Служба зовнішньої розвідки України
 | |
| Країна: |  Україна |
|---|---|
| Дата заснування: | 2004 рік |
| Юрисдикція: |  Президент України |
| Штаб-квартира: |  Київ, вул. Нагірна, 24/1 |
| Чисельність: | 4350 осіб, в тому числі 4010 військовослужбовців |
| Керівництво | |
| Голова Служби зовнішньої розвідки України | Олег Іващенко |
| Заступник | Олег Луговський[1] |
| Сайт | |
| szru.gov.ua | |
 Служба зовнішньої розвідки України у Вікісховищі | |
Слу́жба зо́внішньої ро́звідки Украї́ни (СЗР) створена в 2004 році на базі Департаменту розвідки і розвідпідрозділів регіональних органів Служби безпеки України для здійснення розвідувальної діяльності в політичній, економічній, військово-технічній, науково-технологічній, інформаційній і екологічній сферах, участі у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, тероризмом, забезпечення безпеки установ і громадян України за кордоном.
Керівник СЗР входить до складу Ради національної безпеки і оборони України і підпорядковується безпосередньо Президентові України.
24 січня 1919 року, за часів Директорії Української Народної Республіки, було створено перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів, а також стосовно країн — потенційних супротивників і можливих союзників.
14 жовтня 2004 року, Президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про Службу зовнішньої розвідки України», в якому йшлося про утворення на базі Департаменту розвідки та розвідувальних підрозділів регіональних органів Служби безпеки України Службу зовнішньої розвідки України як спеціального державного органу.[2] Іншим Указом від того ж числа Леонід Кучма призначав Головою новоствореної служби Олега Синянського.
21 жовтня 2004 року, Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони схвалив проєкт Закону про Службу зовнішньої розвідки (СЗР), внесений президентом України Леонідом Кучмою, який одночасно підписав указ про створення СЗР.
Першим керівником СЗР став Олег Синянський. Першому керівникові СЗР України в 2004 році виповнилося 34 роки. У 1992 році він закінчив Військовий інститут іноземних мов в Москві, володіє англійською, арабською мовами та івритом. У 1992–1994 працював перекладачем в Міністерстві оборони, з 1995 року — в МЗС України, після чого — в президентській адміністрації. Олег Синянський пробув на посаді голови Служби зовнішньої розвідки України до квітня 2005 р.
З квітня 2005 р. до червня 2010 р. цю організацію очолював Микола Маломуж.
18 червня 2010 року указом Президента України № 703/20 Головою Служби зовнішньої розвідки України призначено Ілляшова Григорія Олексійовича.
З 27 лютого 2014 р. до червня 2016 р. Головою Служби зовнішньої розвідки України був Гвоздь Віктор Іванович.[3]
19 жовтня 2018 року, Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов взяв участь у церемонії закладання фундаменту першої будівлі оновленої штаб-квартири української зовнішньої розвідки.[4][5][6]
1 лютого 2019 р., Указом Президента України була затверджена нова символіка Служби зовнішньої розвідки України[7].
- Апарат управління Служби зовнішньої розвідки України
- Підрозділи агентурної розвідки
- Підрозділ технічної розвідки
- Інформаційно-аналітичний підрозділ
- Підрозділ протидії зовнішнім загрозам національної безпеки держави
- Оперативно-технічний підрозділ
- Підрозділ власної безпеки
- Підрозділи забезпечення
- Академія зовнішньої розвідки (заклад ліквідовано 5 листопада 2021 року)
- 1648—1654 — Лаврін Капуста, очільник козацької розвідки Богдана Хмельницького[8]
- 1918—1918 — Кущ Віктор Максимович, начальник відділу 1-го квартирмейстерства (розвідка) Генерального штабу УД
- 1919—1919 — Колосовський Володимир Васильович, начальник розвідочного відділ військової розвідки УД, УНР[9].
- 1919—1919 — Ткачук А., начальник відділу закордонної інформації політичного департаменту МВС УНР
- 1919—1919 — Ліпко Петро Іванович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР
- 1919—1919 — Грецов (Греців) Сергій Сергійович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР.
- 1919—1920 — Снігірів Борис Євгенович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР[10]
- 1919—1920 — Родіон Ковальський, начальник розвідчого відділу Української Галицької Армії (УГА)[11].
- 1920—1920 — Кузьмінський Олександр Хомич, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР
- 1920—1921 — Красовський Микола Олександрович, начальник ІНФІБРО Армії УНР.
- 1921—1927 — Кузьмінський Олександр Хомич, начальник Розвідувального відділу Партизансько-Повстанського Штабу ДЦ УНР.
- 1927—1934 — Недайкаша Василь Донатович, першого (розвідувального) сектора ІІ секції Генштабу Військового міністерства ДЦ УНР.
- 1934—1936 — Шевченко Володимир Якович, начальник розвідки й контррозвідки Державного центру УНР.
- 1926—1930 — Карелін Володимир Петрович, начальник Іноземного відділення УДБ ДПУ УРСР.
- 1930—1931 — Сапір Абрам Володимирович, начальник Іноземного відділення ДПУ УСРР.
- 1931—1932 — Леопольд Даниїл Самуїлович, начальник Іноземного відділення ДПУ УСРР.
- 1932—1933 — Самойлов Самуїл Ісаакович, начальник Іноземного відділення ДПУ УСРР.
- 1934—1935 — Карелін Володимир Петрович, начальник Іноземного відділення УДБ НКВС УРСР.
- 1935—1936 — Сапір Абрам Володимирович, начальник Іноземного відділення УДБ НКВС УРСР.
- 1936—1937 — Самойлов Самуїл Ісаакович, начальник Третього управління НКВС УРСР
- 1937—1937 — Соколинський Давид Мойсейович, начальник Третього управління НКВС УРСР
- 1937—1937 — Чердак Мойсей Григорович, начальник Третього управління НКВС УРСР
- 1937—1937 — Стирне Володимир Андрійович, начальник Третього управління НКВС УРСР
- 1938—1938 — Лістенгурт Михайло Олександрович, начальник Третього управління НКВС УРСР
- 1938—1938 — Тимошенко Михайло Лукич, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
- 1938—1939 — Громовенко Євген Федорович, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
- 1939—1940 — Шевченко Микола Григорович, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
- 1940—1941 — Савченко Сергій Романович, начальник Першого управління НКВС УРСР
- 1941—1942 — Леонов Валентин Іванович, начальник Першого управління НКВС УРСР[12]
- 1942—1945 — Цвєтухін Федір Андрійович, начальник Першого управління НКВС УРСР, НКДБ УРСР[13]
- 1945—1949 — Погрібний Микола Павлович, начальник Першого управління НКДБ УРСР, МДБ УРСР[14]
- 1950—1953 — Бурлаченко Григорій Федорович, Начальник підрозділу зовнішньої розвідки — 1-го відділу МДБ УРСР[15]
- 1954—1959 — Ткаченко Андрій Купріянович, начальник 1-го (розвідувального) відділу КДБ при Раді Міністрів УРСР[16]
- 1959—1966 — Савчук Прокіп Демидович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[17]
- 1967—1971 — М'якушко Василь Омелянович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[18]
- 1971—1984 — Тимофеєв Павло Васильович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[19]
- 1984—1989 — Макаров Леонід Олексійович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[20]
- 1989—1991 — Повжик Володимир Порфирійович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР
- 1991—1992 — Ковтун Георгій Кирилович, Заступник Голови СБУ — начальник Головного управління розвідки СНБУ/СБУ[21]
- 1993—1995 — Шарков Олександр Костянтинович, начальник Головного управління розвідки СБУ[21]
- 1995—1998 — Абрамов В'ячеслав Володимирович, начальник Головного управління розвідки СБУ[21]
- 1999—2000 — Рожен Леонід Миколайович, начальник Головного управління розвідки СБУ[21]
- 2000—2003 — Черевань Олександр Вікторович, начальник Головного управління розвідки СБУ[21]
- 2003—2003 — Копка Петро Миколайович, в.о. начальника Головного управління розвідки СБУ[21]
- 2003—2005 — Синянський Олег Григорович, начальник Департаменту розвідки СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки України[21]
- 2005—2005 — Чорнозуб Валерій Петрович, в.о. Голови Служби Зовнішньої розвідки України[21]
- 2005—2010 — Маломуж Микола Григорович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[21]
- 2010—2014 — Ілляшов Григорій Олексійович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[21]
- 2014—2016 — Гвоздь Віктор Іванович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[21]
- 2016—2017 — Разінков Ігор Прокопович, т.в.о. Голови Служби зовнішньої розвідки України[22]
- 2017 — по 13 березня 2019 р. Божок Єгор Валерійович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[23][24]
- 16 березня — 11 червня 2019 р. — Т.в.о. Голови служби Алєксєєнко Андрій Вікторович[25][26][27]
- 11 червня — 11 вересня 2019 р. — Бухарєв Владислав Вікторович[28][29]
- 20 вересня 2019 р. — 5 червня 2020 р. — Євдокимов Валерій Володимирович[30]
- 5 червня 2020 р. — 23 липня 2021 р. — Кондратюк Валерій Віталійович[31]
- 23 липня 2021 р. — 26 березня 2024 р.[32] — Литвиненко Олександр Валерійович[33]
- з 26 березня 2024 р.[34] — Іващенко Олег Іванович[35]
- Василь Верещака[36]
- Боржинський Федір Кіндратович
- Тютюнник Юрій Йосипович
- Змієнко Всеволод Юхимович
- Святогоров Олександр Пантелеймонович
- Хілько Федір Ілліч
- Савченко Сергій Романович
- Кудря Іван Данилович
- М'якушко Василь Омелянович
- Дунайський Ігор Іванович
- Литвиненко Іван Данилович[37]
- Березняк Євген Степанович[38]
- Басараб Ольга Михайлівна[39]
- Глущенко Микола Петрович[40]
- Змієнко Всеволод Юхимович[41]
- Шарков Олександр Костянтинович[42]
- Руденко Григорій Матвійович[43]
- Хижняк Ігор Володимирович[44]
- Спірін Павло Олександрович[45]
- Логінов Борис Ілліч[46]
- Лобачов Геннадій Сергійович[47]
- Ільченко Василь Олексійович[48]
- Бердніков Володимир Федорович[49]
- Баронін Анатолій Вікторович[50]
- Побережник Семен Якович[51]
- Неєжмаков Анатолій Васильович[52]
- Семенов Семен Маркович[53]
- Лобачов Геннадій Сергійович[47]
- Койнов Віталій Дмитрович[54]
- Бейм Борис Ісаакович[55]
- Іван Вислоцький[56]
- Дьомін Валентин Сергійович[57]
- Баронін Анатолій Вікторович[58]
- Захараш Дмитро Петрович[59]
- Калін Юрій Михайлович[60]
- Богомазов Костянтин Пантелеймонович[61]
- Міцкевич Євген Петрович[62]
- Зарубіна Єлизавета Юліївна[63]
Служба зовнішньої розвідки України має власну систему професійної підготовки співробітників. Зокрема, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 310-р утворено Інститут Служби зовнішньої розвідки України, як відомчий вищий навчальний заклад, що здійснює згідно з державним замовленням підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації співробітників Служби зовнішньої розвідки України.
Навчальний процес в Інституті організований з урахуванням вимог Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, інструкцій та наказів Голови Служби зовнішньої розвідки України.
Основними напрямами освітньої діяльності Інституту є: підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальностями «Агентурна розвідка» та «Технічна розвідка»; перепідготовка та підвищення кваліфікації керівного, оперативного і оперативно-технічного складу[64].
5 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України Розпорядженням №- 1407-р ліквідував Академію зовнішньої розвідки України[65].
Замість Академії зовнішньої розвідки, в рамках вдосконалення системи кадрового забезпечення, 22 листопада 2021 року створено Тренінговий центр для формування знань і навичок, необхідних для виконання завдань, поставлених перед розвідкою[66].
.png)
-
25 років сумлінної служби -
20 років сумлінної служби -
15 років сумлінної служби -
10 років сумлінної служби
.png){kind=small}
Повний перелік нагород СЗР України був затверджений Указом Президента України від 30 травня 2012 року № 365.[67]
З 2018 року 24 січня в державі встановлено День зовнішньої розвідки України.
- Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації
- Загін спеціального призначення «Рубін»
- Головне управління розвідки Міністерства оборони України
- Департамент контррозвідки Служби безпеки України
- День воєнної розвідки України
- ↑ Сайт СЗРУ, 13.05.2024
- ↑ Указ Президента України «Про Службу зовнішньої розвідки України»
- ↑ Указ Президента України «Про призначення В.Гвоздя Головою Служби зовнішньої розвідки України». Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 27 лютого 2014.
- ↑ Закладено фундамент першої будівлі оновленої штаб квартири української зовнішньої розвідки. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 19 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
- ↑ На виконання доручення Президента України стартувала розбудова новітньої інфраструктури заміської штаб-квартири СЗР України — «українського Ленглі». Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018. [Архівовано 2018-10-20 у Wayback Machine.]
- ↑ Закладено фундамент «українського Ленглі». https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 20 жовтня 2018. Процитовано 20 жовтня 2018.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 27/2019. Про символіку Служби зовнішньої розвідки України, 1 лютого 2019 // Адміністрація Президента України
- ↑ Очільник козацької розвідки Богдана Хмельницького. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 18 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Колосовський Володимир Васильович. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 18 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Валентин Леонов
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Федір Цвєтухін
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Микола Погрібний
- ↑ Від шифрувальника — до начальника управління. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 18 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Андрій Ткаченко
- ↑ Савчук Прокіп Демидович. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Перший генерал в українській розвідці. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 18 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Павло Тимофеєв
- ↑ Керівники української зовнішньої розвідки
- ↑ а б в г д е ж и к л м Силові структури (1991—2014)
- ↑ Указ Президента України від 9 червня 2016 року № 244/2016 «Про тимчасове виконання обов’язків Голови Служби зовнішньої розвідки України»
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 273/2017 Про призначення Є.Божка Головою Служби зовнішньої розвідки України
- ↑ Указ Президента України №-73/2019 від 13.3.2019 «Про звільнення Є.Божка з посади Голови Служби зовнішньої розвідки України»
- ↑ Указ Президента України №-80/2019 від 16.3.2019
- ↑ Обов'язки керівника Служби зовнішньої розвідки тимчасово виконуватиме Алексєєнко — указ /Радіо Свобода, 16.3.2019/
- ↑ Указ Президента України від 11 червня 2019 року № 390/2019 «Про увільнення від тимчасового виконання обов'язків Голови Служби зовнішньої розвідки України»
- ↑ Головою Служби зовнішньої розвідки став нардеп від «Батьківщини» Бухарєв /Лівий берег, 11.6.2019/
- ↑ Указ Президента України від 11 вересня 2019 року № 681/2019 «Про звільнення В.Бухарєва з посади Голови Служби зовнішньої розвідки України»
- ↑ Зеленський призначив нового голову зовнішньої розвідки України Сегодня (20 вересня 2019)
- ↑ Зеленський змінив голову Служби зовнішньої розвідки. www.unian.ua (укр.). Процитовано 5 червня 2020.
- ↑ Зеленський звільнив Данілова з посади Секретаря РНБО. Конкурент (інформаційне агентство) (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ Зеленський змінив голову Служби зовнішньої розвідки. 23.07.2021, 13:43
- ↑ Зеленський змінив голову Служби зовнішньої розвідки. Конкурент (інформаційне агентство) (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ Службу зовнішньої розвідки очолив Олег Іващенко. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ Камергер польського короля. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 18 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Литвиненко Іван Данилович. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Березняк Євген Степанович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Ольга Михайлівна Басараб. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Глущенко Микола Петрович. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Змієнко Всеволод Юхимович. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Шарков Олександр Костянтинович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Руденко Григорій Матвійович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Хижняк Ігор Володимирович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Спірін Павло Олександрович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Логінов Борис Ілліч. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Лобачов Геннадій Сергійович. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-22 у Wayback Machine.]
- ↑ Ільченко Василь Олексійович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Бердніков Володимир Федорович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Баронін Анатолій Вікторович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Побережник Семен Якович. Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Неєжмаков Анатолій Васильович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Семенов Семен Маркович. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-27 у Wayback Machine.]
- ↑ Койнов Віталій Дмитрович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Бейм Борис Ісаакович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Іван Вислоцький. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Дьомін Валентин Сергійович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Баронін Анатолій Вікторович. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-25 у Wayback Machine.]
- ↑ Захараш Дмитро Петрович. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-17 у Wayback Machine.]
- ↑ Калін Юрій Михайлович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Богомазов Костянтин Пантелеймонович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Міцкевич Євген Петрович. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Зарубіна Єлизавета Юліївна. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Інститут СЗР України. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 15 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-15 у Wayback Machine.]
- ↑ Розпорядження КМУ №-1407-р від 05.11.2021 «Про ліквідацію Академії зовнішньої розвідки України»
- ↑ Замість Академії зовнішньої розвідки створили Тренінговий центр, Укрінформ, 22.11.2021
- ↑ Про відомчі заохочувальні відзнаки Служби зовнішньої ... | від 05.02.2013 № 30 (Сторінка 1 з 2). zakon2.rada.gov.ua. Процитовано 19 липня 2017.
- Олександр Скрипник. Український слід у розвідці. — К.: Ярославів Вал, 2009. — 319 с.: іл.
- Цибулькін В. В., Рожен Л. М., Вєдєнєєв Д. В. та ін. Нариси з історії розвідки суб'єктів державотворення на теренах України / Заг. ред. П. Д. Морозов. — К.: Преса України, 2011. — 536 с., іл.
- Вєдєнєєв Д. Розбудова та провідні напрями діяльності зовнішньої розвідки органів державної безпеки в Українській РСР за умов розгортання міжблокового протистояння у світі (1944–1950-ті рр.) // Трансформований соціум: повсякденне життя населення західних земель України у перші післявоєнні роки (1944–1953): колективна монографія / відп. ред. В. Ільницький, М. Галів. Riga, Latvia: “Baltija Publishing”, 2023. С. 316–344.
- Вєдєнєєв Д.В. Зовнішня розвідка як напрям оперативної діяльності органів державної безпеки України в умовах глобального воєнно-політичного протистояння у світі (1954–1991 рр.) // Воєнно-історичний вісник. – 2022. – № 4. – С. 146–170.http://viv.nuou.org.ua/article/view/288050/281708
- Веденеев Д. Украинский фронт в войнах спецслужб: Исторические очерки. – К.: К.И.С., 2008. – 432 с.
- Вєдєнєєв Д.В. Від Франца-Йосипа до Горбачева. Оперативна діяльність та життєпис Василя Хомяка – суперагента радянської розвідки «82» // Радянські репресії у західних областях України (1939 – 1953): історія, особистості, пам’ять: колективна монографія. Riga, Latvia: Baltija Publishing, 2022. С. 347–371.
- КЕРІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ
- Спецслужби УНР 20-30 років минулого сторіччя в архівних документах розвідки (PDF). http://szru.gov.ua/. Служба зовнішньої розвідки України. 19 грудня 2017. Архів оригіналу (PDF) за 23.01.2018. Процитовано 22 січня 2018.
- Скрипник О. В. (2019). Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень. Київ: АДЕФ-Україна. с. 344. ISBN 978-617-7393-93-0.
{{cite book}}: Недійсний|nopp=n(довідка)
- Офіційний сайт Служби зовнішньої розвідки України
- Служба зовнішньої розвідки України Ukrainian Military Pages
- ВРУ; Закон України «Про Службу зовнішньої розвідки України»
- Українська розвідка. Перед вживанням збовтати «Дзеркало тижня» № 9 (537) 12 — 18 березня 2005
- Навіщо Україні Служба зовнішньої розвідки «Український тиждень» #48 (161) 29.11.2010
- Розвідники, народжені в Україні. Україна Молода. Номер 218 за 01.12.2011
- Служба зовнішньої розвідки видала книжку про спецслужби УНР та виклала її у загальний доступ. http://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- Служба зовнішньої розвідки оприлюднила розсекречені документи УНР. https://uprom.info/. Національний промисловий портал. 19 листопада 2019. Процитовано 25 листопада 2019.
| Україна в темах | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Географія |  | ||||||||||
| Устрій | |||||||||||
| Історія | |||||||||||
| Символи | |||||||||||
| Державний лад | |||||||||||
| Оборона | |||||||||||
| Безпека | |||||||||||
| Економіка | |||||||||||
| Транспорт і зв'язок | |||||||||||
| Соціум |
| ||||||||||
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |