Німецька імперія (1848—1849)

	Deutsches Reich ; Німецька імперія
	Федерація
Прапор	Герб Німеччини
	Франкфуртські національні збори: історичні кордони на картіТемно-зелений — контрольована територія (держави, що увійшли до складу федерації), світло-зелений — задекларована територія (Німецький союз)
Столиця	Вільне місто Франкфурт
Форма правління	Спадкова монархія
Імператор	Фрідріх-Вільгельм IV1
	Імперський вікарій
- 1849	Ерцгерцог Іоганн
Законодавчий орган	Франкфуртські національні збори
Історія
- Засновано	1848
- Ліквідовано	1849
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Німецька імперія (1848—1849)

Німецька імперія (нім. Deutsches Reich) — це держава, яка існувала нетривалий період часу з 1848 по 1849.^{[прояснити]}

Історія

Держава була утворена франкфуртськими національними зборами навесні 1848, після березневої революції. Офіційно імперія перестала існувати після утворення влітку 1851 року Німецького Союзу, але фактично вона припинила своє існування у грудні 1849, коли центральний німецький уряд було замінено федеральним центральним комітетом.

Імперія прагнула визнання як німцями, так і іноземними державами. Німецькі держави були представлені сеймом Німецького Союзу 12 липня 1848, визнав центральний німецький уряд. Однак у наступні місяці великі німецькі держави не завжди приймали декрети та закони центрального німецького уряду та франкфуртських національних зборів.

Німецька національна асамблея в церкві Св. Павла, Франкфурт

Деякі іноземні держави визнали центральний уряд та прислали послів: США, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Сардинія, Сицилія та Греція.^[2] Франція та Велика Британія прислали офіційних посланців, щоб підтримувати зв'язок з центральним урядом.

Першим конституційним наказом Німецької імперії став Імператорський закон про введення тимчасової Центральної влади для Німеччини 28 червня 1848 р. За цим наказом Франкфуртський парламент заснував місце Рейхсфервезера (Імперський Регент, тимчасовий монарх) та імператорських міністрів. Другим конституційним наказом від 28 березня 1849 стало створення конституції Паульскірхе, яку прийняли 28 німецьких держав, окрім великих. Пруссія, разом з іншими німецькими державами, змусила розпустити Франкфуртський парламент.

Деякі з досягнень німецької імперії пережили її: Франкфуртська конституція стала моделлю для інших держав в наступних десятиліттях, а виборче законодавство було практично використано в 1867 році для обрання рейхстагу Північнонімецького Союзу. Reichsflotte (імперський флот) створений Франкфуртськими національними зборами проіснував до 1852. Імперські законодавці видали указ про переведення векселів (Allgemeine Deutsche Wechselordnungen, Загальні німецькі обмінні векселі), який вважався дійсним майже для всієї Німеччини.

Цілісність і статус

Імперські військовий та торговий прапори, згідно з законом від 12 листопада 1848

Сучасники та вчені мали різні думки про державність Німецької імперії 1848/1849:

Одна група дотримувалася позитивістської точки зору: закон був статутним законом. Конституція Німеччини повинна була бути погоджена з урядами всіх німецьких держав. Це була думка монархістів та німецьких держав.
Інша група цінувала природне право і принцип суверенітету людей вище; лише Національна Асамблея мала повноваження встановлювати конституцію. Це була думка більшості Франкфуртських національних зборів, але особливо ліві республіканці.^[3]

Насправді розходження було менш зрозумілим. Більшість Франкфуртських національних зборів, заснована на ліберальних групах, хотіла створити систему дуелістів з суверенним монархом, чиї повноваження будуть обмежуватись конституцією та парламентом.

Німецький Союз було створено у 1815. Ця договірна організація створена для захисту німецьких територій не мала, на думку національного руху, уряду та парламенту. Але вона загалом була визнана німецькими та іноземними державами – як така, що сприятиме створенню національної держави. Насправді це був шлях який заняла Національна Асамблея, хоча спочатку її вважали революційним органом.

Ерцгерцог Іоганн Австрійський, Імператорський регент та дядя Австрійського імператора

Старий Союз та нові органи були пов'язані двома рішеннями Федеративного з'їзду Союзу:

Федеративний з'їзд (яка представляла уряди німецьких держав) закликав до виборів у франкфуртські національні збори квітні-травні 1848 року.
Німецькі держави одразу визнали ерцгерцога Іоганна, тимчасового монарха якого обрали національні збори. 12 липня 1848 Федеральна конвенція припинила діяльність на користь імператорського регента, ерцгерцога Іоганна. Це було приховане визнання Закону про Центральну владу від 28 червня.^[4]

Звісно, німецькі держави та федеративний з'їзд зробили ці рішення під тиском революції. Вони шукали змоги уникнути розриву з франкфуртським національними зборами. (Вже в серпні цей натиск зменшився і великі держави почали відновлювати свою владу.) На думку історика Ернста Рудольфа Губера, можна було визначити послідовність чи навіть юридичну ідентичність Союзу та нової Федеративної держави. Стара інституція була посилена (попереднім) конституційним порядком, а назву Німецький Союз було змінено на Німецьку імперію.^[5] Ульріх Губер зазначає, що жодна з німецьких держав не оголосила, що імператорський регент Іоганн та його уряд були узурпаторами чи незаконними.^[6]

Державна влада, територія та люди

Вступний закон основних прав, 27 грудня 1848 року, з підписом Імператорського регента

Франкфуртська асамблея розглядала себе як національний законодавчий орган Німеччини, як зрозуміло з Імператорського закону, який стосується декларації імператорських законів та указів тимчасової центральної влади від 27 вересня 1848 року.^[7] Вона видала перші закони, наприклад закон від 14 червня про створення Імперського флоту. Можливо найвідомішим законом асамблеї є закон про основні права німецьких людей від 27 грудня 1848.^[8]

Центральна влада або Центральний уряд складався з імперського регента ерцгерцога Іоганна та міністрів яких він призначив. Він зазвичай призначав тих політиків які мали підтримку франкфуртських національних зборів, принаймні до травня 1849. Один з міністрів, прусський генерал Едуард фон Пеукер, командував федеративними військами та укріпленнями Німецького Союзу. Центральний уряд керував мало, тому що влада перебувала в руках окремих держав. Але у лютому 1849 у центральному уряді працювало 105 осіб (у той час як у Федеральному з'їзді - 10).^[9]

Франкфуртські національні збори в цілому припустили, що територія Німецького Союзу також є територією нової держави. Будь-що було німецьким якщо воно знаходилося на території однієї з німецьких держав які входили до складу Німецької імперії (§ 131 Франкфуртської конституції). Крім того вони обговорили майбутні території де будуть мешкати німці. Члени зборів інколи згадували про німецьку мову якою розмовляли на територіях, інколи про історичні права, інколи про військові міркування (наприклад, коли Польську державу було відхилено, через те що вона була занадто слабкою, щоб служити буферною державою проти Росії). Найбільш суперечливою територією був Шлезвіг.

Примітки

↑ обраний франкфуртськими національними зборами як імперський вікарій нового Німецького Рейху. Німецький союз вважався розпущеним.
↑ Ernst Rudolf Huber: Deutsche Verfassungsgeschichte seit 1789. Band II: Der Kampf um Einheit und Freiheit 1830 bis 1850. 3rd edition, Verlag W. Kohlhammer, Stuttgart [et. al.] 1988, p. 638.
↑ Simon Kempny: Die Staatsfinanzierung nach der Paulskirchenverfassung. Untersuchung des Finanz- und Steuerverfassungsrechts der Verfassung des deutschen Reiches vom 28. März 1849 (Diss. Münster), Mohr Siebeck, Tübingen 2011, p. 23.
↑ Ralf Heikaus: Die ersten Monate der provisorischen Zentralgewalt für Deutschland (Juli bis Dezember 1848). Diss. Frankfurt am Main, Peter Lang, Frankfurt am Main [et. al.], 1997, p. 40/41.
↑ Ernst Rudolf Huber: Deutsche Verfassungsgeschichte seit 1789. Band II: Der Kampf um Einheit und Freiheit 1830 bis 1850. 3rd edition, Verlag W. Kohlhammer, Stuttgart [et. al.] 1988, p. 634.
↑ Ulrich Huber: Das Reichsgesetz über die Einführung einer allgemeinen Wechselordnung für Deutschland vom 26. November 1848. In: JuristenZeitung. 33rd year, no. 23/24 (December 8, 1978), p. 790.
↑ Ralf Heikaus: Die ersten Monate der provisorischen Zentralgewalt für Deutschland (Juli bis Dezember 1848). Diss. Frankfurt am Main, Peter Lang, Frankfurt am Main [et. al.], 1997, p. 127-129, also footnote 288.
↑ Jörg-Detlef Kühne: Die Reichsverfassung der Paulskirche. Vorbild und Verwirklichung im späteren deutschen Rechtsleben. Habil. Bonn 1983, 2rd edition, Luchterhand, Neuwied 1998 (1985), p. 380/381, 526; Dietmar Willoweit: Deutsche Verfassungsgeschichte. Vom Frankenreich bis zur Wiedervereinigung Deutschlands. 5th edition, C.H. Beck, München 2005, p. 304.
↑ Hans J. Schenk: Ansätze zu einer Verwaltung des Deutschen Bundes. In: Kurt G. A. Jeserich (ed.): Deutsche Verwaltungsgeschichte. Band 2: Vom Reichsdeputationshauptschluß bis zur Auflösung des Deutschen Bundes. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1983, p. 155–165, here p. 164.

Література

Ralf Heikaus: Die ersten Monate der provisorischen Zentralgewalt für Deutschland (Juli bis Dezember 1848). PhD thesis. Peter Lang, Frankfurt am Main [u. a.] 1997, ISBN 3-631-31389-6

[1] обраний франкфуртськими національними зборами як імперський вікарій нового Німецького Рейху. Німецький союз вважався розпущеним.

[2] Ernst Rudolf Huber: Deutsche Verfassungsgeschichte seit 1789. Band II: Der Kampf um Einheit und Freiheit 1830 bis 1850. 3rd edition, Verlag W. Kohlhammer, Stuttgart [et. al.] 1988, p. 638.

[3] Simon Kempny: Die Staatsfinanzierung nach der Paulskirchenverfassung. Untersuchung des Finanz- und Steuerverfassungsrechts der Verfassung des deutschen Reiches vom 28. März 1849 (Diss. Münster), Mohr Siebeck, Tübingen 2011, p. 23.

[4] Ralf Heikaus: Die ersten Monate der provisorischen Zentralgewalt für Deutschland (Juli bis Dezember 1848). Diss. Frankfurt am Main, Peter Lang, Frankfurt am Main [et. al.], 1997, p. 40/41.

[5] Ernst Rudolf Huber: Deutsche Verfassungsgeschichte seit 1789. Band II: Der Kampf um Einheit und Freiheit 1830 bis 1850. 3rd edition, Verlag W. Kohlhammer, Stuttgart [et. al.] 1988, p. 634.

[6] Ulrich Huber: Das Reichsgesetz über die Einführung einer allgemeinen Wechselordnung für Deutschland vom 26. November 1848. In: JuristenZeitung. 33rd year, no. 23/24 (December 8, 1978), p. 790.

[7] Ralf Heikaus: Die ersten Monate der provisorischen Zentralgewalt für Deutschland (Juli bis Dezember 1848). Diss. Frankfurt am Main, Peter Lang, Frankfurt am Main [et. al.], 1997, p. 127-129, also footnote 288.

[8] Jörg-Detlef Kühne: Die Reichsverfassung der Paulskirche. Vorbild und Verwirklichung im späteren deutschen Rechtsleben. Habil. Bonn 1983, 2rd edition, Luchterhand, Neuwied 1998 (1985), p. 380/381, 526; Dietmar Willoweit: Deutsche Verfassungsgeschichte. Vom Frankenreich bis zur Wiedervereinigung Deutschlands. 5th edition, C.H. Beck, München 2005, p. 304.

[9] Hans J. Schenk: Ansätze zu einer Verwaltung des Deutschen Bundes. In: Kurt G. A. Jeserich (ed.): Deutsche Verwaltungsgeschichte. Band 2: Vom Reichsdeputationshauptschluß bis zur Auflösung des Deutschen Bundes. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1983, p. 155–165, here p. 164.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]