Перчаткін Борис Георгійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вилучено вміст Додано вміст
Asorev (обговорення | внесок)
Створена сторінка: {{Релігійний діяч |ім'я = Перчаткін Борис Георгійович |оригінал_імені = Перчаткин Борис Георгиевич |релігія = Християнство |течія = П'ятдесятництво |титул = Секретар{{sfn|Островская|2017|c=69}} }} '''Перчаткін Борис Георгійо...
(Немає відмінностей)

Версія за 21:28, 24 квітня 2024

Перчаткін Борис Георгійович
Перчаткин Борис Георгиевич
Релігія:Християнство
Течія:П'ятдесятництво
Титулування:Секретар[1]
Дата народження:1 липня 1946(1946-07-01) (78 років)
Місце народження:Миргород, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Країна: СРСР
 США

Перчаткін Борис Георгійович (народився 1 липня 1946[2] в Миргороді[1]) - найвідоміший учасник находкинського релігійного еміграційного руху кінця 1970-х — початку 1980-х[1], правозахисник, який пролобіював у США прийняття в 1989 році «Поправки Лаутенберга», внаслідок чого до США емігрувало близько 1 млн осіб із країн колишнього СРСР[3].

Біографія

Борис Перчаткін народився у сім'ї військового льотчика, який загинув в автокатастрофі невдовзі після народження Бориса. Мати Бориса через деякий час після смерті першого чоловіка знову вийшла заміж за військового, якого в 1953 заарештували за невиконання наказу під час заколотів і дали 25 років посилання у Воркутинські табори. У 16-річному віці Борис знайшов п'ятидесятницьку церкву у місті Находка, до якої приєднався. Пізніше він збирав інформацію про гоніння на віруючих в СРСР і активно ділився нею із зарубіжними журналістами[4].

У 1976 Перчаткін спільно зі своїми соратниками Василем Патрушевим, Бурлаченком В. А. та Володимиром Степановим встановили зв'язок з дисидентами в Москві та отримали рекомендації «направити хвилю еміграції в організоване русло». У цьому ж році відбувся приїзд у Знахідку представника Московської Гельсінської групи Вороніної Л. В. Починаючи з цього року Перчаткін активно домагався масового виїзду п'ятидесятників з СРСР[1]. У цьому ж році Перчаткін надіслав звернення до ООН, до Всесвітньої ради церков і глав держав, які підписали Гельсінські угоди, в яких він розповів про постійні переслідування віруючих в СРСР[2].

У 1977 спільно з Миколою Горетим виступив на захист заарештованих дисидентів Олександра Гінзбурга, Юрія Орлова та Анатолія Щаранського, звернувшись до християн світу від імені п'ятидесятників[1]. У тому ж році спільно з іншими християнами з різних конфесій взяв участь у публічному голодуванні, метою якого було отримання дозволу на виїзд переслідуваних християн із СРСР[5].

20 грудня 1978 року Перчаткін намагався через Находкінський поштамт відправити вітальну новорічну телеграму президенту США Джиммі Картеру з проханням про увагу до тих, хто не має свободи віросповідання[1][2][6].

З 1979 проводив організаційну роботу зі створення в СРСР Центру еміграційно налаштованих віруючих, претендуючи на роль його керівника. У 1980 був обраний секретарем створеної Ради церков радянських п'ятидесятників, налаштованих на еміграцію[1]. Наприкінці 1979 року Перчаткін написав заяву «У Конгрес та уряду США, урядам Канади, Австралії, Англії, ФРН, Франції та Італії», в якій розповів про радянську дійсність, про програмні положення КПРС з питань релігії в СРСР і виклав радянське законодавство про релігійні культах[2].

Він був найактивнішим членом комітету віруючих, які подали заяву на еміграцію. Радянська влада організувала цькування Перчаткіна та його сім'ї за допомогою публікації в центральній міській газеті статей «Лицемір оптом та вроздріб», «Переконання з розрахунку», «Поки не пізно» та інші[1].

21 серпня 1980 Перчаткін був заарештований у Находці, і наприкінці березня 1981 засуджений за статтею 190.1 КК РРФСР за поширення «завідомо хибних вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій» на 2 роки позбавлення волі[7]. За повідомленням радіостанції «Голос Америки», під час слідства та на суді до Перчаткіна застосовувалися хімікати, від яких він непритомнів[1].

Торішнього серпня 1982 Перчаткін звільнився і надалі продовжив домагатися права на еміграцію з СРСР. У лютому 1983 його знову заарештували, а потім засудили за частиною 2 статті 218 КК РРФСР на 1,5 роки за незаконне носіння холодної зброї[1].

В 1987 Перчаткін склав доповідь для Конгресу США «Про стан релігії в СРСР». Ця доповідь була прочитана в Конгресі США і Перчаткін був запрошений на зустріч із держсекретарем США Шульцем[3] для розмови про релігійну міграцію, а також з Головою Верховного Суду США Ренквістом[3] та заступником держсекретаря США з питань релігії. У травні 1988 року, коли до СРСР з офіційним візитом приїжджав Президент США Рональд Рейган для зустрічі з Горбачовим, Перчаткін був запрошений на зустріч із дружиною Рейгана - Ненсі Рейган - у складі делегації з 40 осіб для обговорення питання про релігійну свободу в СРСР. 30 травня 1988 року Перчаткін на цій зустрічі представляв радянських протестантів. Протягом приблизно двох годин він розповідав Ненсі Рейган про стан справ зі свободою релігії в СРСР, після чого Ненсі Рейган запросила Перчаткіна прочитати доповідь про становище релігії в СРСР до Конгресу США[8].

26 липня 1988 Перчаткін емігрував до США[8] разом із усією своєю семьей[1]. 4 серпня він виступив у Конгресі США з доповіддю про геноцид віруючих в СРСР[1][8][9], яку він згодом обговорював з конгресменами, сенаторами та дипломатами[8]. Підсумком цих обсуждений[10] стало прийняття 1989 року «Поправки Лаутенберга», названої так на ім'я сенатора-демократа від штату Нью-Джерсі Френка Лаутенберга. У перше десятиліття дії цієї поправки нею в'їхало до США близько 350 000 релігійних мігрантів[8][4], а період до 2010 року — близько 1 млн.[3]. Масовий виїзд п'ятидесятників із Нахідки розпочався 1988 року, коли виїхало 152 дорослих, за винятком малолітніх дітей. У 1989 з Знахідки емігрувало 45 дорослих п'ятдесятників[1].

Будучи в США, Перчаткін створив свій інтернет-сайт, на якому він описував подробиці свого арешту та ув'язнення в ході боротьби за еміграцію[1][11] та організував християнську правозахисну організацію ARRC[3]. Також він випустив автобіографічну книгу «Вогняні стежки», що неодноразово перевидавалася[1].

Згадки

Бориса Перчаткіна серед інших політв'язнів згадав Андрій Сахаров у своїй статті «Відповідальність вчених», написаній 1981 року[12].

Джерела

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Островская, 2017.
  2. а б в г Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Configuration у рядку 1769: attempt to index a boolean value.
  3. а б в г д Романович.
  4. а б Семёнова.
  5. Dissidents fast across USSR : [арх. 26 вересня 2023] : [англ.] // The Ukrainian Weekly : Газета. — Джерсі-Сіті : Ukrainian National Assotiation, 1977. — Vol. LXXXIV, № 222 (9 October). — С. 2.
  6. Андрей Дементьев. {{{Заголовок}}}. — 1500 прим. — ISBN 978-5-93577-054-2. Архівовано з джерела 25 вересня 2023
  7. Chronology of Soviet Dissidence: January 1970 through December 1982 Архівовано жовтень 2, 2023 на сайті Wayback Machine. Карточка отчёта Архівовано жовтень 2, 2023 на сайті Wayback Machine.
  8. а б в г д Гура, 2018.
  9. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Configuration у рядку 1769: attempt to index a boolean value.
  10. Футорный Виталий. 25-летие начала исхода : [рос.] // Диаспора. Славянская общественная газета. : Газета. — Сакраменто, 2013. — Т. 16, вып. 15 (11 августа). — С. 9.
  11. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Configuration у рядку 1769: attempt to index a boolean value.
  12. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1/Configuration у рядку 1769: attempt to index a boolean value.