Православна церква Чеських земель і Словаччини

Православна церква Чеських земель і Словаччини чеськ. Pravoslavná církev v českých zemích a na Slovensku словац. Pravoslávna cirkev v českých krajinách a na Slovensku церк.-слов. Православна це́рковь въ че́шскіхъ землѧхъ и҆ Слова́кїи
Файл:Čs. pravoslavná církev.jpg
Собор Олександра Невського
Засновники	Рівноапостольні Кирило і Мефодій (згідно з церковним переданням)
Дата заснування	863
Самостійність проголошена	1951 від РПЦ
Самостійність визнана	1998
Чинний предстоятель	Ростислав (Ґонт), архієпископ Пряшівський, митрополит чеських земель та Словаччини
Центр	Прага, Чехія Прешов, Словаччина
Резиденція предстоятеля	Прешов
Основна юрисдикція	Чехія, Словаччина
Церковний календар	новоюліанський
Єпископів	6
Єпархій	4
Вірних	60 000
Офіційний сайт	pp-eparchie.cz

Кафедральний собор св Кирила і Мефодія у Празі

Православна церква Чеських земель і Словаччини (чеськ. Pravoslavná církev v českých zemích a na Slovensku) — автокефальна помісна православна церква, що має 14-те місце в диптиху автокефальних помісних Церков. Юрисдикція — Чехія і Словаччина.

Історія

На території Великоморавського князівства християнство прийшло у 863 році завдяки місіонерській діяльності рівноапостольних Кирила і Мефодія. Пізніше однак християнство на чеських і словацьких землях розвивалося під опікою Римо-католицької церкви, а православ'я утрималось лише у Мукачівській єпархії, що охоплювала переважно територію Карпатської України. У результаті Ужгородської унії 1646 року більшість священнослужителів цієї єпархії ввійшли в унію з Римо-католицькою церквою.

1863 року на території Словаччини та Чехії були організовані православні громади, що підлягали Буковинській митрополії. Проте більшість православних на території Чехії та Словаччини були підпорядковані Сербській православній церкві.

В 1903 у Празі виникло товариство «Православна бесіда». У роки Першої світової війни члени товариства були переслідувані Австро-угорською владою, що вважала їх небезпечними.

Становлення церкви

Становлення Чехословацької православної церкви було пов'язане із кризою, яку пережила католицька церква на цих землях після Першої світової війни, а також загальною активізацією національно-визвольного та релігійного руху на цих теренах.

Ще напередодні Першої світової війни канонічність сербської юрисдикції в Чехії, Словаччині та на Підкарпатській Русі була поставлена під сумнів Константинопольським та Московським патріархами. Ряд священиків та монахів були висвячені в монастирях Росії та Константинополя. Крім того, Константинопольський патріарх Іоаким ІІІ призначив екзархом у Галичині й Угорській Русі архієпископа Антонія (Храповицького). Сучасники пояснювали діяльність патріарха тим, що СПЦ не могла виконувати своїх функцій у зв'язку з жорстким контролем австро-угорської влади, і, таким чином, залишила напризволяще православний рух в імперії.

1920 року в Празі адвокат Мілош Червінка реорганізував товариство «Православна бесіда» у «Православну Чеську релігійну громаду», статути якої затвердила 31 березня 1922 року чехословацька влада. Члени цієї православної громади хоча й визнавали верховенство СПЦ, але прагнули мати свого єпископа.

Одночасно, загальне невдоволення й критика Римського єпископату спровокувала до схизми, та створення у 1920 році гуситської церкви. В процесі її формування, відокремилася група, що поставила собі за мету відродження у Чехії та Словаччині Кирило-мефодіївської традиції і відродження слов'янського обряду (глаголичного). На чолі цього руху стояв ксьондз Матей Павлик (Matěj Pavlík), який 1921 року встановив контакт із Сербським патріархатом і прийнявши ім'я Горазда ІІ отримав єпископську хіротонію в Белграді.

У перші роки свого існування ця церква була підпорядкована Сербській православній церкві і переважно складалася з колишніх вірних католицької церкви.

15 червня 1922 року на загальних зборах православної громади було обрано єпископом для території Чехії, Моравії та Сілезії архімандрита Антоніна (Брабеца) (Antonín Jindřich Brabec), який до цього тривалий час був душпастирем Чехів Волині. 30 серпня 1922 року Міністерство шкіл і народної освіти затвердило рішення зборів. Цього ж дня було розіслано листи до Константинопольського патріарха Мелетія (Метаксакиса), сербського патріарха Димитрія (Павловича), голови РПЦ за кордоном митрополита Антонія (Храповицького), керуючого РПЦ в Західній Європі митрополита Євлогія (Георгієвського). Від двох останніх Савватій (Врабец) отримав вітальні телеграми.

Члени «Православної Чеської релігійної громади» звернулися до сербського патріарха з проханням висвятити Савватія єпископом. Синод сербської церкви відмовив. Тоді Антонін (Брабец), заручившись підтримкою жителів 28 сіл Підкарпатської Русі, подав 30 грудня 1922 року прохання про хіротонію до Константинополя. Константинопольський патріарх Мелетій (Метаксакис) 4 березня 1923 року висвятив Савватія в архієпископи з титулом «архієпископ Празький і всієї Чехословаччини». 6 березня 1923 року було видано томос, який затвердив це призначення.

Згідно з розпорядженням патріарха Мелетія, на території Чехословаччини мали утворюватися три єпархії: Празька, Моравська та Карпатська. Про видання томосу було повідомлено офіційним листом митрополита Антонія (Храповицького), а 1 червня 1923 року його взяв до відома архієрейський собор РПЦ. Сербський синод висловив рішучий протест проти дій Константинопольського патріарха. Таким чином, на території Чехословаччини декілька років діяли одночасно дві юрисдикції: сербська та константинопольська.

Згодом, під тиском уряду Югославії чехи були змушені визнати юрисдикцію сербської церкви.

Крім того, Чехословацька влада підтримувала саме Горазда II. 1925 року народний синод офіційно проголосив створення Чехословацької православної церкви, що залишалась під юрисдикцією Сербського патріархату. У 1926 до неї приєдналися і більшість вірних Константинопольського патріархату.

Воєнний та повоєнний періоди

У часи нацистської окупації Православна церква в Чехословаччині зазнала тяжких переслідувань через укриття чехословацьких терористів. Сам Ґоразд ІІ 1942 року був заарештований і страчений.

Після Другої світової війни та зайняття Чехословаччини військами СРСР, 1946 року Чехословацька православна церква була переведена від сербської церкви під юрисдикцію Московської патріархії, та була реорганізована в екзархат.

1950 року внаслідок «скасування» (під тиском радянських спецслужб) Ужгородської унії до православної церкви були долучені також греко-католики Словаччини, щоправда у 1968 році чехо-словацька греко-католицька церква відродила своє існування.

9 вересня 1951 року Російська православна церква визнала автокефалію «Православній церкві в Чехословаччині». Константинопольський патріархат тривалий час не визнавав благословення РПЦ на автокефалію «Православній церкві в Чехословаччині» і визнав автокефалію лише 9 вересня 1998 року нової церкви під назвою «Православна церква Чеських земель і Словаччини».

20 листопада 2019 року єпископ Шумперський ПЦЧЗС Ісая співслужив предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію, що де-факто є визнанням ПЦУ.

Предстоятелі

1. Єлевферій (Веніамін Воронцов) (8 грудня 1951 — 28 листопада 1955)
2. Іоан (Михайло Кухтін) (17 травня 1956–1964)
3. Дорофей (Дмитро Филип) (25 жовтня 1964 — 30 грудня 1999)
4. Миколай (Мікулаш Коцвар) (2000 — 30 січня 2006)
5. Христофор (Радім Пулець) (28 травня 2006 — 12 квітня 2013)
6. Ростислав (Ондрей Гонт) (з 11 січня 2014)

Устрій

Церква має чотири єпархії.

На території Чехії:

• Празька єпархія — архієпископ празький та чеських земель Михаїл (Міхал Дандар)
• Оломоуцько-Брненська єпархія — архієпископ Оломоуцький і Брненський Сімеон (Радівой Яковлевич)

На території Словаччини:

• Пряшівська православна єпархія — архієпископ Пряшівський, митрополит чеських земель та Словаччини Ростислав (Гонт)
• Михалівсько-Кошицька православна єпархія в Михайлівцях — архієпископ Михайлівсько-кошицький Георгій (sk. Juraj).

Див. також

• Теодор Гейда

Посилання

• Сайт Празької православної єпархії
• Сайт Православної церкви Словаччини
• Сайт Оломоуцько-Брненської єпархії
• Сайт єдиного чеського православного видання «Голос Православ'я» (Hlas Pravoslaví)