Пан (супутник)

**Пан**
Pan
Дані про відкриття
Пан (фото апарата Кассіні
Дата відкриття	16 липня 1990
Відкривач(і)	Марк Шоуолтер
Місце відкриття	КА «Вояджер-2»
Планета	Сатурн
Номер	XVIII
Орбітальні характеристики^[1]
Велика піввісь	133 584,0±0,1 км
Перицентр	133 579±1 км
Апоцентр	133 589±1 км^[2]
Орбітальний період	0,575050718 діб
Ексцентриситет орбіти	0,000035±0,000007
Нахил орбіти	0,0010±0,0006° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина	{{{видима зоряна величина}}}
Діаметр	35 × 35 × 23 км^[3]
Середній радіус	15 ± 2 км^[3]
Маса	4,9 ± 0,7× 10²¹ кг^[3]
Густина	0,36 ± 0,16 г/см³
Прискорення вільного падіння	0,001 м/с²
Друга космічна швидкість	~0,006 км/с
Період обертання навколо своєї осі	0,575050718 діб
Нахил осі обертання	0°
Альбедо	0,5
Температура поверхні	~78 К
Атмосфера	відсутня
Інші позначення
S/1981 S13, Сатурн XVIII
Пан у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пан.

Пан (лат. Pan, грец. Πάν) — другий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Його відкрив 16 липня 1990 року Марк Шоуолтер за фотознімками космічного апарата «Вояджер-2». Отримав тимчасове позначення S/1981 S 13. Його також позначають Сатурн XVIII.

У грецькій міфології Пан — бог лісів і полів, заступник пастухів, бог отар овець, син Гермеса і брат Дафніса; зображувався у вигляді людини з рогами, цапиними ногами і цапиною бородою

Пан розташований у межах проміжку Енке (Encke Gap) кільця A. Це супутник-пастух, який «відповідає» за збереження проміжку Енке. Його поле тяжіння робить хвильові картини у кільцях, які вказали на присутність Пана і призвели до повторного дослідження фотографій «Вояджера-2» передбаченого місця розташування супутника^[4].

Джефрі Куззі і Джефрі Скаргл передбачили існування цього супутника у 1985 році^[5]. Після цього, у 1986 році М. Р. Шоуолтер і його команда вивели його орбіту, змоделювавши гравітаційні збурення. Вони досягли дуже точного передбачення: довжина великої півосі 133 603±10 км і маса 5—10 × 10⁻¹² маси Сатурна і показали, що це єдиний супутник у межах проміжку Енке^[6]. Фактична довжина великої півосі 133 583 кілометри і маса 2,7×10¹⁵ кг або 4,7×10⁻¹² маси Сатурна, яка становить 5,688 × 10²⁶ кг.

Супутник пізніше був знайдений у межах 1° від передбаченого положення. Пошук був здійснений із використанням зображень «Вояджера-2» і комп'ютерних розрахунків, щоб передбачити, чи буде супутник видимим при певних умовах. На кожному зображенні з роздільною здатністю бл. 50 км/піксель добре видно Пан. Загалом таких зображень було 11^[7]^[4].

Пан має діаметр бл. 30 кілометрів, період обертання 0,57505073 діб, нахил орбіти 0,007±0,002° до екватора Сатурна, ексцентриситет орбіти 0,00021±0,00008.

У Сонячній системі є також астероїд 4450 Пан.

Див. також

Супутники Сатурна

Примітки

↑ Spitale, J. N. та ін. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal. 132: 692. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑ Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислені за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
↑ ^а ^б ^в Porco, C. C. та ін. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites (PDF). Bulletin of the American Astronomical Society. 37: 768. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑ ^а ^б Showalter, M. R. (1990). Visual Detection of 1981 S 13, the Encke Gap Moonlet. Bulletin of the American Astronomical Society. 22: 1031.
↑ Cuzzi, J. N.; and Scargle, J. D.; Wavy Edges Suggest Moonlet in Encke's Gap, Astrophysical Journal, Vol. 292 (May 1, 1985), pp. 276—290
↑ Showalter, M. R. та ін. (1986). Satellite "wakes" and the orbit of the Encke Gap moonlet. Icarus. 66: 297. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑ Showalter, M. R. (1991). Visual detection of 1981 S 13, Saturn's eighteenth satellite, and its role in the Encke gap. Nature. 351: 709.

Посилання

Циркуляр МАС № 5052: Оголошення про відкриття Пана^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (англ.)
Циркуляр МАС № 5347: Назви нових супутників Сатурна і Нептуна (англ.)
Пан на сайті Лабораторії реактивного руху НАСА (англ.)
https://web.archive.org/web/20060927042138/http://www.planetary.org/explore/topics/our_solar_system/saturn/pan.html (англ.)
Супутники Сонячної системи — Пан (англ.) (пол.)

Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[Spitale2006-1] Spitale, J. N. та ін. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal. 132: 692. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

[2] Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислені за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

[Porco2006-3] а ^б ^в Porco, C. C. та ін. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites (PDF). Bulletin of the American Astronomical Society. 37: 768. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

[Showalter1990-4] а ^б Showalter, M. R. (1990). Visual Detection of 1981 S 13, the Encke Gap Moonlet. Bulletin of the American Astronomical Society. 22: 1031.

[5] Cuzzi, J. N.; and Scargle, J. D.; Wavy Edges Suggest Moonlet in Encke's Gap, Astrophysical Journal, Vol. 292 (May 1, 1985), pp. 276—290

[Showalter1986-6] Showalter, M. R. та ін. (1986). Satellite "wakes" and the orbit of the Encke Gap moonlet. Icarus. 66: 297. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

[Showalter1991-7] Showalter, M. R. (1991). Visual detection of 1981 S 13, Saturn's eighteenth satellite, and its role in the Encke gap. Nature. 351: 709.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

Пан (супутник)

Див. також

Примітки

Посилання

Навігаційне меню

Пошук