Роман Мстиславич: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинуто редагування 2A02:2378:1065:ADE3:D8C6:5B59:2024:5997 (обговорення) до зробленого Q-bit array
Мітка: Відкіт
Сторінки за посиланням не існує.
 
(Не показані 25 проміжних версій 20 користувачів)
Рядок 2: Рядок 2:
{{Державний діяч
{{Державний діяч
| ім'я = Роман Мстиславич
| ім'я = Роман Мстиславич
| зображення =
| зображення = Історія України-Русі. 1912. Роман Галицький.jpg


| титул = [[Великий князь київський]]
| титул = [[Великий князь київський]]
Рядок 38: Рядок 38:
| сигнатура =
| сигнатура =
}}
}}
'''Рома́н Мстисла́вич''' (бл.[[1152]] — {{ДС|19|6|1205}}) — [[великий князь Київський|великий князь київський]] ([[1201]], [[1204]]), [[князь]] [[Новгородська республіка|новгородський]] ([[1168]]—[[1170]]), [[Волинське князівство|володимирський]] ([[1170]]—[[1187]], [[1188]]–[[1205]]), [[галицьке князівство|галицький]] ([[1188]], [[1199]]–[[1205]]), з династії [[Рюриковичі]]в. [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-волинський літописець]] титулує його ''«самодержцем всія Русі»'' та ''«володарем Руської землі»''. Засновник [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] й монаршого правлячого роду [[Романовичі]]в.
'''Рома́н Мстисла́вич''' (бл.[[1152]] — {{ДС|19|6|1205}}) — [[великий князь київський]] ([[1201]], [[1204]]), [[князь]] [[Новгородська республіка|новгородський]] ([[1168]]—[[1170]]), [[Волинське князівство|володимирський]] ([[1170]]—[[1187]], [[1188]]–[[1205]]), [[галицьке князівство|галицький]] ([[1188]], [[1199]]–[[1205]]), з династії [[Рюриковичі]]в. [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-волинський літописець]] титулує його ''«самодержцем всія Русі»''<ref>[http://litopys.org.ua/oldukr/galvollet.htm ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС. В літо 6709. Іпатіївський список. За виданням: Галицко-Волынская летопись (подг. О.П.Лихачевой) / ПЛДР: XIII век. — М., 1981. — 236-425.]</ref><ref>[http://litopys.org.ua/oldukr/galvxleb.htm ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС. В літо 6709. [Острозький (Хлєбниковський) список. За факсимільним виданням: The Old Rus' Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz'kyj (Xlebnikov) and Četvertyns'kyj (Pogodin) Codices (Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Vol. VIII). Harvard University Press, 1990, P.307-391.]</ref> та ''«володарем Руської землі»''. Засновник [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] й монаршого правлячого роду [[Романовичі]]в.


== Біографія ==
== Біографія ==
Роман Мстиславич був сином великого київського князя [[Мстислав Ізяславич|Мстислава II Ізяславича]] та його дружини [[Агнешка Болеславна|Агнешки]]&nbsp;— дочки польського князя [[Болеслав III Кривовустий|Болеслава III Кривоустого]].
Роман Мстиславич був сином великого київського князя [[Мстислав Ізяславич|Мстислава II Ізяславича]] та його дружини [[Агнешка Болеславна|Агнешки]]&nbsp;— дочки польського князя [[Болеслав III Кривоустий|Болеслава III Кривоустого]].


=== Новгородське княжіння ===
=== Новгородське княжіння ===
У [[1168]] році Романа Мстиславича, батько якого сидів у Києві, запросили княжити до [[Новгород |Новгорода Великого]]. У лютому [[1170]] на чолі новгородської дружини [[Облога Новгорода (1170)|розбив війська]], що їх послав на місто владимирський і суздальський князь [[Андрій Боголюбський]] під керівництвом свого сина [[Мстислав Андрійович|Мстислава Андрійовича]].
У [[1168]] році Романа Мстиславича, батько якого сидів у Києві, запросили княжити до [[Великий Новгород|Новгорода Великого]]. У лютому [[1170]] на чолі новгородської дружини розбив війська, що їх послав на місто владимирський і суздальський князь [[Андрій Боголюбський]] під керівництвом свого сина [[Мстислав Андрійович|Мстислава Андрійовича]].


Восени 1170&nbsp;р., після смерті Романового батька, «новгородці показали йому путь», він вирушив на Волинь та сів у [[Володимир-Волинський|Володимирі]].
Восени 1170 р., після смерті Романового батька, «новгородці показали йому путь», він вирушив на Волинь та сів у [[Володимир-Волинський|Володимирі]].


=== Князювання на Волині ===
=== Князювання на Волині ===
Після смерті Мстислава II Ізяславовича [[Волинське князівство|волинські землі]] були поділені між його синами: Роман одержав [[Володимир-Волинський|Володимир]], Всеволод&nbsp;— [[Белз]], Святослав&nbsp;— [[Червен]], Володимир&nbsp;— [[Берестя]]. До 1188 Роман одружився з [[Предслава Рюриківна|Предславою]], донькою овруцького князя [[Рюрик Ростиславич (князь київський)|Рюрика Ростиславича]].
Після смерті Мстислава II Ізяславовича [[Волинське князівство|волинські землі]] були поділені між його синами: Роман одержав [[Володимир (місто)|Володимир]], Всеволод&nbsp;— [[Белз]], Святослав&nbsp;— [[Червен]], Володимир&nbsp;— [[Берестя]]. До 1188 Роман одружився з [[Предслава Рюриківна|Предславою]], донькою овруцького князя [[Рюрик Ростиславич|Рюрика Ростиславича]].


[[1188]] року Роман Мстиславич, скориставшися смертю галицького князя [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] та вступивши у змову з галицькими боярами проти [[Володимир Ярославич (князь галицький)|Володимира Ярославича]], захопив Галич. При цьому він віддав Володимир своєму братові [[Всеволод Мстиславич (князь волинський)|Всеволоду]]. Але в Галичі Роман не втримався (був змушений тікати від військ угорського короля Бели III) і, порушивши клятву, яку дав своєму братові, вигнав його з Володимира за допомогою свого тестя, Рюрика.
[[1188]] року Роман Мстиславич, скориставшися смертю галицького князя [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] та вступивши у змову з галицькими боярами проти [[Володимир Ярославич (князь галицький)|Володимира Ярославича]], захопив Галич. При цьому він віддав Володимир своєму братові [[Всеволод Мстиславич (князь волинський)|Всеволоду]]. Але в Галичі Роман не втримався (був змушений тікати від військ угорського короля Бели III) і, порушивши клятву, яку дав своєму братові, вигнав його з Володимира за допомогою свого тестя, Рюрика.


Після смерті у [[1194]] році великого князя київського [[Святослав Всеволодович|Святослава Всеволодовича]] новим великим князем став Рюрик Ростиславич. У [[1195]] році він віддав у володіння Роману Мстиславичу [[Торчеськ]] і ще 4 міста («часть» на півдні Київської землі), але на вимогу [[Владимиро-Суздальське князівство|владимирського князя]] [[Всеволод Юрійович Велике Гніздо|Всеволода Юрійовича Велике Гніздо]] відібрав їх у зятя і віддав Всеволоду. Інтриги Всеволода Юрійовича призвели до того, що Роман Мстиславич посварився з Рюриком Ростиславичем і уклав таємну угоду з [[Чернігівські князі|чернігівським князем]] [[Ярослав Всеволодович (князь чернігівський)|Ярославом Всеволодовичем]]. Коли Рюрик Ростиславич про це дізнався, Роман, побоюючись тестя та його союзника Всеволода Юрійовича, поїхав до [[Королівство Польське (1025–1385)|Польщі]], де звернувся за допомогою до своїх двоюрідних братів, синів краківського князя [[Казимир Справедливий|Казимира II Справедливого]]&nbsp;— краківського і мазовецького князя [[Лешко I Білий|Лешека Білого]] і його молодшого брата-співправителя [[Конрад I Мазовецький|Конрада]]. Останні погодилися допомогти, але спочатку просили допомогти у війні зі своїм дядьком, великопольським князем [[Мешко ІІІ Старий|Мешком III Старим]]. У результаті Роман взяв участь у [[Битва на річці Мозгаві|битві на Мозгаві]], де був поранений. Після цього він тимчасово помирився з тестем і отримав від нього місто [[Полонне]] (а також «пів тартака Корсунського»). Проте вже [[1196]] Роман у союзі з [[Ольговичі|Ольговичами]] воював проти Рюрика Ростиславича. Восени 1196 або взимку 1198/99 Роман відіслав свою дружину до її батька. Незабаром він узяв другий шлюб&nbsp;— з [[Єфросинія-Анна|Анною]], чиє походження дискусійне<ref>[http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Roman_M Роман Мстиславич] // [[Енциклопедія історії України]] : у 10 т. / редкол.: [[Смолій Валерій Андрійович|В. А. Смолій]] (голова) та ін. ; [[Інститут історії України НАН України]]. — К. : [[Наукова думка|Наук. думка]], 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 277. — ISBN 978-966-00-1290-5.</ref>.
Після смерті у [[1194]] році великого князя київського [[Святослав Всеволодович|Святослава Всеволодовича]] новим великим князем став Рюрик Ростиславич. У [[1195]] році він віддав у володіння Роману Мстиславичу [[Торчеськ]] і ще 4 міста («часть» на півдні Київської землі), але на вимогу [[Владимиро-Суздальське князівство|владимирського князя]] [[Всеволод Велике Гніздо|Всеволода Юрійовича Велике Гніздо]] відібрав їх у зятя і віддав Всеволоду. Інтриги Всеволода Юрійовича призвели до того, що Роман Мстиславич посварився з Рюриком Ростиславичем і уклав таємну угоду з [[Чернігівські князі|чернігівським князем]] [[Ярослав Всеволодович (князь чернігівський)|Ярославом Всеволодовичем]]. Коли Рюрик Ростиславич про це дізнався, Роман, побоюючись тестя та його союзника Всеволода Юрійовича, поїхав до [[Королівство Польське (1025—1385)|Польщі]], де звернувся за допомогою до своїх двоюрідних братів, синів краківського князя [[Казимир II Справедливий|Казимира II Справедливого]]&nbsp;— краківського і мазовецького князя [[Лешко I Білий|Лешека Білого]] і його молодшого брата-співправителя [[Конрад I Мазовецький|Конрада]]. Останні погодилися допомогти, але спочатку просили допомогти у війні зі своїм дядьком, великопольським князем [[Мешко III Старий|Мешком III Старим]]. У результаті Роман взяв участь у [[Битва над Мозгавою|битві на Мозгаві]], де був поранений. Після цього він тимчасово помирився з тестем і отримав від нього місто [[Полонне]] (а також «пів тартака Корсунського»). Проте вже [[1196]] Роман у союзі з [[Ольговичі|Ольговичами]] воював проти Рюрика Ростиславича. Восени 1196 або взимку 1198/99 Роман відіслав свою дружину до її батька. Незабаром він узяв другий шлюб&nbsp;— з [[Єфросинія-Анна|Анною]], чиє походження дискусійне<ref>[http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Roman_M Роман Мстиславич] // [[Енциклопедія історії України]] : у 10 т. / редкол.: [[Смолій Валерій Андрійович|В. А. Смолій]] (голова) та ін. ; [[Інститут історії України НАН України]]. — К. : [[Наукова думка|Наук. думка]], 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 277. — ISBN 978-966-00-1290-5.</ref>.


=== Об'єднання Галицько-Волинського князівства та боротьба за Київ ===
=== Об'єднання Галицько-Волинського князівства та боротьба за Київ ===
По смерті останнього галицького князя з династії [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичів]]&nbsp;— [[Володимир Ярославич (князь галицький)|Володимира]], сина [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]],&nbsp;— приєднав [[Галицьке князівство]] до [[волинське князівство|Волинського]] ([[1199]]), створивши [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинську державу]]. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах [[1201]]—[[1202]] і [[1203]]—[[1204]] років його війська розбили [[половці]]в і визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття [[Київ|Києва]] та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із [[Візантія|Візантією]] та [[Угорщина|Угорщиною]], мав зв'язки з Римським Папою [[Інокентій III|Інокентієм ІІІ]], перемагав неспокійних сусідів&nbsp;— [[половці]]в і литовські племена, втрутився в справи німецьких князів, через свою другу дружину [[Єфросинія-Анна|Єфросинію-Анну]] був поріднений з імператором Священної римської імперії [[Філіп Швабський|Філіпом Швабським]], який був одружений з сестрою Єфросинії&nbsp;— Іриною Ангеліною.
По смерті останнього галицького князя з династії [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичів]]&nbsp;— [[Володимир Ярославич (князь галицький)|Володимира]], сина [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]], — об'єднав галицьке князівство з володимирським (західно-волинське) ([[1199 в Україні|1199]]), створивши [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинську державу]]. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах [[1201]]—[[1202]] і [[1203]]—[[1204]] років його війська розбили [[половці]]в і визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття [[Київ|Києва]] та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із [[Візантійська імперія|Візантією]] та [[Угорщина|Угорщиною]], мав зв'язки з Римським Папою [[Інокентій III|Інокентієм ІІІ]], перемагав неспокійних сусідів&nbsp;— [[половці]]в і литовські племена, втрутився в справи німецьких князів, через свою другу дружину [[Єфросинія-Анна|Єфросинію-Анну]] був поріднений з імператором Священної римської імперії [[Філіпп Швабський|Філіпом Швабським]], який був одружений з сестрою Єфросинії&nbsp;— Іриною Ангеліною.


Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку [[Престолонаслідування у Великому князівстві Київському|престолонаслідування]] на основі принципу [[майорат]]у. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.
Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку [[Престолонаслідування у Великому князівстві Київському|престолонаслідування]] на основі принципу [[майорат]]у. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.
Рядок 67: Рядок 67:
У [[1205 в Україні|1205]] році Роман з якоїсь причини розірвав багаторічний союз з [[Лешко I Білий|Лешком Білим]] і його братом [[Конрад I Мазовецький|Конрадом]], вдерся в [[Малопольща|Малопольщу]], взяв два міста і зупинився на [[Вісла|Віслі]] поблизу [[Завихост]]а. Тут, від'їхавши з малим загоном від головних сил, Роман несподівано був атакований поляками і загинув в бою. Уява польських хроністів перетворила цю сутичку в грандіозну битву ([[Битва під Завихостом|битва при Завихості]]).
У [[1205 в Україні|1205]] році Роман з якоїсь причини розірвав багаторічний союз з [[Лешко I Білий|Лешком Білим]] і його братом [[Конрад I Мазовецький|Конрадом]], вдерся в [[Малопольща|Малопольщу]], взяв два міста і зупинився на [[Вісла|Віслі]] поблизу [[Завихост]]а. Тут, від'їхавши з малим загоном від головних сил, Роман несподівано був атакований поляками і загинув в бою. Уява польських хроністів перетворила цю сутичку в грандіозну битву ([[Битва під Завихостом|битва при Завихості]]).


Був тимчасово похований у [[Церква святого Якова (Сандомир)|церкві святого Якова]] на передмісті [[Сандомир]]а. [[Ян Длугош]] стверджував про викуп тіла за 1000 фунтів срібла. [[Коструба Теофіль|Теофіль Коструба]] твердив, що князь мав бути похований в Успенському соборі Володимира. [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]] на основі праць [[Ян Длугош|Я. Длугоша]], [[Войтович Леонтій Вікторович|Л. Войтович]] підтримали варіант поховання у Володимирі. Б. Томенчук, Д. Домбровський вважали, що князь був похований у невідомому монастирі Володимира, де пізніше поховали дружину<ref>Головко 2009: 39.</ref>. В [[Суздальський літопис|Суздальському літописі]] стверджується про поховання князя в [[Успенський собор (Галич)|Успенському соборі]] Галича<ref>Там само.&nbsp;— С. 38.</ref>. О. Головко припускає, що князь міг бути похований в збудованій за його сприяння [[Церква святого Пантелеймона (Шевченкове)|Церкві святого Пантелеймона]] (тепер с. [[Шевченкове (Галицький район)|Шевченкове]]), біля якої нещодавно після розкопок знайшли залишки його резиденції<ref name="ГО40" />.
Був тимчасово похований у церкві святого Якова на передмісті [[Сандомир]]а. [[Ян Длугош]] стверджував про викуп тіла за 1000 фунтів срібла. [[Коструба Теофіль Петрович|Теофіль Коструба]] твердив, що князь мав бути похований в Успенському соборі Володимира. [[Крип'якевич Іван Петрович|Іван Крип'якевич]] на основі праць [[Ян Длугош|Яна Длугоша]], [[Войтович Леонтій Вікторович|Леонтій Войтович]] підтримали варіант поховання у Володимирі. Б. Томенчук, Д. Домбровський вважали, що князь був похований у невідомому монастирі Володимира, де пізніше поховали дружину<ref>Головко 2009: 39.</ref>. В Суздальському літописі стверджується про поховання князя в [[Успенський собор (Галич)|Успенському соборі]] міста [[Галич]]<ref>Там само.&nbsp;— С. 38.</ref>. О. Головко припускає, що князь міг бути похований в збудованій за його сприяння [[Церква Святого Пантелеймона (Шевченкове)|Церкві святого Пантелеймона]] (тепер с. [[Шевченкове (Івано-Франківський район)|Шевченкове]]), біля якої нещодавно після розкопок знайшли залишки його резиденції<ref name="ГО40" />.


=== Боротьба за спадщину ===
=== Боротьба за спадщину ===
{{main|Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства}}
{{main|Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства}}
Після смерті Романа Мстиславича залишилося двоє малолітніх синів [[Данило Галицький|Данило]] (4 роки) та [[Василько Романович|Василько]] (2 роки). Одразу після його смерті невдоволене галицьке боярство вигнало малолітніх князів з їхньої матір'ю та запросило на князювання сіверських князів [[Ігоревичі]]в. [[Романовичі]] не змирилися з цим і почали [[Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства|боротьбу за свою спадщину]], яка тривала близько 40 років, і завершилась їхнім утвердженням у [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинському князівств]]і.
Після смерті Романа Мстиславича залишилося двоє малолітніх синів [[Данило Галицький|Данило]] (4 роки) та [[Василько Романович|Василько]] (2 роки). Одразу після його смерті невдоволене галицьке боярство вигнало малолітніх князів з їхньої матір'ю та запросило на князювання сіверських князів Ігоревичів. [[Романовичі]] не змирилися з цим і почали [[Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства|боротьбу за свою спадщину]], яка тривала близько 40 років, і завершилась їхнім утвердженням у [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинському князівств]]і.


== Оцінки діяльності ==
== Оцінки діяльності ==
Рядок 78: Рядок 78:
{{Цитата|По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих, [*...] Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.|3=|4=}}
{{Цитата|По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих, [*...] Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.|3=|4=}}


У Татіщева Роман має таку характеристику:<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit22.htm Літопис руський] / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К. : Дніпро, 1989.&nbsp;— XVI+591 с.n.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2.</ref> {{цитата|Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві; запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п'яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові виправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє}}
У [[Татищев Василь Микитович|Василя Татищева]] Роман має таку характеристику:<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit22.htm Літопис руський] / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К. : Дніпро, 1989.&nbsp;— XVI+591 с.n.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2.</ref> {{цитата|Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві; запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п'яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові виправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє}}


[[Ян Длугош]] у своїй Хроніці -
[[Ян Длугош]] у своїй Хроніці:


«Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши як мішень до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського. Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх злочинів, вживати прислів'я, що стала [для нього] свого роду урочистим оракулом небес: „Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не прігнітить бджолиний рій“. Своєю лютістю і тиранством він навів не тільки на своїх, але й на сусідів такий страх, здобув собі за короткий час таку славу і владу, що з легкістю володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками і підданими. Це часто пригнічувало поляків, що не пішло б діло до їх смерті, [але] вони найчастіше мовчали, побоюючись, щоб загроза тиранії Романа коли-небудь не впала і на них»
«Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши як мішень до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського. Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх злочинів, вживати прислів'я, що стала [для нього] свого роду урочистим оракулом небес: „Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не прігнітить бджолиний рій“. Своєю лютістю і тиранством він навів не тільки на своїх, але й на сусідів такий страх, здобув собі за короткий час таку славу і владу, що з легкістю володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками і підданими. Це часто пригнічувало поляків, що не пішло б діло до їх смерті, [але] вони найчастіше мовчали, побоюючись, щоб загроза тиранії Романа коли-небудь не впала і на них»
[[Файл:Pam`yatna doshka Romanu Mstyslavovychu.JPG|міні|263x263пкс|Меморіальна дошка князю Роману Мстиславичу на будівлі [[Свято-Успенський кафедральний собор (Володимир)|Свято-Успенського кафедрального собору]] у місті [[Володимир (місто)|Володимир]] [[Волинська область|Волинської області]]]]


== Вшанування пам'яті ==
== Вшанування пам'яті ==
*[[Вулиця Князя Романа Мстиславича]] у місті [[Київ]].
{{Main|Вулиця Князя Романа}}

⚫
* [[Вулиця Князя Романа (Львів)|Вулиця Князя Романа]] у місті [[Львів]].
=== Вулиці ===
⚫
*вулиця Князя Романа у місті [[Ковель]]
⚫
*[[Вулиця Князя Романа Мстиславича]] у місті [[Київ]]
*Вулиця Романа Мстиславича у місті [[Дніпро (місто)|Дніпро]]
*Вулиця Князя Романа у місті [[Володимир (місто)|Володимир]]
*Вулиця Князя Романа у місті [[Володимир (місто)|Володимир]]
*Вулиця Князя Романа у місті [[Нововолинськ]].
* [[Вулиця Князя Романа (Львів)|Вулиця Князя Романа]] у місті [[Львів]]
*Вулиця Романа Мстиславича у місті [[Дніпро (місто)|Дніпро]].
* Вулиця Князя Романа у місті [[Луцьк]]
* Вулиця Князя Романа у місті [[Рівне]]
*Меморіальна дошка у місті [[Володимир (місто)|Володимир]].
⚫
*Вулиця Князя Романа у місті [[Ковель]]
*Вулиця Князя Романа у місті [[Костопіль]]
*Вулиця Князя Романа у місті [[Нововолинськ]]
*Вулиця Князя Романа у місті [[Полонне]]

=== Військове формування ===
*[[14-та окрема механізована бригада (Україна)|14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого]]


== Сім'я ==
== Сім'я ==
Рядок 135: Рядок 145:
=== Статті ===
=== Статті ===
* [[Головко Олександр Борисович (історик)|Головко О]]. Останній похід князя Романа Мстиславича у джерелах та історичній думці // ''[[Український історичний журнал]]''. К., 2009. № 4 (487) (лип.—серп.) С. 28—48.
* [[Головко Олександр Борисович (історик)|Головко О]]. Останній похід князя Романа Мстиславича у джерелах та історичній думці // ''[[Український історичний журнал]]''. К., 2009. № 4 (487) (лип.—серп.) С. 28—48.
* [[Войтович Леонтій Вікторович|Войтович Л.В.]] [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/178977/03-Voitovych.pdf?sequence=1 Ще раз про загадку загибелі князя Романа Мстиславовича]. ''Княжа доба: історія і культура'' — 2015. — Вип. 9. — С. 9-22.


=== Довідники ===
=== Довідники ===
Рядок 148: Рядок 159:
{{ci}}
{{ci}}
{{Вікіцитати}}
{{Вікіцитати}}
*
* [http://www.haidamaka.org.ua/0078.html Роман Великий&nbsp;— об'єднавець Русі]
* [http://haidamaka.org.ua/0187.html Про політичні обставини загибелі Романа Мстиславича]
* [https://web.archive.org/web/20070928005856/http://www.art.lutsk.ua/art/volvol/tkt4.htm Князі володимирські]
* [https://web.archive.org/web/20070928005856/http://www.art.lutsk.ua/art/volvol/tkt4.htm Князі володимирські]
⚫
* [https://web.archive.org/web/20160305012107/http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/rurykowiczowie08.html#D2-2 DYNASTIA RURYKOWICZÓW 8]
* [http://tyzhden.ua/History/5896 ''Олег Однороженко''. «Добрий порядок» // Український тиждень, 24.12.2010]
* [http://haidamaka.org.ua/0205.html Останній похід князя Романа Мстиславича в джерелах і історичній думці]
* [http://www.spsl.nsc.ru/history/descr/kn061.htm Біографія Романа Мстиславича на «Персоналіях»] {{ref-ru}}
* [http://www.hronos.km.ru/biograf/roman_mst.html Біографія Романа Мстиславича на «Хроносі»] {{ref-ru}}
* [http://www.bibliotekar.ru/hmyrov/165.htm Абетково-довідниковий перелік государів російських і знатних осіб крові] {{ref-ru}}
⚫
* [https://web.archive.org/web/20160305012107/http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/rurykowiczowie08.html#D2-2 DYNASTIA RURYKOWICZÓW 8] {{ref-pl}}
* [https://web.archive.org/web/20140502002447/http://history.spbu.ru/userfiles/2009_14-Majorov.pdf Майоров А.&nbsp;В.&nbsp;Царский титул галицко-волынского князя Романа Мстиславича и его потомков.]//[[Studia Slavica et Balcanica Petropolitana]] №&nbsp;1-2. 2009.
* [https://web.archive.org/web/20140502002447/http://history.spbu.ru/userfiles/2009_14-Majorov.pdf Майоров А.&nbsp;В.&nbsp;Царский титул галицко-волынского князя Романа Мстиславича и его потомков.]//[[Studia Slavica et Balcanica Petropolitana]] №&nbsp;1-2. 2009.


Рядок 172: Рядок 177:
[[Категорія:Ізяславичі Волинські]]
[[Категорія:Ізяславичі Волинські]]
[[Категорія:Галицько-волинські князі]]
[[Категорія:Галицько-волинські князі]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Персонажі Слова о полку Ігоревім]]
[[Категорія:Персонажі Слова о полку Ігоревім]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі населені пункти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо населені пункти]]
[[Категорія:Правителі Європи XII століття]]
[[Категорія:Правителі Європи XIII століття]]

Поточна версія на 12:08, 30 вересня 2024

У Вікіпедії є статті про: Роман (ім'я), Роман I, Роман II та Борис.
Роман Мстиславич
Роман Мстиславич
Роман Мстиславич
Великий князь київський
з середини лютого 1204
Наступник: Данило Романович
Князь Володимирський
1170 — 1187
1188 — 19 червня 1205
Князь Галицький
1187 — 1188
1199 — 19 червня 1205
Князь Новгородський
1168 — 1170
 
Народження: бл.1153
Смерть: 19 червня 1205(1205-06-19)
Завихост
Рід: Рюриковичі
Батько: Мстислав II
Мати: Агнешка Болеславна
Шлюб: Предслава Рюриківна, Єфросинія-Анна
Діти: Данило, Василько, Федора, Олена, Саломея

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Рома́н Мстисла́вич (бл.1152 — 19 червня 1205) — великий князь київський (1201, 1204), князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, 1188–1205), галицький (1188, 1199–1205), з династії Рюриковичів. Галицько-волинський літописець титулує його «самодержцем всія Русі»[1][2] та «володарем Руської землі». Засновник Галицько-Волинського князівства й монаршого правлячого роду Романовичів.

Біографія

[ред. | ред. код]

Роман Мстиславич був сином великого київського князя Мстислава II Ізяславича та його дружини Агнешки — дочки польського князя Болеслава III Кривоустого.

Новгородське княжіння

[ред. | ред. код]

У 1168 році Романа Мстиславича, батько якого сидів у Києві, запросили княжити до Новгорода Великого. У лютому 1170 на чолі новгородської дружини розбив війська, що їх послав на місто владимирський і суздальський князь Андрій Боголюбський під керівництвом свого сина Мстислава Андрійовича.

Восени 1170 р., після смерті Романового батька, «новгородці показали йому путь», він вирушив на Волинь та сів у Володимирі.

Князювання на Волині

[ред. | ред. код]

Після смерті Мстислава II Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман одержав Володимир, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. До 1188 Роман одружився з Предславою, донькою овруцького князя Рюрика Ростиславича.

1188 року Роман Мстиславич, скориставшися смертю галицького князя Ярослава Осмомисла та вступивши у змову з галицькими боярами проти Володимира Ярославича, захопив Галич. При цьому він віддав Володимир своєму братові Всеволоду. Але в Галичі Роман не втримався (був змушений тікати від військ угорського короля Бели III) і, порушивши клятву, яку дав своєму братові, вигнав його з Володимира за допомогою свого тестя, Рюрика.

Після смерті у 1194 році великого князя київського Святослава Всеволодовича новим великим князем став Рюрик Ростиславич. У 1195 році він віддав у володіння Роману Мстиславичу Торчеськ і ще 4 міста («часть» на півдні Київської землі), але на вимогу владимирського князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо відібрав їх у зятя і віддав Всеволоду. Інтриги Всеволода Юрійовича призвели до того, що Роман Мстиславич посварився з Рюриком Ростиславичем і уклав таємну угоду з чернігівським князем Ярославом Всеволодовичем. Коли Рюрик Ростиславич про це дізнався, Роман, побоюючись тестя та його союзника Всеволода Юрійовича, поїхав до Польщі, де звернувся за допомогою до своїх двоюрідних братів, синів краківського князя Казимира II Справедливого — краківського і мазовецького князя Лешека Білого і його молодшого брата-співправителя Конрада. Останні погодилися допомогти, але спочатку просили допомогти у війні зі своїм дядьком, великопольським князем Мешком III Старим. У результаті Роман взяв участь у битві на Мозгаві, де був поранений. Після цього він тимчасово помирився з тестем і отримав від нього місто Полонне (а також «пів тартака Корсунського»). Проте вже 1196 Роман у союзі з Ольговичами воював проти Рюрика Ростиславича. Восени 1196 або взимку 1198/99 Роман відіслав свою дружину до її батька. Незабаром він узяв другий шлюб — з Анною, чиє походження дискусійне[3].

Об'єднання Галицько-Волинського князівства та боротьба за Київ

[ред. | ред. код]

По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, — об'єднав галицьке князівство з володимирським (західно-волинське) (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201—1202 і 1203—1204 років його війська розбили половців і визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав зв'язки з Римським Папою Інокентієм ІІІ, перемагав неспокійних сусідів — половців і литовські племена, втрутився в справи німецьких князів, через свою другу дружину Єфросинію-Анну був поріднений з імператором Священної римської імперії Філіпом Швабським, який був одружений з сестрою Єфросинії — Іриною Ангеліною.

Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.

1204 року Папа Римський Інокентій ІІІ вислав до Великого князя Київського Романа посольство й запропонував надати йому королівську корону та титул Короля Русі[джерело?], одначе Роман не встиг отримати корону (невдовзі він загине) й пішов війною на Польщу. Він просив благословення від Володимирського єпископа на цю війну[джерело?], проте єпископ не підтримав дії князя.

Підтримував тісні зв'язки з бенедиктинцями монастиря св. Петра в Ерфурті[4].

Загибель і поховання

[ред. | ред. код]

У 1205 році Роман з якоїсь причини розірвав багаторічний союз з Лешком Білим і його братом Конрадом, вдерся в Малопольщу, взяв два міста і зупинився на Віслі поблизу Завихоста. Тут, від'їхавши з малим загоном від головних сил, Роман несподівано був атакований поляками і загинув в бою. Уява польських хроністів перетворила цю сутичку в грандіозну битву (битва при Завихості).

Був тимчасово похований у церкві святого Якова на передмісті Сандомира. Ян Длугош стверджував про викуп тіла за 1000 фунтів срібла. Теофіль Коструба твердив, що князь мав бути похований в Успенському соборі Володимира. Іван Крип'якевич на основі праць Яна Длугоша, Леонтій Войтович підтримали варіант поховання у Володимирі. Б. Томенчук, Д. Домбровський вважали, що князь був похований у невідомому монастирі Володимира, де пізніше поховали дружину[5]. В Суздальському літописі стверджується про поховання князя в Успенському соборі міста Галич[6]. О. Головко припускає, що князь міг бути похований в збудованій за його сприяння Церкві святого Пантелеймона (тепер с. Шевченкове), біля якої нещодавно після розкопок знайшли залишки його резиденції[4].

Боротьба за спадщину

[ред. | ред. код]
Докладніше: Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства

Після смерті Романа Мстиславича залишилося двоє малолітніх синів Данило (4 роки) та Василько (2 роки). Одразу після його смерті невдоволене галицьке боярство вигнало малолітніх князів з їхньої матір'ю та запросило на князювання сіверських князів Ігоревичів. Романовичі не змирилися з цим і почали боротьбу за свою спадщину, яка тривала близько 40 років, і завершилась їхнім утвердженням у Галицько-Волинському князівстві.

Оцінки діяльності

[ред. | ред. код]

Сучасний Роману Мстиславичу літописець, оцінюючи його заслуги у справі з'єднання більшості руських земель, називає його «самодержцем усієї Руси»[7]. Також половецькою піснею[8] про Романа починається Галицько-Волинський літопис:

По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих, [*...] Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.

У Василя Татищева Роман має таку характеристику:[9]

Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві; запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п'яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові виправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє

Ян Длугош у своїй Хроніці:

«Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши як мішень до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського. Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх злочинів, вживати прислів'я, що стала [для нього] свого роду урочистим оракулом небес: „Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не прігнітить бджолиний рій“. Своєю лютістю і тиранством він навів не тільки на своїх, але й на сусідів такий страх, здобув собі за короткий час таку славу і владу, що з легкістю володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками і підданими. Це часто пригнічувало поляків, що не пішло б діло до їх смерті, [але] вони найчастіше мовчали, побоюючись, щоб загроза тиранії Романа коли-небудь не впала і на них»

Меморіальна дошка князю Роману Мстиславичу на будівлі Свято-Успенського кафедрального собору у місті Володимир Волинської області

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вулиця Князя Романа

Вулиці

[ред. | ред. код]

Військове формування

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]
Докладніше: Рюриковичі, Волинські Мономаховичі та Романовичі
  • Діти:
    • Федора (?—після 1200) ∞ Василько, галицький княжич-бастрад
    • Олена (?—після 1241) ∞ Михайло, князь чернігівський
    • Данило (1202—1264), князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), київський (1239—1240), галицько-волинський (1238—1264), король Русі (1253—1264)
    • Василько (бл. 1205—1269), князь белзький (1207—1211), берестейський (1208—1210, 1219—1228), перемильський (1209—1219), пересопницький (1225—1229), луцький (1229—1238), володимирський (1238—1269)
    • Саломея (бл. 1204/1205—1235) ∞ Святополк II, східнопомеранський князь[10]

Родовід

[ред. | ред. код]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Мстислав І, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4. Ізяслав II, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9. Христина, шведська принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Мстислав II, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10. Конрад III, король Німеччини
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5. Агнеса, німецька принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
11. Гертруда з Комбурга (1095—1130)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Роман ІІ, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
12. Владислав I, польський князь
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6. Болеслав III, польський князь
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
13. Юдіт, богемська принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3. Агнешка, польська князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14. Генріх з Бергу
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7. Соломія, берзька князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15. Аделайда з Мохенталю
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС. В літо 6709. Іпатіївський список. За виданням: Галицко-Волынская летопись (подг. О.П.Лихачевой) / ПЛДР: XIII век. — М., 1981. — 236-425.
  2. ↑ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС. В літо 6709. [Острозький (Хлєбниковський) список. За факсимільним виданням: The Old Rus' Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz'kyj (Xlebnikov) and Četvertyns'kyj (Pogodin) Codices (Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Vol. VIII). Harvard University Press, 1990, P.307-391.
  3. ↑ Роман Мстиславич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 277. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. ↑ а б Головко 2009: 40.
  5. ↑ Головко 2009: 39.
  6. ↑ Там само. — С. 38.
  7. ↑ litopys.org.ua
  8. ↑ Пашуто В. Т.: Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М. — 1950. — С. 18
  9. ↑ Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI+591 с.n. — ISBN 5-308-00052-2.
  10. ↑ Розділ 3.15. Леонтій Войтович. Князівські династії Східної Європи. izbornyk.org.ua. Процитовано 17 жовтня 2020.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Монографії

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]

Довідники

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Роман Мстиславич

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Роман Мстиславич
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роман_Мстиславич&oldid=43597952