Манич-Гудило
| Манич-Гудило калм. Манц (нур) | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 46°19′00″ пн. ш. 42°52′00″ сх. д. / 46.316666666667° пн. ш. 42.866666666667° сх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна |
 Росія | |||
| Регіон | Калмикія | |||
| Геологічні дані | ||||
| Тип | природна територія особливої охорони Росіїd | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 344 км² | |||
| Висота | 8 м | |||
| Глибина макс. | 0,6 м | |||
| Довжина | 150 км | |||
| Вода | ||||
| Басейн | ||||
| Вливаються | Манич, Volochaykad, Dzhalga-Dundad, Kirastad, Chakaldad, Khagin-Salad і Dzenzid | |||
| Витікають | Манич | |||
| Країни басейну | Росія | |||
| Інше | ||||
| Статус спадщини | Рамсарське угіддя | |||
| Geonames | 529467 | |||
| Код ДВР Росії | 05010500711107000008770 | |||
  Манич-Гудило (Росія) | ||||
| ||||
|
| ||||
 Манич-Гудило у Вікісховищі | ||||
Манич-Гудило (Великий Манич, Гудило) — велике солоне озеро в Калмикії, Ставропольському краї та Ростовській області на півдні Росії, розташоване в центрі Кумо-Маницької западини. Озеро є реліктом, тобто залишком величезної водойми, що з'єднувала в доісторичні часи Каспійське море з Чорним. Площа озера мінлива, в середньому становить 344 км², середня глибина 0,6 м. [1].
До будівництва Пролетарського водосховища (1939—1941 роки) розміри озера відчували значні коливання. В окремі роки озеро висихало майже повністю. По сухому і гладкому дну в 1926 їздили автомобілі. У багатоводні роки, навпаки, довжина і глибина озера збільшувалася (в 1885 і 1922, наприклад, глибина сягала 2,2 метра) [2]
З 1998 в озері спостерігалося зниження рівня води і зростання солоності води, яка в 2000 становила 20-30 г/л. Мінералізація води тут швидше морська (17-29 г/л), ніж прісноводна. Солоність озера залежить від кількості прісної води, що надходить по річках Єгорлик та Калаус.
Клімат озера — різкоконтинентальний, з морозами до −30С° взимку та спекою до +40 °C влітку.
Манич-Гудило є важливим центром гніздування та міграції багатьох видів птахів, серед яких білолоба гуска, червоновола казарка, гуска мала, гуска сіра, рожевий пелікан, кучерявий пелікан, косар, сіра чапля, чорноголовий реготун, мартин жовтоногий, мартин тонкодзьобий, чоботар, кулик-довгоніг, мала біла чапля, коровайка. [3]. Озеро розташоване в межах найбільшої міграційної траси в Євразії, що з'єднує Західний Сибір, Таймир та Казахстан з Близьким і Середнім Сходом, Північною та Східною Африкою. В даний час угіддя є одним з найбільших місць тривалих зупинок мігруючих гусеподібних і навколоводних птахів в межах Росії. Загальний масштаб міграції різними авторами оцінюється так: качок — 800,0-1500,0 тис. особин, гусей — 350,0-600,0 тис. особин, з яких червоноволих казарок не менш 16,0 тисяч особин, або близько 33% світової популяції [3].
Східна частина акваторії озера з 12 островами та прибережної буферною зоною в межах республіки Калмикія складає ділянку «Манич-Гудило» (орнітологічна філія) державного біосферного заповідника «Чорні землі» площею 27,6 тис. га.
На західних водно-болотних угіддях озера та сусіднього Пролетарського водосховища утворений державний природний заповідник «Ростовський» загальною площею 9464,8 га і його охоронна зона площею 74,35 тис. га.
- Водний — розташований в центрі Манич. На острові вже понад 50 років живе табун здичавілих коней. Вільний табун — одна з визначних пам'яток державного природного заповідника «Ростовський». Ніхто не знає, як і коли потрапили коні на острів Водний. Острів довжиною 12 км і шириною до 4 км прихистив новоселів, немає тут тільки прісної води. Тому водопій коней в літній час, коли температура повітря досягає +30 — +40 градусів, ведеться співробітниками заповідника. Завдяки турботам співробітників заповідника, кількість коней в табуні становить сьогодні більше 300 [4].
- Пташиний — довжина його 100 м, ширина до 20 метрів. Тут зростає очерет, що говорить про наявність на острові прісних джерел. На острові гніздяться: косар, чайка-реготуха, мала біла чапля, лебеді-шипуни, іноді кучерявий пелікан та інші види птахів. Величезні зграї пернатих щорічно скупчуються на водоймах, островах і берегах озер Маницький [4].
- ↑ БСЕ[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Манич (Манич-Гудило). Річка, озеро, морська протока. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 14 січня 2012.
- ↑ а б Озеро Маныч-Гудило. Нижний Дон. Места отдыха. Архів оригіналу за 4 липня 2011. Процитовано 14 січня 2012.
- ↑ а б Озеро Манич-Гудило. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 14 січня 2012.
- Манич-Гудило на spektr.info
- Манич-Гудило на сайті водно-болотних угідь Росії [Архівовано 7 вересня 2011 у Wayback Machine.]
- Манич-Гудило на сайті «Степовий слідопит» [Архівовано 4 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Манич-Гудило на сайті «Річка Дон» [Архівовано 10 січня 2012 у Wayback Machine.]