Очікує на перевірку

Єврейська емансипація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Французька гравюра 1806 року зображує Наполеона Бонапарта, який звільняє євреїв

Єврейська емансипація — процес у різних країнах Європи, спрямований на усунення єврейських обмежень, наприклад, єврейських квот, яким тоді підпорядковувалися європейські євреї, і визнання за євреями права на рівність і права на громадянство.[1] Супроводжувалася значними зусиллями з боку активних діячів єврейської громади до інтеграції в суспільство як повноцінних громадян. Це відбувалося поступово з кінця XVIII і до початку XX століття.

Єврейська емансипація настала після епохи Просвітництва та одночасної Гаскали, або єврейського Просвітництва.[2] Різні країни скасовували або замінювали попередні дискримінаційні закони, які застосовувалися саме проти євреїв там, де вони проживали. До емансипації більшість євреїв були ізольовані в спеціальних житлових районах від решти суспільства; емансипація була головною метою європейських євреїв того часу, які активно намагалися соціально інтегруватися та здобувати освіту. Багато хто з євреїв почали займатися активною політичною діяльністю та мали помітні досягнення в сфері культури у ширшому європейському громадянському суспільстві. Вони емігрували до країн з вищими соціальними та економічними можливостями, таких як Велика Британія та Америка. Деякі європейські євреї навернулися до соціалізму, сіонізму[3] або до обидвох цих рухів.[4]

Передумови

[ред. | ред. код]
Закон 1791 року про звільнення євреїв — Musée d'Art et d'Histoire du Judaïsme

Протягом більшої частини європейської історії євреї підлягали широкому спектру обмежень. З часів Четвертого Латеранського собору в 1215 році європейці-християни вимагали від євреїв та мусульман носити спеціальний одяг, такий як юденхут та жовтий значок для євреїв, щоб відрізняти їх від християн. Сповідування їхніх релігій часто обмежувалося, і вони повинні були здійснювати спеціальні присяги. Євреям не дозволяли голосувати там, де інші громадяни мали таке право, а деякі країни офіційно заборонили їм в'їзд, наприклад Норвегія, Швеція та Іспанія після вигнання наприкінці XV століття.

Залучення євреїв до тогочасного суспільства почалося в епоху Просвітництва. Єврейський рух Гаскала, який підтримує цінності просвітництва, виступав за розширення прав євреїв у європейському суспільстві. Послідовники Гаскали виступали за «вихід із гетто» не лише фізично, а й розумово та духовно.

У 1790 році в Сполучених Штатах Америки перший президент Джордж Вашингтон написав листа, в якому встановив, що євреї в Америці матимуть повні рівні права, включаючи право сповідувати свою релігію, з усіма іншими американцями.[5] Однак єврейські коментатори відзначали, що обмеження євреїв обіймати посади в органах влади та брати участь в політичній діяльності відбулося в ряді областей ще в 1845 році[6]. Насправді американські громадяни-євреї організувалися за відстоювання власних політичних прав у 1800-х роках, а потім за подальші громадянські права — в 1900-х роках.[7]

28 вересня 1791 року революційна Франція звільнила своє єврейське населення. 40 000 євреїв, які на той час проживали у Франції, були першими, хто зіткнувся з можливостями та викликами, запропонованими емансипацією. Громадянська рівність, якої досягли французькі євреї, стала моделлю для інших європейських євреїв.[8] Перед єврейським народом почали відкриватися нові можливості, і вони повільно просувалися до рівності в інших частинах світу. У 1796 та 1834 роках Нідерланди надали євреям рівні права з язичниками. Наполеон звільнив євреїв від обмежень у завойованих ним регіонах Європи за межами Франції. У 1830 році Греція надала євреям рівні права. Але лише після революцій середини XIX століття («Весни народів») єврейські політичні рухи почали переконувати уряди Великої Британії, країн Центральної та Східної Європи надати євреям рівні права з іншими громадянами.[9]

В англійському праві та деяких наступних правових системах існувала конвенція, відома як бенефіція духовенства (право лат. privilegium clericale), за допомогою якого особа, засуджена за злочин, стверджуючи, що є християнським священнослужителем (зазвичай як привід; у більшості випадків відповідач, який претендував на благо духовенства, був мирянином), могла уникнути покарання або отримати пом'якшене покарання. На думку багатьох сучасних правознавців, це означало, що єврей, який не зрікся юдаїзму, не міг претендувати на благо духовенства.[10] У самій Англії практика надання бенефіцій духовенству була припинена в 1827 році, але вона продовжувалася в інших юрисдикціях.

Емансипаційні рухи

[ред. | ред. код]

Ранні етапи руху за єврейську емансипацію були частиною загальних прогресивних зусиль, спрямованих на досягнення свободи та прав для меншин. Хоча це був рух, це також було прагнення до рівних прав.[11] Отже, емансипаційний рух був би тривалим процесом. Питання рівних прав для євреїв було пов'язане з вимогами конституцій і громадянських прав різних націй у країнах Європи. Єврейські державні діячі та інтелектуали, такі як Генріх Гейне, Йоганн Якобі, Габріель Ріссер, Берр Ісаак Берр та Лайонел Натан Ротшильд напрацьовували принципи загального рухом за свободу та політичну свободу всіх націй, а не спеціально лише євреїв.[12]

У 1781 році прусський державний службовець Крістіан Вільгельм Дом опублікував знаменитий сценарій Über die bürgerliche Emanzipation der Juden. Дом спростовував уже тоді антисемітські стереотипи та виступав за рівні права для євреїв. Донині її називають Біблією єврейської емансипації.[13]

Відчуваючи небезпеку від постійних антисемітських інцидентів та кривавих наклепів, таких як, наприклад, справа в Дамаску 1840 року, і нездатність урядів багатьох держав звільнити євреїв, єврейські організації створювалися, щоб наполягати на емансипації та захисті свого народу. Рада депутатів британських євреїв під керівництвом Мозеса Монтефіоре, Центральна консисторія в Парижі та Всесвітній ізраїльський альянс почали працювати над забезпеченням прав та свободи євреїв.

Емансипація євреїв, здійснена на територіях під управлінням Наполеона в окупованих і анексованих Францією державах, зазнала невдачі в багатьох державах-членах Німецького союзу після рішень Віденського конгресу. Під час остаточного розгляду у Конгресі питання про права євреїв, емісар вільного ганзейського міста Бремен Йоганн Смідт — без дозволу та згоди інших учасників процесу — змінив текст із «За сповідниками єврейської віри зберігаються права, надані їм у конфедеративних штатах», замінивши одне слово (з «у» на «окрім»), що спричинило серйозні наслідки. Ряд німецьких держав використовували змінену версію тексту як правову підставу для скасування наполеонівської емансипації єврейських громадян. Прусський емісар Вільгельм фон Гумбольдт тв австрієць Клемент фон Меттерніх сприяли збереженню єврейської емансипації, яку підтримували їхні власні країни, але не досягли успіху в інших.[12]

Під час Революцій 1848 року єврейська емансипація була надана Основними правами Франкфуртського парламенту (параграф 13), де говорилося, що громадянські права не повинні залежати від релігійної віри. Але лише деякі німецькі землі запровадили рішення Франкфуртських національних зборів, як державний закон, як-от Гамбург; уряди інших держав упроваджували новації неохоче. Важливі німецькі королівства, такі як Пруссія (1812), Вюртемберг (1828), курфюрство Гессен (1833) та Ганновер (1842), вже емансипували своїх євреїв як громадян. Цим вони сподівалися навчити язичників і скасувати закони, спрямовані на пригнічення євреїв.[14] Хоча рух був переважно успішним; деякі ранні емансиповані єврейські громади продовжували страждати від постійної або нової де-факто, хоча й не юридичної, дискримінації щодо тих євреїв, які намагалися досягти кар'єри на державній службі та в здобувати освіту. Ті кілька держав, які утрималися від єврейської емансипації, були змушені зробити це актом Північнонімецької федерації 3 липня 1869 року або коли вони приєдналися до новооб'єднаної Німеччини в 1871 році. Емансипація всіх євреїв-німців була скасована нацистською Німеччиною з 1933 року до кінця Другої світової війни.[9]

Дати емансипації

[ред. | ред. код]

У деяких країнах емансипація прийшла одним актом. В інших обмежені права були надані спочатку в надії «змінити» євреїв «на краще».[15]

Роки, коли євреям було надано правову рівність
Рік Країна
1264 Польща
1791 Франція[16]
1796 Батавська республіка
1808 Велике герцогство Гессен
1808 Королівство Вестфалія
1811 Велике Герцогство Франкфуртське[17]
1812 Герцогство Мекленбург-Шверінське[18]
1812 Королівство Пруссія[19]
1813 Королівство Баварія[20]
1826 Меріленд (законопроект про євреїв переглянув закон штату Меріленд, щоб дозволити євреям обіймати посади, якщо вони сповідують віру в «майбутню державу винагород і покарань».)
1828 Королівство Вюртемберг
1830 Бельгія
1830 Грецьке королівство
1831 Ямайка[21]
1832 Канада (Нижня Канада (Квебек))[22]
1833 Курфюрство Гессен
1834 Об'єднане королівство Нідерландів
1839 Османська імперія[23]
1842 Королівство Ганновер
1848 Герцогство Нассау[24]
1849 Угорський революційний парламент проголосив і ввів у дію емансипацію євреїв, закон був скасований Габсбургами після спільної австрійсько-російської перемоги над Угорщиною[25].
1849 Данія[26]
1849 Гамбург[27]
1856 Швейцарія
1858 Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії
1861 [[Королівство Італія (1861—1946)|Італія]] (до 1861 року Італія не існувала як єдина нація і до цього часу була поділена між кількома іноземними державами)
1862 Баден
1863 Герцогство Гольштейн[28]
1864 Вільне місто Франкфурт
1865 Мексика
1867 Долитавщина
1867 Відновлення закону про емансипацію в Королівство Угорщина після Австро-Угорського компромісу
1869 Північнонімецька конфедерація
1870 Швеція-Норвегія (1851 у Норвегії)
1871 Німецька імперія[29]
1877 Нью-Гемпшир (останній штат США, який скасував обмеження, що обмежують державні посади протестантами)
1878 Князівство Болгарія
1878 Князівство Сербія
1890 Бразилія[30]
1911 Перша Португальська Республіка
1917 Російська республіка
1918 Фінляндія
1923 Румунське королівство
1945-1949 ФРН[31]
1978 Іспанія[32]

Наслідки

[ред. | ред. код]

Емансипація, інтеграція та асиміляція

[ред. | ред. код]

Новознайдена свобода євреїв у таких країнах, як Франція, Італія та Німеччина, принаймні за часів Імперії, дозволила багатьом євреям залишити гетто, вперше скориставшись можливостями, інтегрувавшись до тодішнього суспільства.[33] Таким чином, емансипація сприяла євреям, сповідуючи традиційну релігію та дотримуючись національних принципів, поступово інтегруватися до світського суспільства. Там, де Галаха (єврейське право) суперечила місцевому законодавству країни або там, де Галаха не стосувалася певних аспектів тогочасного світського життя, компроміс часто шукали в балансі між релігійним і світським правом, етичними принципами та правами. Отже, хоча деякі залишалися твердими у своїй усталеній єврейській практиці, поширеність емансипованого єврейства спонукала до поступової еволюції та адаптації релігії, а також до появи нових деномінацій юдаїзму, включаючи реформістський рух протягом XIX століття, і широко практикуваного сучасного православ'я, обидва з які сьогодні продовжують практикувати потужні єврейські громади.[34][35][36]

Критики Гаскали нарікають на появу міжрелігійних шлюбів у світському суспільстві, а також на розмивання принципів Галахи та єврейської традиції, посилаючись на занепад релігійності, скорочення чисельності населення або недостатнє дотримання обрядів як чинників потенційного зникнення єврейської культури та розпорошення громад.[37][38] Навпаки, інші називають антисемітські події, такі як Шоа (Голокост), більш згубними для послідовності та сталого розвитку юдаїзму, ніж Гаскала.[39] Емансипація запропонувала євреям рівні громадянські права та можливості для саморозвитку, а також сприяла зменшення рівня широко поширеної ненависті до євреїв (хоча ніколи повністю, а лише тимчасово). Це дозволило євреям жити відносно багатогранним життям, подолати бідність, насолоджуючись повсякденним життям в освіченому суспільстві, а також підтримувати сильну єврейську віру та громаду.[40][41] У той час як цей елемент емансипації породив антисемітські вигадки, пов'язані з подвійною лояльністю, а успішна висхідна мобільність освічених і підприємливих євреїв спричинила відкид антисемітських міфів, пов'язаних з контролем, домінуванням і жадібністю, інтеграція євреїв у загальноєвропейське суспільство з можливістю проявлення свої здібностей у мистецтві, науці, філософії, а також до світської та релігійної культури.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Barnavi, Eli. Jewish Emancipation in Western Europe. Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 25 вересня 2013.
  2. ↑ Ettinger, Shmuel. Jewish Emancipation and Enlightenment. Архів оригіналу за 18 лютого 2015. Процитовано 25 вересня 2013.
  3. ↑ Beauchamp, Zack (14 травня 2018). What is Zionism?. Vox.com. Vox Media, Inc. Процитовано 24 січня 2019.
  4. ↑ YIVO | Fareynikte. yivoencyclopedia.org. Процитовано 9 березня 2023.
  5. ↑ Washington Letter. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 7 грудня 2019.
  6. ↑ Leeser, I. "Jewish Emancipation, " 1845, The Occident and American Jewish Advocate, vol III, no 3, http://www.jewish-history.com/Occident/volume3/jun1845/emancipation.html
  7. ↑ Sorkin, David, Jewish Emancipation, Princeton University Press, 2019
  8. ↑ Paula E. Hyman, The Jews of Modern France (Berkeley: University of California Press, 1998), pp. 17–18.
  9. ↑ а б Emancipation. Jewish Virtual Library. Процитовано 25 вересня 2013.
  10. ↑ The Civil Rights of English Jews. The Jewish Quarterly Review. The Jews and the English Law. Oxford: Horace Hart, Printer to the University. 18 (1): 40—83. October 1905. doi:10.2307/1450822. ISSN 0021-6682. JSTOR 1450822. OCLC 5792006336. A Jew was, unless he had previously renounced his religion, incapable of becoming a clergyman; and therefore Jews who had committed crimes and been convicted of them could not, according to the opinion of many great legal writers, avail themselves of the benefit of clergy which other malefactors, on a first conviction for felony were at liberty to plead in mitigation of punishment.
  11. ↑ Nicholas, de Lange; Freud-Kandel, Miri; C. Dubin, Lois (2005). Modern Judaism. Oxford University Press. с. 30–40. ISBN 978-0-19-926287-8.
  12. ↑ а б Sharfman, Glenn R., «Jewish Emancipation», in Encyclopedia of 1848 Revolutions
  13. ↑ Barbara Stollberg-Rilinger: Europa im Jahrhundert der Aufklärung. Stuttgart: Reclam, 2006 (2nd edition), 268.
  14. ↑ C. Dubin, Lois. Modern Judaism. Oxford University Press. с. 32—33.
  15. ↑ THE DEVELOPMENT OF MODERN ANTI-SEMITISM: images pg.21. Friends-partners.org. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  16. ↑ "Admission of Jews to Rights of Citizenship," 27 September 1791, 27 вересня 1791, процитовано 4 грудня 2021
  17. ↑ Скасовано після розпаду Великого Герцогства в 1815 році.
  18. ↑ 22 лютого, пор. Heinrich Graetz, Geschichte der Juden von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart: 11 vols., Leipzig: Leiner, 1900, vol. 11: 'Geschichte der Juden vom Beginn der Mendelssohnschen Zeit (1750) bis in die neueste Zeit (1848)', p. 297. Reprint of the edition of last hand: Berlin: arani, 1998, ISBN 3-7605-8673-2.
  19. ↑ 11 березня, пор. Heinrich Graetz, Geschichte der Juden von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart: 11 vols., Leipzig: Leiner, 1900, vol. 11: 'Geschichte der Juden vom Beginn der Mendelssohnschen Zeit (1750) bis in die neueste Zeit (1848)', pp. 297seq. Reprint of the edition of last hand: Berlin: arani, 1998, ISBN 3-7605-8673-2.
  20. ↑ Deutsch-jüdische Geschichte in der Neuzeit. München: C.H. Beck. 1996–2000. ISBN 3-406-39705-0. OCLC 34707114.
  21. ↑ Finding Your Roots, PBS, September 23, 2014
  22. ↑ Bélanger, Claude. An Act to Grant Equal Rights and Privileges to Persons of the Jewish Religion (1832). Quebec History. Marianopolis College. Процитовано 31 грудня 2020.
  23. ↑ За наказом султана, у 1839 році в рамках реформ Танзимат немусульманам, включаючи євреїв, були надані рівні права.
  24. ↑ Введений 12 грудня 1848 року.
  25. ↑ Угорський сейм проголосив закон про повне звільнення євреїв у царстві з 28 липня 1849 року. Однак незабаром це було відмінено через поразку від російської армії лише через два тижні, 13 серпня, що ознаменувало провал Угорської революції, коли Австрійська імперія намагалася скасувати конституцію та територіальну цілісність Угорщини. Емансипація угорських євреїв не була відновлена до австро-угорського компромісу 1867 року
  26. ↑ За Конституцією Данії від 5 червня 1849 року.
  27. ↑ Завдяки запровадженню основних свобод згідно з рішенням Національної асамблеї, прийнятої для закону Гамбурга 21 лютого 1849 року.
  28. ↑ Законом про євреїв у герцогстві Гольштейн від 14 липня 1863 р.
  29. ↑ Щодо статусу євреїв у державах, які об’єдналися у 1871 році в Німецьку імперію, дивіться відповідні положення князівств і держав, що передували об'єднанню Німеччини 1871 року.
  30. ↑ З 1810 року євреї вже мали часткову свободу віросповідання, яка була повністю гарантована в 1890 році після проголошення республіки.
  31. ↑ Після падіння нацизму євреї відновили свої громадянські права.
  32. ↑ Oliva, Javier García (20 серпня 2008). Religious Freedom in Transition: Spain. Religion, State and Society (англ.). 36 (3): 269—281. doi:10.1080/09637490802260336. ISSN 0963-7494.
  33. ↑ The Haskalah.
  34. ↑ Samet, Moshe (1988). The Beginnings of Orthodoxy. Modern Judaism. 8 (3): 249—269. doi:10.1093/mj/8.3.249. JSTOR 1396068.
  35. ↑ Zalkin, M. (2019). « The Relations between the Haskalah and Traditional Jewish Communities». In The History of Jews in Lithuania. Leiden, The Netherlands: Brill | Schöningh. doi: https://doi.org/10.30965/9783657705757_011
  36. ↑ Book: Haskalah and Beyond: The Reception of the Hebrew Enlightenment and the Emergence of Haskalah Judaism, Moshe Pelli, University Press of America, 2010
  37. ↑ Grobgeld, David; Bursell, Moa (2021). Resisting assimilation – ethnic boundary maintenance among Jews in Sweden. Distinktion: Journal of Social Theory. 22 (2): 171—191. doi:10.1080/1600910X.2021.1885460.
  38. ↑ Lemberger, Tirza (2012). Haskalah and Beyond: The Reception of the Hebrew Enlightenment and the Emergence of Haskalah Judaism (Review). Hebrew Studies. 53: 420—422. doi:10.1353/hbr.2012.0013.
  39. ↑ If Not for the Holocaust, There Could Have Been 32 Million Jews in the World Today, Expert Says.
  40. ↑ Antisemitism from the Enlightenment to World War I.
  41. ↑ Richarz, M. (1975). Jewish Social Mobility in Germany during the Time of Emancipation (1790—1871). The Leo Baeck Institute Yearbook, 20(1), 69–77. doi:10.1093/leobaeck/20.1.69

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Battenberg, Friedrich (2017), Jewish Emancipation in the 18th and 19th Centuries, EGO — European History Online, Mainz: Institute of European History, retrieved: March 17, 2021 (pdf).
  • Крістіан Вільгельм фон Дом. Über die bürgerliche Verbesserung der Juden (Berlin /Stettin 1781). Kritische und kommentierte Studienausgabe. hrsg. фон Вольф Крістоф Зайферт. Wallstein, Геттінген 2015,ISBN 978-3-8353-1699-7.
  • Девід Фойерверкер. L'Émancipation des Juifs en France. De l'Ancien Régime à la fin du Друга імперія. Париж: Albin Michel, 1976ISBN 2-226-00316-9
  • Heinrich Graetz, Geschichte der Juden von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart : 11 томів. , Leipzig: Leiner, 1900, том. 11: Geschichte der Juden vom Beginn der Mendelssohnschen Zeit (1750) bis in die neueste Zeit (1848), передрук видання з останньої руки; Берлін: арані, 1998,ISBN 3-7605-8673-2
  • Хайман, Пола Е. Євреї сучасної Франції. Berkeley: University of California Press, 1998.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єврейська_емансипація&oldid=43424937