Миклухи
 Myklukhy у Вікісховищі |
Миклу́хи — український козацький рід на Київщині, Чернігівщині і Стародубщині.
Далекі предки Миклух були із запорізьких козаків. Коли Богдан Хмельницький підняв в 1648 році Україну на війну з поляками, Миклухи одними з перших встали під прапори гетьмана. Вони хоробро билися і у відомій битві під Жовтими Водами, відзначився козак із Стародубського полку по прізвищу Миклуха, якого звали Грицько.
Як свідчить старовинний родовий переказ Міклухо-Маклаїв, що дійшов до наших днів, Грицько взяв у полон шотландського лицаря Мікаеля Мак-Лая, що по бідності найнявся в польське військо. Мак-Лай прижився в сім'ї Миклух і пізніше поріднився з ними, одружившись із сестрою Грицька — Ганною. Для того, щоб зіграти весілля, Мікаелю довелося прийняти православ'я. Із з'єднання двох прізвищ виникло нове — Миклухо-Маклаї. Але козаки, як і раніше, продовжували іменуватися просто Миклухами і лише в другій половині XIX століття Микола Миколайович Миклуха, будучи студентом за кордоном, повернув прізвищу повне написання — Миклухо-Маклай.
Роки життя не відомі. Курінний отаман Запорозької Січі в 30-і роки XVII сторіччя. Засновник роду. Мав трьох синів — Назара, Омелька та Хому.
Роки життя: нар. ? — пом. після 1788. Сотник козацького війська, правнук Охріма Макухи, син сільського коваля Карпа Макухи. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 років. Командував кінною сотнею. Відзначився 1788 року при взятті турецької фортеці Очаків. Степан першим підійнявся на стіну та встановив там прапор. За свій подвиг отримав чин хорунжого. За клопотанням фельдмаршала Петра Румянцева Степану було надане спадкове дворянство. Саме він змінив «немилозвучне» прізвище «Макуха» на більш «благородне» — «Миклуха», а своє юнацьке прізвисько «Махлай» на «Маклай», які став іноді писати через риску. За військову службу отримав невелике землеволодіння у Стародубському повіті на Чернігівщині[1][2].
Роки життя: нар. ? — пом. 1822. Козак, брав участь у війні 1812 року, будучи офіцером Низовського полку. Дослужився до чину прем'єр-майора. Був важко поранений у битві при Березині, після чого подав у відставку[3]. У його родині було троє синів, з яких Микола був наймолодшим і найобдарованішим.
Роки життя: нар. 12 (24) жовтня 1818 — пом. 20 грудня 1857 (1 січня 1858). Народився у Стародубі Чернігівської губернії в незаможній дворянській сім'ї. Батько Миколи Миклухи-Маклая. Інженер — капітан. Навчався в Ніжинському ліцеї та Петербурзькому корпусі інженерів шляхів. Брав участь у будівництві Миколаївської залізниці. Керував будівництвом тверської ділянки залізниці Петербург — Москва. Начальник IV відділення С.-Петербурзько — Московскої залізниці[4]. Перший начальник Московського вокзалу.
Коли Тарас Шевченко опинився в засланні, Микола Ілліч виявив свою солідарність, виславши йому поштою 150 карбованців. Грошовий переказ на пошті затримали, а Миколу Ілліча звільнили зі служби. На той час він був начальником пасажирської станції та вокзалу в Петербурзі. Почалося слідство. Важко сказати, чим би все закінчилось, якби в нього не почалася швидкоплинна сухота. Помер, не доживши до 40 років[5].
Роки життя: нар. 22 червня (4 липня) 1845 — пом. 1895. Юрист, у 1865—1895 роках був дільничним мировим суддею (3-я дільниця міста Малина, Радомисльський повіт, Київська губернія), мав статський (цивільний) чин колезького секретаря[6].
Роки життя: нар. 5 (17) липня 1846 — пом. 2 (14) квітня 1888. Всесвітньовідомий мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст.
Роки життя: нар. 29 квітня (11 травня) 1849 — пом. 31 січня (12 лютого) 1880. Професійно займалася художнім розписом порцеляни.
Роки життя: нар. 19 (31) травня 1853 — пом. 15 (28) травня 1905. Російський морський офіцер, капітан I рангу. Учасник битви під Цусімою. Загинув під час бою.
Роки життя: нар. 31 березня (12 квітня) 1856 — пом. 12 квітня 1927. Гірничий інженер, геолог, дослідник Полісся. У 1880-1881 роках, будучи студентом Гірничого інституту, примикав до народовольців, подавав свою кандидатуру в загін метальників для вбивства царя Олександра II, але Софія Перовська відвела його кандидатуру. Як свідчив потім Михайло Миколайович, причиною став, за словами Перовської, «занадто м'який характер».
Серед топонімів Малина Житомирської області — західна частина міста Михайлівка, названа за ім'ям Михайла Миклухи, який володів цими землями у XIX столітті[7].
-
Микола Ілліч Миклуха -
Катерина Семенівна Беккер (Миклуха)
_02.png)
-
Сергій Миколайович Миклуха -
Микола Миколайович Миклуха-Маклай -
Ольга Миколаївна Миклуха -
Володимир Миколайович Миклуха -
Михайло Миколайович Миклуха (сидить), Володимир Миколайович та його дружина Юлія
,_Volodymyr_and_his_wife_Julia_(1883).png)
На початку XXI сторіччя в Австралії та за її межами жило 8 правнуків та 16 праправнуків Миклухи-Маклая. Кілька з них підтримували зв'язки з українською громадою в Австралії.
У 1980 та 1988 роках до Малина приїжджав онук Миклухи-Маклая — Роберт[8], молодший син Володимира-Аллана Миклухи-Маклая.
У Стародубі ХІХ століття існував Миклухин провулок, у якому мешкали представники роду Миклух[9].
- ↑ Thomassen E. S. «A Biographical Sketch of Nicholas de Miklouho Maclay: the explorer». — Brisbane: Black, Printers, 1882. — p. 46 [Архівовано 22 березня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Родина Миклух і Україна [Архівовано 22 березня 2014 у Wayback Machine.] //«Малин. Все про місто»
- ↑ Ігор Сюндюков «Родовід великого мандрівника. Козацькі предки Миклухо-Маклая: правда і вигадки» // «День», № 240, четвер, 30 грудня 2004 року. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 18 червня 2013.
- ↑ Миклуха Николай Ильич (ф. 2104, 22 ед. хр., 1784-1880 гг.): Документы личного происхождения в архивных учреждениях Северо-Западного федерального округа Российской Федерации [Архівовано 3 липня 2011 у Wayback Machine.] // Центральний державний історичний архів Санкт-Петербурга (рос.)
- ↑ Бойчук М. «Лицар гуманізму. Українське коріння Миклухо-Маклая» // [[День (газета)|«День»]], № 164, субота, 10 вересня 2005. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 18 травня 2016.
- ↑ Адреса-календарі та пам'ятні книжки Київської губернії за 1865—1895 роки. Архів оригіналу за 23 липня 2016. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Топоніми Малина. Мій Малин. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012.
- ↑ Олесь Карпенко-Бесараб «Світ, який збудував Маклай» // «Україна молода», № 121-122, 15 липня 2011 року. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 13 січня 2012.
- ↑ Роздобудько І. В. Український рух на Стародубщині у 2-й половині 19-го ст. [Архівовано 15 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Стародубщина. Нарис українського життя краю
Метельский Г. В. Листья дуба: повесть о родной стороне. — 2-е изд., доп. — М. : Мысль, 1974. — С. 154. — 255 с., 8 л. ил. (рос.)
- Пуховець С. Т. «Сплетіння доль»[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Павлов В. Є. «Російська сім'я — розсип діамантів» // «Історія Петербурга», № 3 (13) 2003, стор. 47-55 (рос.)
- Гутенева А. «Австралія: Миклуха-Маклай і його нащадки в Австралії»[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
