Провели на небокрай криворізького металурга Леонтія Потьомкіна

Сьогодні багатолюдним жалобним зібранням криворіжці провели Героя за небокрай. Ні жінки, ні чоловіки не стримували сліз, прощаючись з рідною людиною, другом і Захисником.

«Я з Леонтієм разом був із 2022 року. Стояли під Кривим Рогом. Зараз ми воюємо під Краматорськом: я - в артилерії, він був у піхоті. Ми контактували телефоном. Гарна людина, вірний друг і дбайливий батько. Жодного поганого слова не скажу. 6 липня він перестав виходити на зв'язок. Але через обстріли дістати тіло не було можливості», - ділиться бідою від втрати побратима Василь Петрович.

Леонтій, чи Льоня, як його називали бойові товариші, був сержантом, командиром відділення.

«Та всі ми там просто солдати, - каже головний сержант Анатолій Сухий, військовий і колега Потьомкіна. - На початку війни Льоня пішов добровільно у 129-ту бригаду, не тікав і не ховався. Переніс він дуже багато, дісталося йому. Гарна була людина, маємо пам’ятати його. Ми й працювали разом, я був слюсарем по перевалці, наші дільниці були сусідніми. Льоня і працівником був гарним, і бригадира заміняв, добре знав свою справу і міг вирішити будь-яку проблему. Якби кожен із наших хлопців був саме таким, то й перемога була би ближчою».

До війни криворіжець більше 20 років працював різальником гарячого металу на Арселорі. Був завзятим, наполегливим та цілком віддавався своїй справі.

«Залишились дві доньки і син молодший, дуже схожий на батька. Льоня був справжнім чоловіком, нікому не завдавав образ. Казав нам: та не переймайтесь, ми тут під сонцем засмагаємо, все добре. Коли ми дізнались таку сумну новину, то сподівалися до останнього, що його знайдуть живим. Були навіть думки про полон, адже це краще, ніж померти», - горює за колегою Михайло Романішин.

Поховали захисника на Центральному кладовищі. Пам'ять про нього нестимуть у серцях його доньки, син і внучка. Не забудуть Воїна, який поклав життя за нашу свободу, усі криворіжці. Вічна слава!