Лаврентій Зизаній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Зизаній Лаврентій Іванович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зизаній.
Лаврентій Зизаній
Народився20 березня 1550[1]
Тустань, Урич
Помер1634
Корець, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Країна Велике князівство Литовське
Діяльністьфілолог
Знання мовросійська[2] і українська[2]
Посадапротоієрей
Брати, сестриЗизаній Стефан Іванович

Лаврентій Іванович[3] Зизаній (Зизаній-Тустановський) (справжнє прізвище — Кукіль, у перекладі грец. мовою — Зизаній) (60-і pp. XVI ст.[4][5], с. Тустань[5], тепер Галицького району Івано-Франківської області або с. Потелич[4][5], тепер Жовківського району Львівської області, або с. Тустановичі (тепер м. Борислав Львівської області) — після лютого 1634, м. Корець[5], тепер Рівненської області) — український філолог, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч (протоієрей і протопоп), активний учасник братського руху на території сучасної України. Автор першого українського друкованого словника «Лексис, Сирѣчь реченїя, Въкратъцѣ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діале(к)тъ истол(ъ)кованы»[6].

У передмові перекладеної Л. Зизанієм з грецької мови книги «Ст̃гω оц̃а… Андрεа… Тлъкованіε на Апокалиψїн(ъ)…», надрукованої в 1625 р. в Києві, зазначається, що «…Лаυрентїй Зїзанїа Тустановскїй, Мужъ Єллинскихъ и Славεнскихъ искусный Дідаскалъ, и Проповѣдникъ…» У своїх творах Зизаній Лаврентій називає українську мову руською або «про́сты̏ Рꙋ́скій Діѧ́леⷦ҇тъ» (прости рускій діялект), а його твори вороже сприймалися Російською православною церквою.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Лаврентій Зизаній та його брат Стефан походили з руської родини грецького обряду Руського воєводства Речі Посполитої. Їхнє походження невідоме, зокрема вони самі не знали хто був їх батьком. Найімовірніше вони не були шляхетського походження, зокрема це підтверджується виступом проти Стефана автора брошури «Plewy Stephanka Zyzaniey Heretyka, z cerkwi Ruskiey wyklętego» (Вільна, 1596 р.), який стверджував: «ліпше тобі, звертався він до Стефана, глядіти за горшками і кліщами, ніж як мужикові проповідувати». Самі себе вони називали Зизаніями, яке найімовірніше було або прибраним прізвищем, або перекладом їх старого прізвища Куколь під яким вони фігурували в тодішніх актах. Ще одне прізвище — Тустановський було імовірно також набутим, зокрема Стефаном в янівському деканаті між 1558—1565 рр. при зміні грецького обряду на латинський generosus Tustanowski, — in villa Nowosiołka, але за окремим випадками кшталт підписів вони його майже не вживали. Водночас через нього численні дослідники відносять їх до шляхетської родини Тустановських гербу Пилява[7].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Викладав церковнослов'янську й грецьку мови до 1592 — у Львівській, 1592–1596 — Берестейській, 1596–1597 — Віленській братських школах.[5]

1597–1600 — був домашнім учителем у родині князя Богдана Івановича Соломирецького в його маєтку біля Мінська, 1600–1602 — князя Олександра Острозького (м. Ярослав Галицький). У 1602 році, як писав Петро Могила, Зизаній мав сан ієрєя, «… мати жъ ихъ княгинѣ Анна Костчанка, латинскіа сущи вѣры, къ своей вѣры ихъ обратити хотя, учителя ихъ православнаго іерея Лаврентіа Зизаніа Тустановскаго и отъ нихъ и отъ церкве Ярославскіа изгна…»[8]

З 1612 по 1618 рік — священик соборної церкви у місті Корці.[4][5]

В 20-х pp. XVII ст. на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького приїхав до Києва, брав участь у редагуванні лаврських видань, перекладав з грецької мови на церковнослов'янську, займався проповідницькою діяльністю.

Уклав староукраїнською мовою «Катехізис» (вид. 1627), полемічний трактат з критикою засад католицизму й протестантизму. Перед цим (1626) брав участь у місії митрополита Йова Борецького до Москви, де він надав рукопис трактату на виправлення до місцевої патріархії. Відносно спірних місць відбулася дискусія з богоявленським ігуменом Ілією та справщиком Григорієм Онисимовим, де Зизаній показово відмовився від всіх тих тверджень, що були запідозрені.

Проте, московський патріарх Філарет не дозволив випустити твір і постановив спалити його. Випадково вціліло декілька примірників. На звинувачення з боку московських опонентів Л. Зизаній говорив, що виклав «ведомости ради, чтобы человек ведал, яко то есть», а не для того, щоб показати, що «звездами правится житию нашему».[9]

В «Катехізисі» Зизаній маніфестував свої раціоналістичні та гуманістичні погляди, зокрема, пояснення багатьох явищ природними причинами та критику окультних наук, зокрема, астрології; ставив під сумнів догмат про єдиносущність Трійці й обґрунтував тезу про свободу волі людини, здатної «самовластно» робити вибір між добром та злом. Щодо походження душі, то Зизаній-Тустановський висловлює думку про створення душі Богом та її безсмертя і водночас передання її від батьків дітям через природне зачаття. Осмислення суспільно-політ. проблематики зводиться у Зизанія-Тустановського до обстоювання принципу рівності всіх людей перед Богом. Він дає неоднозначну оцінку багатству, вважаючи, що воно, залежно від використання, може бути добром або злом. Праці Зизанія-Тустановського стали внеском у розвиток української філософської термінології.

1627 повернувся до Києва, де разом з А. Мужиловським аналізував книгу М. Смотрицького «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych» («Апологія мандрівки до східних країв»)[10]. 1628 висунув проти автора книги 105 пунктів звинувачень на Київському соборі.

1628 помер, ймовірно, у Корці.

Науковий доробок

[ред. | ред. код]
Наука ку читаню і розуміню писма словенскаго (1596)

Найголовніші праці: буквар «Наука ку читаню и розумѣню писма словенскаго…» (1596), «Лексис, Сирѣчь реченїя, Въкратъцѣ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діале(к)тъ истол(ъ)кованы», «Грамматіка словенска» (обидві надр. 1596 у Вільні).

Зизаній значно удосконалив і збагатив слов'янську лінгвістичну термінологію. Видав і відкоментував низку теологічних творів.

«Лексис»

[ред. | ред. код]
Лаврентій Зизаній. Лексис (1596)

«Лексис…» Зизанія — перший український друкований словник для шкільного навчання. Його реєстр організований за диференційним принципом (тобто подаються тільки ті церковнослов'янські слова, що відмінні від українських формою чи значенням), налічує 1061 вокабулу[5].

Зизаній перший в історії українського й східнослов'янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. Його «Лексис…» був зразком і основою «Лексикона» Памва Беринди, російських азбуковників[5].

«Грамматіка словенска»

[ред. | ред. код]
«Грамматіка словенска», 1596

«Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» Зизанія (1596) — перший систематичний підручник церковнослов'янської мови, призначений для шкіл. Тут визначено чотири частини граматики: орфографію, просодію, етимологію, синтаксис, виділено 8 частин мови: различіє (артикль), ім'я, містоім'я, глагол, причастіє, предлог, нарічіє, союз[5]. В творі Зизаній проводить античні й ренесансні ідеї про граматику як початок вивчення всіх наук, демонструє її зв'язок з риторикою, логікою та філософією, багато уваги приділяє філософії Арістотеля, Епікура та ін.

Зизаній увів орудний відмінок у слов'янську граматику. В імені виділив 10 відмін (8 іменникових і одна прикметникова, одна спільна для обох частин мови). Дав «канони орфографії» церковнослов'янської мови східнослов'янсько-української редакції[5].

Як перша спроба опрацювання фонетичної й морфонологічної систем церковнослов'янської мови, виявлення її специфічних особливостей, «Грамматіка словенска» Зизанія була значним кроком у слов'янській філології[5].

Твори

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://old.zviazda.by/ru/archive/article.php?id=55517
  2. ↑ а б CONOR.Sl
  3. ↑ Педагогический энциклопедический словарь [Архівовано 25 травня 2021 у Wayback Machine.] / Гл. ред. Б. М. Бим-Бад. — М: Большая Российская энциклопедия, 2002. — 528 с. — С. 359. — 6000 экз. — ISBN 5-85270-230-7, ББК 74я2, ГРНТИ 14.01.33
  4. ↑ а б в Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 81-82. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м Лаврентій Зизаній. Українська мова. Енциклопедія. Архів оригіналу за 8 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  6. ↑ Зизаній Лаврентій. Грамматіка словєнска // Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія / НАН України, Інститут української мови; Упоряд.: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва; Передмова В. В. Німчука; Комент. та приміт. Н. В. Пуряєвої — Київ: Наукова думка, 2004. — С. 27. — 584 с. — ISBN 966-00-0261-0.
  7. ↑ Возняк М. С. Причинки до студій над писаннями Лаврентія Зизанія // ЗНТШ, 1908 р., т. 83. — С. 31—88.
  8. ↑ Василь Німчук. «ЛЕКСИС» ЛАВРЕНТІЯ ЗИЗАНІЯ — ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРУКОВАНИЙ СЛОВНИК [Архівовано 31 січня 2010 у Wayback Machine.]. ІЗБОРНИК.
  9. ↑ Колтачихіна О. Уявлення про світобудову в Україні до XVII ст. [Архівовано 20 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наукових праць / За заг. ред. О. Петрука. — Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики імені Я. С. Підстригача НАН України, 2014. — C. 196. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7386-3.
  10. ↑ Сас П. М.  Київський православний церковний собор 1628 [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 264—265. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лаврентій_Зизаній&oldid=43210234