Символи режиму Лукашенка[4][5] є модифікацією символівБілоруської Радянської Соціалістичної Республіки за часів правління Йосипа Сталіна. Вони не мають нічого спільного з національною символікою білорусів — біло-червоно-білим прапором та емблемою Погоні — і пов'язані насамперед з особою Лукашенка. Автором модифікації є глава адміністрації Лукашенка Леонід Синіцин[6], росіянин за національністю і прихильник приєднання Білорусі до Росії в оточенні Лукашенка[7]. Як пізніше Синіцин сказав білоруському депутату Валентину Голубєву[8]:
Справа не в геральдиці. Якщо ви пам'ятаєте, чому потрібно було міняти символи, зрозуміло, що чим гірше це виявилося, тим краще. Адже її заміна була лише провокаційною атакою, і лише однією — у поєднанні з кількома ударами.
За словами Синіцина, робота над новою символікою ведеться з 21 березня 1995 року, а ескізи прапора та герба депутати отримали 23 березня. За словами Сергія Навумчика, швидке (за два дні) створення запропонованих Лукашенко символів показало, що головною метою референдуму було не стільки введення якихось конкретних символів (що час від часу розглядалося до ліквідації Білорусі), як знищення державного білого прапора і герба Погоні.
Указом від 12 червня 1995 року Лукашенко фактично встановив символи свого режиму як офіційні державні символи Білорусі. Формальною причиною цього стало офіційне оголошення результатів референдуму 14 травня 1995, Яке було відзначено невідповідністю Конституції та законодавству країни, порушенням закону та фальсифікацією результатів голосування[9]:
Червоно-зелений прапор — це колоніальний прапор режиму Лукашенка[10]. Це тканина у співвідношенні 1:2, розділена горизонтально на червону та зелену смуги у співвідношенні 2:1 відповідно. Уздовж вирізу — орнамент, червоний на білому тлі. Модифікація прапора БССР за проектом художника Миколи Гусєва, вихідця з Владимирської губернії Росії, який 1940 року створив плакат «Хай живе сталінська конституція переможного соціалізму та справжньої демократії», а в 1941—1944 роках намалював портрети офіцери Третього рейху та Гітлера.
Офіційним гербом є колоніальний герб режиму Лукашенка. Це зелений контур території Білорусі в золотих променях сонця над земною кулею. Над обрисом — червона зірка, ліворуч і праворуч обрис оточує вінок із золотистих колосків, переплетених з квітами конюшини та льону. Колоски загортають стрічки в кольори червоно-зеленого прапора, внизу стрічки золотий напис «Рэспубліка Беларусь». Модифікація герба БРСР за зразком радянського герба Росії та затверджена під час кульмінації сталінських репресій1938 року[11].
2020 року, під час спроб придушення білоруських протестів проти фальсифікацій на виборах, насильства та беззаконня, прихильники символів режиму Лукашенка як офіційних символів Білорусі були відзначені діями, які дискредитували цю символіку. Серед іншого були випадки катувань (побиття неповнолітніх[12], застовування кийків спецназу в горло[13] та задній прохід[14]) під офіційним гімном, що також є модифікацією сталінського гімну БРСР і є невід'ємною частиною червоно-зеленого прапора та офіційного герба[15].
24 травня 2021 року мер РигиМартіньш Стакіс разом з міністромМЗС ЛатвіїЕдгарсом Рінкевичсом замінив червоно-зелений прапор національним білоруським біло-червоно-білим прапором на Пагоню на одній з площ із наступним обґрунтуванням: «Прапор, що символізує режимний державний тероризм, недоречний у міському середовищі Риги»[16].
На думку дослідників[17], Білорусь звернулася до авторитаризму1994 року після обрання Лукашенка президентом. Однак крах білоруської парламентської системи та жорстке встановлення диктатури в країні відбулися в ніч з 11 на 12 квітня 1995 року[18], коли правоохоронці побили та вивели з Парламенту 19 опозиційних депутатів під час їхнього голодування, що грубо призначення якого порушило конституцію та закони[19][20]. Народний письменник Білорусі Василь Биков визначив ці події наступним чином: «Те, що сталося останніми днями, є не що інше, як прелюдією до нацистського перевороту, коли група людей робить кровопролиття у стінах парламенту і захоплює всю владу в країні».
Влітку 1996 року 70 депутатів Верховної Ради Республіки Білорусь 13-го скликання підписали імпічмент Президента через його порушення Конституції Білорусі. У відповідь Лукашенко порушив Конституцію та закон «Про народний голос (референдум) у Республіці Білорусь», 24 листопада 1996 року він провів черговий референдум, за офіційно оголошеними результатами якого розформував парламент Білорусі та сформував повністю контрольовані ним Національні збори, які формально стали найвищим законодавчим органом Білорусі. У той же час, опозицію було повністю витіснено з телебачення і радіо, а опозиційні газети не мали права видаватися. Прем'єр-міністр Білорусі, ще два міністри та сім суддів Конституційного суду подали у відставку на знак протесту. За цих обставин США та Європейський Союз відмовились визнати легітимність референдуму. Тим часом, Лукашенко зосередив владу в своїх руках, посиливши спецслужби, зокрема КДБ.
У квітні 1998 року Лукашенко створив т. зв. «Союзну державу Росії та Білорусі». Російська влада активно підтримує авторитарний режим у Білорусі з часів політичної кризи 1996 року, коли Лукашенко зумів уникнути імпічменту та отримати абсолютну владу в країні.
У 1999—2000 роках були викрадені відомі противники режиму Лукашенка (передбачувані вбивства): колишній міністр внутрішніх справ Білорусі Юрій Захаренко (7 травня 1999), Колишній голова Центральної виборчої комісії Віктор Гончар та його друг-бізнесмен Анатолій Красовський (16 вересня 1999), колишній персональний оператор Лукашенка Дмитро Завадський (7 липня 2000).
У 2006 році були відзначені такі особливості режиму Лукашенка:
Витіснення опозиційних сил з офіційної політичної системи;
Придушення громадянського суспільства шляхом прийняття репресивних законів;
Руйнування національної ідентичності білорусів шляхом насильницької русифікації;
Спецтехніка режиму Лукашенка в Мінську для придушення Дня Волі, 2017 рікПослаблення приватного сектору економіки з повним контролем над судовою системою;
Уже в 1995 році режим Лукашенка почав застосовувати відкрите насильство проти мирних протестуючих, особливо під час розгону протестів проти фальсифікаціїпрезидентських виборів 2010 року, коли було затримано понад 600 людей (деякі побиті та 30 засуджені), розгону учасників святкування Дня Волі у 2017 році, коли було затримано понад 700 людей (деякі жорстоко побиті)[21].
300-тисячний мітинг проти фальсифікацій на виборах, насильства та беззаконня. Мінськ, 16 серпня 2020
2020 року, придушивши масові акції протесту проти фальсифікаційпрезидентських виборів, насильство режиму Лукашенка щодо білоруських громадян вийшло на принципово новий рівень із вбивствами та масовими тортурами, а масштаби репресій у країні наблизилися до сталінського терору. З серпня 2020 року режим Лукашенка наближається до військової хунти, яка тримає владу шляхом насильства та терору з боку силового блоку проти власних громадян[22]. У вересні 2020 року білоруський політик Зенон Позняк описав режим Лукашенка як російський антибілоруський фашизм (расизм), який використовує типово фашистські окупаційні методи репресій проти мирного білоруського населення. Він зазначає, що система проросійського фашизму в Білорусі подібна до системи фашизму Беніто Муссоліні в Італії. У репресіях проти білорусів режим Лукашенка не покладається на закони, він діє за правилами окупаційної війни. Водночас Лукашенко взяв політичний приклад у Гітлера, про якого він говорив ще в 1995 році[23]:
Ведь немецкий порядок формировался веками. При Гитлере это формирование достигло наивысшей точки. Это то, что соответствует нашему пониманию президентской республики и роли в ней президента.
Інтерв'ю Лукашенка з Маркусом Ціннером, кореспондентом газети Handelsblatt, листопад 1995 року
У листопаді 2020 року понад 200 білоруських освітян засвідчили в колективній заяві, що політика Лукашенка наближається до фашистської. У той же час під час придушення протестів у 2020—2021 роках були відзначені дії режиму Лукашенка, порівнянні з діями нацистсько-німецької влади[24]:
Спроби створити концентраційні табори в серпні 2020 року для примусового переселення протестувальників.
Публічні заклики пропагандистів режиму «остаточно вирішити проблему» з протестами білорусів за одну ніч (Ніч довгих ножів)[24].
Кваліфікація силами безпеки розбивання вікон речами (сніжинками, шторами) у кольори національної символіки білорусів як «висловлення думки», а не злочину (Кришталева ніч)[25].
Заклики офіційних державних ЗМІ щодо «наведення порядку в країні» за нацистськими німецькими стандартами (як позитивний приклад наводиться, коли нацистів виводили з поїзда, а жінку та її внучку, у яких не було квитків, розстрілювали перед всі пасажири).
Офіційні державні ЗМІ називали протестуючих «тваринами», щоб знелюднити їх, щоб виправдати катування та вбивства[24].
У березні міліціянти режиму Лукашенка (прокуратура Гродно) заборонили виставу, що засуджує фашизм та нацизм, на прикладі Голокосту, оскільки побачили аналогії із ситуацією в Білорусі.
17 квітня ФСБ Росії заявила, що допомогла попередити повалення режиму Лукашенка «за встановленим сценарієм» кольорових революцій «із залученням місцевих та українських націоналістів». 21 квітня президент РФ Путін згадував Білорусь у контексті спроби повалення режиму Лукашенка як контрольовану Росією територію, на якій Росія визначатиме, що було переворотом, а що ні.
26 лютого силовики затримали понад два десятки літніх (пенсіонерок) жінок за приватне читання білоруських книг в електричці (твори Янки Купала, Володимира Караткевича, Василь Биков та інших відомих білоруських письменників). За час перебування у слідчому ізоляторі до офіційного судового розгляду відбувалися тортури (утримання в неналежних умовах при низьких температурах, без матраців, ковдр, їжі). Деяких із затриманих оштрафували на кілька пенсій, а деяких — до штрафу. 21 квітня міліціянти затримали та незабаром засудили 15-річного Адама Шпаковського до 15 днів ув'язнення. Офіційною причиною проникнення в квартиру та її обшуку стала скарга сусідів, в якій нібито про пенсіонера було написано, що «він дістав усіх своєю білоруською мовою». 2 травня 2021 року жительку Мінська затримали та засудили за штори з білоруськими національними орнаментами на вікнах її квартири.
21 квітня Парламентська асамблеяРади Європи прийняла дві резолюції щодо ситуації в Білорусі. У резолюції «Порушення прав людини в Білорусі вимагають міжнародного розслідування» підкреслюється, що «мирні акції протесту після фальсифікацій президентських виборів 9 серпня 2020 року були жорстоко придушені режимом Лукашенка, а багатьох протестувальників заарештовано та піддано тортурам». У резолюції зазначається, що особи, причетні до таких порушень прав людини, не переслідувались у Білорусі. У резолюції «Нагальна потреба в реформуванні виборчої системи в Білорусі» зазначається, що виборча система в Білорусі «стала основним чинником поточної політичної, економічної та кризи прав людини».
У відповідь на протести в Білорусі (з 2020) навесні 2021 року Національні збори режиму Лукашенка прийняли зміни до законів про ЗМІ, масові заходи, протидію екстремізму, правоохоронну діяльність, Кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс[26]. На думку експертів, пакет нормативно-правових актів, засуджений Комітетом захисту журналістів[be], додатково пригнічує свободу слова та право на поширення інформації[26]. За словами голови Білоруської асоціації журналістів Андрія Бастунця, поправки були внесені, щоб узаконити репресивну практику щодо засобів масової інформації, яка широко застосовується з 2020 року, нехтуючи конституцією та міжнародними договорами[26]. Експерти зазначають, що багато формулювань законів навмисно розмиті, тому практично будь-яку непопулярну публікацію можна кваліфікувати як порушення, наприклад, нанесення шкоди національним інтересам[26]. Водночас те, що становить «національний інтерес», визначається чиновниками, які ототожнюють це з інтересами збереження режиму Лукашенка[26]. Зокрема, фактично забороняється стримування несанкціонованих дій (хоча санкції на них від опонентів режиму неможливо отримати)[26]. За будь-яку критику влади, автор ризикує бути притягнутим до відповідальності за статтею «про дискредитацію Республіки Білорусь» і отримати до чотирьох років в'язниці[26]. З 2020 року блокування соціально-політичних сайтів («Naviny.by», «Салідарнасць», «Єврорадіо» та десятки інших) набуло широкого поширення, що суттєво вплинуло на їхній трафік та доходи від реклами[26].
23 травня режим Лукашенка за допомогою військового винищувача МіГ-29перехопив пасажирський рейсRyanair 4978 і затримав білоруського журналіста Романа Протасевича, який летів з Афін до Вільнюса. За словами прем'єр-міністра Польщі Матеуша Мазовецького, «викрадення цивільного літака є безпрецедентним актом державного тероризму, який не може залишитися безкарним»[27].
За даними Amnesty International, міліціянти режиму займаються переслідуваннями лікарів за надання першої допомоги учасним протестів[28][29].
19 червня представники Білорусі, призначені режимом Лукашенка, були єдиними, які проголосували проти резолюції ООН, що закликала припинити постачання зброї в М'янму, де після державного перевороту військовими було вбито понад 800 людей – учасників протестів[30].
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.jpg)
_near_Stella,_August_16.jpg)