось її замінити. Пізніше брала участь у конкурсі талантів, який виграла. Саме на цьому конкурсі її помітив відомий промоутер Семмі Грін і запропонував приєднатися до його шоу Hot Harlem Revue. Наступні 7 років працювала у шоу Гріна, з яким гастролювала по всьому південному-сходу Сполучених Штатів. За міцний голос і брутальне виконання її називали «Новою Бессі Сміт».

У 1948 році Торнтон залишила шоу і оселилась у Х'юстоні, де згодом значно вплинула на формування такого стилю як «техаський блюз». В цей період працювала з двома продюсерами: керівником джаз-оркестру Джонні Отісом та імпресаріо Доном Робі. Робі вперше почув Торнтон у х'юстонському клубі «ElDorado Ballroom» і був вражений рідкісним для співачки грати на декількох інструментах (ударні і губна гармоніка). Він вмовив її підписати 5-річний контракт з лейблом звукозапису Peacock Records (у майбутньому Duke-Peacock), виступив продюсером її перших записів і дав можливість виступати у клубі «The Bronze Peacock», а також на південному гастрольному шляху, відомому як «Chitlin' Circuit». Маршрут включав в себе клуби півдня і сходу США, що були визнані безпечними для афро-американських музикантів: від Cotton Club в Гарлемі до маленьких містечок Міссісіпі. Так, Торнтон і провела початок 1950-х років, подорожуючи по широкій території та записуючись для Робі і Джонні Отіса у Х'юстоні чи Лос-Анджелесі.

У 1952 році разом з іншим музикантом Peacock, Джонні Отісом, вона записала пісню «Hound Dog». Пісня посіла 1-е місце в ритм-енд-блюзовому чарті журналу «Billboard» і протрималася там протягом 7 тижнів. Хоча цей запис зробив її зіркою і розійшовся двохмільйонним тиражем, Торнтон не отримала за нього багато грошей (лише 500 доларів). До 1957 року продовжила записуватися на Peacock, і гастролювала з Джуніором Паркером і Естер Філліпс. У 1952 році після виступу в концертному залі Apollo в Нью-Йорку, отримала прізвисько «Біг Мама» («Велика Мама»). Причинами прізвиська стали зріст співачки (180 см), досить велика статура (її вага тоді складала близько 130 кг) і низький, грубий голос. У 1954 році вона стала очевидцем самогубства блюзового співака Джонні Ейса.

Її кар'єра пішла на спад наприкінці 1950-х і напочатку 1960-х років. Вона залишила Х'юстон і переїхала в Сан-Франциско, де виступала в місцевих клубах. У 1965 році виступила на Американському фолк-блюзовому фестивалі в Європі. В том ж році, Торнтон записала в Англії альбом In Europe (з Бадді Гаєм, Волтером Гортоном і Фредді Белоу) і наступного року — Big Mama Thornton with the Chicago Blues Band (з Мадді Вотерсом, Джеймсом Коттоном і Отісом Спенном) в Сан-Франциско. Обидва альбоми вийшли на лейблі Arhoolie Records. Виступала на джазовому фестивалі в Монтеррей у 1966 і 1968 роках. В 1968 році вийшов альбом «Ball 'n' Chain» разом з Лайтніном Гопкінсом і Ларрі Вільямсом. До альбому увійшли пісні Торнтон «Wade in the Water», «My Love» і «Ball 'n' Chain», Гопкінса — «Money Taker» і «Prison Blues». У вересні 1968 року виступили на рок-фестивалі Скай-Рівер разом з Grateful Dead, Джеймсом Коттоном і Santana. У 1969 році її альбом Stronger Than Dirt, видайний на Mercury, посів 198-е місце в чарті The Billboard 200.

На початку 1970-х років здоров'я Торнтон було підірване алкоголізмом. Попри те, що потрапила у серйозне ДТП, вона знайшла в собі сили виступити у 1973 році на джазовому фестивалі в Ньюпорті з Мадді Вотерсом, Едді «Клінгед» Вінсоном і Б.Б. Кінгом. Результатом виступу став альбом The Blues—A Real Summit Meeting, виданий на Buddha Records.

Одним з останніх альбомів для Торнтон став Jail (1975), випущений на лейблі Vanguard Records. Він складався з двох виступів середини 70-х років, записаних в двох східно-західних в'язницях. На той час Торнтон очолювала власний гурт, до якого входили Джордж «Гармоніка» Сміт, гітаристи Дуг Мак-Леод, Бі Х'юстон і Стів Ваксман, барабанщик Тодд Нельсон, саксофоніст Білл Поттер, басист Брюс Сіверсон і піаніст Джей-Ді Ніколсон. У 1979 році взяла участь у блюзовому фестивалі в Сан-Франциско. Записувалась на лейблах Vanguard, Mercury та інших невеликих студіях 70-х років, і активно брала участь у фестивалях до самої смерті. У 1981 году знову потрапила в автомобільну аварію, тому на концерті в Пасадені, не могла стояти на сцені.

Померла 25 липня 1984 року від серцевого нападу у віці 57 років у Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Того ж року була посмертно включена до Зали слави блюзу.

Визнання

Торнтон була шість разів номінована на премію Blues Music Awards. У 1956 році Елвіс Преслі записав свою версію пісні «Hound Dog», а Дженіс Джоплін в 1967 году — «Ball 'n' Chain». «Ball 'n' Chain» була включена Залою слави рок-н-ролу в «список 500 пісень, які вплинули на рок-н-рол». Запис «Hound Dog» (1952, Peacock) в оригінальному виконанні Торнтон був включений до Зали слави блюзу.

Дискографія

Альбоми

• In Europe (Arhoolie, 1966)
• Big Mama Thornton and the Chicago Blues Band (Arhoolie, 1966)
• Ball N' Chain (Arhoolie, 1968)
• Stronger Than Dirt (Mercury, 1969)
• The Way It Is (Mercury, 1969)
• Maybe (Roulette, 1970)
• She's Back (Backbeat, 1970)
• Saved (Backbeat, 1973)
• Jail (Vanguard, 1975)
• Sassy Mama! (Vanguard, 1975)
• Mama's Pride (Vanguard, 1975)

Сингли

• «All Fed Up»/«Partnership Blues» (Peacock, 1951)
• «No Jody For Me»/«Let Your Tears Fall Baby» (Peacock, 1951)
• «Everytime I Think of You»/«Mischievous Boogie» (Peacock, 1952)
• «Hound Dog»/«Night Mare» (Peacock, 1953)
• «Cotton Pickin' Blues»/«They Call Me Big Mama» (Peacock, 1953)
• «I Ain't No Fool Either»/«Big Change» (Peacock, 1953)
• «I Smell a Rat»/«I've Searched the Whole World» (Peacock, 1955)
• «Stop Hoppin' On Me»/«Story of My Blues» (Peacock, 1954)
• «Rock-A-Bye Baby»/«Walking Blues» (Peacock, 1955)
• «The Fish»/«Laugh, Laugh, Laugh» (Peacock, 1955)
• «Tarzan and the Dignified Monkey»/«How Come» (Peacock, 1955)
• «Just Like a Dog (Barking Up the Wrong Tree)»/«My Man Called Me» (Peacock, 1957)
• «Before Day»/«Me and My Chauffeur» (Kent, 1965)

Література

Основна література

• Edward Komara. Encyclopedia of the Blues, 2 Volume Set. — Routledge, 28 жовтня 2005. — Т. 2. — 1440 p. — ISBN 0415926998.
• Eric S. LeBlanc and Bob Eagle. Blues: A Regional Experience. — Santa Barbara : Praeger, 2013. — 598 p. — ISBN 978-0-313-34423-7.

Додаткова література

• Dicaire, David. Blues Singers: Biographies of 50 Legendary Artists of the Early 20th Century. Jefferson, N.C.: McFarland Press, 1999.
• Grattan, Virginia. American Women Songwriters: A Biographical Dictionary. Westport, Conn.: Greenwood, 1993.
• Smith, Jesse Carney, ed. Powerful Black Women. Detroit: Visible Ink Press, 1996.

Посилання

• Біографія [Архівовано 16 вересня 2015 у Wayback Machine.] на Allmusic (англ.)
• Біографія [Архівовано 28 вересня 2015 у Wayback Machine.] на сайті Енциклопедії Алабами (англ.)
• Профіль [Архівовано 17 липня 2015 у Wayback Machine.] на Discogs (англ.)