Ювентус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ювентус (футбольний клуб))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ювентус
Повна назва Juventus Football Club S.p.A.
Прізвисько I Bianconeri («б'янконері» (з іт. — «біло-чорні»),
La Vecchia Signora («стара синьйора»),
Le Zebre («зебри»)
Коротка назва Юве
Засновано 1 листопада 1897
Населений пункт Турин, Італія
Стадіон «Ювентус»
Вміщує 41 507
Власник Exor
Президент Італія Андреа Аньєллі
Головний тренер Італія Тьяго Мотта
Ліга Серія А
2023/24 3-є місце
Вебсайт Офіційний сайт
Домашня
Виїзна
Запасна

Футбольний клуб «Юве́нтус» (італ. Juventus Football Club, неформальне прізвисько «Юве» (Juve); назва походить від лат. iuventus — молодість, молодь) — футбольний клуб з міста Турин, один з найстаріших клубів Італії, та один з найбільш титулованих клубів Європи та світу. Заснований в 1897 році як «Спорт-клуб Ювентус» групою учнів середньої школи в Турині, є третім старим італійським клубом і одним з 2 клубів з Турина в Серії А. З 1920-х років клубом володіє сім'я Аньєллі.

«Ювентус» є найтитулованішим клубом в Італії, посідає третє місце в списку IFFHS найкращих клубів світу у XX столітті[1]. У 1988 році клуб отримав нагороду УЄФА за перемоги у всіх турнірах, що проводяться федерацією. Коли «Ювентус» виграв Суперкубок УЄФА у 1984, Міжконтинентальний кубок в 1985 і кубок Інтертото у 1999 році він став єдиним у світі клубом, якому підкорилися всі турніри.

У вересні 2012 року було проведено опитування, яке показало, що «Ювентус» — найпопулярніша команда в Італії. Крім того, за даними компанії Sport + Markt AG, всього у світі за «Ювентус» уболіває 130 мільйонів осіб.

Історія

[ред. | ред. код]
Кольори першої ігрової форми «Юве»

1 листопада 1897 року студенти з ліцею «Massimo d'azeglio» заснували в Турині спортивний клуб «Ювентус». Первісна форма клубу була рожевого кольору, але вже в 1903 році «Ювентус» став грати в чорно-білих футболках.

У 1900 році «Ювентус» уперше брав участь у національному чемпіонаті. Перший титул команда виграла в 1905 році. У 1906 році президентом «Ювентуса» став Альфред Дік, але через розбіжності з командою він її покинув. В результаті банкрутства клуб був на грані вильоту із Серії А в 1913 році.

Після першої світової війни «Ювентус» закріпився в лізі.

У 1923 році президентом «Юве» став заступник голови італійського концерну FIAT Едуардо Аньєллі. Цього ж року був побудований новий стадіон. У сезоні 1925/26 клуб став чемпіоном Італії. Такі гравці як Джованні Феррарі, Раймундо Орсі, Луїс Монті й оборонне тріо Комбі-Розетта- Калігаріс сформували кістяк команди, яка п'ять сезонів поспіль перемагала в національній першості. Тренером команди у чотирьох з п'яти сезонів був Карло Каркано. На переможному для себе чемпіонаті світу 1934 року в складі збірної Італії було 9 гравців з «Юве».

Після смерті Едуардо Аньєллі в 1935 році багато гравців пішли з «Ювентуса» і клуб не вигравав скудетто до сезону 1949/50.

Після війни команда знову стала називатися просто «Ювентус». Клубом в цей період керував спочатку Джованні Аньєллі, а потім його брат Умберто. У команду прийшли Омар Сівори й Джон Чарлз, які разом з капітаном клубу Джамп'єро Боніперті сформували тандем, названий у пресі «магічним тріо». Клуб виграв три чемпіонські титули поспіль з 1958 по 1961 рік. Перший з них дозволив «Юве» додати на емблему одну зірку за 10 перемог у чемпіонаті. У 1961 році Омар Сівори став першим гравцем Серії А, який отримав «Золотий М'яч». Боніперті пішов з футболу в 1961 році й тривалий час залишався кращим бомбардиром клубу зі 182 м'ячами у всіх турнірах. Лише через 45 років цей рекорд був побитий Алессандро Дель П'єро.

13 липня 1971 року Джамп'єро Боніперті став президентом клубу, і в перший же сезон під його управлінням «Юве», ведений тренером Честмиром Вицпалеком, виграв чемпіонат 1971/72. Туринці повторили свій успіх у сезоні 1972/73. Проте наступного разу відсвяткувати скудетто «Юве» вдасться лише через рік у сезоні 1974/75 під керівництвом тренера Карло Пароли.

Потім настала ера тренера Джованні Трапаттоні, який привів «Ювентус» до 6 титулів чемпіона Італії, до 2 перемог у кубку країни, також клуб вигравав 3 Кубки УЄФА і по одному разу Кубок європейських чемпіонів, Кубок володарів кубків і Міжконтинентальний кубок. В тій команді грали Діно Дзофф, Антонелло Куккуредду, Клаудіо Джентіле, Джузеппе Фуріно, Франческо Моріні, Гаетано Ширеа, Франко Каузіо, Марко Тарделлі, Роберто Бонінсенья, Лучано Спінозі, Ромео Бенетті і Роберто Беттега. Цю команду газета Ла стампа охрестила «незабутньою». У 1982 році був куплений Мішель Платіні, який тричі поспіль ставав володарем «Золотого М'яча».

Стара емблема клубу

29 травня 1985 року у фінальному матчі Кубка чемпіонів проти «Ліверпуля» відбулася сутичка між фанатами, в результаті якого загинули 39 вболівальників «Юве». Перед цим Мішель Платіні забив переможний гол у ворота мерсісайдців. Ця трагедія вплинула на весь європейський футбол. У той рік «Ювентус» став першим клубом в історії європейського футболу, який виграв всі основні турніри УЄФА, а після перемоги в Міжконтинентальному кубку та Кубку Інтертото у 1999 році «Юве» став єдиним клубом у світі, який виграв всі трофеї турнірів в яких брав участь. Завоювавши Міжконтинентальний кубок в 1985 році, Антоніо Кабріні, Гаетано Ширеа і Марко Тарделлі виявилися першими гравцями в історії, які стали чемпіонами світу як на клубному рівні, так і на рівні збірних. Ця команда складала кістяк національної збірної Італії під час чемпіонату світу 1978 і 1982 років. У 1986 році Трапаттоні пішов з «Ювентуса».

Після цього через зміну поколінь протягом 9 років «Зебри» не вигравали скудетто, хоча двічі завоювали Кубок УЄФА в сезонах 1989/90 під керівництвом Діно Дзоффа і 1992/93 під керівництвом Трапаттоні. У 1990 році «Юве» переїхав на новий стадіон, «Делле Альпі», який був побудований до ЧС-1990.

У 1994 році клуб очолив Марчелло Ліппі. Командою були придбані такі гравці, як Роберто Баджо, Джанлука Віаллі, Аттіліо Ломбардо, Фабріціо Раванеллі, Анджело Ді Лівіо, Алессандро Дель П'єро і Крістіан В'єрі. Ліппі почав новий переможний цикл в історії клубу. За нього «Ювентус» у першому ж сезоні взяв чемпіонство, а вже в наступному — виграв Лігу чемпіонів, перемігши у фіналі «Аякс», а також завоював Суперкубок УЄФА і Міжконтинентальний кубок. У сезонах 1996/97 і 1997/98 «Зебри» знову виходили у фінал Ліги чемпіонів, але програли «Боруссії» (Дортмунд) та «Реалу». В ці роки «Юве» також вигравав чемпіонат Італії. Серед провідних гравців тієї команди були Зінедін Зідан, Філіппо Індзагі та Едгар Давідс.

У 1999 році «Ювентус» очолив Карло Анчелотті, який виграв лише один трофей — Кубок Інтертото.

Після нетривалої відсутності Ліппі повернувся в «Ювентус», тоді ж у команду прийшли такі гравці, як Джанлуїджі Буффон, Павел Недвед та Ліліан Тюрам, які допомогли клубу виграти ще два скудетто: у сезонах 2001/02 та 2002/03. «Ювентус» вийшов у фінал Ліги чемпіонів 2003 року, але програв «Мілану» в серії післяматчевих пенальті. Наступного року Ліппі покинув клуб і був призначений головним тренером збірної Італії.

У 2004 році «Ювентус» очолив Фабіо Капелло, який тренував у попередньому сезоні «Рому». Протягом двох років під керівництвом Капелло «стара синьйора» виграла два чемпіонати в сезонах 2004/05 і 2005/06, однак через корупційний скандал Кальчополі клуб був позбавлений цих титулів — чемпіонство сезону 2004/05 не було надано нікому, а скудетто 2005/06 судом було вирішено «віддати» «Інтернаціонале». Також в результаті Кальчополі «Ювентус» був знижений в Серію B.

Сезон в Серії B «Ювентус» за рішенням суду повинен був почати з негативною кількістю очок (-9). У 42 матчах нижчої ліги команда під керівництвом Дідьє Дешама здобула 28 перемог і 10 нічийних результатів, що дозволило їй посісти перше місце і повернутися в Серію А. Гравець «Ювентуса» Алессандро Дель П'єро став кращим бомбардиром турніру. Після закінчення сезону тренер Дешам подав у відставку через розбіжності з керівництвом клубу.

У сезоні 2007/08 команду тренував Клаудіо Раньєрі. Клуб закінчив чемпіонат на третьому місці, що дозволило йому взяти участь в Лізі чемпіонів 2008/09. «Ювентус» легко пройшов груповий етап, де двічі обіграв «Реал Мадрид», але програв у 1/8 «Челсі». Під кінець сезону у команди почалися проблеми в чемпіонаті, в результаті яких Раньєрі був звільнений за два тури до закінчення сезону. Два останніх туру командою керував тренер молодіжного складу «Ювентуса» Чиро Феррара. Обидва матчі були виграні, а туринці посіли підсумкове друге місце. Це справило сильне враження на керівництво туринського клубу і Феррара став головним тренером у сезоні 2009/10.

Діяльність Феррари на посаді головного тренера виявилася невдалою. Клуб рано вибув з Ліги чемпіонів і Кубка Італії. До середини сезону в чемпіонаті «Ювентус» був на шостому місці. В кінці січня 2010 року Феррара був звільнений з поста головного тренера, а на його місце був призначений Альберто Дзаккероні. Дзаккероні не зміг допомогти клубу і тільки погіршив ситуацію в чемпіонаті: за підсумками сезону «Юве» опустився на сьоме місце.

Сезон 2010/11 ознаменувався для клубу великими змінами як в керівництві, так і в тренерському штабі. Андреа Аньєллі змінив Блана на посаді президента клубу. Одним з перших рішень Аньєллі на новій посаді було запросити в клуб Луїджі Дельнері й Джузеппе Маротту на посаду головного тренера команди й генерального директора відповідно. Однак за підсумками сезону «Стара синьйора» знову зайняла сьоме місце в чемпіонаті, і дель Нері був звільнений.

У травні 2011 року керівництво «Ювентуса» оголосило про призначення головним тренером команди колишнього футболіста «Юве» Антоніо Конте. У першому ж сезоні з Конте «Ювентус» став чемпіоном, не зазнавши жодної поразки в чемпіонаті. Також той сезон став останнім для Алессандро Дель П'єро — рекордсмен за кількістю голів і матчів за клуб. Перед сезоном 2012/13 Антоніо Конте отримав десятимісячну дискваліфікацію за неповідомлення про договірні матчі сезону 2010/11, коли він очолював «Сієну». Незабаром дискваліфікація була скорочена до 4 місяців. Однак це не завадило «Юве» знову виграти чемпіонат, випередивши найближчого переслідувача «Наполі» на 9 очок. Сезон 2013/14 «Ювентус» завершив у ранзі чемпіона країни, набравши рекордні серед топа ліг 102 очки в чемпіонаті й не втративши жодного очка в домашніх матчах італійської першості. Також клуб зміг дійти до півфіналу Ліги Європи, фінал якої мав пройти на «Ювентус Стедіум» (домашній арені клубу), але «Юве» зазнав поразки від «Бенфіки» за сумою двох матчів (1:2; 0:0).

Перед початком нового сезону в «Ювентуса» знову змінився тренер — пішов до збірної Італії Конте, команду очолив колишній тренер «Мілана» Массіміліано Аллегрі. Під його керівництвом «Юве» вчетверте поспіль став першим в Серії А, вперше з 1995 року завоював Кубок Італії, а також вийшов до фіналу Ліги чемпіонів, де поступилася «Барселоні» з рахунком 1:3.

У 2020 році офіційним беттінг-партнером клубу став бренд Parimatch[2].

Досягнення

[ред. | ред. код]

«Ювентус» є найбільш титулованим клубом Італії й одним із найбільш титулованих у світі. Перший раз у чемпіонаті клуб переміг у 1905 році й після цього виграв ще 35 трофеїв, у тому числі п'ять титулів поспіль, з 1931 по 1935 рік і дев'ять з 2012 по 2020 рік. «Ювентус» також 14 разів вигравав Кубок Італії з футболу, і цей результат є абсолютним рекордом в країні. Нарешті, клуб 9 разів перемагав у Суперкубку Італії — останній був виграний трофей сезону-2020/2021. У загальній складності в команди 59 перемог в італійських чемпіонатах і кубках, що також є рекордом.

6 разів «Ювентусу» підкорявся «золотий дубль». Це сталося в сезонах 1959/1960, 1994/1995, 2014/15, 2015/16, 2016/17 і 2017/18. Примітно, що «Ювентус» став першим клубом в історії італійського футболу, який вигравав «золотий дубль» 4 роки поспіль. Аналогічне досягнення записав у свій актив Массіміліано Алегрі — головний тренер «б'янконері».

Першим міжнародним кубком для «Ювентус» став Кубок УЄФА, виграний ним у 1977 році. Клуб виграв два титули Ліги чемпіонів (1985 і 1996) і два Міжконтинентальні кубки в ці ж роки.

Національні титули

[ред. | ред. код]

Чемпіонат Італії (Серія A) (36, рекорд)

Чемпіон (36): 1905, 1925/26, 1930/31, 1931/32, 1932/33, 1933/34, 1934/35, 1949/50, 1951/52, 1957/58,
1959/60, 1960/61, 1966/67, 1971/72, 1972/73, 1974/75, 1976/77, 1977/78, 1980/81, 1981/82,
1983/84, 1985/86, 1994/95, 1996/97, 1997/98, 2001/02, 2002/03, 2011/12, 2012/13, 2013/14
2014/15, 2015/16, 2016/17, 2017/18, 2018/19, 2019/20[3]
Срібний призер (21): 1903, 1904, 1906, 1937/38, 1945/46, 1946/47, 1947/48, 1952/53, 1953/54, 1962/63, 1973/74, 1975/76, 1979/80, 1982/83, 1986/87, 1991/92, 1993/94, 1995/96, 1999/00, 2000/01, 2008/09
Бронзовий призер (13): 1901, 1909/10, 1926/27, 1929/30, 1939/40, 1942/43, 1950/51, 1967/68, 1969/70, 1978/79, 2003/04, 2007/08, 2023/24

Кубок Італії з футболу (15, рекорд) :

Переможець (15): 1937/38, 1941/42, 1958/59, 1959/60, 1964/65, 1978/79, 1982/83, 1989/90, 1994/95, 2014/15
2015/16, 2016/17, 2017/18, 2020/21, 2023/24
Фіналіст (7): 1972/73, 1991/92, 2001/02, 2003/04, 2011/12, 2019/20, 2021/22

Суперкубок Італії з футболу (9, рекорд) :

Переможець (9): 1995, 1997, 2002, 2003, 2012, 2013, 2015, 2018, 2020.
Фіналіст (8): 1990, 1998, 2005, 2014, 2016, 2017, 2019, 2021

Серія В Чемпіон: 2006/07

Міжнародні титули

[ред. | ред. код]

Переможець (2): 1984/85, 1995/96

Фіналіст (7): 1973, 1983, 1997, 1998, 2003, 2015, 2017

Переможець: 1984

Переможець (3): 1977, 1990, 1993

Фіналіст: 1995

Переможець (2): 1984, 1996

Фіналіст (2): 1964/65, 1970/71

Переможець: 1999

Переможець (2): 1985, 1996

Фіналіст: 1973

  • Кубок Жоана Гампера

Переможець: 2005

Переможець: 1963

Фіналіст: 1966

  • Кубок Турина (2, рекорд)

Переможець (2): 1902, 1903

  • Кубок Ріо

Фіналіст: 1951

Статистика

[ред. | ред. код]

Статистика в Кубку Мітропи

[ред. | ред. код]
Докладніше: «Ювентус» у Кубку Мітропи
«Ювентус» у кубку Мітропи 1929—1938
Сезони Матчі Перемоги Нічиї Поразки Різниця м'ячів
7 32 17 6 9 71 — 56
«Ювентус» у кубку Мітропи 1962
Сезони Матчі Перемоги Нічиї Поразки Різниця м'ячів
1 6 3 1 2 10 — 8

Найбільше матчів у складі «Ювентуса» в Кубку Мітропи 1927—1940.

№ Ім'я Позиція Роки
виступів 		Статистика
Матчі Голи
1 Маріо Варльєн Півзахисник 1929—1938 32 0
2 Луїс Монті Півзахисник 1931—1938 25 1
3 Вірджиніо Розетта Захисник 1929—1935 24 0
— Джованні Феррарі Нападник 1931—1935 24 10
5 Луїджі Бертоліні Півзахисник 1931—1935 23 0
6 Умберто Калігаріс Захисник 1929—1934 19 0
— Ренато Чезаріні Нападник 1931—1935 19 8
8 Феліче Борель Нападник 1933—1935 17 11
— Раймундо Орсі Нападник 1931—1934 17 11
10 Джанп'єро Комбі Воротар 1929—1934 16 0

Бомбардири «Ювентуса» в Кубку Мітропи 1927—1940.

№ Ім'я Позиція Роки
виступів 		Статистика
Голи Матчі
1 Феліче Борель Нападник 1933—1935 11 17
— Раймундо Орсі Нападник 1931—1934 11 17
3 Джованні Феррарі Нападник 1931—1935 10 24
4 Ренато Чезаріні Нападник 1931—1935 8 19
5 Гульєльмо Габетто Нападник 1935—1938 5 12

Склад

[ред. | ред. код]
Станом на 26 січня 2024[4]
№ Поз. Нац. Гравець
2 ЗХ Італія Маттіа Де Шильйо
3 ЗХ Бразилія Бремер
4 ЗХ Італія Федеріко Гатті
5 ПЗ Італія Мануель Локателлі
6 ЗХ Бразилія Даніло (капітан)
9 НП Сербія Душан Влахович
10 ПЗ Туреччина Кенан Їлдиз
11 ПЗ Сербія Филип Костич
12 ЗХ Бразилія Алекс Сандро
14 НП Польща Аркадіуш Мілік
16 ПЗ США Вестон Маккенні
№ Поз. Нац. Гравець
17 ПЗ Чорногорія Василіє Аджич
18 НП Італія Мойзе Кен
20 ПЗ Італія Фабіо Міретті
21 НП Італія Ніколо Фаджолі
22 НП США Тімоті Веа
23 ВР Італія Карло Пінсольйо
27 ЗХ Італія Андреа Камб'язо
36 ВР Італія Маттіа Перін
41 ПЗ Італія Ганс Ніколуссі
51 ПЗ Бельгія Самюель Мбангула

Відомі гравці

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ The 20 best clubs of the 20th century according to the IFFHS (англ.). 8 вересня 2020. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 7 вересня 2021.
  2. ↑ Juventus.com. Parimatch official partner of Juventus! - Juventus. Juventus.com (англ.). Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
  3. ↑ «Ювентус» був позбавлений двох чемпіонських титулів 2005 та 2006 років
  4. ↑ Склад команди. «Ювентус».

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ювентус
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ювентус


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ювентус&oldid=43681572