Халькопірит
Халькопірит | |
---|---|
Загальні відомості | |
Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
Абревіатура | Ccp[2] |
Хімічна формула | CuFeS₂ |
Клас мінералу | сульфіди |
Nickel-Strunz 10 | 2.CB.10a[3] |
Dana 8 | 2.9.1.1 |
Генезис | гідротермальний |
Ідентифікація | |
Колір | медово-жовтий |
Форма кристалів | тетрагон-скаленоедри |
Сингонія | тетрагональна сингонія[4] |
Просторова група | space group I-42dd |
Спайність | недосконала по [112] |
Злам | нерівний |
Твердість | 3,5 |
Блиск | металевий |
Прозорість | непрозорий |
Колір риси | зеленкувато-чорна |
Густина | 4,1-4,3 |
Інші характеристики | |
Магнетизм | намагнічується при нагріванні |
Названо на честь | мідь (давньогрецька мова)[5], Пірит[5] |
Халькопірит у Вікісховищі |
Халькопірит, мідний колчедан (від дав.-гр. χαλκóς «мідь» + пірит), також вживають назву — мінерал з формулою CuFeS2, кристалізується у тетрагональну сингонію.
Назва халькопіриту вказує на його подібність до піриту. Назва — від халько… і грецьк. «пір» — вогонь (J.Fr.Henckel, 1725).
Синоніми: гоміхлін, руда мідна жовта, торваніт.
Хімічна формула: CuFeS2. Містить (%): Cu — 34,6; Fe — 30,4 %, S — 35,0. Як домішки містить Ag, Au, Ti.Йони S2- ізоморфно заміщуються Se2-. Містить (%): Cu — 34,56; Fe — 30,52; S — 34,92. Домішки — Mn (до 3 %), As (до 1,5 %), Sb (до 1 %), Ag, Zn, In, Te, Bi і інш.
Сингонія тетрагональна. Тертагонально-скаленоедричний вид. Кристалічна структура координаційна, похідна від структури типу сфалериту. Кубічна модифікація — талнахіт (від родовища Талнах поблизу Норільська). Форми виділення — суцільна маса і вкрапленики, кристали досить рідкісні. Спайність відсутня. Густина 4,1-4,3. Твердість 3-4. Латунно-жовтого кольору з металічним блиском. Часто веселкова гра кольорів. Характерні двійники. Риса зеленувато-жовта. Крихкий. Злом раковистий. Непрозорий. Добре проводить електрику.
Звичайно тетраедричні кристали, на яких домінують грані дісфеноїда {112}. Кристалізується в тетрагональній сингонії. Вид симетрії тетрагонально-скаленоедричний. Кристалічна структура характеризається простою тетрагональною, близькою до кубічної, ґраткою.
Найчастіше халькопірит утворює суцільні зернисті агрегати, вкраплювання, прожилки. Великі кристали, рідкісні та мають викривлену зовнішню поверхню. Кристали мають тетраедричний габітус з переважним розвитком {112}. Грані основного тетраедра, як правило, матові, окислені, покриті грубою штриховкою, а негативного — гладкі. Характерне двійникування, двійники проростання по (112), (012), інколи (110), а також закономірні зростання зі сфалеритом, блеклою рудою і галенітом.
Колір золотистожовтий, латунножовтий, часто з райдужною побіжалістю. Риса зеленуваточорна. Блиск металічний. Твердість 3,5—4. Спайність недосконала, по (011). Крихкий. Злом нерівний. Питома вага 4,1-4,4. Електропровідність слабка. Під мікроскопом часто спостерігаються пластинчасті та полісинтетичні двійники. В HNO3 розчиняється з виділенням сірки.
Походження гідротермальне, в асоціації з галенітом та сфалеритом входить до складу поліметалічних руд. Утворюється також при процесах термометаморфізму. Родовища халькопіриту представлені магматичним, гідротермальним і осадочним типом. У магматичних лікваційних родовищах халькопірит міститься у мідно-нікельових сульфідних рудах в основних вивержених породах. Це так звані родовища типу Седбері (назва одного з найбільших родовищ мідно-нікельових руд у Канаді). До них належать родовища Бушвельдського комплексу в Південній Африці. У родовищах цього типу халькопірит зустрічається разом з піротином, пентландитом, магнетитом, а також з арсенідами Co i Ni та мінералами Pl i Pd. Найбільша кількість родовищ халькопіриту утворилася гідротермальним шляхом. Серед них виділяють декілька формацій:
- контактово-метасоматичну;
- мідно-турмалінову;
- формацію вкраплених мідних руд;
- колчеданні родовища.
Осадочними є родовища мідистих пісковиків, в яких халькопірит разом з борнітом цементує зерна пісковику.
Зустрічається в магматичних мідно-нікелевих сульфідних рудах (в основних вивержених породах) разом з піротином, пентландитом, магнетитом та іншими. Утворюється переважно при гідротермальних процесах. Відомий також як екзогенний мінерал у зонах вторинного сульфідного збагачення мідно-сульфідних родовищ і серед осадових порід. Головний рудний мінерал міді. Встановлений в складі місячного ґрунту. Є у вигляді включень в алмазах, олівінах і гранатах з кімберлітів (Якутія, РФ, у ПАР); типовий акцесорний мінерал хондритів. Прикладами родовищ є Фрайберґ (ФРН), Садбері (Канада, провінція Онтаріо). Інші локалізації: Гарц, Нижня Саксонія; Зігерланд, Рейн-Вестфалія; Фрайберґ, Саксонія (ФРН); Сьор-Трьоннелаг, Нурланн (Норвегія), Коппарберґ (Швеція), Агордо (Італія), Ельзас (Франція), штат Юта, Нью-Йорк, Пенсильванія (США), Чукікамата (Чилі), Аракава (Японія). В Україні є на Донбасі, в Придніпров'ї, на Закарпатті, Волині, Поділлі, у Кривбасі. Основні метод збагачення — пінна флотація.
Халькопірит — важлива мідна руда. Мінімальний промисловий вміст міді в деяких родовищах приймається рівним 0,5 %.
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ mineralienatlas.de
- ↑ а б Handbook of Mineralogy — Mineralogical Society of America.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Халькопірит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Халькопірит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Лазаренко Є. К. Курс мінералогії. Ч. 2. Львів, Вид. Львів. ун-ту. — 1959. — 654 с.
- Хёрлбат Н., К. Клейн. Минералогия по системе Дэна. Пер. с англ. — М. Недра, 1982. — 728 с.
- Халькопірит в базі webmineral.com
- Халькопірит в базі «Каталог мінералів»
- Халькопірит // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.