Політика гласності
Гласність — політичний термін, що позначає політику максимальної відвертості (відкритості) у діяльності державних установ і свободи інформації. У вузькому сенсі, в сучасному слововживанні, основний компонент політики перебудови, яку проводив М. С. Горбачов у другій половині 1980-х років у СРСР і полягала в істотному ослабленні цензури і знятті існуючих у радянському суспільстві численних інформаційних бар'єрів.
Як політичний термін, слово «гласність» вперше стало використовуватися у Російській імперії наприкінці 1850-х, позначаючи ослаблення цензурного контролю за періодичними виданнями, а пізніше також відкритість у прийнятті рішень і процесі роботи деяких органів влади — насамперед судів, у рамках судової реформи Олександра II[1], що прийшла на зміну «канцелярській таємниці».
Мітинг гласності — мітинг, проведений дисидентами і співчуваючими 5 грудня 1965 року на Пушкінській площі у Москві. Став першою публічною політичною демонстрацією у післявоєнному СРСР[2].
Увійшло до широкого вжитку з 1987 року як позначення одного з ключових напрямів реформ («гласність — перебудова — прискорення»), що проводилися у 1987 — 1991 роках М. С. Горбачовим на посту Генерального секретаря ЦК КПРС і Президента СРСР, широко відомих під загальною назвою «Перебудова». Тоді ж виникли і гасла моменту: «Більше гласності! Більше демократії!». При цьому «першим відблиском зорі гласності» називають статтю Євгенія Додолева у газеті «Московський комсомолець» за листопад 1986 року, що отримала широкий резонанс.[3][4]
Вперше про гласність заговорили на XXVII з'їзді КПРС у лютому 1986 року. Тоді основною її метою бачилося звернення уваги людей на окремі «недоліки, слабкості та діри» існуючої господарської системи, з метою їх оперативного усунення.
Однак незабаром гласність виходить за початково задані рамки; тепер її суттю стає зняття існуючих численних інформаційних табу. З 1987 року найобговорюванішими у пресі питаннями стають ті, які раніше воліли замовчувати: епоха правління Сталіна, привілеї партноменклатури, секс взагалі і проституція зокрема, бюрократизм радянської державної машини, екологічні проблеми.
«До весни 1989 р. офіційно санкціонована гласність втілилася в практично необмежену свободу слова», — вважає Арчі Браун[5].
До 1990 року у суспільстві починає переважати орієнтація на західні цінності, демократію, вільний ринок. У країні вперше виникає легальна опозиція соціалістичному режиму, яка поступово приходить до влади в деяких союзних республіках і бере курс на їх відділення від СРСР. Наприкінці 1991 року Радянський Союз перестав існувати.
У період гласності було звільнено багато дисидентів, і правозахисна діяльність не супроводжувалася судовими переслідуваннями; зокрема, поширення непідцензурної інформації (самвидав) не придушувалося; більш того, гострі питання обговорювалися у центральній пресі; з'являлися критичні публікації.
З березня 1987 року у зв'язку з оголошеною гласністю в бібліотеках почалося повернення книг із спецхранів у відкриті фонди.[6][7]
Після публікації 13 березня 1988 року в газеті «Радянська Росія» антиперебудовній статті «Не можу поступатися принципами» публікація антисталінських статей у пресі, на думку деяких[8], стала заборонятись.
Ст.2 част.3 п. 3) ЦПК станом 14.03.2019р..
Ст.2 п.6) ЗУ "Про виконавче провадження" станом 15.03.2019р..
Популярність одержали рядки, які перефразовують вірш О. С. Пушкіна «До Чаадаєва»[9]:
Товариш, знай: пройде вона,
Так звана «гласність»,
І ось тоді держбезпека
Пригадає наші імена!
Відомі анекдоти епохи перебудови:
Петька запитує Чапаєва:
— Василь Іванович, що таке «гласність»?
— Це значить, Петька, що ти можеш говорити що завгодно і про мене, і про комісара, і ні-чо-го, Петька, тобі за це не буде …
— Справді нічого?!
— Нічого, Петько. Ні нової шашки, ні бурки, ні чобіт!
- Національна кампанія «Гласність» [Архівовано 8 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Свобода слова
- Нехай розцвітають сто квіток
- ↑ .students.chemport.ru/materials/history.htm Реформи Олександра II (крім земельної). Архів оригіналу за 2 лютого 2008. Процитовано 23 березня 2022.
- ↑ 5 грудня 1985. М. Сост. Зубарєв Д. І.2005
- ↑ Россия — 2000. Современная политическая история (1985–1999 гг.), т. 1, Хроника и аналитика. Январь. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 17 січня 2013.
- ↑ Издательский Дом «НОВЫЙ ВЗГЛЯД». Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 17 січня 2013.
- ↑ № 6-2007 "Brown ". Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 17 січня 2013.
- ↑ Шикман А. П. Совершенно несекретно // Советская библиография 1988, № 6. С. 3-18
- ↑ Bruhn P. Glasnost im sowjetischen Bibliothekswesen [Архівовано 7 лютого 2012 у Wayback Machine.] (Гласність у радянській бібліотечній справі)
- ↑ Александр Черницкий. История одной диссертации // Наша власть: дела и лица. — 2007. — № 11(79). — С. 62-63. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 17 січня 2013.
- ↑ А. Зінов'єв. Катастройка [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Історія в термінах і поняттях: довідник / За загал. ред. Орлової Т.В. – Вишгород, 2014.
- Гласність [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
|
Це незавершена стаття про політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |