Репресії в Україні 1972: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
→Суди: виправив посилання на статтю про дисидента Василя Рубана |
|||
| (Не показані 7 проміжних версій 5 користувачів) | |||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
* у Львові: [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеслав Чорновіл]], [[Осадчий Михайло Григорович|Михайло Осадчий]], [[Іван Гель]], [[Стефанія Шабатура]], [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірина Стасів-Калинець]]. |
* у Львові: [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеслав Чорновіл]], [[Осадчий Михайло Григорович|Михайло Осадчий]], [[Іван Гель]], [[Стефанія Шабатура]], [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірина Стасів-Калинець]]. |
||
[[20 січня]] був заарештований священик [[Василь Романюк]] (згодом [[патріарх]] [[УПЦ КП]] Володимир); [[20 лютого]] — поет [[Микола Холодний]]; [[21 лютого]] — інженер [[Василь Долішній]] (на [[Івано-Франківська область|Івано-Франківщині]]); [[18 квітня]] — [[літературознавець]] [[Дзюба Іван Михайлович|Іван Дзюба]], [[11 травня]] — [[психіатр]] [[Семен Ґлузман]], [[18 травня]] — [[філолог]] [[Надія Світлична]] (в Києві); [[21 червня]] — інженери [[Анатолій Здоровий]] та [[Ігор Кравців]] (в [[Харків|Харкові]]); [[6 липня]] — [[філософ]]и [[Василь Лісовий]] і [[Євген Пронюк]] (у Києві); [[13 липня]] — [[викладач]]і [[Кузьма Матвіюк]] та [[Богдан Чорномаз]] (в [[Умань|Умані]]); [[11 серпня]] — поет [[Ігор Калинець]] (у Львові); [[17 листопада]] — поетеса [[Ірина Сеник]] (у [[Борислав]]і), [[9 грудня]] — лікар [[Лідія Гук]] (у [[Скадовськ]]у){{Джерело?}}. |
|||
11 жовтня 1971 Олекса Різнеків м.Одеса; |
|||
6 грудня 1971 Ніна Строката в м. Нальчику, Кабардино-Балкарія; |
|||
20 січня 1972р. був заарештований священик [[Василь Романюк]] (згодом [[патріарх]] [[УПЦ КП]] Володимир); |
|||
14 лютого був арештований Юрій Шухевич в м. Нальчику, Кабардино-Балкарія, |
|||
[[20 лютого]] — поет [[Микола Холодний]]; |
|||
[[21 лютого]] — інженер [[Василь Долішній]] (на [[Івано-Франківська область|Івано-Франківщині]]); |
|||
[[18 квітня]] — [[літературознавець]] [[Дзюба Іван Михайлович|Іван Дзюба]], |
|||
[[11 травня]] — [[психіатр]] [[Семен Ґлузман]], |
|||
[[18 травня]] — [[філолог]] [[Надія Світлична]] (в Києві); |
|||
[[21 червня]] — інженери [[Анатолій Здоровий]] та [[Ігор Кравців]] (в [[Харків|Харкові]]); |
|||
[[6 липня]] — [[філософ]]и [[Василь Лісовий]] і [[Євген Пронюк]] (у Києві); |
|||
[[13 липня]] — [[викладач]]і [[Кузьма Матвіюк]] та [[Богдан Чорномаз]] (в [[Умань|Умані]]); |
|||
[[11 серпня]] — поет [[Ігор Калинець]] (у Львові); |
|||
[[17 листопада]] — поетеса [[Ірина Сеник]] (у [[Борислав]]і), [[9 грудня]] — лікар [[Лідія Гук]] (у [[Скадовськ]]у){{Джерело?}}. |
|||
[[25 травня]] у Львові наклав на себе руки видавець [[самвидав]]у інженер [[Мар'ян Гатала]]{{Джерело?}}. |
[[25 травня]] у Львові наклав на себе руки видавець [[самвидав]]у інженер [[Мар'ян Гатала]]{{Джерело?}}. |
||
| Рядок 46: | Рядок 74: | ||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
* [[Задушене відродження]] |
* [[Задушене відродження]] |
||
* [[Зросійщення України]] |
|||
* [[Інтернаціоналізм чи русифікація?]] |
|||
* [[Лист творчої молоді Дніпропетровська]] |
|||
* [[Дерусифікація в Україні]] |
|||
* [[Словник-порадник для дерусифікації і збагачення української мови]] |
|||
* [[Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду]] |
|||
* [[Український рух опору]] |
|||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
| Рядок 62: | Рядок 97: | ||
[[Категорія:Історія УРСР]] |
[[Категорія:Історія УРСР]] |
||
[[Категорія:1972]] |
[[Категорія:1972]] |
||
[[Категорія:1972 в Україні]] |
|||
Поточна версія на 16:04, 18 липня 2023
Репресії в Україні 1972 року
12—14 січня 1972 року КГБ УРСР розпочав операцію «Блок», заарештувавши велику групу українських дисидентів:
- у Києві: Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Зіновій Антонюк, Олесь Сергієнко, Іван Коваленко.
11 жовтня 1971 Олекса Різнеків м.Одеса;
6 грудня 1971 Ніна Строката в м. Нальчику, Кабардино-Балкарія;
20 січня 1972р. був заарештований священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир);
14 лютого був арештований Юрій Шухевич в м. Нальчику, Кабардино-Балкарія,
20 лютого — поет Микола Холодний;
21 лютого — інженер Василь Долішній (на Івано-Франківщині);
18 квітня — літературознавець Іван Дзюба,
11 травня — психіатр Семен Ґлузман,
18 травня — філолог Надія Світлична (в Києві);
21 червня — інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців (в Харкові);
6 липня — філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк (у Києві);
13 липня — викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз (в Умані);
11 серпня — поет Ігор Калинець (у Львові);
17 листопада — поетеса Ірина Сеник (у Бориславі), 9 грудня — лікар Лідія Гук (у Скадовську)[джерело?].
25 травня у Львові наклав на себе руки видавець самвидаву інженер Мар'ян Гатала[джерело?].
Арешти тривали й у 1973—1974 роках[джерело?].
Загалом по Україні 1972 року заарештовано 100 осіб[1].
За даними Людмили Алексєєвої, у 1972—1974 за участь в українському національно-демократичному русі було заарештовано більше 122 осіб[2].
За даними Харківської правозахисної групи, у 1972—1974 в Україні заарештували 193 особи, у тому числі за антирадянську пропаганду — 100 осіб, за релігійні переконання — 27 осіб[джерело?].
Безпосереднім приводом для арештів стало затримання на станції Чоп 4 січня 1972 громадянина Бельгії, члена «Спілки української молоді» Ярослава Добоша: він намагався вивезти за кордон фотокопію «Словника рим української мови» Святослава Караванського, тоді вже політв’язня. Перед тим Добош у Києві зустрічався з І.Світличним та іншими шістдесятниками. У КГБ його примусили зізнатися, що він прибув «для виконання завдання закордонного антирадянського центру бандерівців ОУН». Добош виступив із каяттям по радянському телебаченню, його відповідну заяву опублікувала радянська преса, після чого його вислали за кордон СРСР[джерело?].
15 січня 1972 газета «Радянська Україна» повідомила: «Органами Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР за проведення підривної антирадянської діяльності заарештовано туриста з Бельгії Ярослава Добоша. Ведеться слідство»[джерело?].
11 лютого газети «Радянська Україна», «Правда Украины» і «Вечірній Київ» повідомили: «Органами Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР за проведення на території республіки ворожої діяльності заарештовано підданого Бельгії Добоша Ярослава. Попереднім слідством встановлено, що Добош прибув для виконання злочинного завдання зарубіжного антирадянського центру ОУН, що перебуває на утриманні імперіалістичних розвідок і використовується ними в проведенні підривної діяльності проти Радянської держави. За проведення ворожої соціалістичному ладові діяльності і в зв’язку зі справою Добоша притягнуті до кримінальної відповідальності Світличний І.О., Чорновол В.М. , Сверстюк Є.О. та ін. Слідство триває»[джерело?].
Репресії 1972 року були загальносоюзною операцією КГБ. 30 грудня 1971 року Політбюро ЦК КПРС ухвалило рішення про початок акції проти самвидаву [3]. Партійне керівництво УРСР на чолі з Петром Шелестом підтримало цю ініціативу, проте Москва використала ситуацію проти тодішнього київського проводу. 26 травня 1972 року Петро Шелест був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ, його місце зайняв Володимир Щербицький. За короткий час команду Шелеста усунули від влади в УРСР. Їхнє місце зайняли набагато лояльніші щодо Москви керівники[джерело?].
Улітку й восени 1972 відбулися судові процеси. Майже всіх заарештованих засудили за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР. До спецпсихлікарні потрапили Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан та Борис Ковгар[джерело?].
За даними Людмили Алексєєвої, було засуджено 89 осіб. Із Західної України – 55 (з них 13 зі Львова). Зі Східної та Центральної України – 48 (з них 28 з Києва) [4].
Репресії 1972 року поклали кінець руху шістдесятників. Акція проти українського самвидаву вдалася. Він перестав бути основним засобом боротьби з тоталітарним режимом. Розповсюдження самвидаву на деякий час значно зменшилося.
На волі після арештів січня 1972 року були спроби продовжувати боротьбу у старий спосіб. У Львові з’явився випуск 6 «Українського вісника», підготовлений Михайлом Косівим, Ярославом Кендзьором та Атеною Пашко. Цей випуск дістав назву «львівський», бо майже паралельно з ним, у березні 1972 у Києві Василь Лісовий, Євген Пронюк і Василь Овсієнко видали спецвипуск «Українського вісника» з інформацією про арешти, і теж під №6. Згодом більшість видавців теж були репресовані[джерело?].
- Задушене відродження
- Зросійщення України
- Інтернаціоналізм чи русифікація?
- Лист творчої молоді Дніпропетровська
- Дерусифікація в Україні
- Словник-порадник для дерусифікації і збагачення української мови
- Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду
- Український рух опору
- ↑ Хроника текущих событий, вып. 28. — Нью-Йорк: «Хроника», 1974. — С. 18—24
- ↑ Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Новейший период. — М.: ЗАО РИЦ «Зацепа», 2001. — С. 24
- ↑ Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 121.
- ↑ Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – М.: ЗАО РИЦ «Зацепа», 2001. – С. 25
- О. Г. Бажан. «Добоша справа» 1972 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 417. — ISBN 966-00-0405-2.
- В. В. Овсієнко. Добоша справа // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.