Кобзарь (1876)/Том 2/Псалми Давидові
| ◀ Могила Богданова | Кобзарь. Том 2 Псалми Давидові |
|
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде;
А в законі Гослоднёму
Серце ёго й воля
Навчається; і стане він —
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите: так і муж той
В добрі своїм спіє.
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає;
Як той попіл, над землею,
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злиї з домовини;
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.
Чи ти мене, Боже милий,
На-вік забуваєш?
Одвертаєш лице Своє,
Мене покидаєш?
Доки буду мучить душу
І серцем боліти?
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись!… Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
„Я ёго подужав!“
І всі злиї посміються,
Як упаду в руки —
В руки вражі. Спаси мене
Од лютої муки!
Спаси мене, помолюся
І возпою знову
Твої блага чистим серцем,
Псалмом тихим, новим.
Боже! нашими ушима
Чули Твою славу,
І діди нам розсказують
Про давні кроваві
Тиї літа, як рукою
Твердою Своєю
Розвязав Ти наші руки
І покрив землею
Трупи ворогів, і силу
Твою возхвалили
Твої люде, і в покої,
В добрі одпочили,
Славя Господа. А нині,
Покрив єси знову
Срамотою свої люде,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть… Без плати
І без ціни оддав-єси
Ворогам проклятим,
Покинув нас на сміх людям,
В наругу сусідам.
Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям.
І кивають, сміючися,
На нас головами;
І всякий день перед нами…
Стид наш перед нами.
Окрадені, замучені,
В путах уміраєм,
Чужим богам не молимось,
А тебе благаєм:
Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги.
|
|
|
|
Вскую будеш спати,
Од сліз наших одвертатись,
Скорбі забувати?
|
|
|
|
|
|
|
|
Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає;
В беззаконії мерзіє,
Не творить благая.
А Бог дивиться, чи є ще
Взискающий Бога?
Нема добро творящого,
Нема ні одного!
Коли вони, неситиї
Гріхами, дознають?
Їдять люде, замість хліба,
Бога не згадають.
Там бояться, лякаються,
Де страху й не буде;
Так самі себе бояться
Лукавиї люде.
Хто ж пошле нам спасеніє
Верне добру долю?
Колись Бог нам верне волю,
|
|
Хваленієм всяким;
Возрадується Ізраїль
І святий Іаков.
Боже, спаси, суди мене
Ти по своїй волі!
Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи,
Бо на душу мою встали
Сильниї чужиї,
Не зрять Бога над собою,
Не знають що діють.
А Бог мені помагає,
Мене заступає
І їм правдою Своєю
Вертає їх злая.
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.
Між царями й судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний Владика.
Доколі будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих, а багатим
Судом лукавим помагать?
Вдові убогій поможіте,
Не осудіте сироти,
І виведіть із тісноти
На волю тихих, заступіте
Од рук неситих. Не хотять
Познать, розбити тьму…
І всує Господа глаголи,
І всує трепетна земля.
|
|
|
|
І ваш раб убогий.
Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих!
На всім світі Твоя правда
І воля і слава.
Господь Бог лихих карає,
Душа моя знає;
Встань же, Боже! Твою славу
Гордий зневажає.
Вознесися над землею
Високо-високо,
Закрий славою Своєю
Сліпе, горде око.
Доки, Господи, лукаві
Хваляться, доколі
Неправдою? Твої люде
Во тьму і в неволю
Закували… добро Твоє
Кровъю потопили,
Зарізали прохожого,
Вдову задавили
І сказали: „Не зрить Господь,
Ниже теє знає.“
Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає
І розум лукавий.
Дивітеся ділам Ёго,
Ёго вічній славі.
Благо тому, кого Господь
Карає між нами:
Не допуска, поки злому
Ізриється яма.
Господь любить свої люде.
Любить не оставить,
Дожидає, поки правда
Перед ними стане.
Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая?
Як-би не Бог поміг мені,
То душа б живая
Во тьмі ада потонула,
Проклялась на світі.
Ти, Господи, помагаєш
По землі ходити,
Ти радуєш мою душу
І серце врачуєш,
І пребуде Твоя воля
І Твій труд не всує.
Вловлять душу праведничу,
Кров добру осудять.
Мені Господь пристанище,
Заступником буде,
І воздасть їм за діла їх
Кроваві, лукаві,
Погубить їх, і їх слава
Стане їм в неславу.
Чи є що краще, лучче в світі,
Як у-купі жити,
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити?
Яко миро добровонне
З голови честної
На бороду Аароню
Спадає росою
І на шитиї омети,
Ризи дорогиї;
Або роси Ермонськиї
На святиї гори
Високиї Сионськиї
Спадають і творять
Добро тварям земнородним
І землі і людям.
Оттак братів благих своїх
Господь не забуде:
Воцариться в дому тихих,
В сімьї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка до віка.
На ріках, круг Вавилона,
Під вербами, в полі
Сидіти ми і плакали
В далекій неволі,
І на вербах повішали
Органи глухиї.
І нам стали сміятися
Едомляне злиї:
„Розскажіть нам пісьню вашу, —
Може й ми заплачем.
|
|
— „Якої ж ми заспіваєм
На чужому полі?
Не співають веселої
В далекій неволі.
І коли тебе забуду,
Ієрусалиме,
Забвен буду, покинутий
Рабом на чужині!
І язик мій оніміє,
Висохне лукавий,
Як забуде помъянути
Тебе, наша славо!
І Господь наш вас помъяне,
Едомськиї діти,
Як кричали ви: „Руйнуйте,
Руйнуйте, паліте
Єрусалим!… Вавилоня
Дщере окаянна!
Блаженний той, хто заплатить
За твої кайдани!
Блажен, блажен! тебе, злая,
В радості застане
І розібьє дітей твоїх
О холодний камінь!
Псалом новий Господеві
І новую славу
Воспоєм честним собором,
Серцем нелукавим!
Бо псалтирі і тимпані
Воспоєм благая,
Яко Бог кара неправих,
Правим помагає.
Преподобниї во славі
І на тихих ложах
Радуються, славословлять,
Хвалять имя Боже:
І мечі в руках їх добрі,
Гострі обоюду
На отмщеніє язикам
І в науку людям.
Окують царей неситих
В залізниї пута
І їх славних оковами
Ручними окрутять,
І осудять губителей
Судом своїм правим,
І во віки стане слава,
Преподобних слава!