Ле монд діпломатік
 | ||||
|
| ||||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | спеціалізований журналd, науковий журнал | |||
| Тема | міжнародні відносини, аналіз, інформація | |||
| Мова | французька[1], англійська[3] | |||
| Політична належність | альтерглобалізм[5], демократичний соціалізм і антиімперіалізм | |||
| Місце публікації | Париж | |||
| Видавець | Le Monde Diplomatique SAd | |||
| Формат | Berliner | |||
| Періодичність | 1 місяць | |||
|
| ||||
| Засновано | травень 1954 | |||
| Засновник |
Hubert Beuve-Méryd, François Hontid | |||
| Власник | Le Monde Diplomatique SAd | |||
| Редактор | Серж Алімі | |||
| Головний редактор | Benoît Brévilled[6] | |||
| Ціна | 5,4 € | |||
| Головний офіс |
Париж Франція | |||
| Наклад | 198 688 прим. (2013)[2] | |||
| ISSN | 0026-9395 | |||
|
| ||||
| monde-diplomatique.fr/diplo/int/(англ.)(фр.)(алб.)(нім.)(араб.)(болг.)(кор.)(ісп.)(еспер.)(фін.)(угор.)(італ.)(порт.)(пол.)(перс.)(рос.) | ||||
| Нагороди | ||||
 Ле монд діпломатік у Вікісховищі | ||||
Монд діпломатік (фр. Le Monde diplomatique — укр. Дипломатичний світ; французькі читачі називають газету Le Diplo) — французький щомісячний політичний журнал, філіал концерну французької газети «Le Monde». «Le Monde diplomatique» має свою незалежну позицію та концепцію розвитку.
Газету було створено забезпечення спеціальною аналітичною інформацією з різноманітних міжнародних і зовнішньополітичних проблем урядові і дипломатичні кола Франції та дипломатичні представництва країни за кордоном. Видання дипломатичних кіл та великих міжнародних організацій.
Видання належить Le Monde diplomatique SA, дочірній компанії Le Monde. У всьому світі налічується сімдесят одне видання двадцятьма шістьома мовами. Станом на березень 2008 року очолює Серж Алімі. Редактор — Ален Греш.
Франція після Другої світової війни стала фактично одним із головних ідеологів європейської інтеграції, яка допомогла інтегрувати і повоєнну Німеччину в Європу, потребувала друкованого органу для інформування політичних кіл про розвиток як французької зовнішньої політики, так і політичної і воєнної ситуації в інших державах. З іншого боку через «Монд діпломатік» Франція намагалась впливати на дипломатичні кола закордонних країн, відстоюючи національні інтереси[7]. У той період Франція вела колоніальну війну в Індокитаї та намагалася зберегти свої колонії у Північній та Центральній Африці.
З самого початку свого існування «Монд діпломатік» щомісяця подавав якісні аналітичні матеріали на міжнародну і зовнішньополітичну проблематику, інтерв'ю з відомими політиками і політологами.
«Монд діпломатік» була заснована в 1954 році Юбером Бев-Мері, засновником і директором Le Monde. 2 травня видання з'явилося в кіосках. Її підзаголовоком став — «Орган консульських та дипломатичних кіл». Її першим головним редактором Франсуа Хонті.
Клод Жюльєн став другим редактором газети в січні 1973. Він почав боротьбу за автономію газети, і саме той час, тираж «Монд діпломатік» підскочив з 5000 до 50,000 примірників. «Монд діпломатік» взяла незалежну позицію, критикуючи неоліберальної ідеології та політику 1980-х років, в особі Марагарет Тетчер і Рональда Рейгана.
1989-го представники акціонерної спілки «Монд» (Le Monde) та співробітники «Монд Діпломатік» підписали угоду про створення орієнтаціонної ради (фр. un conseil d'orientation). Тепер «Монд Діпломатік» звітував щомісяця лише перед цією радою.
Після падіння Берлінського муру і війни в Перській затоці 1990—1991 років газета зробила важливий поворот і піддала критиці «Американський хрестовий похід». Ігнасіо Рамоне, обраний директором «Монд діпломатік» в січні 1991 року, проаналізував світ після Холодної війни та звернув особливу увагу на «етнічні» конфлікти — війни в колишній Югославії, геноцид у Руанді 1994 року, конфлікти на Кавказі тощо, а також на нові інформаційні технології.
1994 року директор Le Monde Жан-Марі Коломбані вивів «Монд Діпломатік» в окремий філіал. Група «Монд» (Le Monde) отримала 51 % акцій філіалу, а 49 % — розділили асоціація «Гюнтер Хольцман» (співробітники «Монд Діпломатік») та «Друзі» (читачі «Монд Діпломатік»).
Після того, як Ігнасіо Рамоне опублікував знамениту передову в січні 1995 року, де було вигадано термін «pensée unique» («єдина думка») аби описати перевагу неоліберальної ідеології, газета підтримала у листопаді-грудні 1995 загальний страйк у Франції проти плану прем'єр-міністра Ален Жюппе скоротити пенсії.
Сьогодні «Монд діпломатік» — потужний міжнародний проект, який має 30 мовних версій у 50 країнах світу[8], представлений в інтернеті та є знаковим медіа на світовому ринку преси. Газета стала авторитетним виданням. «Монд діпломатік» стала своєрідною енциклопедією для фахівців міжнародної політики.
Його наклад складає майже 200 тис. примірників і з кожним роком зростає. Це видання стало настільною книгою не тільки в міністерстві закордонних справ Франції та у французьких дипломатичних представництвах за кордоном, але майже у всіх дипломатичних відомствах різних країн світу[9].
- ↑ а б в The ISSN portal — Paris: ISSN International Centre, 2005. — ISSN 0026-9395
- ↑ Le monde diplomatique: résultats de la diffusion. acpm.fr (фр.). Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
- ↑ https://mondediplo.com/
- ↑ https://mediabiasfactcheck.com/le-monde-diplomatique-bias/
- ↑ The sociology of globalization — reprint — Polity, 2016. — С. 243. — ISBN 978-0-745-68976-0
- ↑ https://mondediplo.com/outsidein/halimi-succession-breville
- ↑ Christadler, Marieluis; Uterwedde, Henrik (1999). «Laenderbericht Frankreich» (нім.). Bonn. с. 521.
- ↑ Qui sommes-nous? (фр.). Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 29 квітня 2014.
- ↑ Мовчан, М. П. «Le Monde» та «Le Monde diplomatique» — видатні представники дипломатичної преси Франції. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 29 квітня 2014.
