Очікує на перевірку

Сарпа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сарпа

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Новопері (Neopterygii)
Інфраклас: Костисті риби (Teleostei)
Ряд: Окунеподібні (Perciformes)
Родина: Спарові (Sparidae)
Рід: Sarpa
Bonaparte, 1831
Вид: Сарпа
Sarpa salpa
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Sarpa salpa
Віківиди: Sarpa salpa
ITIS: 169180
МСОП: 170169
NCBI: 8169

Сарпа (Sarpa salpa) — вид морських променеперих риб із сімейства родини Спарових. Відноситься до монотипічного роду Sarpa. Поширена в східній Атланиці[1] від Біскайської затоки і Гібралтару до Сьєрра-Леоне, Мадейри, Канари та Кабо-Верде включно, також від Конго до Південної Африки. Мешкає в Середземному морі[2]. Відзначені поодинокі знахідки у Чорному морі біля берегів Туреччини, Грузії, Болгарії та Румунії. В Україні відзначені біля Севастополя[3].

Тіло майже овальне, стисло з боків, помірно високе, вкрите дрібною лускою . Очі маленькі, їх діаметр менший за довжину рила. Рот невеликий. Зуби на обох щелепах різкоподібні, розташовані в один ряд. Ріжучий край передніх зубів верхньої щелепи з однією помітною зазубреною (виїмкою) посередині, яка поділяє його як би на два зубчики. На нижній щелепі зуби із загостреною вершиною трикутної форми. Спина сірувато-блакитна, боки і черево білувато-сріблясті. На боках є до 10-11 помаранчевих або золотисто-помаранчевих поздовжніх смуг, деякі з них переходять на голову. В основі грудних плавців є нечітка темна пляма.

Відома своєю галючиногенною дією при вживанні у їжу. За деякими джерелами, ще древні римляни вживали її у якості легкого наркотику та галюциногену.

Максимальна довжина тіла 51 см, зазвичай до 30 см

Ареал

[ред. | ред. код]

Поширена в східній Атланиці[1] від Біскайської затоки і Гібралтару до Сьєрра-Леоне, Мадейри, Канари та Кабо-Верде включно, включаючи Середземне , Адріатичне , Чорне моря. також від Конго до Південної Африки. Мешкає в Середземному морі[2]. Відзначені поодинокі знахідки у Чорному морі біля берегів Туреччини, Грузії, Болгарії та Румунії. В Україні відзначені біля Севастополя[3].

У західній частині Індійського океану зустрічаються від півдня Мозамбіку до південної Африки.

Біологія

[ред. | ред. код]

Морська зграйна риба прибережної зони. Тримається над скелями і великим камінням, покритим рослинністю, або серед рослинності літоральної зони на глибині від 5 до 70  м.

Харчується переважно підводною рослинністю, але також молюсками та дрібними рибами

Розмноження

[ред. | ред. код]

Сарпа є протандричним гермафродитом , тобто спочатку всі статевозрілі особини є самцями (чоловічої статі), а потім частина риб змінює стать і стає самками (жіночого роду). Вперше дозрівають при довжині тіла 18-20 см. Зміна статі відбувається при довжині тіла 26-28 см. Серед великих особин переважають самки. Нерест порційний. У Середземному морі біля берегів Франції нерестяться з березня до травня, а біля берегів Тунісу  — з вересня до листопада. Біля західного узбережжя Африки нерестовий сезон триває з грудня до березня  .

Біля Канарських островів сезон розмноження триває з вересня до травня з піком нерестової активності в зимові місяці (грудень, січень). Самці досягають статевої зрілості при довжині тіла 22 см у віці двох років, а самки - при довжині тіла 29 см у віці трьох років. Зафіксована максимальна тривалість життя - 11  років

Література

[ред. | ред. код]
  1. а б Froese R., Pauly D. (eds.) (2016). Sarpa salpa на FishBase. Версія за 2016 року.
  2. а б Whitehead P.J.P., Bauchot M.-L., Hureau J.-C., Nielsen J. and E. Tortonese E. (eds). 1986 а. Fishes of the North-Eastern Atlantic and Mediterranean (FNAM). V. 2. Paris UNESCO. P. 517–1007. — 1986 b. V.3. Paris UNESCO. P. 1015–1473.
  3. а б Болтачев А. Р., Карпова Е. П., Данилюк О. Н. 2009. Находки новых и редких видов рыб в прибрежной зоне Крыма (Черное море) // Вопр. ихтиолог., том 49, № 3. — С. 318–332.