Жильбер Даґрон

Жильбер Даґрон
фр. Gilbert Dagron
Ім'я при народженні	фр. Gilbert Gaston Dagron
Народився	26 січня 1932(1932-01-26)[…] XVI округ Парижа, Париж, Франція
Помер	4 серпня 2015(2015-08-04)[…] (83 роки) XV округ Парижа, Париж, Франція
Країна	Франція
Діяльність	історик, філолог, викладач університету
Галузь	візантологія
Alma mater	ліцей Людовика Великого, ліцей Жансон-де-Саї і Вища нормальна школа
Знання мов	французька
Заклад	Колеж де Франс
Членство	Академія надписів та красного письменства (2015), Association des anciens élèves, élèves et amis de l'École normale supérieured, Американська академія медієвістики, Туринська академія наук і Société des historiens médiévistes de l'enseignement supérieur publicd
Посада	президент, президент і Директор Коледж де Франсеd
Нагороди	Corresponding Fellow of the Medieval Academy of Americad (1998) Q3405509? (2008)

Жильбе́р Даґро́н (фр. Gilbert Dagron; 26 січня 1932, Париж — 4 серпня 2015, там само) — французький історик, візантиніст, професор Колеж де Франс (1975—2001), президент Міжнародної асоціації візантійських досліджень, член Академії надписів та красного письменства.

Біографія

Народився 26 січня 1932 року у Парижі.

1956 року закінчив Вищу педагогічну школу (École Normale Supérieure) за спеціальністю «класична література». У 1956—1957 роках викладав у ліцеї в Лані.

З 1960 року співробітник дирекції з культури та техніки МЗС Франції. У 1962—1964 роках працював аташе з культури посольства Франції в Москві.

З 1969 — доцент історії Середніх віків в університеті Сорбонна. 1972 року отримав науковий ступінь доктора філології та гуманітарних наук. З 1975 року професор історії та цивілізації візантійського світу в Колеж де Франс. З 1994 року — ординарний член французької Академії написів та красного письменства. У 1997—2000 роках — адміністратор Колеж де Франс, президент асамблеї професорів. Президент Академії написів та красного письменства (2003).

1991 року в Афінському університеті було присвоєно звання доктора honoris causa.

Член Афінської академії, Національної академії деї Лінчеї (Рим), Американської академії мистецтв і наук, член французьких наукових асоціацій пізньої античності, медієвістики.

Помер 4 серпня 2015 року у Парижі. Церемонія прощання відбулася 10 серпня у церкві Сан-Леон, у XV окрузі Парижа.

Наукова діяльність

Був фахівцем у різних областях візантинознавства, переважно часу ранньої і середньої Візантії. Основні дослідження були присвячені:

• історії та культурі Константинополя, становлення візантійської столиці у IV—V ст. як нового центру елліністичної та римської культури (Constantinople et ses institutions de 330 à 451). P., 1974), і навіть сприйняттю Константинополя та її минулого самими візантійцями, жителями міста (Constantinople imaginaire: Études sur le recueil des «Patria»). P., 1984),
• різним аспектам релігійності у Візантії, ментальності середньовічного православного суспільства, становищу різних релігійних громад в імперії, взаємин візантійської традиції зі Сходом та Заходом.

Опублікував архіви актів монастиря великомученика Пантелеймона на Афоні, житій св. Фекли тощо. д. У монографії «Імператор і священик» (Empereur et prêtre: Étude sur le «césaropapisme» byzantin. P., 1996) проаналізував історію взаємовідносин світської та церковної влади у Візантії, співвідношення духовного та мирського у культурі Візантії, а також у античній і західноєвропейській суспільно-політичних традиціях.

Нагороди та звання

Кавалер ордену Почесного легіону, командор ордену Palmes academiques.

Бібліографія

французькою мовою:

• Naissance d'une capitale. Constantinople et ses institutions de 330 à 451 (Bibliothèque byzantine), Paris, Presses universitaires de France, 1974, 578 p.
• Leçon inaugurale au Collège de France, 30 Janvier 1976, Paris, 1976.
• Ed., Vie et milacle de sainte Thècle, texte grec, traduction et commentaire, Bruxelles, Subsidia Hagiographica, 1978, 456 p.
• Ed., avec P. Lemerle та S. Cirkovic, Archives de l'Athos. Tome II: Actes de saint Pantéléèmôn, Paris, 1982, 238 p.
• La romanité chrétienne en Orient: héritages et mutations, Londres, Variorum Reprints, 1984, 330 p.
• Constantinople imaginaire. Études sur le recueil des Patria, Paris, Bibliothèque byzantine, 1984, 358 p. Prix Diane-Potier-Boès 1985
• Ed., Le traité sur la guerilla de l'empereur Nicéphore Phocas (963—969), Paris, 1986, 358 p.
• Ed., avec D. Feissel, Inscriptions de Cilicie, Paris, Travaux et memoires du Centre de recherche, d'histoire et de civilisation byzantines, 1987, 297 p.
• «Le christianisme byzantin du VIIe au milieu du XIe siècle», in Histoire du christianisme. Tome 4, Paris, Desclée de Brouwer, 1993, pp. 7-371.
• Empereur et prêtre. Étude sur le «césaropapisme» byzantin, Paris, Gallimard, 1996, 435 p.
• Ed., avec J. Beaucamp, La transmission du patrimoine. Byzance et l'aire mediterraneenne, Paris, Travaux et memoires du Centre de recherche, d'histoire et de civilisation byzantines, 1998.
• «L'organization et le déroulement des courses d'après le Livre des cérémonies», в Travaux et memoires du Centre de recherche, d'histoire et de civilisation byzantine, Paris, 2000, pp. 1-200.
• Decrire et peindre. Essai sur le portrait iconique, Paris, Gallimard, 2007, 298 p.
• L'hippodrome de Constantinople, Paris, Gallimard, 2011, 448 p.

Посилання

• Ушёл величайший византинист мира. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 28 січня 2017.